Житлово-комунальні послуги зобов’язаний оплачувати кожен із співвласників квартири (КЦС/ВС у справі № 703/2200/15-ц від 19 серпня 2020 року)

Фабула судового акту: Позивачка звернулася до суду з позовом до Відповідача про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та зобов’язання вчинити певні дії.

У свою чергу Відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття її з реєстрації.

Сторони – колишнє подружжя. Шлюб між ними було розірвано. Чоловік зареєстрований та проживає у квартирі, іншого житла не має. Колишня дружина зареєстрована у зазначеній квартирі, але вже кілька років не проживає у ній, особисті речі у квартирі відсутні.

Питання, яке, зокрема, вирішувалося судами – чи має право співвласник (колишній чоловік), який виконав обов’язок щодо сплати витрат на утримання майна (квартири), вимагати від іншого співвласника (колишньої дружини) їх відшкодування?

Позиція судів першої та апеляційної інстанції полягала у тому, що, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, відповідач житлово-комунальними послугами не користувалась, то відсутні підстави для стягнення з неї витрат за вказані послуги.

Позиція Верховного Суду:

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна (у даному випадку це оплата послуг з опалення квартири, водопостачання, електроенергії, послуги вивезення відходів, послуги з утримання будинку та прибудинкової території), має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги, регрес).

Керуючись, зокрема, ч. 4 статті 544 ЦК України Верховний Суд робить висновок, що якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Аналізуйте судовий акт: Борги за комунальні послуги, спожиті до відчуження квартири сплачуються попередніми власниками (ВС/КЦС у справі № 686/6276/19 від 01 вересня 2020 р)

Кошти отримані в борг чоловіком та використані НЕ в інтересах сім’ї не можуть бути стягнуті з дружини солідарно на підставі ст. 65 СК України (ВС/КЦС у справі № 752/7501/18 від 07 жовтня 2020 р.)

Майно ФОП, яке використовується для проведення підприємницької діяльності, є спільним майном подружжя за умови, що воно придбане за рахунок спільних коштів подружжя (ВС/КЦС у справі № 318/1863/17 від 02.09.2020)

Кредитні договори, укладені в інтересах сім’ї, передбачають солідарну відповідальність для обох з подружжя незважаючи на відсутність посилання на солідарність зобов’язання у таких договорах (ВС/КЦС у справі № 205/5882/18 від 07.10.2020)

Рішення ОСББ, зокрема щодо внесків та платежів, є необов’язковим для орендарів приміщень, а обов’язкове лише для власників, орендар сплачує ОСББ кошти на утримання будинку лише на підставі договору (ВС/КГС, № 906/884/19, 02 вересня 2020р.)

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 703/2200/15-ц

провадження № 61-7289св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року у складі судді Опалинської О. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстрації.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, щовін фактично зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 , іншого житла не має. Його колишня дружина - ОСОБА_2 , зареєстрована у вищезазначеній квартирі, але не проживає у ній з травня 2012 року, особисті речі у квартирі відсутні.

У 2013 році шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. Відповідач має інше житло та з травня 2012 року проживає у квартирі АДРЕСА_2 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати відповідача такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , зняти її з реєстрації за вказаною адресою.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 вересня 2015 року зустрічна позовна заява ОСОБА_1 об`єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 .

У лютому 2016 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання особою такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, який має ті ж самі підстави та предмет, що і зусторічна позовна заява, подана у вересні 2015 року.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 16 лютого 2016 року зазначена зустрічна позовна заява об`єднана в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2

02 червня 2016 року представником ОСОБА_2 подана заява про зміну предмету позову, в якій він просив зобов`язати ОСОБА_1 припинити і утриматись від дій та бездіяльності, що у будь-який спосіб створюють чи можуть створити перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права приватної власності щодо квартири АДРЕСА_1 та усунути наявні перешкоди, у тому числі щодо права вільного доступу до зазначеної квартири.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 вересня 2016 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та зобов`язання вчинити певні дії.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 позовні вимоги збільшив і просив: стягнути із ОСОБА_2 на його користь витрати на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 3 259,16 грн; зобов`язати відповідача укласти угоди з підприємствами, які надають комунальні послуги.

Зазначені позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період з квітня 2014 року до лютого 2017 року ним сплачено 1 335,31 грн за спожитий природній газ (опалення квартири), 168,30 грн за послуги водопостачання, 1 571,87 грн за використану електроенергію, 166,98 грн за послуги вивезення відходів, 2 897,59 грн за послуги по утриманню будинку та прибудинкової території, половину з яких ОСОБА_2 зобов`язана повернути йому як співвласник квартири.

У подальшому ОСОБА_1 позовні вимоги в частині щодо стягнення комунальних послуг та зобов`язання укласти договори неодноразово змінював і в останньому поясненні від 20 листопада 2019 року, яке за своєю суттю є заявою про зміну позовних вимог, просив суд: визнати його особою, що утримувала майно, яке є у спільній частковій власності в повному обсязі на суму 10 544,67 грн; стягнути із ОСОБА_2 на його користь витрати з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 5 272,33 грн; зобов`язати відповідача укласти угоди з підприємствами, які надають комунальні послуги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 є співвласником спірної квартири, вона має рівне з позивачем право володіння, користування та розпорядження нею, тому не може бути визнана такою, що втратила право користування квартирою, незалежно від тривалості часу відсутності у ній.

Позовна вимога про зняття відповідача з реєстрації є похідною вимогою від первісної, тому задоволенню не підлягає.

Крім того, у зв`язку з тим, що між сторонами відсутні договірні відносини щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, а позивачу нарахована плата за користування ним послугами, при цьому відповідач вказаними послугами не користувалась, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення витрат за комунальні послуги не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ті обставини, що відповідач була відсутня у квартирі за місцем своєї реєстрації з 2012 року, не свідчать про її відмову від права власності на нерухоме майно та не є підставою для припинення права власності на нього, положення частини другої статті 405 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, які врегульовані нормами статей 319 321 ЦК України.

Позовна вимога про зняття з реєстрації відповідача є похідною вимогою від первісної, тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що зазначена позовна вимога позивача задоволенню не підлягає.

Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача витрат за комунальні послуги.

При цьому апеляційний суд зазначив, що укладення договору ОСОБА_2 з СКП «Комунальник» на послуги по вивезенню відходів, ТОВ «Черкасигаззбут» на послуги з газопостачання, КП «ВодГео» на послуги з постачання та водовідведення, ПАТ «Черкасиенергозбут» на послуги з постачання електричної енергії, стосуються відносин і волевиявлення вказаних осіб, а тому на них не може впливати воля позивача, який не є їх стороною. Крім того, вказані юридичні особи не були залучені до участі у справі, хоча зобов`язання укладення договорів безпосередньо стосується їхніх прав та обов`язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому у силу положень статті 400 ЦПК України не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу

№ 703/2200/15-ц з Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у суді першої інстанції справа розглядалась суддею, якій неодноразово заявлялись відводи, тому було порушено об`єктивний і неупереджений судовий розгляд.

Суди не надали належної правової оцінки наданим ним доказам щодо оплати ним житлово-комунальних послуг.

Відповідач є співвласником квартири АДРЕСА_1 , яка за вказаною адресою фактично там не проживає. Проте суди не врахували, що це не означає, що співвласник не повинен брати участі в утриманні належного йому майна.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також у касаційній скарзі зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, так як вони ухвалені згідно із законом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28 квітня 2014 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а. с. 5-8, т. 1).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 лютого 2015 року ОСОБА_2 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 (а. с. 62-63, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскарженій частині не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги ? регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).

Судами встановлено, що сторони є співвласниками оспорюваної квартири і відповідно до закону зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

ОСОБА_1 у період з квітня 2014 року до березня 2019 року сплатив 1 335,31 грн за спожитий природній газ (опалення квартири), 168,30 грн за послуги водопостачання, 1 571,87 грн за використану електроенергію, 166,98 грн за послуги вивезення відходів, 7 302,21 грн за використану електроенергію для обігріву квартири в опалювальний період, а всього 10 544, 67 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями.

Отже, ОСОБА_1 сплатив замість відповідача грошові кошти у розмірі 5 272,33 грн за надані комунальні послуги, а тому вказана сума підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь позивача.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини щодо розподілу витрат на утримання спірної квартири, відповідач житлово-комунальними послугами не користувалась, то відсутні підстави для стягнення з неї витрат за вказані послуги.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення в оскарженій частині не можуть вважатися законними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг, не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення в цій частині про задоволення позову ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 409 412 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 грудня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 березня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 5 272,33 грн (п`ять тисяч двісті сімдесят дві грн 33 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк