25.07.2015
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

ЄСПЛ позитивно висловився з приводу одностатевих шлюбів або союзів

21 липня Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) ухвалив, без сумніву, історичне рішення.

У нас – за буремними українськими подіями – його мало хто помітив, бо формально Україна не фігурує в рішенні суду. Поза тим, воно матиме вплив не лише на нашу державу, а й на весь регіон.

Страсбурзький суд – з мінімальною перевагою в один голос та несподівано для всіх спостерігачів – зобов’язав Італію узаконити союзи одностатевих пар.

А тепер увага: в судовому органі Ради Європи, членами якої є і Україна, і Росія, і навіть Азербайджан з Туреччиною, діє прецедентний принцип.

Тож якщо це рішення набуде чинності, ЛГБТ-союзи з часом стануть обов’язковими на всій території Ради Європи.

Той факт, що ця зміна буде тектонічною (принаймні для держав на сході та півдні європейського континенту) – очевидний і навряд чи потребує доведення. Тому вже зараз варто проаналізувати її ймовірні наслідки, а також можливі шляхи, як ЛГБТ-рішення Європейського суду з прав людини може поширитися на Україну.

То що ж вирішив суд?

Рішення ЄСПЛ ухвалене за позовами трьох італійських гей-пар. Вони намагалися юридично оформити свої стосунки, але влада Італії відмовила, посилаючись на те, що шлюби та цивільні союзи можуть укладатися виключно між жінкою та чоловіком.

Конвенцію про права людини – основний документ Ради Європи – підписали ще в 1950 році. Тоді ніхто й уявити не міг, що за півстоліття розгорнеться дискусія про законність гей-шлюбів. Менше з тим, в тексті конвенції є стаття 8 ось такого змісту:

1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя...

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Саме на цю статтю послався Європейський суд з прав людини.

В ЄСПЛ, звісно ж, вирішили, що заборона на одруження чоловіка з чоловіком та жінки з жінкою не може бути обґрунтована ані "національною безпекою", ані "захистом моралі", ані, тим більше, мотивами добробуту чи охорони здоров’я.

Важливий момент: Страсбург не вимагає від Рима узаконити ЛГБТ-шлюби і пропонує знайти іншу форму, яка не містить слова "шлюб".

Але право на союз має бути у всіх пар, включно з одностатевими.

Рішення не є остаточним, в італійського уряду ще є право його оскаржити.

Про цю можливість та про шанси на успішне оскарження ми напишемо трохи нижче. А спершу – про вплив цього рішення суду на Україну, і не лише на неї.

Мрії Азарова збуваються!

Міф про "Гейропу", яка нав’язує нам свою угоду і через це, буцімто, змусить Україну узаконити одностатеві шлюби, був один з найпопулярніших у 2013 році, коли російські піарники під проводом Сергія Глазьєва та Віктора Медведчука намагались обґрунтувати відмову Януковича від асоціації.

У грудні, після початку Майдану, до них приєднався тодішній прем’єр Микола Азаров, який стверджував, що вимога про одностатеві шлюби є офіційною частиною зобов’язань Києва перед ЄС в рамках безвізового діалогу.

В цих аргументах не було ані слова правди – адже жодних зобов’язань з цього приводу немає ані в Угоді про асоціацію, ані в плані дій щодо візової лібералізації.

Але минуло менше ніж два роки, і "мрії Азарова" наблизились до реальності.

Річ у тім, що Україна є членом Ради Європи, тому рішення ЄСПЛ поширюються також на нашу державу. І ми зобов’язані їх виконувати.

От тільки зближення з ЄС тут ні до чого, бо членами РЄ так само, як і ми, є Росія, Вірменія та Азербайджан. А вони, як відомо, не прагнуть до Євросоюзу, але теж зобов’язані виконувати рішення Європейського суду з прав людини (щоправда, Росія зараз намагається позбавитися цього зобов’язання).

Так, дія "італійського рішення" в Україні не є автоматичною.

Але у разі, якщо воно набуде чинності, ЄСПЛ дуже швидко ухвалить також наступні рішення – в тому числі "українське" – про право одностатевих пар утворювати "союзи". Нехай навіть і не "шлюби".

Як це відбудеться?

Річ у тім, що у Страсбурзі діє прецедентне право. Вердикт щодо Італії є достатньою підставою, щоб ухвалити таке саме рішення за українським позовом, якщо він буде. А що він буде, сумнівів немає.

Достатньо, щоби хоча б одна гей-пара подала документи на одруження, отримала відмову, звернулася до українського суду і (що гарантовано) його програла. І все, шлях до Страсбурга відкритий!

До слова, ці судові процеси будуть "фінансово привабливими" для ЛГБТ-активістів.5000 євро моральної компенсацій плюс 2000-2500 євро на адвокатів має заплатити Рим кожному позивачеві в "італійській справі".

Розгляд італійських позовів забрав менше ніж 4 роки – скарги всіх 6 осіб до ЄСПЛ датовані 2011 роком. А це означає, що за правилами Суду вони є пріоритетними. Тому в разі появи заяв від українських одностатевих пар вердикт також має бути швидким.

Та повернімося до нашого образного вислову про "мрії Азарова".

Нескладно уявити, що такі процеси, якщо розпочнуться, матимуть величезний вплив на Україну – і на парламент, і на "вулицю". І наразі складно передбачити, як розвиватиметься ситуація.

Але ж питання не лише в Україні – рішення ЄСПЛ зустріли без ентузіазму у великій кількості країн-членів РЄ. Йдеться не лише про Росію чи держави Кавказу. Про неготовність Литви до таких змін вже заявила спікер Сейму країни. Схожої думки – Латвія, Польща, Румунія, Греція і так далі... Перелік насправді довгий.

Не кажучи вже про Туреччину чи Албанію, де мусульмани складають більшість населення.

Тому юристи і політики всерйоз замислюються над тим, чи не скасує ЄСПЛ своє рішення.

Ухвалити не можна скасувати

Ми вже згадували про те, що рішення Європейського суду з прав людини не є остаточним – воно може бути оскаржене у Великій палаті Суду. Це – стандартна процедура.

І ми не маємо сумніву, що Італія скористається правом на оскарження.

У прес-службі Європейського суду розкрили деякі деталі голосування. Рішення з італійської справи готувала палата, що складається з семи суддів. Четверо з них проголосували за  задоволення  вимог ЛГБТ-позивачів, троє – проти. Тобто перемога була з мінімальною перевагою в один голос, причому італійський суддя, як не дивно, голосував "за".

У "великій палаті" ЄСПЛ голосують 17 суддів. І рішення так само може бути ухвалене з перевагою в один голос. Питання лише в тому, яка зі сторін матиме перевагу цього разу.

Формально уряди країн-членів РЄ не мають жодного впливу на рішення Страсбурзького суду.

Але в таких питаннях юридична логіка часом програє. До того ж, під загрозою – майбутнє Ради Європи. І це не жарт.

Не треба бути оракулом, щоби стверджувати, що в разі підтвердження Великою палатою ЄСПЛ "італійського вердикту" (а за ним – "турецького", "українського", "польського" і так далі) це рішення Суду не буде виконуватися.

Так, одностатеві пари швидше за все отримають свою компенсацію у 5 чи 7 тис. євро. Але ж суть рішення – не у грошах.

Італія, на думку Страсбурга, має змінити своє законодавство. Але це – поза владою уряду, ці зміни має підтвердити парламент Італії (а за ним – Верховна рада, Сейм і так далі). І змусити депутатів голосувати "за" Європейський суд не в змозі. Тому в цьому випадку в Раді Європи з’являться зо два десятки держав-членів, які відмовляються виконувати рішення ЄСПЛ. І до того ж – важливе рішення.

Такий розвиток подій, до речі, буде вигідний Росії, яка нині ризикує перетворитися на ізгоя в Раді Європи через свою відмову виконувати частину рішень ЄСПЛ. Тепер російські дипломати отримають шанс повернутися до гри. Адже кількість країн, що не виконують зобов’язання перед РЄ, стрімко зросте.

І кому буде потрібний Страсбурзький суд, що виносить рішення, не обов’язкові до виконання?

Однак лишається інший варіант, за якого Велика палата скасує італійське рішення.

І тоді українські, турецькі чи польські заявники автоматично втратять шанс на перемогу у Страсбурзі у справах про ЛГБТ-одруження.

До слова, Італія вже мала схожий прецедент у "політичній" справі в ЄСПЛ. У 2009 році Рим програв у справі "Лаутсі проти Італії". Тоді палата суду з мінімальною перевагою в чотири голоси проти трьох заборонила вивішувати розп’яття в школах, пояснивши, що це ображає та обмежує нехристиян.

Це рішення так само могло стати історичним, але...

Апеляція тривала два роки, до Італії приєдналася значна кількість країн-членів РЄ і зрештою Суд кардинально змінив думку – 15 з 17 суддів Великої палати вирішили, що християнську символіку можна лишити у школах. І ні у кого не викликало сумнівів, що в своєму другому рішенні суд керувався не лише юридичними, а й політичними міркуваннями, хоча офіційно, звісно, говорилося лише про юридичні мотиви.

Є велика ймовірність, що у справі про ЛГБТ-союзи історія повториться. Бо інакше наслідки для Ради Європи будуть надто значними.

Автор: Сергій Сидоренко

Користуйтесь консультацією: В Украине однополые браки возможны уже сейчас! 

Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі про одностатеві союзи – "Oliari and others v. Italy" – стало і очікуваним, і несподіваним водночас.

Очікуваним – тому що обов'язок держави врегулювати право ЛГБТ-людей на сім'ю обговорюється дуже давно, тож рано чи пізно це не могло не стати предметом розгляду в Страсбурзі.

Несподіваним – тому що градус цього обговорення поки що дуже високий, а ЄСПЛ відомий тим, що намагається уникати у своїх рішеннях надто спірних моральних суджень.

Навіть якщо вони послідовно випливають з його попередньої практики та розуміння прав людини.

Чому ЄСПЛ має рацію

Доводи противників ЛГБТ-союзів зводяться до двох основних тез:

1) про "аморальність" гомосексуальних стосунків;

2) про те, що визнання одностатевих союзів заподіює "суспільну шкоду".

Основний аргумент – принаймні, в широких верствах населення – стосується моральності. Або аморальності.

Як правило, його підкріплюють посиланнями на релігійні заборони і традиційні уявлення про сім'ю. Церкви і близькі до них громадські рухи посилаються на Біблію і особливо – на апостола Павла, який називав гомосексуальні контакти "розпустою".

Менш релігійні громадяни говорять про те, що гомосексуальність – це хвороба, наслідок морального падіння, якому держава не повинна потурати.

Можна довго дискутувати на цю тему. Багато вчених говорять про те, що теза про аморальність, зовні раціональна, є виявом ірраціонального неприйняття гомосексуальних відносин як неприродних, що суперечать природі людини.

Американський філософ Марта Нуссбаум пише, що гетеросексуальні люди схильні впадати в сексуальну паніку, стикаючись із сексуальною поведінкою, відмінною від їхньої. Свідомість раціоналізує цю паніку (або відчуття неприродності) в набір етичних чи релігійних аргументів...

Хоча вони, насправді, вторинні щодо вже сформованого почуття неприязні і неприйняття ЛГБТ-людей.

Але якщо відійти від філософії й оцінити проблему з точки зору права, вона виявиться більш простою і поверхневою.

Сексуальна поведінка – частина уявлень людини про кращий для неї спосіб життя.

Держава у співпраці з церквою тривалий час примусово регулювала секс, обмежуючи певні небажані контакти (і йдеться не лише про одностатеві контакти – обмеження стосувалися, наприклад, зв'язку між особами різного віросповідання).

Однак в умовах демократії сексуальні стосунки – майже завжди предмет виключно етичного або етико-релігійного вибору індивіда, але не правових заборон.

Один з найбільш значних філософів права ХХ століття Рональд Дворкін писав, що обмежуючи або забороняючи гомосексуальні практики, держава втручається у право людини вирішити, який спосіб життя їй підходить, а який є принизливим.

Держава не має права не тільки "лізти до людини в ліжко", але й обмежувати людей у публічному просторі, позбавляючи їх можливості, в тому числі, зробити свої відносини офіційними. Йдеться про будь-які добровільні сексуальні контакти між дорослими людьми, де немає порушення прав одного з партнерів (наприклад, насильства).

Звісно, це не стосується педофілії, зоофілії тощо, про які часто згадують противники ЛГБТ-союзів. Адже в таких стосунках немає добровільності та усвідомленості вибору, вони порушують права людини і публічний порядок, у зв'язку з чим заборонені.

А офіційний статус союзу ЛГБТ-людей потрібен насамперед для вирішення побутових проблем.

Це і спадкування після смерті одного з партнерів, і можливість бути присутнім у лікарні у випадку важкої хвороби, і право бути законним представником...

Окремо зупинимося на тезі про наявність "суспільної шкоди" від визнання ЛГБТ-союзів.

Серед аргументів на її користь, наприклад, твердження про те, що ці союзи не спрямовані на народження дітей.

Але незрозуміло, чому тоді не потрібно заборонити реєстрацію шлюбу людьми, що вже вийшли з дітородного віку, або чому органи РАГС не вимагають від усіх інших довідку про готовність мати дітей і здатність до зачаття.

Кажуть також про те, що одностатеві союзи є менш стабільними, частіше розпадаються, шкодять дітям, яких виховують батьки однієї статі, тощо. Однак цей аргумент не підкріплений жодними серйозними емпіричними дослідженнями ані в країнах, де узаконено одностатеві союзи, ані там, де вони юридично не визнані.

Таким чином, у демократичної держави немає розумних цілей, заради досягнення яких треба забороняти одностатеві союзи.

Питання для держави – не в тому, погані ці союзи чи хороші. Держава в принципі не може підходити до них з такою міркою. Це просто не її справа.

А це означає, що, не даючи можливості ЛГБТ-парам узаконити свої стосунки, держава їх дискримінує. ЄСПЛ вже вказував на те, що немає підстав виводити одностатеві пари з-під дії законодавства про громадянські союзи, у справі "Валліанатос та інші проти Греції".

Все це, безумовно, не означає, що інші громадяни не можуть засуджувати, в тому числі й публічно, такі союзи як неприпустимі з моральних або релігійних причин.

Так само ці громадяни можуть засуджувати людей, які їдять неприйнятну для них їжу або слухають музику, яку інші вважають какофонією та виявом поганого смаку.

І в цьому сенсі Страсбурзький суд не зробив перевороту в ідеї прав людини і розумінні Конвенції про захист прав людини і основних свобод або своїй практиці. Він просто сказав, що приватне і сімейне життя ЛГБТ-людей має поважатися на рівних з приватним і сімейним життям гетеросексуальних пар.

Але не все так просто – є і зворотний бік...

Чому ЄСПЛ помилився

Помилка ЄСПЛ не в тому, що він неправильно розуміє права людини або занадто вільно інтерпретує Конвенцію.

ЄСПЛ, схоже, переоцінив свої можливості у цій справі.

Щоб рішення суду було ефективним, воно має виконуватися. У широкому сенсі виконання рішення суду – це питання його легітимності. Суб'єкти, щодо яких винесено рішення, повинні сприймати його як обов'язкове і правильне. Обов'язковість – наслідок повноважень суду виносити обов'язкові до виконання рішення, а правильність означає, що суб'єкти, на яких рішення поширюється, розуміють і приймають необхідність його виконання.

Верховний суд США нещодавно також виніс рішення (у справі "Обергефелл проти Ходжеса"), де визнав право одностатевих пар на шлюб.

У Штатах консенсусу також не було: четверо суддів з дев'яти голосували проти. Але наявність у Верховного суду повноважень приймати обов'язкові рішення і забезпечувати їх виконання, його авторитет, а також відносна однорідність базових цінностей в американському суспільстві не залишають сумнівів, що це рішення буде реалізовано.

З ЄСПЛ усе складніше.

Країни Ради Європи – тобто ті, що визнають юрисдикцію Страсбурга – досить різні, й у багатьох питаннях не мають єдиного уявлення про права людини.

У разі абсолютних прав (право на життя, заборона катувань і т. д.) ЄСПЛ ігнорує цей момент і наполягає на обов'язковості загальноєвропейського підходу.

Але коли йдеться про права, втручання в які з боку держави тією чи іншою мірою припустиме, суд часто виносить навіть дуже обережні рішення.

Приміром, у європейських суспільствах немає чіткого консенсусу щодо абортів або прийнятної моделі державно-церковних відносин. Як наслідок, ЄСПЛ не бере на себе роль арбітра, коли скарги стосуються таких ситуацій.

Можна провести й іншу паралель.

Чи готовий ЄСПЛ, скажімо, визнати інститут полігамії, тобто багатоженства і багатомужжя? Адже, за великим рахунком, це теж питання етичного вибору.

Тим більше, що в європейських суспільствах адюльтер (тобто фактична полігамія) вже давно не вважається надто серйозним порушенням. Чи має тоді держава заперечувати полігамні шлюби між людьми, чиї традиції та релігія допускають такого роду сімейні відносини?

Та й у деяких європейських країнах можуть визнаватися деякі юридичні наслідки полігамії.

І все ж я практично впевнений, що полігамія, яка міцно асоціюється з ісламом, накладається на ісламофобію та моногамне розуміння європейцями шлюбу, шансів на визнання ЄСПЛ не має.

Справа про ЛГБТ-союзи, здавалося б, з того ж "кошика".

Аргументація першої частини цієї статті про те, чому ЛГБТ-союзи повинні визнаватися, добре працює в умовах абстрактного суспільства, де питання неприязні до ЛГБТ-людей винесено за дужки. Але в реальному житті вона навряд чи влаштує, скажімо, українське суспільство, де до 70% населення вважає одностатеві шлюби неприйнятними.

Автор: кандидат юридичних наук Дмитро Вовк

Джерело: ЕП

Обговорюйте тему: Проблема регулирования правовых отношений между супругами: пробелы в законодательстве 

0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Назва події
Завантаження основного зображення
Вибрати зображення
Текст опис події: