ЄСПЛ назвав важливу умову доведення упередженості суддів

Заяви про упередженість суддів були відхилені після розгляду суддями, неупередженість яких не була поставлена під сумнів, і які посилалася на чинне законодавство. Відтак говорити про порушення конвенційних гарантій не можна.

Питання доведення упередженості суддів досліджував Європейський суд з прав людини у справі «Іліє проти Румунії» (заява № 26220/10), передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Єлена Іліє успадкувала землю, яку раніше було надано її родичам у приватну власність в раках судового процесу щодо повернення землі, націоналізованої комуністичним режимом.

На підставі судового спору, ініційованого приватними особами, органи влади визнали, що вони допустили помилку під час видачі документів, а також те, що пані Іліє не мала можливості підтвердити право власності її предка на землю до її націоналізації. Втім, це рішення було скасоване окружним судом.

Ті ж приватні особи пізніше намагалися отримати рішення суду, що визнавав, що саме вони отримали права власності на землю. І окружний суд встановив, що приватні особи володіли спірною землею протягом більш ніж 30 років. В цьому провадженні щодо повернення земельної ділянки головував суддя, що й у попередньому процесі, але заява щодо упередженості судді була відхилене.

Апеляцію на обидва рішення також розглядала стара колегія. Судді намагалися взяти самовідвід у зв’язку з їх попередньою участю, проте заяви не були задоволені. Зрештою окружний суд встановив, що обидві сторони мали права власності на землю, але права приватних осіб були визначені краще.

Тоді, посилаючись на статтю 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Є.Іліє звернулася до ЄСПЛ. Вона скаржилася на те, що провадження було несправедливим через відсутність неупередженості суддів, неправильне оцінювання доказів національними судами та неправильне тлумачення ними чинного законодавства. Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) вона також скаржилася на порушення її прав у зв’язку з тим фактом, що вона була позбавлена землі, яку отримала згідно з законодавством про реституцію майна.

Суд перевірив, чи побоювання заявника щодо відсутності неупередженості суддів, які виникли через те, що всі чотири судді в деякий час вирішували справу про аспекти майнового спору. Проте було неможливо стверджувати, що третє провадження стосувалося тих самих фактів або доказів, що й перші два.

Фактично, остаточне провадження стосувалося виключно порівняння прав власності сторін і функцією судів повинне було бути визначення, на підставі об’єктивних факторів, яке право власності було краще визначене. Не було можливості перевірки обґрунтованості попередніх рішень, які стали остаточними і підлягали виконанню. Хоча заяви та висновки попереднього провадження були відтворені в остаточному провадженні, до того часу вони стали res judicata та обов’язковими для виконання.

Заявник також стверджувала про неправильне оцінювання доказів, оскільки суди в третьому провадженні не звернули увагу на деякі документи, які підтверджували її право власності. Проте Суд зазначив, що судді суду першої інстанції і апеляційного суду в цьому провадженні чітко визнали, що обидві сторони підтвердили права власності на основі наявних доказів, в тому числі попередніх рішень.

Крім того, заяви про упередженість суддів (в тому числі колегії в апеляції) були відхилені після розгляду суддями, неупередженість яких не була поставлена під сумнів і які посилалася на чинне законодавство. Підстави для відхилення заперечення, заснованого на упередженості, та заяви про відвід не були ні свавільними, ні необґрунтованими. Загалом, не існувало об’єктивного обґрунтування сумнівів заявника в неупередженості суддів та її скарга з цього питання повинна була бути відхилена як явно необґрунтована.

Згадайте новину: ЄСПЛ назвав випадок, коли апеляція обов’язково має заслухати обвинуваченого та свідків («Камачо Камачо проти Іспанії»)

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий секретарем Суду
ЄСПЛ 323 (2019)
26.09.2019

Відсутність об’єктивних ознак упередженості суддів у справі у зв’язку з суперечкою про право власності в Румунії

У своєму рішенні у справі Ilie проти Румунії (заява № 26220/10) Європейський суд з прав людини одноголосно оголосив заяву неприйнятною. Рішення є остаточним.

Справа стосувалася передбачуваної відсутності неупередженості суддів у суперечці щодо прав власності.

Суд постановив, що не існувало об’єктивного обґрунтування твердження заявника стосовно того, що чотири судді, які розглядали її суперечку щодо земельної ділянки, не були неупередженими. Коли судді розглядали справу в остаточному наборі проваджень, вони не розглядали такі ж факти або докази, як у попередньому провадженні, до якого вони були залучені.

Рішення національних судів про відхилення її позову про упередженість проти одного судді та відмову надати дозвіл на відвід трьом іншим суддям були засновані на законі та були прийняті незалежно.

Її занепокоєння щодо упередженості було безпідставним і її скарга у зв’язку з цим питанням повинна бути відхилена як явно необґрунтована.

Згадайте новину: Міськрада не хоче ухвалювати рішення, а суд не може її змусити? Це порушення конвенції!

Основні факти

Заявник, Єлена Іліє (Elena Ilie), є громадянкою Румунії, яка народилася у 1944 році та мешкає в повіті Вилча (Румунія).

У 1991 році предок пані Ilie успішно подала заяву відповідно до національного законодавства про повернення її земельної ділянки, яка була націоналізована комуністичним режимом. Згодом вона успадкувала землю.

У 2005 році приватні особи подали запит про визнання недійсними документів, які визнавали право власності її предка на землю. Суддя окружного суду, M.V., постановив, що органи влади визнали, що вони допустили помилку під час видачі документів, а також те, що заявник не мала можливості підтвердити право власності її предка на землю до її націоналізації. Це рішення було скасоване в 2007 році окружним судом, який визнав чинність документів та право на власність предка.

Через декілька місяців ті ж приватні особи намагалися отримати наказ суду, який визнавав, що вони отримали права власності на землю за приписом. У 2008 році окружний суд, до складу якого входили судді M.V., G.D., та L.I., встановив, що приватні особи володіли спірною землею протягом більш ніж 30 років.

В провадженні приватних осіб щодо повернення земельної ділянки головував суддя M.V. Заперечення заявника у зв’язку з упередженістю судді у попередній справі було відхилене у 2009 році і суд задовольнив позов приватних осіб.

Апеляція заявника на обидва рішення надійшла до суддів M.V., G.D. та L.I., які намагалися взяти самовідвід у зв’язку з їх попередньою участю. Проте заяви про відвід були відхилені . У листопаді 2009 року окружний суд встановив, що обидві сторони мали права власності на землю, але права приватних осіб були краще визначені.

Скарги, процедура та склад Суду

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 30 квітня 2010 року.

Посилаючись на статтю 6§1 (право на справедливий судовий розгляд), заявник скаржилася на те, що провадження, яке було завершене остаточним рішенням окружного суду Вилча від 24 листопада 2004 року, було несправедливим через відсутність неупередженості суддів, неправильне оцінювання доказів національними судами та неправильне тлумачення ними чинного законодавства.

Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) заявник далі скаржилася на порушення її прав у зв’язку з тим фактом, що вона була позбавлена землі, яку вона отримала згідно з законодавством про реституцію майна.

Рішення було прийняте Комітет з трьох суддів в наступному складі:

Faris Vehabović (Боснія та Герцеговина), Голова,

Iulia Antoanella Motoc (Румунія),

Péter Paczolay (Угорщина),

а також Andrea Tamietti, заступник секретаря.

Згадайте новину: Українка через ЄСПЛ «ПРОДАЛА» свій гараж державі за 8тис. ЄВРО

Рішення Суду

Стаття 6

Суд перевірив, чи побоювання заявника щодо відсутності неупередженості у третьому та остаточному провадженні були об’єктивно обґрунтовані. Ці побоювання виникли тому, що всі чотири судді в деякий час вирішували справу про аспекти майнового спору. Проте було неможливо стверджувати, що третє провадження стосувалося тих самих фактів або доказів, що й перші два.

Фактично, остаточне провадження стосувалося виключно порівняння прав власності сторін і функцією судів повинне було бути визначення, на підставі об’єктивних факторів, яке право власності було краще визначене. Не було можливості перевірки обґрунтованості попередніх рішень, які стали остаточними і підлягали виконанню. Хоча заяви та висновки попереднього провадження були відтворені в остаточному провадженні, до того часу вони стали res judicata та обов’язковими для виконання.

Заявник також стверджувала про неправильне оцінювання доказів, оскільки суди в третьому провадженні не звернули увагу на деякі документи, які підтверджували її право власності. Проте Суд зазначив, що судді суду першої інстанції і апеляційного суду в цьому провадженні чітко визнали, що обидві сторони підтвердили права власності на основі наявних доказів, в тому числі попередніх рішень.

Крім того, заперечення заявника у зв’язку з упередженістю судді M.F. та заява M.V., G.D. та L.I. про відвід були відхилені після розгляду суддями, неупередженість яких не була поставлена під сумнів і які посилалася на чинне законодавство. Підстави для відхилення заперечення, заснованого на упередженості, та заяви про відвід не були ні свавільними, ні необґрунтованими.

Загалом, не існувало об’єктивного обґрунтування сумнівів заявника в неупередженості суддів та її скарга з цього питання повинна була бути відхилена як явно необґрунтована.

Розглянувши також інші її скарги відповідно до статті 6 та статті 1 Протоколу № 1 Суд встановив, що вони не демонстрували жодного порушення і відхилив цю частину її заяви як явно необґрунтовану.

Згадайте новину:ЄСПЛ наголосив на важливості залучення родичів до розслідування смерті члена їх сім'ї («Призрені проти Албанії»)