Чим небезпечні обшуки без судового рішення - голова ВАСУ Михайленко

Про це повідомляє блог очільниці Вищого антикорупційного суду України Віри Михайленко, опублікованому на JustTalk.

Питання допустимості проведення обшуків без попереднього судового контролю залишається одним із чутливих і водночас концептуально важливих у сфері кримінального провадження. І це закономірно, адже обшук — це не лише ефективний інструмент отримання доказів (не в останню чергу завдяки фактору раптовості), а й одна з найбільш інтенсивних форм втручання у сферу приватного життя особи.

Саме тому Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає загальне правило проведення обшуку — за наявності ухвали слідчого судді. Такий підхід відображає загальноєвропейський правовий принцип поваги до сфери приватного життя і гарантій його недоторканості. Судове рішення, яке покликане гарантувати обґрунтованість і пропорційність втручання в право на недоторканність житла та іншого володіння, стає одночасно правовим бар’єром проти свавілля. Воно є не просто дозволом чи санкцією, а інституційною гарантією того, що держава поважає межі особистого простору людини й сама дотримується встановлених правил.

Читайте статтю: Невідкладний обшук в порядку ч. 3 ст. 233 КПК: виняток, що став правилом

Водночас ідеальна картина кримінального провадження — річ недосяжна, тому законодавець враховує потреби практики. У реальності трапляються ситуації, коли необхідність проведення обшуку виникає «тут і зараз», і представник органу досудового розслідування має ухвалити рішення: чи звертатися до слідчого судді й очікувати судового рішення (що може означати втрату доказів, утечу особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, чи знищення слідів злочину), чи діяти негайно, проводити обшук, а його нагальність обґрунтовувати перед слідчим суддею вже після закінчення слідчої дії. Таким чином, ідеться про виняток, наявність якого зумовлена необхідністю забезпечення оперативності й ефективності досудового розслідування. Слід наголосити: мова йде не про альтернативну процедуру, а саме про виняток із загального правила, який повинен тлумачитися обмежувально й застосовуватися лише за умов очевидної неможливості попереднього звернення до слідчого судді. Саме на такі випадки й орієнтована частина 3 статті 233 КПК України, яка дозволяє проведення обшуку без ухвали слідчого судді у виняткових, невідкладних випадках.

Читайте статтю: Обшук у адвоката і гарантії діяльності: 8 висновків АП ВАКС, які варто знати

Виняток не повинен перетворюватися на норму. Обшук без дотримання процедури попереднього судового контролю потребує високої дисципліни, обґрунтованості, добросовісності та чіткої підзвітності. Не можна ігнорувати необхідність судового дозволу з інших мотивів, зокрема формальної економії часу або ресурсів, побоювання можливого витоку інформації, тривалості виготовлення судового рішення і тим паче остраху, що відповідне клопотання про дозвіл на проведення обшуку не задовольнить слідчий суддя (а такі випадки — не рідкість). Інакше правоохоронна система ризикує перетворитися з охоронця порядку на джерело підвищеної небезпеки для прав людини. Надмірне проведення обшуків без судових рішень сприяє легітимації зловживань і розмиває принцип правової визначеності.

Читайте статтю: Практика ЄСПЛ щодо обшуку без судового рішення

Невідкладний обшук — це завжди простір для відповідального балансування: між потребами досудового розслідування й гарантіями прав особи, між ефективністю і верховенством права, між «пильністю» держави й довірою громадян до системи органів правопорядку, між законною метою й допустимими засобами її досягнення. І хоча проведення обшуку без ухвали слідчого судді в окремих, справді невідкладних випадках допустиме, це завжди виняток. Закон надає таку можливість не для зручності слідства, а для захисту суспільного інтересу у виняткових обставинах, коли іншим чином цей інтерес неможливо забезпечити.

Читайте статтю: Обшук без ухвали слідчого судді – вийняток чи повсякденна практика?

У демократичному суспільстві держава має право діяти рішуче, але ніколи свавільно. Тому межі винятків завжди мають бути чітко окреслені й пильно охоронювані. Виняток, навіть найнеобхідніший, не повинен перетворюватися на норму. Бо щоразу, коли такі винятки стають частиною звичайної практики, право втрачає свій захисний сенс, перестає бути інструментом справедливості та стає зброєю сили.