Чоловік взяв кредит у доларах, а потім захотів його скасувати через відсутність згоди дружини (ВС у справі № 568/2044/24)

Верховний Суд пояснив, що для отримання кредиту одним із подружжя згода другого не потрібна. Саме по собі її відсутність не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у справі № 568/2044/24. (Джерело : Судово-юридична газета)

Чоловік оскаржував кредит, який отримав ще у 2008 році

У грудні 2024 року чоловік звернувся до суду з позовом до банку, вимагаючи визнати недійсним кредитний договір, укладений 29 липня 2008 року. За умовами договору він отримав від банку кредит у формі невідновлювальної кредитної лінії на споживчі цілі у розмірі майже 47 тисяч доларів США. Для забезпечення виконання кредитних зобов’язань дружина позичальника уклала з банком договір іпотеки, а інша особа — договір поруки.

Позивач вважав, що кредитний договір уклали з порушенням законодавства, оскільки з 17 листопада 1984 року він перебував у зареєстрованому шлюбі, а його дружина не давала письмової згоди на укладення кредитного договору.

На думку чоловіка, банк знав про його сімейний стан, але не врахував цю обставину під час укладення договору. Він також стверджував, що банк застосував нечесну підприємницьку практику та ввів його в оману, через що виплати за кредитом, як він вважав, були необґрунтовано завищеними.

Також позивач зазначав, що кредит надали в іноземній валюті, а не в гривні, що, на його думку, суперечило Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, чоловік стверджував, що сторони не досягли належної згоди щодо всіх істотних умов договору, а сам документ від імені банку підписала неуповноважена особа. За цих обставин позивач просив визнати кредитний договір недійсним.

Радивилівський районний суд Рівненської області 22 липня 2025 року відмовив чоловікові у задоволенні позову. Рівненський апеляційний суд 22 січня 2026 року залишив це рішення без змін.

Суди зазначили, що для укладення кредитного договору одним із подружжя згода другого з подружжя не потрібна. Такий договір не є розпорядженням спільним майном подружжя. Особа, яка отримує кредит, вступає у зобов’язальні правовідносини з банком і бере на себе відповідні зобов’язання. Також суди не погодилися з твердженнями позивача про те, що банк ввів його в оману або застосував нечесну підприємницьку практику. У матеріалах справи не було доказів на підтвердження цих доводів.

Читайте статтю: Основні правові висновки щодо стягнення заборгованості за договорами позиками ( розписками)

Чому Верховний Суд не побачив підстав для недійсності кредиту

Суд нагадав, що за статтею 65 Сімейного кодексу України подружжя має спільно розпоряджатися майном, яке є їхньою спільною сумісною власністю. Якщо один із подружжя укладає правочин щодо такого майна, згода другого з подружжя має бути з’ясована. Для окремих договорів, зокрема тих, що потребують нотаріального посвідчення або стосуються цінного майна, така згода має бути письмовою.

Водночас ці правила стосуються саме розпорядження спільним майном подружжя. Отримання одним із подружжя кредиту, за висновком Верховного Суду, не є розпорядженням таким майном. У кредитному договорі позичальник отримує у власність грошові кошти та вступає із банком у зобов’язальні правовідносини. Тому для укладення кредитного договору, за яким позичальником є лише один із подружжя, згода другого з подружжя не потрібна. Водночас кредитний договір може створювати обов’язки для другого з подружжя, якщо отримані за ним кошти були використані в інтересах сім’ї.

Верховний Суд зазначив, що такий правовий висновок уже викладався у його постановах від 5 листопада 2020 року у справі № 619/761/18, від 29 листопада 2021 року у справі № 756/48581/18 та від 3 лютого 2026 року у справі № 361/3925/24.

З огляду на це суд погодився з висновком попередніх інстанцій про відсутність підстав визнавати кредитний договір недійсним через те, що дружина позичальника не давала згоди на його укладення.

Також Верховний Суд розглянув твердження позивача про те, що банк нібито ввів його в оману.

За статтею 230 ЦК України правочин може бути визнаний недійсним, якщо одна зі сторін навмисно ввела іншу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. При цьому, як зазначив суд, обман передбачає умисні дії контрагента: він знає про певні обставини та свідомо приховує їх або повідомляє неправдиву інформацію, розуміючи, що без цього інша сторона могла б не укласти договір. Верховний Суд також наголосив, що саме позивач має довести обман щодо істотних обставин. У цій справі таких доказів чоловік не надав.

Верховний Суд не знайшов підстав і для аргументу про незаконність кредиту через те, що його надали в доларах США.

Суд погодився з попередніми інстанціями, які зазначили: на момент укладення кредитного договору у 2008 році чинна редакція Закону України «Про захист прав споживачів» не містила заборони надання споживчого кредиту в іноземній валюті. У результаті касаційну скаргу було залишено без задоволення, а рішення Радивилівського районного суду Рівненської області та постанову Рівненського апеляційного суду — без змін.