Займатися товарним рибним господарством можливо лише у разі оформлення права користування об'єктом водного фонду (КАС ВС у справі № 120/14522/23 від 17 березня 2026 р.)

Фабула судового акта: Дане рішення суду буде перш за все цікаве суб'єктам господарювання, які займаються спеціальним товарним рибним господарством, або як кажуть у народі розведенням і добуванням риби.

Початок певного виду діяльності потребує відповідального ставлення до оформлення всіх необхідних документів, оскільки одна помилка може коштувати дуже дорого. Уявіть, що ви витратили багато грошей, часу та нервів для початку товарного рибного господарства і в один прекрасний момент ваш дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів вже скасований судом.

Отримання усіх необхідних дозвільних документів, відповідних погоджень, укладення договір на користування земельними ділянками тощо є запорукою відсутності претензій з боку держави.

Представлене рішення суду касаційної інстанції саме про це.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ФОП не має правовстановлюючих документів на користування Ладижинським водосховищем або його частиною разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Виданий ФОП режим рибогосподарської експлуатації від, на підставі якого було оформлено оскаржуваний дозвіл, надає право користування лише водними біоресурсами, останній не є правовстановлюючим документом, яким надається право користування водним об'єктом або землями водного фонду.

Верховний суд у постанові зазначає, що можливість використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена.

Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Отже, Верховний Суд в черговий раз підтвердив, що здійснення товарного рибного господарства потребує оформлення права оренди водного об’єкту у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цим об'єктом).

Аналізуйте судовий акт: Для будівництво гідротехнічних споруд (водозахисної дамби) необхідно отримати висновок з оцінки впливу на довкілля (КАС ВС справа № 300/2415/23 від 06 травня 2024 року)

Як визначити розмір збитків від незаконного вилову риби (ККС ВС справа № 617/521/21 від 27 серпня 2025 року)

Суд стягнув шкоду завдану внаслідок незаконного вилову риби незважаючи на те, що вона була повернута у середовище свого перебування (Ковельський міськрайонний суд Волинської області справа № 159/249/25 від 28.01.2025 року)

Риболовля сітками обійдеться у майже 58 тисяч гривень: суд виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, а заразом вирішив стягнути завдану шкоду внаслідок незаконного добуванням водних біоресурсів (Овідіопольський районний суд Одеської області у справі № 509/3056/25 від 19.08.2025 року)

Пользуйтесь консультацией: Вооружения рыбака по рыбалке

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року

м. Київ

справа № 120/14522/23

адміністративне провадження № К/990/41592/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 (головуючий суддя Бошкова Ю.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 (головуючий суддя Боровицький О.А., судді: Курко О.П., Шидловський В.Б.) у справі № 120/14522/23 за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Гайсинської міської ради, Ладижинської міської ради, Тульчинської міської ради, Райгородської сільської ради, Кунківської сільської ради до Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування дозволу,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

19.09.2023 керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Гайсинської міської ради, Ладижинської міської ради, Тульчинської міської ради, Райгородської сільської ради, Кунківської сільської ради звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області, третя особа фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), в якому просив визнати протиправним та скасувати виданий Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області дозвіл від 05.01.2018 № 33 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єкта (їх частинах) згідно з Режимом рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища від 01.01.2018.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024, позов задоволено.

30.10.2024 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФОП ОСОБА_1 , у якій скаржниця просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 07.11.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі № 120/14522/23 за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Гайсинської міської ради, Ладижинської міської ради, Тульчинської міської ради, Райгородської сільської ради, Кунківської сільської ради до Управління Державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ФОП ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування дозволу та витребувано справу з Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12.03.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позов обґрунтований тим, що за результатами вивчення питання щодо додержання законодавства в екологічній сфері при користуванні об`єктами водного фонду Гайсинською окружною прокуратурою виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства при користуванні об`єктами водного фонду Гайсинського району, зокрема при веденні рибогосподарської діяльності.

Так, керівник Гайсинської окружної прокуратури зазначає, що ФОП ОСОБА_1 використовує Ладижинське водосховище, розташоване на річці Південний Буг, для здійснення рибогосподарської діяльності на підставі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах № 33, який видано Управлінням Державного агентства рибного господарства у Вінницькій області 05.01.2018.

Водночас, на переконання прокурора, зазначений дозвіл видано Управлінням Державного агентства рибного господарства у Вінницькій області з порушенням вимог Водного та Земельного кодексів України, Закону України від 13.12.2001 № 2894-III «Про тваринний світ» (далі - Закон «Про тваринний світ»), оскільки використання земель водного фонду може здійснюватися лише на умовах оренди, постійного або тимчасового користування.

Натомість у ФОП ОСОБА_1 відсутнє право користування водним об`єктом «Ладижинське водосховище», розташоване на річці Південний Буг, та земельною ділянкою під ним.

За таких обставин прокурор вважає, що відповідачем при наданні дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів залишено поза увагою вимоги статті 17 Закону «Про тваринний світ» щодо обов`язкової наявності у суб`єкта спеціального товарного рибного господарства оформленого права користування об`єкту водного фонду.

Прокурор вказує на те, що оскільки Гайсинська міська рада, Ладижинська міська рада, Тульчинська міська рада, Райгородська сільська рада, Кунківська сільська рада як органи місцевого самоврядування, які уповноважені розпоряджатися Ладижинським водосховищем, неналежно здійснюють захист інтересів держави в особі територіальної громади, що, в першу чергу, порушує її фінансово-бюджетний стан, а по-друге, не враховує інтереси суб`єктів, які могли б набути право на оренду згаданого водного об`єкту на конкурентних засадах, то це є достатнім обґрунтуванням для представлення інтересів держави в їх особі в суді відповідно до статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон «Про прокуратуру») та частини п`ятої статті 53 КАС України.

Відповідач проти позову заперечує, обґрунтовуючи відзив на позовну заяву тим, що діюче законодавство в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів не вимагає від користувача водних біоресурсів, який здійснює рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів. Законом України від 08.07.2011 № 3677-VI «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» (далі - Закон «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів») передбачено отримання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

Дозвіл на спеціальне використання біоресурсів видавався ФОП ОСОБА_1 відповідно до Порядку видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2013 № 801 (далі - Порядок № 801).

При цьому порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів містить перелік документів, які має подати суб`єкт господарювання для одержання такого дозволу. Так, задля отримання відповідного дозволу ФОП ОСОБА_1 29.12.2017 подала заяву про видачу дозволу на спеціальне використання біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) та довідку за встановленою Порядком № 801 формою.

За результатами розгляду поданих документів не виявлено підстав для відмови у видачі дозволу, а тому Управлінням Державного агентства рибного господарства у Вінницькій області видано дозвіл від 05.01.2018 № 33 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських об`єктах (їх частинах).

Також представник відповідача вказав на те, що подання відомостей щодо оформлення права оренди земельної ділянки для отримання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів Порядок № 801 не передбачає.

Керівником Гайсинської окружної прокуратури подано відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що дозвіл від 05.01.2018 № 33 видано ФОП ОСОБА_1 строком дії з 05.01.2018 по 08.05.2023. Поряд з цим установлено, що в Управлінні відсутня інформація щодо наявності у третьої особи погоджень чи договору на право користування об`єктом водного фонду, зокрема, Ладижинським водосховищем, розташованим на річці Південний Буг. Наведений дозвіл видано з порушенням статті 49 Водного кодексу України щодо необхідності отримання правовстановлюючих документів на право користування водним об`єктом.

Так, спеціальне використання водних біоресурсів, які є частиною тваринного світу, здійснюється на підставі дозволу та за наявності правовстановлюючих документів на водні об`єкти. Відповідно до статті 17 Закону «Про тваринний світ» спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування рибогосподарськими водними об`єктами.

Саме тому застосування Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженої наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 № 4 (далі - Інструкція № 4) з ігноруванням вимог Закону «Про тваринний світ» є недопустимим, оскільки останнім регламентовано не тільки відтворення водних живих ресурсів, а їх вилов, що підпадає під поняття «рибальство», яке відповідно до частини п`ятої статті 39 Земельного кодексу України не може здійснюватися без погодження власників чи постійних користувачів земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт.

Представником третьої особи у письмових поясненнях зазначено, що користування Ладижинським водосховищем ФОП ОСОБА_1 здійснюється на законних підставах, а дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) від 05.01.2018 № 33 та Режим рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища від 01.01.2018 були отримані нею відповідно до чинного на той момент законодавства, зокрема, Закону «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» та Порядку № 801, а також наданого повного пакету документів, визначеного зазначеними нормативними актами, а тому у відповідача не було законних підстав для відмови у видачі спірного дозволу.

Також, представник третьої особи зауважив, що станом на 01.01.2018 позивачі не мали та не мають правовстановлюючих документів на частини земельної ділянки Ладижинського водосховища, а тому юридично неможливо погоджувати з ними використання цих земельних ділянок, що виключає наявність порушення з боку третьої особи та суспільного інтересу.

Навіть якби це порушення з боку ФОП ОСОБА_1 і було, то втручання в її право власності шляхом скасування дозволу є очевидно непропорційним, оскільки порушує справедливий баланс між її інтересами та інтересами позивачів.

З цих підстав представник третьої особи просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У додаткових поясненнях третя особа стверджує, що підстави видачі Дозволу на спеціальне водокористування та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є ідентичними, оскільки регламентуються різними нормативно-правовими документами та видача зазначених дозвільних документів здійснюється різними органами влади.

Стверджує, що вичерпний перелік документів, необхідних для видачі Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах визначено пунктом 3 Порядку № 801 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

На думку третьої особи, необхідний пакет документів ФОП ОСОБА_1 було подано, а тому підстав для відмови у відповідача не було.

З огляду на зазначене, вважає спірний дозвіл таким, що виданий у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для його скасування відсутні.

Керівником Гайсинської окружної прокуратури подано відповідь на пояснення третьої особи, в якій наведено обґрунтування підстав представництва прокурором відповідно до статті 53 КАС України інтересів Держави та відсутності у позивачів правовстановлюючих документів на частини земельних ділянок Ладижинського водосховища.

Тульчинською міською радою також подані письмові пояснення по справі, згідно яких заявник вважає заперечення представника третьої особи безпідставними та такими, що підлягають відхиленню, а позов - задоволенню.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.12.2017 ФОП ОСОБА_1 звернулась до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області із заявою про видачу дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських об`єктах (їх частинах), долучивши до неї документи, передбачені Порядком № 801.

За результатами розгляду такої заяви Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області видано ФОП ОСОБА_1 дозвіл від 05.01.2018 № 33 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), а саме на Ладижинське водосховище, що розташоване на річці Південний Буг, терміном дії з 05.01.2018 по 05.01.2023 (далі також - дозвіл № 33).

Дозвіл № 33 видано на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Ладижинського водосховища від 01.01.2018 та довідки про наявність у ФОП ОСОБА_1 рибальських суден, дозволених знарядь лову та рибоприймальних пунктів від 29.12.2017.

Звертаючись до суду із цим адміністративним позовом керівник Гайсинської окружної прокуратури стверджує, що видаючи дозвіл від 05.01.2018 № 33, відповідач не врахував приписи статті 17 Закону «Про тваринний світ», якою передбачено обов`язковість оформленого права користування об`єктом водного фонду як обов`язкову передумову для використання такого водного об`єкту, а відповідно, і для видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024, позов задоволено.

За висновками судів попередніх інстанцій застосування положень Інструкції № 4 та Порядку № 801 з ігноруванням вимог статті 17 Закону «Про тваринний світ» є недопустимим, оскільки останнім регламентовано не тільки спеціальне використання водних біоресурсів у внутрішніх рибогосподарських водних об`єктах, а й порядок його здійснення, який не може відбуватися за відсутності належного права користування земель водного фонду.

Оскільки ФОП ОСОБА_1 не має правовстановлюючого документа на користування Ладижинським водосховищем або його частиною, тому Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області неправомірно видано останній дозвіл від 05.01.2018 № 33 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), що в даний час призводить до порушення права органу місцевого самоврядування на повноцінне розпорядження комунальною власністю та в цілому зачіпає інтереси держави в особі Гайсинської міської ради, Ладижинської міської ради, Тульчинської міської ради, Райгородської сільської ради, Кунківської сільської ради.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 22.11.2018 у справі № 806/449/15 в частині застосування положень пунктів 1.3, 2.1 Інструкції № 4, статті 17 Закону «Про тваринний світ», статті 1 Закону «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»; від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-а, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18, від 05.03.2019 у справі № 806/602/18, від 13.03.2019 у справі № 815/1139/18, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 01.07.2022 у справі № 260/1815/21, від 14.02.2023 у справі № 580/1374/22 в частині застосування статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Наголошує, що у постанові від 22.11.2018 у справі № 806/449/15 Верховний Суд дійшов висновку, що при отриманні Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта користувачам надаються у користування лише водні біоресурси, а не водний об`єкт чи земля під водою. При цьому діюче законодавство у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів не містить норм, які б зобов`язували користувача водних біоресурсів, який здійснює рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів.

Верховний Суд зазначив, що посилання прокурора на те, що погодження Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта здійснене позивачем в порушення вимог статті 17 Закону «Про тваринний світ» без надання відповідно до закону права користування рибогосподарськими водними об`єктами також є необґрунтованими, оскільки передбачене зазначеною статтею правило стосується спеціального використання тваринного світу в порядку ведення рибного господарства.

Скаржниця наголошує, що 29.12.2017 вона звернулась до відповідача із заявою про видачу дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських об`єктах (їх частинах), долучивши до неї документи, передбачені Порядком № 801.

На її думку, вичерпні підстави для відмови суб`єктові господарювання у видачі дозволу наведені в пункті 6 Порядку № 801, яким не передбачено можливості відмови у видачі заявнику дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) у зв`язку з неподанням ним доказів на підтвердження права користування рибогосподарським водним об`єктом. Відтак ФОП ОСОБА_1 було подано весь перелік необхідних документів, передбачений пунктами 3, 5 Порядку № 801, а тому у відповідача не було законних підстав для відмови у видачі спірного дозволу.

Стверджує, що вимоги діючого законодавства у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів у своїй сукупності, у тому числі і Інструкція № 4, ані на дату видачі оспорюваного дозволу, ані на дату подання прокурором позову, не містять норм, які б зобов`язували користувача водних біоресурсів, який здійснює промислове рибальство, мати правовстановлюючі документи на рибогосподарський водний об`єкт для здійснення спеціального використання водних біоресурсів.

Відповідно відсутність правовстановлюючих документів не могла бути самостійною підставою для визнання оспорюваного дозволу недійсним та задоволення позову прокурора.

Звертає увагу, що «рибне господарство» та «промислове рибальство» не є тотожними поняттями.

На її переконання, положення статті 17 Закону «Про тваринний світ» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, адже вони стосуються виключно використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства, натомість на підставі оспорюваного дозволу ФОП ОСОБА_1 отримала право займатись промисловим рибальством (промислом), що є окремим видом спеціального використання водних біоресурсів.

Окрім того заявниця касаційної скарги доводить необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 806/1350/15, мотивуючи це тим, що остання нерелевантна до спірних правовідносин, адже у вказаній справі судами було встановлено, що оспорюваний дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) для здійснення вилучення водних біоресурсів на водосховищі Іршанське було видано без будь-якого погодження з постійним землекористувачем - Іршанським гірничо-збагачувальним комбінатом, у цій же справі Ладижинське водосховище не передавалось будь-кому у постійне користування.

Посилається скаржниця також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 3, 16, 17 Закону «Про тваринний світ», статей 1, 26, 27 Закону «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», статей 51 52 85 Водного кодексу України з урахуванням Інструкції № 4 щодо отримання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у водосховищах комплексного призначення, порядку його здійснення та оскарження.

Зокрема, апеляційний суд в оскаржуваній постанові послався на норми матеріального права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування без врахування того, що спірний дозвіл був виданий для здійснення спеціального використання водних біоресурсів (зайняття промислом) у Ладижинському водосховищі, яке є водосховищем комплексного призначення та в силу положень статті 51 Водного кодексу України взагалі не може бути передане в оренду, адже згідно із вказаною нормою у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб можуть надаватися водосховища, крім водосховищ комплексного призначення, а водні об`єкти, що використовуються для питних потреб взагалі не підлягають передачі у користування на умовах оренди.

На переконання скаржниці оскаржувана нею постанова підлягає скасуванню також з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України.

Зокрема, при розгляді цієї справи судом апеляційної інстанції не було розглянуто клопотання представника ФОП ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи договору оренди від 02.09.2021 № 01/21, долученого до апеляційної скарги, а також не надано йому правової оцінки і не наведено в оскаржуваній постанові підстав, з яких останнє було залишено судом без розгляду.

Окремо стверджує про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, адже фактично є спором позивача та третьої особи щодо права на користування водним об`єктом та земельною ділянкою під ним. Тож з огляду на суб`єктний склад має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Зазначає, що прокурором в порушення вимог статті 27 Закону «Про прокуратуру» пред`явлено позов не в інтересах держави, а в інтересах органів місцевого самоврядування, які ні є належними позивачами у даній справі, інтереси останніх не були порушені на час видачі оспорюваного дозволу, а також з огляду на наявність відповідного органу державної виконавчої влади, який в силу покладених на нього функцій уповноважений здійснювати контроль за діяльністю відповідача.

На переконання скаржниці, належним позивачем у цій справі є не прокурор та міські ради, в інтересах яких подано позов, а саме Мінагрополітики або Кабінет Міністрів України, які не були залучені до участі у цій справі взагалі.

Насамкінець скаржниця вказує, що оскільки Гайсинська міська рада, Ладижинська міська рада, Тульчинська міська рада, Райгородська сільська рада, Кунківська сільська рада як органи місцевого самоврядування, які на думку прокурора уповноважені розпоряджатися Ладижинським водосховищем, набули право звернення до суду з цим позовом 27.05.2021 (з дати набрання законної сили Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким Перехідні положення Земельного кодексу України були доповнені пунктом 24 такого змісту: «З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад…»), відтак прокурором при зверненні до суду з цим адміністративним позовом пропущено строк позовної давності, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, що є самостійною підставою для відмови у позові (згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України).

Керівником Гайсинської окружної прокуратури подано відзив на касаційну скаргу, мотивований тим, що, по-перше, норми Водного кодексу України (стаття 85) Земельного кодексу України (статті 59, 125) та Закону «Про тваринний світ» (стаття 17) не передбачають можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі й земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів.

Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі й земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Наголошує, що застосування Інструкції № 4 з ігноруванням вимог Закону «Про тваринний світ» є недопустимим, оскільки останнім регламентовано не тільки відтворення водних живих ресурсів, а й їх вилов, що підпадає під поняття «рибальство», яке відповідно до частини п`ятої статті 59 Земельного кодексу України не може здійснюватися без погодження власників чи постійних користувачів земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт.

По-друге, виключний перелік водних об`єктів, які не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, наведено у частині другій статті 51 Водного кодексу України, зокрема, не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Стверджує, що ФОП ОСОБА_1 не надала доказів віднесення Ладижинського водосховища до таких об`єктів.

Із покликанням на приписи частини четвертої статті 59 Земельного кодексу України стверджує, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

По-третє, користування водним об`єктом всупереч встановленому законодавством порядку суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

Оскільки надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин (стаття 12 Земельного кодексу України), то органами, уповноваженими на виконання функцій держави у спірних правовідносинах, є органи місцевого самоврядування.

На виконання вимог статті 23 Закону «Про прокуратуру» із врахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, окружною прокуратурою на адресу Гайсинської, Ладижинської, Тульчинської міських рад та Райгородської, Кунківської сільських рад попередньо до пред`явлення позовної заяви до суду надіслано запити, якими поінформовано про виявлені порушення вимог чинного законодавства, зазначено про наявність підстав та необхідність судового захисту інтересів держави, а також затребувано інформацію щодо вжиття самостійно органом місцевого самоврядування заходів до захисту інтересів держави.

Згідно із отриманою інформацією по суті наведених у запитах окружної прокуратури питань встановлено, що в зазначених органах місцевого самоврядування наявна інформація щодо відсутності у ФОП ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на користування згаданим об`єктом водного фонду, який розташований на земельних ділянках водного фонду у межах відповідної територіальної громади.

Водночас повідомлено про те, що наявність оскаржуваного дозвільного документа обмежує право органу місцевого самоврядування як власника земельної ділянки на розпорядження вказаним об`єктом водного фонду, оскільки використання водних біоресурсів нерозривно пов`язане з використанням цього водного об`єкта.

Проте останні з позовом до суду про оскарження дозволу від 05.01.2018 № 33 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) не зверталися що, у свою чергу, свідчить про неналежне здійснення органом місцевого самоврядування захисту інтересів держави та є достатнім обґрунтуванням виключного випадку для застосування прокурором представницьких повноважень інтересів держави в суді на підставі статті 23 Закону «Про прокуратуру», частини п`ятої статті 53 КАС України в особі зазначеного органу із визначенням його як позивача.

По-четверте, предметом спору у цій справі є не усунення перешкод у користуванні та розпорядженні водним об`єктом, а скасування виданого суб`єктом владних повноважень дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єкта (їх частинах), у зв`язку з чим дана справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

По-п`яте, відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

З урахуванням того, що про виявлені факти порушень вимог чинного законодавства окружній прокуратурі стало відомо із листа відповідача, що надійшов 21.07.2023, а про нездійснення захисту інтересів держави органами місцевого самоврядування - із листів Ладижинської міської ради від 11.07.2023 та від 10.08.2023, Гайсинської міської ради від 14.08.2023 та від 29.08.2023, Тульчинської міської ради від 17.07.2023 та від 27.07.2023, Кунківської сільської ради від 11.08.2023, Райгородської сільської ради від 20.07.2023 та від 08.08.2023, а з позовною заявою прокурор звернувся до суду 06.09.2023, тому строк на звернення прокурора до суду не пропущено.

Інші учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися, хоча про відкриття касаційного провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується документально.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах й дотримання процесуальних норм, виходить з наступного.

Щодо підсудності та права прокурора на звернення до суду з цим позовом

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З цього приводу у Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень / функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У Законі «Про прокуратуру» закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Відтак, Суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

У справі, що розглядається, керівник Гайсинської окружної прокуратури у поданому до суду позові, як на наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, вказав, що користування водним об`єктом всупереч встановленому законодавством порядку суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів, зокрема, рибогосподарського водного об`єкту - Ладижинського водосховища, основна частина водойми якого розташована в межах Ладижинської міської територіальної громади (в особі Ладижинської міської ради), а також охоплює землі сусідніх громад в особі: Гайсинської міської ради, Тульчинської міської ради, Райгородської сільської ради, Кунківської сільської ради.

Колегія суддів вважає, що таке обґрунтування є сумісним із поняттям «інтереси держави».

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.11.2022 у справі № 240/401/19, прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття інтереси держави, яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку.

Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону «Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Суд також враховує, що у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що з метою обґрунтування підстав для представництва інтересів держави у суді і звернення до суду із позовом прокурор вказав, що окружною прокуратурою на адресу Гайсинської, Ладижинської, Тульчинської міських рад та Райгородської, Кунківської сільських рад попередньо до пред`явлення позовної заяви до суду надіслано запити, якими поінформовано про виявлені порушення вимог чинного законодавства, зазначено про наявність підстав та необхідність судового захисту інтересів держави, а також затребувано інформацію щодо вжиття самостійно органом місцевого самоврядування заходів до захисту інтересів держави.

Згідно з інформацією, наявною у відповідях на запити окружної прокуратури, встановлено, що в зазначених органах місцевого самоврядування наявна інформація щодо відсутності у ФОП ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на користування згаданим об`єктом водного фонду, який розташований на земельних ділянках водного фонду у межах відповідної територіальної громади. Водночас повідомлено про те, що наявність оскаржуваного дозвільного документа обмежує право органу місцевого самоврядування як власника земельної ділянки на розпорядження вказаним об`єктом водного фонду, оскільки використання водних біоресурсів нерозривно пов`язане з використанням даного водного об`єкта. Однак останні з позовом до суду про оскарження дозволу від 05.01.2018 № 33 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) не зверталися що, у свою чергу, свідчить про неналежне здійснення органом місцевого самоврядування захисту інтересів держави та є достатнім обґрунтуванням виключного випадку для застосування прокурором представницьких повноважень інтересів держави в суді на підставі статті 23 Закону «Про прокуратуру», частини п`ятої статті 53 КАС України в особі зазначеного органу із визначенням його як позивача.

На цій підставі колегія суддів доходить висновку про дотримання прокурором встановленого статтею 53 КАС України та статтею 23 Закону «Про прокуратуру» порядку звернення до суду з позовом для захисту інтересів держави та про наявність підстав для такого захисту.

Також Суд враховує, що правові висновки щодо права прокурора звертатися із позовом до суду в інтересах держави у схожих спірних правовідносинах (щодо захисту права власності територіальної громади на водні об`єкти та земельні ділянки під ними) викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 806/1350/15, від 22.06.2022 у справі № 902/777/21, від 19.07.2022 у справі № 906/170/20, від 31.05.2023 у справі № 916/1272/22 та від 28.08.2023 у справі № 911/1937/21.

Водночас, якщо захист права власності власника водного об`єкта шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном здійснюється у цивільному чи господарському судочинстві в залежності від складу учасників справи, то визнання протиправним та скасування виданого суб`єктом владних повноважень дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єкта (їх частинах) з огляду на здійснення ним публічно-владних управлінських функцій при видачі відповідного дозволу в силу статті 19 КАС України віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Щодо посилання скаржниці на пропуск строку звернення до суду з цим позовом колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 05.07.2023 у справі № 380/15396/22 Верховний Суд виклав правовий висновок, згідно з яким у випадку звернення прокурора з позовом в інтересах держави положення частини другої статті 122 КАС України (для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня виникнення відповідних підстав) слід застосовувати з урахуванням вимог частини третьої та четвертої статті 23 Закону «Про прокуратуру», які серед іншого, вимагають від прокурора перед зверненням до суду з позовом в інтересах держави довести, що відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави, а також попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень; крім того лише у такій ситуації прокурор отримує право запитувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У такому разі, відлік строку звернення з позовом має починатися не з моменту прийняття суб`єктом владних повноважень рішення чи вчинення дій, що можуть бути оскаржені в адміністративному судочинстві, а з моменту, коли прокурору стало відомо про порушення інтересів держави чи суспільства, що потребують судового захисту. Такий підхід забезпечує реальність і ефективність здійснення конституційних функцій прокуратури (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону «Про прокуратуру»), а також відповідає принципу доступу до правосуддя.

Тож, початок перебігу строку для звернення прокурора до суду слід пов`язувати з моментом, коли він об`єктивно отримав достатні матеріали, що підтверджують ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень.

Таке тлумачення відповідає конституційній функції прокуратури (стаття 131-1 Конституції України), положенням статті 23 Закону «Про прокуратуру», принципу доступу до правосуддя та гарантує ефективність захисту публічного інтересу у справах, пов`язаних, зокрема з використанням природних ресурсів та охороною довкілля (постанова Верховного Суду від 26.11.2025 у справі № 460/18562/23).

За такого правового регулювання, керівник Гайсинської окружної прокуратури звернувся до суду з цим позовом в межах тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, про що свідчать долучені до матеріалів позову запити, направлені на адреси позивачів та відповідача, а також отримані від останніх відповіді, оцінку яким судом першої інстанції було надано під час вирішення питання про відкриття провадження у цій справі.

Щодо суті справи

Предметом спору у справі є дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № 33, виданий Управлінням Державного агентства рибного господарства у Вінницькій області 05.01.2018.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

06.06.1995 Верховною Радою України прийнятий кодифікований закон - Водний кодекс України.

У преамбулі Кодексу зазначено, що води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водні ресурси - це обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території, а рибогосподарський водний об`єкт - це водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

За приписами статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, а також прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Згідно зі статтею 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

За приписами статті 1 Земельного кодексу Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частина 1 статті 58 Земельного кодексу України має тотожне визначення земель водного фонду як і стаття 4 Водного кодексу України.

Своєю чергою за приписами частин першої, другої статті 79 Земельного кодексу України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Отже, два кодифікованих закони нерозривно пов`язують водний об`єкт із землями водного фонду.

Разом із тим спеціальним водокористуванням відповідно до частин першої, другої статті 48 Водного кодексу України є забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

У статті 51 Водного кодексу України, якою урегульовано питання користування водними об`єктами на умовах оренди, передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми (частина 1); не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (частина 2); водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою (частина 3); водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (частина 4); надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта.

Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища (частина 5); водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом (частина 6); умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди (частина 12).

Надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України «Про аквакультуру» (частина 20).

За визначенням термінів, наведеним у статті 1 Закону України від 18.09.2012 № 5293-VI «Про аквакультуру» (далі - Закон «Про аквакультуру»), аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

У статті 12 зазначеного Закону визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських, Київської і Севастопольської міських, районних, обласних рад у сфері аквакультури належать: надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України; здійснення інших повноважень відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».

Відповідно до статті 1 Закону «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів»:

відтворення водних біоресурсів - природне чи штучне (розведення, переселення тощо) поновлення чисельності водних біоресурсів (ретрансформація), яка зменшується у процесі їх використання чи природної смертності;

водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини;

промислове рибальство (промисел) - вид спеціального використання водних біоресурсів (вилучення, приймання, переробка, зберігання, транспортування тощо, у тому числі постачання палива, води, тари, продовольства для функціонування суден флоту рибної промисловості та їх екіпажів) у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), у тому числі у водах, що знаходяться за межами юрисдикції України;

режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини);

рибальство - добування водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах;

рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості;

рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, пов`язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо;

рибогосподарський водний об`єкт (його частина) - водний об`єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства.

Згідно із статтею 25 Закону «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Загальне використання водних біоресурсів полягає в тому, що громадяни мають право використовувати безоплатно водні біоресурси в наукових, культурно-освітніх та виховних цілях для задоволення естетичних, оздоровчих, рекреаційних та інших потреб без вилучення їх з природного середовища, а також здійснювати любительське і спортивне рибальство у водних об`єктах загального користування в межах встановлених законодавством обсягів безоплатного вилову водних біоресурсів (стаття 26 зазначеного Закону).

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема, промислове рибальство (частина 1 статті 27 зазначеного Закону).

За змістом частини 1 статті 34 Закону «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» суб`єкти рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Згідно з положеннями статті 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону (частина 1). Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону (частина 3).

Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до статті 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

Статтею 17 Закону «Про тваринний світ», яка регламентує спеціальне використання об`єктів тваринного світу, в свою чергу, визначено, що до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.

Спеціальне використання об`єктів тваринного світу здійснюється лише за відповідними дозволами чи іншими документами, що видаються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об`єкти тваринного світу.

Так, процедура видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) врегульована Порядком № 801, відповідно до пункту 2 якого дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об`єкт (його частину) Держрибагенством або його територіальним органом.

Дозвіл видається територіальним органом суб`єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.

Комплексний правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розмежував користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування.

Водночас можливість використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена.

Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами) (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20).

Схожі за змістом правові позиції (сформульовані безвідносно до обставин справи) викладені й у постановах Верховного Суду:

від 22.06.2022 у справі № 902/777/21, згідно якої використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду;

від 19.11.2019 у справі № 806/1350/15, згідно якої спеціальне використання водних біоресурсів, які є частиною тваринного світу, здійснюється на підставі дозволу, що видається у встановленому законом порядку, у тому числі за наявності права користування відповідним рибогосподарським водним об`єктом, оформленим за погодженням з постійним користувачем земельної ділянки.

Суд вважає застосовними викладені позиції до справи, що розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин.

Разом із тим порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

У користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт (стаття 85 Водного кодексу України).

За змістом частин 4, 5 статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статей 125 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 122 Земельного кодексу України визначено, зокрема, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина 5).

Відповідно до пункту 24, яким згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ доповнено Розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Зміст наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що використання земель водного фонду фізичними та юридичними особами державної та комунальної власності може здійснюватися на умовах оренди, постійного або тимчасового користування. При цьому, у разі перебування земель водного фонду у власності або постійному користуванні відповідних суб`єктів, у тимчасове користування такі об`єкти надаються за погодженням з постійними землекористувачами або за згодою власників.

Аналогічна правова позиція викладена у наведеній вище постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 806/1350/15.

Разом з тим, як установлено судами попередніх інстанцій, ФОП ОСОБА_1 не має правовстановлюючих документів на користування Ладижинським водосховищем або його частиною разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Виданий же ФОП ОСОБА_1 . Режим рибогосподарської експлуатації від 01.01.2018, на підставі якого було оформлено оскаржуваний дозвіл від 05.01.2018 № 33, надає право користування лише водними біоресурсами, останній не є правовстановлюючим документом, яким надається право користування водним об`єктом або землями водного фонду.

За таких обставин судами попередніх інстанцій правильно зроблено висновок, що Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області неправомірно видано оскаржуваний дозвіл від 05.01.2018 № 33 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), що в даний час призводить до порушення права органу місцевого самоврядування на повноцінне розпорядження комунальною власністю та в цілому зачіпає інтереси держави в особі Гайсинської міської ради, Ладижинської міської ради, Тульчинської міської ради, Райгородської сільської ради, Кунківської сільської ради.

Суд критично оцінює покликання скаржниці на те, що Ладижинське водосховище є водосховищем комплексного призначення та в силу положень статті 51 Водного кодексу України не може бути передане в оренду з огляду на таке.

Так, за приписами частини четвертої статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

Згідно зі статтею 1 Водного кодексу України водосховище це штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку.

Водосховищем комплексного призначення визначається водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних).

Отже, закон передбачає у певних випадках оренду земель водного фонду, на яких знаходиться водосховище, в залежності від його класифікації та призначення. Водночас визначені законодавством обмеження щодо оренди таких земель водного фонду не свідчать про можливість використання водних ресурсів в такому випадку без оренди землі.

Проте, як встановлено судами та визнається учасниками, правовстановлюючі документи на землі водного фонду у ФОП ОСОБА_1 також відсутні.

Стосовно тверджень скаржниці про нетотожність понять «рибне господарство» та «промислове рибальство», що виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 17 Закону «Про тваринний світ», адже вони стосуються виключно використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення рибного господарства, натомість на підставі оспорюваного дозволу ФОП ОСОБА_1 отримала право займатись промисловим рибальством, колегія суддів зазначає таке.

Так, промислове рибальство, будучи окремим видом спеціального використання водних біоресурсів, є, в той же час, складовою частиною рибного господарства, яке є більш широким за змістом та включає як наукові дослідження, відтворення, аквакультуру (штучне вирощування), так і власне промисел.

Покликання скаржниці на положення Інструкції № 4 судом оцінюється критично, оскільки вказана Інструкція визначає порядок погодження режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, проте не регулює порядок надання дозволів на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єкта (їх частинах).

Щодо покликання скаржниці на нерозгляд апеляційним судом клопотання представника ФОП ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи договору оренди від 02.09.2021 № 01/21, долученого до апеляційної скарги, що, на переконання заявниці, є обов`язковою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Так, дійсно до апеляційної скарги третьою особою долучений договір оренди індивідуально визначеного майна від 02.09.2021№ 01/21. Отже, цей договір долучений до справи.

Водночас згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Проте, апеляційна та касаційна скарга не містять обґрунтування та пояснень третьої особи, яким чином договір оренди індивідуально визначеного майна від 02.09.2021, укладений після отримання дозволу, з підприємством, яке не є стороною у справі, та який не містить інформації про оренду земель водного фонду, впливає на висновки судів щодо дозволу від 05.01.2018, правомірність видання якого пов`язується саме із наявністю прав на земельну ділянку.

З цих підстав суд касаційної інстанції критично оцінює покликання скаржника на нерозгляд клопотання про долучення до матеріалів справи договору оренди від 02.09.2021 № 01/21, оскільки це не вплинуло на встановлення фактичних обставин в обсязі, достатньому для прийняття судових рішень.

Щодо покликань скаржника на висновки Верховного Суду, сформовані у постанові від 22.11.2018 у справі № 806/449/15 колегія суддів зазначає таке.

Предметом спору у справі № 806/449/15 було визнання незаконним та скасування погодження Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Житомирській області Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища.

Проте у справі, що розглядається, предметом спору є правомірність видання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів за відсутності прав на землю.

Отже, висновки у справі № 806/449/15 не є релевантними.

Також, Верховний Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 цієї Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених підстав, якими Верховний Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідним давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суди дійшли до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі № 120/14522/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

О.П. Стародуб