Ті громадяни України, які зайняли посаду у незаконних правоохоронних, судових або інших органах влади на окупованих територіях - можуть бути притягнені до відповідальності за сукупності злочинів: державну зраду та колабораційну діяльність. (ВС ККС, №331/4882/23 від 21.07.2025 р.)

Фабула судового акту: Колишнього працівника правоохоронного органу рибоохорони було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, і за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді 13 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та в правоохоронних органах на строк 15 років із конфіскацією усього належного йому майна.

Так, він - будучи громадянином України, працівником правоохоронного органу - рибоохорони, перебуваючи на посаді провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля Азовського басейнового управління Держагентства меліорації та рибного господарства України. Коли ж прийшла окупаційна влада - він надав добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, та почав надавати допомогу окупаційній адміністрації рф: добровільно виконував вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф у м. Бердянську (здійснював чергування та контроль: за забороною лову суб`єктами господарювання водних біоресурсів, а також передачею виловлених водних біоресурсів на пункт прийому в інтересах та на користь окупаційної влади рф).

Крім того, засуджений, добровільно зайняв посаду, мовою оригіналу: «инспектора» незаконного правоохоронного органу, мовою оригіналу: «Охрана окружающей природной среды и водных биоресурсов в г. Бердянске», створеного на тимчасово окупованій території.

ВС ККС в процесі розгляду касаційної скарги захисника, і відхилення його доводів, пояснила хто саме вважається суб’єктом злочинів “державна зрада” та колабораційна діяльність. Суд вказав:

Суб`єктом злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, може бути лише громадянин України.

Як уже неодноразово вказував Верховний Суд, ті громадяни України, які зайняли одну з посад у незаконних органах влади, правоохоронних або судових органах на окупованих територіях та почали здійснювати функції, визначені посадою, можуть бути притягнені до відповідальності за сукупністю кримінальних правопорушень: за державну зраду (оскільки їхня діяльність може становити одну з форм державної зради) та колабораційну діяльність (оскільки вони зайняли певну посаду в незаконних органах влади).

Відповідно до ст. 111 КК України державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Однією із форм державної зради є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту, та є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. В конкретних випадках цей злочин може полягати у добровільному зайнятті посади у незаконних органах влади на окупованих територіях, участь у будь-яких воєнізованих ворожих формуваннях, передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням агресора або провадження господарської діяльності у взаємодії з ворогом.

Вчиняючи державну зраду, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту і бажає цього.

Формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб`єктивну спрямованість дій винного, однак не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК України.

Злочин за ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

Зазначений склад правопорушення також передбачає широкий діапазон незаконних дій - від зайняття посад в органах судової влади, правоохоронних органах до надання допомоги збройним формуванням держави-агресора у веденні бойових дій проти України. При цьому надання допомоги може бути у різноманітних формах, у тому числі інформація щодо пересування військової техніки.

Отже у цій справі: Так, судами встановлено що засуджений у період з 28 лютого до 04 березня 2022 року вчинив державну зраду у формі переходу на бік ворога, а 28 березня 2022 року - добровільно зайняв посаду у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території України.

Свої висновки суди обґрунтували, зокрема, такими доказами:

• показаннями свідків;
• даними наказу яким засудженого було призначено на посаду інспектора охорони навколишнього середовища та водних біоресурсів в м. Бердянськ;
• даними протоколів за результатами НСРД, які містять записи телефонних розмов представників окупаційної влади щодо призначення його на керівні посади;
• даними протоколу огляду, який містить копію наказу про призначення його на посаду інспектора в окупаційній адміністрації, наданий свідком;
• даними наказу начальника Азовського басейнового управління, яким засудженого звільнено через тривалу відсутність на роботі;

З огляду на вказані докази суди дійшли обґрунтованого висновку, що засуджений, будучи громадянином України та працівником рибоохоронного патруля, усвідомлено перейшов на бік ворога та співпрацював з окупаційною адміністрацією рф, обійнявши посаду інспектора в незаконному правоохоронному органі, здійснював контроль над виловом водних біоресурсів в інтересах окупаційної влади, чим завдав шкоди суверенітету та безпеці України.

У той же час суди дійшли переконання, що досліджені докази не підтверджують факт примусу обвинуваченого щодо зайняття посади інспектора в окупаційній адміністрації. Як вбачається з показання свідків та письмових доказів, що обвинувачений був представлений окупаційною владою як «своя людина», відповідальна за контроль над виловом риби та мав повноваження від окупаційної влади. Разом з тим маючи можливість покинути окуповану територію, не співпрацюючи з окупаційною владою, засуджений свідомо обійняв посаду, підтверджену відповідним наказом, і надавав допомогу окупантам у виконанні їхніх інструкцій, що виразилося в патрулюванні узбережжя. Крім того, суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що обвинувачений постійно перебував під психічним примусом.

Аналізуйте судовий акт: ВС визначив поняття “підривної діяльності” в контексті ст.111 КК України та засудив суддю АРК, яка працювала в судових органах окупаційної влади до 12 років позбавлення волі (ВС ККС, справа №759/5737/17 від 21.12.2022 р.);

Бажання обвинуваченого продовжувати вчинення зрадницьких та диверсійних дій за наказом російських спецслужб, було враховано судом для позбавлення його волі довічно. (ВС ККС у справі № 521/9656/23 від 11.03.2025р.);

Рік позбавлення волі за проросійсько-налаштовані публікації в “Однокласниках”, в яких виправдовується російська агресія і глорифікуються окупанти (Суд у справі № 188/438/22 від 31.05.2022 р.);

Готував вибух та передавав дані про військові частини. Суд засудив диверсанта-зрадника до 13 років позбавлення волі з конфіскацією (Гощанський районний суд Рівненської області справа № 557/60/21 від 31.03.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2025 року

м. Київ

справа № 331/4882/23

провадження № 51-354 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022080010000160 від 15 вересня 2022 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ Запорізької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 (в редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року), ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначено покарання: за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року) у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 7 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та в правоохоронних органах на строк 15 років із конфіскацією усього належного майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 13 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та в правоохоронних органах на строк 15 років із конфіскацією усього належного йому майна.

Відповідно до обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, працівником правоохоронного органу - рибоохорони, перебуваючи на посаді провідного державного інспектора відділу рибоохоронного патруля №1 Азовського басейнового управління Державного агентства меліорації та рибного господарства України, у період з 27 лютого по 04 березня 2022 року (більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не надалось за можливе), надав добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, та з 04 березня 2022 року перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану та почав надавати допомогу окупаційній адміністрації рф: ОСОБА_7 добровільно виконував вказівки і розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф у м. Бердянську, а саме - від імені та в інтересах окупаційної адміністрації рф здійснював чергування та контроль: за забороною лову суб`єктами господарювання водних біоресурсів на тимчасово окупованій території України під Державним Прапором України; за використанням знарядь добування водних біоресурсів; за виловом, а також передачею виловлених суб`єктами господарювання водних біоресурсів на пункт прийому в інтересах та на користь окупаційної влади рф, у сукупності своїми діями завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

Крім того, ОСОБА_7 , діючи умисно, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями рф, 28 березня 2022 року добровільно зайняв посаду, мовою оригіналу: «инспектора» незаконного правоохоронного органу, мовою оригіналу: «Охрана окружающей природной среды и водных биоресурсов в г. Бердянске», створеного на тимчасово окупованій території.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 28 жовтня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 8 липня 2024 року -без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги захисник зазначає, що:

· винуватість ОСОБА_7 в інкримінованих злочинах не доведена поза розумним сумнівом. Також вказує, що в діях ОСОБА_7 відсутня об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України;

· допит останнього не проводився, а свідки не були безпосередніми очевидцями подій. Суд послався на показання свідків, які останні не надавали, що свідчить про упередженість суду;

· ОСОБА_7 не був повідомлений судом про дату, час і місце розгляду кримінального провадження. Наголошує, що в ході досудового розслідування та судового розгляду також були порушені положення ст. 297-5 КПК України, а сповіщення щодо підготовчого судового засідання здійснювалося вже після його проведення, що порушило право ОСОБА_7 на захист. В ході підготовчого судового засідання сторона захисту заперечувала проти призначення провадження до розгляду, проте апеляційний суд у своєму рішенні щодо цього зазначив неправдиву інформацію;

· головуючий суддя місцевого суду не роз`яснив ОСОБА_7 право заявити клопотання про розгляд цього кримінального провадження судом колегіально у складі трьох суддів, чим порушено право останнього на справедливий суд;

· судові рішення є не обґрунтованими, а ухвала апеляційного суду не відповідає приписам ст. 419 КПК України.

Заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу захисника до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом ретельної перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України.

Розглянувши це кримінальне провадження в порядку спеціального судового розгляду, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень та призначення йому відповідного покарання.

Щодо доводів касаційної скарги про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, та відсутність у діях останнього складу інкримінованих йому правопорушень

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).

Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано з огляду на таке.

Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, підтверджується сукупністю зібраних у справі та досліджених у судовому засіданні доказів, на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Як уже неодноразово вказував Верховний Суд, ті громадяни України, які зайняли одну з посад у незаконних органах влади, правоохоронних або судових органах на окупованих територіях та почали здійснювати функції, визначені посадою, можуть бути притягнені до відповідальності за сукупністю кримінальних правопорушень: за державну зраду (оскільки їхня діяльність може становити одну з форм державної зради) та колабораційну діяльність (оскільки вони зайняли певну посаду в незаконних органах влади).

Суб`єктом злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, може бути лише громадянин України.

Відповідно до ст. 111 КК України державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.

Однією із форм державної зради є перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту, та є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. В конкретних випадках цей злочин може полягати у добровільному зайнятті посади у незаконних органах влади на окупованих територіях, участь у будь-яких воєнізованих ворожих формуваннях, передачі матеріальних ресурсів збройним формуванням агресора або провадження господарської діяльності у взаємодії з ворогом.

Вчиняючи державну зраду, винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту і бажає цього.

Формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначає суб`єктивну спрямованість дій винного, однак не є характеристикою суспільно небезпечних наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111 КК України.

Злочин за ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає добровільне зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

Зазначений склад правопорушення також передбачає широкий діапазон незаконних дій - від зайняття посад в органах судової влади, правоохоронних органах до надання допомоги збройним формуванням держави-агресора у веденні бойових дій проти України. При цьому надання допомоги може бути у різноманітних формах, у тому числі інформація щодо пересування військової техніки.

Так, судами встановлено що ОСОБА_7 у період з 28 лютого до 04 березня 2022 року вчинив державну зраду у формі переходу на бік ворога, а 28 березня 2022 року - добровільно зайняв посаду у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території України.

Як убачається з матеріалів провадження, свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 України, ч. 7 ст. 111-1 КК України, суди обґрунтували, зокрема, такими доказами:

- показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили вину ОСОБА_7 у державній зраді, яка полягала в його переході на бік ворога під час воєнного стану і добровільній співпраці з окупаційною владою рф після захоплення м. Бердянська.

- даними наказу № 71-146 л/с від 28 березня 2022 року, яким ОСОБА_7 призначено на посаду інспектора охорони навколишнього середовища та водних біоресурсів в м. Бердянськ (т. 2 а.с. 42);

- даними протоколів за результатами НСРД, які містять записи телефонних розмов представників окупаційної влади щодо призначення ОСОБА_7 на керівні посади (т. 2 а.с. 13-21);

- даними протоколу огляду від 21 червня 2023 року, який містить копію наказу про призначення ОСОБА_7 на посаду інспектора в окупаційній адміністрації, наданий свідком ОСОБА_10 (т. 2 а.с. 40-41);

- даними наказу начальника Азовського басейнового управління ОСОБА_8 № 122/К від 22 листопада 2022 року, яким ОСОБА_7 звільнено через тривалу відсутність на роботі (т. 2 а.с. 53).

Так, безпосередньо допитаний місцевим судом свідок ОСОБА_8 (начальник Азовського басейнового управління), зокрема, показав, що ОСОБА_7 , обіймаючи посаду державного інспектора рибоохоронного патруля, залишився на окупованій території та одразу погодився співпрацювати з окупаційною адміністрацією. Зауважив, що користувачі водних ресурсів повідомляли про активну діяльність ОСОБА_7 на користь окупантів після початку окупації.

Свідок ОСОБА_9 , колишній працівник у рибному господарстві, в судовому засіданні місцевого суду, зокрема показав, що після захоплення міста російськими військами ОСОБА_7 був представлений окупаційною адміністрацією як інспектор, відповідальний за відлов риби. Зауважив, що з березня 2022 року ОСОБА_7 виконував обов`язки, пов`язані з контролем вилову риби, відповідно до розпоряджень окупаційної адміністрації.

Свідок ОСОБА_10 повідомив суду деталі щодо офіційного призначення ОСОБА_7 на посаду окупаційною владою. Він отримав копію наказу про призначення, підписаного представниками окупаційної адміністрації, і передав його органам УСБ України. Крім того, ОСОБА_10 особисто бачив ОСОБА_7 , коли той патрулював прибережну зону та взаємодіяв з рибалками в межах своїх нових обов`язків на службі окупаційної влади.

З огляду на вказані докази суди дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 , будучи громадянином України та працівником рибоохоронного патруля, усвідомлено перейшов на бік ворога та співпрацював з окупаційною адміністрацією рф, обійнявши посаду інспектора в незаконному правоохоронному органі, здійснював контроль над виловом водних біоресурсів в інтересах окупаційної влади, чим завдав шкоди суверенітету та безпеці України.

У той же час суди дійшли переконання, що досліджені докази не підтверджують факт примусу обвинуваченого щодо зайняття посади інспектора в окупаційній адміністрації. Як убачається з оскаржуваних судових рішень, суди врахували показання свідків та письмові докази і дійшли висновку, що вони підтверджують, що обвинувачений був представлений окупаційною владою як «своя людина», відповідальна за контроль над виловом риби та мав повноваження від окупаційної влади. Разом з тим суди зауважили, що інші працівники мали можливість покинути окуповану територію, не співпрацюючи з окупаційною владою, тоді як ОСОБА_7 свідомо обійняв посаду, підтверджену відповідним наказом, і надавав допомогу окупантам у виконанні їхніх інструкцій, що виразилося в патрулюванні узбережжя. Крім того, суди зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що обвинувачений постійно перебував під психічним примусом.

Крім цього, апеляційний суд дослідив матеріали кримінального провадження, технічні носії інформації фіксування судового провадження та журнали судових засідань і підтвердив зміст викладених місцевим судом показань свідків. Водночас Суд наголошує, що кримінальний процесуальний закон не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, де має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, які є предметом судового розгляду і підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК України.

Водночас Суд зауважує, що у кримінальному процесуальному законодавстві України закріплено інститут відводу, самовідводу, який передбачає інструменти для усунення упередженого судді від здійснення судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень. Водночас сторона захисту не була позбавлена можливості у разі виникнення сумнівів у неупередженості суду заявити йому відвід, проте матеріали справи таких відомостей не містять.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги в цій частині не можна вважати слушними.

Щодо доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі

Так, статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається з матеріалів справи, призначаючи ОСОБА_7 покарання, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, врахував обставини та тяжкість злочинів, дані біографії обвинуваченого, зокрема, зайняття обвинуваченим на момент вчинення державної зради посади у правоохоронному органі України, що значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого, а також те, що обвинувачений офіційно не працює і не займається певною діяльністю та дійшов висновку про необхідність призначення останньому за сукупністю злочинів остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та в правоохоронних органах на строк 15 років із конфіскацією усього належного йому майна.

З урахуванням того, що судами не встановлені обставини, які пом`якшують покарання, а стороною захисту не надано відповідних підтверджень, Суд вважає, що призначене покарання не порушує загальних засад його призначення, установлених КК України, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання. Отже колегія суддів дійшла висновку про відсутність будь-яких даних, які б підтверджували б обґрунтованість доводів касаційної скарги в цій частині.

Щодо не роз`яснення права заявити клопотання про розгляд цієї справи судом колегіально

Так, відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років.

Приписами ч. 4 ст. 315 КПК України передбачено, що під час підготовчого судового засідання суд роз`яснює обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього колегіально судом у складі трьох суддів.

Водночас за положеннями ст. 315 КПК України, право на розгляд справи колегіально судом у складі трьох суддів роз`яснюється саме обвинуваченому. Це роз`яснення є обов`язковим у випадках, коли обвинуваченому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 10 років. Проте у цьому проваджені обвинувачений був відсутній, а відповідні клопотання захисником, який безпосередньо брав участь у ході судового розгляду, не подавалися. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що місцевий суд призначив провадження до розгляду, не порушуючи процесуальних вимог.

Щодо порушення права на захист через неповідомлення обвинуваченого про час та дату підготовчого судового засідання

За положеннями ст. 314 КПК України підготовче судове засідання відбувається за участю обвинуваченого (крім випадків, коли здійснювалося спеціальне досудове розслідування), прокурора, захисника, потерпілого, його представника та законного представника, цивільного позивача, його представника та законного представника, цивільного відповідача та його представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом для судового розгляду. Після виконання вимог, передбачених статтями 342-345 цього Кодексу, головуючий з`ясовує в учасників судового провадження їх думку щодо можливості призначення судового розгляду.

Крім того, відповідно до ст. 297-5 КПК України, при здійсненні спеціального досудового розслідування повістки про виклик підозрюваного надсилаються за останнім відомим місцем проживання або перебування та публікуються в загальнодержавних засобах масової інформації і на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора. Після опублікування повістки вважається, що підозрюваний належним чином повідомлений про виклик.

Так, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 у суді першої інстанції розглядалося за відсутності обвинуваченого (in absentia).

З ухвали слідчого судді Комунарського районного м. Запоріжжя від 20 липня 2023 року убачається, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 , зміни до вказаної підозри, а також повістки про виклик останнього неодноразово публікувалися в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному сайті офісу Генерального прокурора.

Крім того, апеляційний суд з цього приводу зауважив, що 24 серпня 2023 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя провів підготовче судове засідання, зокрема, за участі прокурора ОСОБА_11 та захисника ОСОБА_6 . В ході підготовчого судового засідання сторона обвинувачення не заперечувала проти проведення цього засідання за відсутності обвинуваченого та призначення провадження до судового розгляду. У свою чергу захисник просив відкласти проведення підготовчого судового засідання через неналежне повідомлення обвинуваченого. У той же час адвокат залишив на розсуд суду вирішення питання про призначення провадження до судового розгляду. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що в подальшому повідомлення про дату і час судових засідань також були опубліковані на офіційному веб-сайті «Судова влада» та у виданні "Урядовий кур`єр" (т. 1, а. с. 53, а.с. 68, 178; т. 2, а.с. 98, 141, 177, 202; т. 3, а.с. 8). Крім того, апеляційний суд констатував, що повідомлення про дату і час судового засідання в суді апеляційної інстанції також було розміщене в загальнодержавних ЗМІ, зокрема в газеті «Урядовий кур`єр» випуск № 214 (7874) від 22 жовтня 2024 року, а також на офіційному веб-сайті «Судова влада».

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов правильного висновку, що у цьому провадженні вимоги щодо повідомлення ОСОБА_7 були дотримані, тож доводи касаційної скарги в цій частині також не є слушними.

Разом з тим варто зауважити, що як вже зазначалося раніше і підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні був представлений професійним адвокатом ОСОБА_6 , який здійснював активний захист його інтересів, зокрема шляхом подання апеляційної та касаційної скарг, отже доводи касатора в цій частині також є безпідставними.

У справі Sanader v. Croatia (від 12 лютого 2015 року, заява № 66408/12) Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження, яке відбувається за відсутності обвинуваченого, саме по собі не є несумісним із ст. 6 Конвенції, і ця норма буде порушена лише коли особа, засуджена заочно, згодом не може отримати від суду новий розгляд по суті обвинувачення, якщо не було однозначно встановлено, що вона відмовилася від свого права з`явитися і захищати себе або що він мав намір уникнути суду.

Чинний КПК України містить положення, які дозволяють забезпечити такий перегляд в суді апеляційної інстанції як щодо питань права, так і фактів.

Відповідно до ч. 3 ст. 400 КПК України якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених статтею 138 цього Кодексу, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених статтею 399 цього Кодексу.

Тож, засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне/касаційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження судових рішень, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, під час якого ОСОБА_7 також не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущенні під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду.

Зважаючи на вимоги кримінального процесуального закону та практику ЄСПЛ, яка вказує на необхідність належної оцінки всіх важливих аргументів сторін і наведення в судовому рішенні достатніх мотивів, суд апеляційної інстанції перевірив під час апеляційного перегляду доводи поданої апеляційної скарги, вмотивовано погодившись із рішенням суду першої інстанції. У рішенні апеляційного суду належним чином зазначено підстави, на яких воно ґрунтується. Ухвала цього суду відповідає приписам статей 370 419 КПК України. Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на всі основні доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, які здебільшого є аналогічними доводам його касаційної скарги, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої та/або апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення, і фактично зводяться до неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом касаційного розгляду.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржених судових рішень, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргузахисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3