Суд засудив депутатку рф на 15 років з конфіскацією, за посягання на територіальну цілісність і недоторканність України з кваліфікуючими ознаками - в тому числі за настання суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей та інших тяжких наслідків (ВС ККС, №686/13251/22 від 15.07.2025 р.)

Фабула судового акту: У реєстрі судових рішень, наразі, часто зустрічаються рішення про засудження депутатів держдуми рф. Так, у стрічці новин можна зустріти повідомлення про засудження більше 64 депутатів держдуми рф. Так і в цій справі, вироком Хмельницького міськрайонного суду 15 листопада 2024 року одну з таких - злочинців - було засуджено за ст. 110 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке є її власністю.

Але справа ця цікава з огляду на обгрунтування ВС кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України.

Так, за обставин, встановлених судом обвинувачену засуджено за те, що вона як депутат державної думи федеральних зборів рф восьмого скликання, умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що вона порушує державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу рф, підтримала постанову із зверненням до президента рф з проханням розглянути питання про визнання рф самопроголошених так званих - Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. Також, підтримала ратифікацію договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між рф і цими самопроголошеними утвореннями. Внаслідок цього, під приводом допомоги так званим ДНР і ЛНР, рф здійснила повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.

Вказане кримінальне провадження як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду здійснювалося за відсутності обвинуваченої («in absentia») в порядку спеціального досудового та судового провадження.

ВС ККС повністю підтримав висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості депутатши. Касаційний суд докладно описав:

Вина обвинуваченої у скоєнні інкримінованого злочину підтверджувалась доказами, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, зокрема: протоколами огляду сайтів де є інформація про результати голосування, де є інформація щодо неї, яка є депутатом державної думи федеральних зборів російської федерації, та DVD диском, який є додатком до протоколів оглядів, на якому записано зібрані матеріали, протоколами огляду електронних документів з цих сайтів.

ВС ККС підтримав висновки суду першої інстанції згідно яких:

• Основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об`єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров`я особи, власність тощо.
• Об`єктивна сторона цього злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у: діях, вчинених з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; публічних закликах до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; розповсюдженні матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України. Суб`єкт вказаного злочину є загальним, а суб`єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
• Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення, що означає дійти згоди про його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони. Ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин, вона повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо) та може відбутися у будь-якій формі: усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці, а конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими. Отже депутатша діяла за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і зс рф, як про це зазначено в обвинувальному акті. Крім того, про попередню змову групою осіб свідчать, зокрема, виступи окремих депутатів, а також офіційного представника президента рф, які позитивно оцінюють прийняте рішення як доконаний факт.
• Кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків.
• Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об`єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.
• При цьому, судом першої інстанції проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство на предмет наявності у неї дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, однак такого не встановлено.

Отже у цій справі:

Доводи касаційної скарги захисника про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при визнанні кваліфікуючою ознакою злочину вчинення його обвинуваченою за попередньою змовою групою осіб є безпідставними, а вирок суду в цій частині належним чином умотивований.

Адже вказані докази у своїй сукупності підтверджують, що обвинувачена, будучи представником влади безпосередньо взяла участь у засіданні державної думи та проголосувала за незаконні постанови

Ці рішення - були частиною злочинного плану, а самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту та були спробою виправдання агресії перед громадянами рф і світовою спільнотою. У подальшому такі дії депутатів, зокрема обвинуваченої, призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Аналізуйте судовий акт: Жінку було засуджено до позбавлення волі на 3 роки за репост та вподобання матеріалів що виправдовують збройну агресію рф. ВС залишив покарання в силі. (ВС ККС, справа № 127/12127/22 від 18.05.2023 р.);

Рік позбавлення волі за проросійсько-налаштовані публікації в “Однокласниках”, в яких виправдовується російська агресія і глорифікуються окупанти (Суд у справі № 188/438/22 від 31.05.2022 р.);

Суд призначив жінці 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки за пересилання відео руху військової техніки ЗСУ (Зарічний районний суд м. Суми, справа № 591/5179/23 від 05.07.2023 р.);

Бажання обвинуваченого продовжувати вчинення зрадницьких та диверсійних дій за наказом російських спецслужб, було враховано судом для позбавлення його волі довічно. (ВС ККС у справі № 521/9656/23 від 11.03.2025р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року

м. Київ

справа № 686/13251/22

провадження № 51 - 1198 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника засудженої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7

у режимі відеоконференції,

розглянув у відкритому судовому засіданні виділене кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022240000000107 від 05 травня 2022 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Калінінград РРФСР, СРСР, громадянки Російської Федерації (далі - РФ), місце проживання невідоме, депутата Державної Думи Федеральних Зборів РФ, робоча адреса: РФ, м. Москва, вул. Охотний ряд, 1, раніше не судимої,

за ст. 110 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 листопада 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 листопада 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 110 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке є її власністю.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за те, що вона як депутат Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання, яка вступила у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади РФ, уповноваженим брати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів РФ, умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що вона порушує встановлений ст. 1-3 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХIХ), ст. 1-3 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року, за адресою: РФ, м. Москва, вул. Охотний ряд, 1, взяла участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримала постанову із зверненням до Президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав. Також 22 лютого 2022 року, за тією ж адресою, ОСОБА_6 взяла участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримала ратифікацію договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецькою народною республікою та договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою.

Внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, під приводом допомоги так званим ДНР і ЛНР, РФ здійснила 24 лютого 2022 року повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.

Таким чином ОСОБА_6 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинила умисні дії, які виразились у посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто злочин, передбачений ст. 110 ч. 3 КК України.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вказане кримінальне провадження як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду здійснювалося за відсутності обвинуваченої («in absentia») в порядку спеціального досудового та судового провадження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 у зв`язку з недоведеністю її вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України. В обґрунтування своєї вимоги захисник наводить доводи про допущені, на її думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме порушення права ОСОБА_6 на захист, передбаченого статті 63 Конституції України, ст. 20 КПК України, ст. 6 п. 3 «с» Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ), а також порушення правил підслідності та підсудності цього кримінального провадження. Вважає, що вина ОСОБА_6 не доведена належними та допустимими доказами, а висновки судів про наявність у її діях складу злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, є помилковими.

Заперечення на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходили.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Відповідно до вимог ст. 297-5 КПК України повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 завчасно було опубліковане в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті «Судова влада України», і засуджена вважається належним чином ознайомленою з його змістом. Копії процесуальних документів, що підлягають врученню засудженій, надіслані її захиснику.

Позиції учасників судового провадження

Захисник у судовому засіданні підтримала свою касаційну скаргу, вважала її обґрунтованою та просила її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у здійсненні нею як особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, умисних дій, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, тобто злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.

Судовий розгляд кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 проведено у відсутність обвинуваченої, оскільки провадження за її обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення її про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті «Судова влада України».

Однією з умов здійснення спеціального судового провадження є здійснення спеціального досудового розслідування. Неявка особи більше як два рази до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду є однією з підстав здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що у зв`язку з перебуванням ОСОБА_6 на території держави, визнаної Верховною Радою України, державою-агресором, а саме на території РФ, під час досудового розслідування стороною обвинувачення вжито заходів для повідомлення ОСОБА_6 про здійснюване щодо неї кримінальне провадження, зокрема, окрім повідомлень у спосіб, передбачений вимогами КПК України, шляхом публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження в газеті «Урядовий кур`єр», розміщенням публікацій на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, також направленням повідомлення на електронну пошту Державної Думи Федеральних Зборів Російської федерації через офіційний сайт.

Будучи повідомленою про розгляд кримінального провадження ОСОБА_6 жодних клопотань, заяв або скарг не подавала.

Відповідно до ст. 135 ч. 8 КПК України повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. У випадку наявності в особи, зазначеної в абзаці першому цієї частини, захисника (захисників) копія повістки про її виклик надсилається захиснику (захисникам).

08 квітня 2022 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, яке з наведених вище підстав, було вручено її захиснику ОСОБА_7 , а також опубліковано в газеті «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та за допомогою сервісу скерування електронних звернень на офіційному сайті місця роботи ОСОБА_6 - Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації направлено за її місцем роботи. Також у газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора були опубліковані повістки про виклик ОСОБА_6 до слідчого СВ УСБУ України в Хмельницькій області на 23, 24, та 25 квітня 2022 року, на які вона не з`явилася та про причини своєї неявки не повідомила.

Таким чином орган досудового розслідування вжив усіх можливих заходів для вручення ОСОБА_6 повідомлення про підозру в спосіб, передбачений КПК України.

Постановою слідчої в ОВС СВ УСБУ у Хмельницькій області ОСОБА_8 від 04 травня 2022 року ОСОБА_6 оголошено в державний та міжнародний розшук і на підставі клопотання цієї ж слідчої, погодженого прокурором, ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 червня 2022 року ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою в порядку ст. 193 ч. 6 КПК України.

16 червня 2022 року слідчим суддею Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в порядку глави 24-1 КПК України винесено ухвалу про здійснення спеціального досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , у зв`язку із тим, що вона з метою ухилення від кримінальної відповідальності переховується від органів слідства на території РФ, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором (т. 3, а.с. 214-215).

Відповідно до вимог ст. 135 ч. 8 КПК України у цьому кримінальному провадженні, на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора розміщено повідомлення про спеціальне досудове розслідування та повістки про виклик ОСОБА_6 на 21, 22 та 23 червня 2022 року до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для участі у слідчих, процесуальних діях, а також для виконання вимог ст. 290 КПК України, надруковано в газеті «Урядовий кур`єр» № 133 від 17 червня 2022 року та розміщено на сайті Офісу Генерального прокурора.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_6 повинна була знати про розпочате щодо неї кримінальне провадження.

В подальшому, на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 листопада 2023 року, здійснювався судовий розгляд даного кримінального провадження за відсутності обвинуваченої в порядку спеціального судового провадження («in absentia») з обов`язковою участю захисника (т. 1, а.с. 220).

Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.

Спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 здійснювалося з дотриманням вимог ст. 323 КПК України, за участю захисника ОСОБА_7 з повідомленням обвинуваченої шляхом направлення їй повідомлення про підозру, а також повісток про виклик за відомою робочою адресою на електрону пошту та розміщення публікацій інформації про судові засідання в газеті «Урядовий кур`єр» і на порталі судової влади України в мережі інтернет. Обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 було перекладено на російську мову та направлено на офіційну електронну адресу Державної Думи Російської Федерації з підтвердженням отримання відповідного повідомлення адресатом (т. 2, а.с. 62-67).

Відповідно до ст. 297-5 ч. 1 КПК України оголошення про виклик обвинуваченої ОСОБА_6 до суду публікувалися на офіційному сайті засобу масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Суд першої інстанції з об`єктивних причин не зміг допитати ОСОБА_6 у процесуальному статусі обвинуваченої під час розгляду кримінального провадження по суті, оскільки вона перебувала в державному та міжнародному розшуку, не з`явилася в судове засідання і про причини неявки суд не повідомила. При цьому захист обвинуваченої як під час спеціального досудового розслідування, так і під час спеціального судового провадження за призначенням здійснювала фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_7 .

Отже, враховуючи специфіку судового провадження (in absentia), судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої ОСОБА_6 про здійснення стосовно неї кримінального провадження за ст. 110 ч. 3 КК України, шляхом публікації відповідної інформації в засобах масової інформації та мережі інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченої до суду вжитими заходами не вдалося. Відповідно до ст. 297-5 ч. 1 абз. 3 КПК України з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачена вважається належним чином ознайомленою з її змістом. Копії процесуальних документів, що підлягали врученню обвинуваченій ОСОБА_6 , надсилалися захиснику згідно зі ст. 297-5 ч. 2 КПК України.

Місцевий суд, проаналізувавши такі матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що держава Україна за участю сторони захисту та під контролем суду використала всі можливості для того, щоб ОСОБА_6 мала права під час судового провадження на гарантії: бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; мати достатній час і можливість для підготовки свого захисту та самостійно обрати захисника; брати участь у розгляді і захищати себе особисто або за посередництвом обраного захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безоплатно для неї. Зазначене відповідає взятим державою Україна на себе зобов`язанням щодо забезпечення реального використання права, яке гарантується статтею 6 ЄКПЛ та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Суд першої інстанції визнав безпідставними твердження захисниці про порушення права ОСОБА_6 на захист, урахувавши, що таке право у цьому кримінальному провадженні було забезпечено максимально ефективно, в тому числі через участь професійного захисника. Також місцевий суд послався на рішення Ради адвокатів України № 183 від 27 грудня 2022 про те, що: неможливість виконання адвокатом правил адвокатської етики у кримінальних провадження in absentia, наприклад щодо інформування адвокатом клієнта щодо ведення дорученої йому справи, не зумовлює обов`язкової неможливості здійснювати захист особи від кримінального обвинувачення за її відсутності. Можливість надання правової (правничої) допомоги визначається адвокатом, виходячи з конкретних обставин справи та інтересів клієнта у ній; адвокат, діючи як захисник відсутньої особи, самостійно визначає правову позицію у справі, яка включає у себе форму участі в засіданні, заявлення клопотань, надання доказів суду, позицію по суті справи чи клопотання, а також позицію щодо оскарження судових рішень.

За таких обставин, доводи захисника щодо допущеного судом першої інстанції порушення права ОСОБА_6 на захист, а саме ст. 63 Конституції України, ст. 20 КПК України, ст. 6 п. 3 «с» ЄКПЛ, колегія суддів вважає безпідставними.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, наведених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.

Вина ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого злочину підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, зокрема:

- протоколом огляду від 10 березня 2022 року, на підставі якого судом встановлено, що на сайті «http://vote.duma.gov.ru/vote/117112» є інформація про результати голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів РФ 15 лютого 2022 року за звернення до президента РФ про визнання незалежності так званих ДНР і ЛНР, відповідно до якого за вказане звернення проголосував 351 депутат з 368 присутніх та відповідно до поіменного списку серед тих хто голосували за є ОСОБА_6

- протоколом огляду від 10 березня 2022 року, з якого судом встановлено, що на сайті вищого законодавчого органу влади РФ «http://vote.duma.gov.ru/vote/117233», розміщено інформацію про результати голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів РФ 22 лютого 2022 року за проект федерального закону № 75578-8 «О ратификаци Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроекту проголосувало за 400 депутатів з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку серед тих хто голосував за є ОСОБА_6 ;

- протоколом огляду від 10 березня 2022 року, з якого встановлено, що на офіційному сайті вищого законодавчого органу влади РФ «http://vote.duma.gov.ru/vote/117237» є інформація про результати голосування депутатів Державної Думи Федеральних Зборів РФ 22 лютого 2022 року за проект федерального закону № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой», відповідно до якого за прийняття вказаного законопроекту проголосувало 400 депутатів з 400 присутніх та відповідно до поіменного списку серед тих хто голосував за є ОСОБА_6 ;

- протоколом огляду від 27 березня 2022 року офіційного сайту вищого законодавчого органу влади РФ «http://duma.gov.ru», яким виявлено інформацію щодо ОСОБА_6 , яка є депутатом Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації;

- протоколом огляду від 29 березня 2022 року, з якого встановлено, що на офіційному сайті вищого законодавчого органу влади РФ «http://duma.gov.ru» є інформація про результати голосування ОСОБА_6 , депутата Державної Думи Федеральних Зборів РФ 22 лютого 2022 року за проект закону «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой»;

- DVD диском, який є додатком до протоколів оглядів від 10.03.22, на якому записано папки з назвами «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 15.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР»; «Результати голосування депутатів Державної Думи РФ від 22.02.2022 ДНР»;

- протоколом огляду електронних документів з додатками, у тому числі оптичним диском, з якого встановлено, що ресурси мережі інтернет містять інформацію про реєстрацію та рух постанов № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ к Президенту Росийской Федерации ОСОБА_9 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», федеральних законів РФ «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой» № 75577-8 від 22.02.2022 та № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», а також тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зібрання РФ по зазначеним законопроектам та згідно з якими встановлено, що ОСОБА_6 проголосувала за них. Додатки до цього протоколу містять паспортні дані проекту постанови № 58243-8, у якому наголошується на тому, що: «Депутаты Гос. Думы считают обоснованным и морально оправданным признание ДНР и ЛНР», що вказує на бажання змінити межі території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Крім того, в тексті зазначається, що «такое признание создаст обоснования для обеспечения гарантий безопасности и защиты народов от внешних угроз и обеспечит регулирование всех аспектов сотрудничества и взаимопомощи, включая вопросы безопасности». Також, в додатках містяться паспортні дані законопроектів № 75577-8, № 75578-8, їх тексти, у статтях 3, 4, 5, 7 яких прямо вказується про надання з боку РФ військової допомоги для «устранения угрозы».

Дослідивши вказані докази та даючи правову оцінку діям обвинуваченої ОСОБА_6 , згідно з пред`явленим обвинуваченням, у посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, суд першої інстанції врахував, що основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об`єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров`я особи, власність тощо.

Обґрунтовуючи свій висновок, суд першої інстанції врахував, що об`єктивна сторона цього злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у: діях, вчинених з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; публічних закликах до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; розповсюдженні матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України. Суб`єкт вказаного злочину є загальним, а суб`єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.

Суд першої інстанції врахував, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення, що означає дійти згоди про його вчинення до моменту виконання його об`єктивної сторони. Ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин, вона повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо) та може відбутися у будь-якій формі: усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці, а конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими.

Врахувавши такі положення закону, місцевий суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_6 діяла за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС РФ, як про це зазначено в обвинувальному акті. Суд вказав, що про попередню змову групою осіб свідчать, зокрема, виступи окремих депутатів Державної Думи РФ безпосередньо перед самим голосуванням 22 лютого 2022 року, зокрема ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також офіційного представника президента РФ ОСОБА_14 , які позитивно оцінюють прийняте рішення як доконаний факт.

Отже, доводи касаційної скарги захисника про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при визнанні кваліфікуючою ознакою злочину вчинення його ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб є безпідставними, а вирок суду в цій частині належним чином умотивований.

Суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вказані докази у своїй сукупності підтверджують, що ОСОБА_6 , будучи представником влади - депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ, безпосередньо взяла участь у засіданні Державної Думи 15 лютого 2022 року, де підтримала та проголосувала за постанову щодо звернення до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених ДНР та ЛНР як самостійних, суверенних і незалежних держав. У подальшому 22 лютого 2022 року депутат Державної Думи Федеральних зборів РФ ОСОБА_6 взяла участь у засіданні Державної Думи, де підтримала ратифікацію договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою ДНР та договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою ЛНР.

Ці рішення Державної Думи Федеральних Зборів РФ були частиною злочинного плану, а самі факти їх існування використовувалися при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту та були спробою виправдання агресії перед громадянами РФ і світовою спільнотою. У подальшому такі дії депутатів Державної Думи, зокрема ОСОБА_6 , призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

При цьому, обставина того, що ОСОБА_6 висловлювала свою політичну волю, за встановлених судом обставин, не виключає можливість притягнення її до кримінальної відповідальності, як про це зазначає захисник у касаційній скарзі, а тому такі доводи її касаційної скарги є необґрунтованими.

Кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, є настання в результаті його вчинення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків. Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об`єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.

Судом встановлено, що дії ОСОБА_6 призвели до тяжких наслідків, що є загальновідомим фактом, який випливає з численних свідчень про загибель людей, спричинену незаконним вторгненням збройних сил РФ в Україну, та факт настання тяжких наслідків, які настали в результаті такого вторгнення, а також окупація значної частини території України та додатково доводиться дослідженими у судовому засіданні вироками судів України, якими встановлено факти воєнних злочинів, вчинених військовослужбовцями ЗС РФ на території України, наслідком яких є загибель людей, у тому числі цивільних осіб.

Отже, доводи касаційної скарги захисника про недоведеність судом причинно-наслідкового зв`язку дій ОСОБА_6 із наслідками у вигляді загибелі людей та інших тяжких наслідків, є безпідставними. При цьому відсутність у обвинувальному акті інформації про потерпілих осіб у цьому кримінальному провадженні не впливає, не виключає та не спростовує встановлених судом обставин щодо наслідків від дій ОСОБА_6 , а доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі висунутого їй обвинувачення є безпідставними.

Факт військового вторгнення РФ на територію України з 24 лютого 2022 року встановлено рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ).

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав загальновідомими факти тимчасової окупації з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24 лютого 2022 року, а також факт анексії з боку РФ частини території України констатовані нормативними актами РФ та нормативними актами самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається державою Українаі засуджуються з точки зору міжнародного права.

Місцевим судом зазначено, що вказані вище дії стали можливими завдяки спільним злочинним діям (рішенням) депутатів Державної Думи РФ, зокрема ОСОБА_6 , та які процедурно приймалися за наявності ряду умов, зокрема проведення зборів, наявності кворуму тощо.

За таких обставин, судом поза розумним сумнівом доведено, що ОСОБА_6 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинила умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ст. 110 ч. 3 КК України, а тому доводи касаційної скарги щодо про те, що у вироку не обґрунтовано те, що ОСОБА_6 діяла як представник влади є безпідставними. При цьому, судом першої інстанції проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство на предмет наявності у ОСОБА_6 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, однак такого не встановлено.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, в тому числі й інші наявні в матеріалах провадження письмові докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 вчинила злочин, передбачений ст. 110 ч. 3 КК України.

При цьому суд першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні дослідив усі докази, на які послався у вироку, забезпечивши стороні захисту можливість давати пояснення та показання з приводу обвинувачення, збирати і подавати суду докази, висловлювати в судовому засіданні свою думку та користуватись своїми правами.

Всі фактичні дані у цьому провадженні, що досліджені судом, отримані стороною обвинувачення із застосуванням належної правової процедури, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб`єктами і в належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав.

Усі досліджені у цьому провадженні докази, як кожен окремо, так і у їх сукупність, окрім тих, які визнані місцевим судом недопустимими, підтверджують обставини, що передбачені ст. 91 КПК України щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу, обставин його вчинення), причетності обвинуваченої до вчинення інкримінованих їй діянь, її винуватості, форми вини та водночас дають повне уявлення щодо усіх елементів і ознак інкримінованого ОСОБА_6 у цьому провадженні кримінального правопорушення.

Докази, на які послався суд у вироку, є допустимими і такими, що у своїй сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченою діяння, інкримінованого їй стороною обвинувачення.

Вирок суду першої інстанції належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. Зокрема, в ньому вказано формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, диспозиції статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого засуджену визнано винуватою, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов`язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченої («in absentia»), яка усних показань суду не надавала, при цьому будь-яких письмових заяв, клопотань та заперечень на адресу суду від неї не надходило.

У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції врахував специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 ч. 3 КПК України), зберігаючи неупередженість та безсторонність під час розгляду справи приділив особливе значення охороні прав і законних інтересів обвинуваченої як учасника кримінального провадження, яке відбувалося за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням установлених законом особливостей, які вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже, поріг вимогливості до доказування в такому випадку підвищений.

Суд першої інстанції вжив всіх можливих дій аби наданий обвинуваченій державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10 22 23 КПК України, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Крім того, відповідно до ст. 374 ч. 5 КПК України у зазначеному рішенні суд обґрунтував, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вжила всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваної чи обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження («in absentia»).

Суд першої інстанції урахував правові позиції ЄСПЛ (справа «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy) , рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії» (Somogyi v Italy), рішення від 18 травня 2004 року та інші), за якими суд під час розгляду справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати, чи були вжиті всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Сформована практика ЄСПЛ з цього питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).

При цьому, інститут спеціального кримінального провадження, визначений КПК України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу (ст. 400 ч. 3 КПК України).

За таких обставин доводи касаційної скарги захисника про те, що чинним національним законодавством не передбачено можливості перегляду вироку, ухваленого в спеціальному судовому провадженні, та несумісність передбаченої процесуальним законом процедури спеціального судового провадження із ЄКПЛ, є безпідставними.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 374 КПК України.

Не погодившись із вироком суду першої інстанції захисник оскаржила його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. Захисник ОСОБА_7 заперечувала висновки місцевого суду щодо наявності у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, зазначивши доводи, більшість з яких аналогічні доводам касаційної скарги захисника.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційної скарги, належним чином перевірив доводи захисника щодо недоведеності вини ОСОБА_6 , про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Апеляційний суд визнав такі доводи апеляційної скарги захисника безпідставними та належним чином мотивував своє рішення і зазначив підстави, з яких їх визнано необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України. При цьому апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 91 КПК України встановив обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та, з урахуванням доводів сторони захисту, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Апеляційний суд не встановив порушення права ОСОБА_6 на захист, вказавши, що і під час досудового розслідування, і під час судового розгляду були вжиті всі можливі заходи для належного її повідомлення щодо здійснюваного відносно неї кримінального провадження, і це кримінальне провадження здійснювалось за участю захисника ОСОБА_7 .

Визнаючи необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що протоколи огляду інтернет-ресурсу не підтверджують вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, у тому числі за попередньою змовою, апеляційний суд зазначив таке.

Сукупністю міжнародних актів беззаперечно підтверджено, що Україна є суверенною державою з міжнародно визнаними кордонами. Суверенітет України визнаний всіма країнами світу, в тому числі і РФ. Міжнародні кордони України визначені та визнані всіма країнами світу. Демаркація кордонів України та РФ здійснена.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та РФ про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ, повинна була знати і достовірно знала про укладення такого договору державою, представником влади якої вона є, тобто РФ.

За таких обставин, апеляційний суд погодився з тим, що ОСОБА_6 , будучи депутатом Державної Думи РФ та представником влади, достовірно знала про незаконність, протиправність зміни меж території та державного кордону України, та, маючи можливість голосувати по вказаних вище питаннях проти чи утриматись від голосування, проголосувала 15 лютого 2022 року за звернення до президента РФ про визнання незалежності так званих ДНР і ЛНР та 22 лютого 2022 року за ратифікацію договорів про дружбу, співпрацю та взаємодопомогу між РФ і самопроголошеними ДНР, ЛНР, здійснивши усвідомлений вольовий вибір і під час голосування розуміла, що діє всупереч встановленим національним та міжнародним правовим актам. Визнання інших державних утворень так званих ЛНР та ДНР, у межах міжнародно визнаних кордонів України, на її території, є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.

Апеляційний суд указав, що внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, під приводом допомоги так званим ДНР і ЛНР, РФ здійснила 24 лютого 2022 року повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.

Також апеляційний суд наголосив, що інформація, зазначена у протоколах оглядів сайту Державної Думи РФ щодо результатів голосувань є офіційною, оскільки підтверджується відомостями, розміщеними на порталі государственной думы федерального собрания российской федерации («http://duma.gov.ru/abaut/info/») у вкладці «о сайте» - «все материалы официального сайта госдумы федерального собрания российской федерации могут бить воспроизведены в любых средствах массовой информации, на серверах сети Интернет или на любых иных носителях без каких - либо ограничений по обьему и срокам публикации. Это разрешение в равной степени распространяется на газеты, телеканалы, сайты и страницы Интернет. Единственным условием перепечатки и ретрансляции есть ссылка на первоисточник. Никакого предварительного согласия на перепечатку со стороны апарата государственной думы не требуется».

Суд апеляційної інстанції вказав, що протоколи огляду інтернет - ресурсу, за якими був здійснений огляд публікацій на офіційному сайті Державної Думи РФ, є належними та допустимими доказами, і були обґрунтовано покладені в основу доведеності вини ОСОБА_6 , визнавши доводи апеляційної скарги безпідставними.

Крім того, апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника про те, що докази у даному кримінальному провадженні є недопустимими, оскільки отриманні не уповноваженими на те особами, яким незаконно було доручено провести досудове розслідування з огляду на таке.

Висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, сформульованим у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19 (провадження № 51-2917кмо20), констатовано, що обов`язковою передумовою реалізації Генеральним прокурором повноважень, передбачених ст. 36 ч. 5 КПК України, є оцінка досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК України, як неефективного та відображення такої оцінки у постанові з наведенням відповідного мотивування.

Оцінивши зміст постанови Генерального прокурора ОСОБА_15 від 14 березня 2022 року про доручення здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022000000000083 Слідчому відділу Управління Служби Безпеки України у Хмельницькій області, колегія суддів апеляційного суду, дійшла висновку, що вона відповідає правовій позиції Верховного Суду, оскільки в ній зазначено оцінку досудового розслідування органом досудового розслідування та мотиви, які стали підставою для зміни підслідності кримінального провадження, зокрема, неефективність проведення досудового розслідування попереднім органом. За таких обставин апеляційний суд не встановив порушень підслідності в цьому кримінальному провадженні, належним чином мотивувавши своє рішення, з яким погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Не встановив апеляційний суд і порушень правил підсудності розгляду цього кримінального провадження, мотивувавши такі свої висновки. Відповідно до ст. 615 ч. 9 абз. 1 КПК України під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об`єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя - судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством. Врахувавши, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22022240000000107 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, складений слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу Управління Служби Безпеки України у Хмельницькій області та затверджений начальником відділу нагляду за додержанням законів органами Служби Безпеки України та Державної прикордонної служби Хмельницької обласної прокуратури у приміщенні Хмельницької обласної прокуратури за адресою: місто Хмельницький, провулок Військоматський, 3, суд апеляційної інстанції вказав, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні закінчено в межах територіальної юрисдикції Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, який і розглянув обвинувальний акт.

Отже, доводи касаційної скарги захисника про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.

При цьому апеляційний суд вказав, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_6 у межах санкції ст. 110 ч. 3 КК України з конфіскацією всього майна, яке є її власністю, належним чином умотивоване та обґрунтоване, відповідає принципу співрозмірності та індивідуалізації конкретного злочинного діяння з обраним покаранням.

Покарання, призначене ОСОБА_6 за ст. 110 ч. 3 КК України в межах санкції у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою та викладено докази, що спростовують її доводи.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 110 ч. 3 КК України, та правильність кваліфікації її дій.

Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджена є винною у його вчиненні.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і закриття кримінального провадження щодо неї не вбачає.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 листопада 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу її захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

На жаль, не вдалося встановити щодо якої саме депутатки у цьому рішенні йде мова (рішень багато, а дані знеособленні) - тому всі співпадіння з ілюстрацією розміщеною у статті не набувають образів конкретних фізичних осіб.