0
0
2422
Фабула судового акту: За вироком районного суду, підтриманим і апеляційним судом водійку було визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та виправдано її на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад цього кримінального правопорушення.
Так, вона, керуючи «Toyota Camry» та виїжджаючи на проїжджу частину проспекту, здійснила зупинку керованого нею автомобілю перед проїжджої частиною, маючи намір виконати подальший рух по вищезазначеній вулиці з поворотом наліво. Після зупинки поновила рух в напрямку проїжджої частини і не переконалась, що це буде безпечним і не надала перевагу у русі мотоциклу Suzuki, який рухався з перевищенням допустимої швидкості в населеному пункті, тобто вище ніж 60 км/год, і який не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, через що відбулось зіткнення мотоцикла та автомобіля, мотоцикліст вилетів і - на жаль - від отриманих травм помер.
У касаційній скарзі - не погоджуючись із виправдувальним вироком - представник потерпілих звернув увагу,
Отже у цій справі, ВС ККС надав відповіді на вказані вище доводи представника потерпілої, і пояснив:
Щодо комплексної експертизи:
За змістом законодавчих та нормативно-правових актів (КПК, абз. 6 пп. 1.2.13 п. 1.2 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом від 17 липня 2017 року № 591) комплексною є експертиза, що проводиться із застосуванням спеціальних знань різних галузей науки, техніки або інших спеціальних знань (різних напрямів у межах однієї галузі знань) для вирішення одного спільного (інтеграційного) завдання (питання).
Тобто, комплексною є експертиза, в якій експерти, що спеціалізуються в різних галузях знань або родах судових експертиз, зайняті спільним вирішенням одних и тих самих питань та формулюванням загального висновку.
На виконання вказаної вище ухвали експертами Львівського НДІСЕ МЮУ здійснено ряд експертиз: транспортно-трасологічну, інженерно-транспортну, судово-медичну, що не суперечить вказаним вище приписам і настановам. Той факт, що вони проведені експертами окремо один від одного не призводить до того, що висновки експертів втрачають доказове значення, отже вони мають бути оцінені за правилами ст. 94 КПК у сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами, серед яких і висновки інших експертів, які також зберігають своє доказове значення.
Завданням суду в контексті приписів статей 91, 94, 370, 373, 374 КПК є синтез отриманих при дослідженнях результатів з метою перевірки версій сторін провадження на предмет їх обґрунтованості та відповідності здобутим фактичним даним із різних процесуальних джерел доказів. За наявності не усунутих істотних і вагомих суперечностей між висновками експертів суд не позбавлений можливості застосувати повноваження, визначені статтями 332, 242 КПК, та призначити необхідні для розв`язання завдань кримінального провадження експертизи.
За приписами кримінального процесуального закону висновок експерта не має наперед встановленої сили, не має переваг перед іншими доказами, виключної обов`язковості для суду й оцінюється разом з іншими доказами за правилами ст. 94 КПК, водночас закон прямо вказує на необхідність мотивування незгоди із ним (п. 10 ст. 101 КПК).
Щодо залучення експертів на договірних умовах:
ВС ККС вкотре зазначив, що за приписами ст. 243 КПК сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової, і вказані приписи спростовують доводи про недотримання вимог кримінального процесуального закону стороною захисту в цій частині. Вказані експертизи проведено за дорученням сторони захисту, яка має повноваження доручати експертам проведення і обов`язкових експертиз, до яких відповідно до приписів ст. 242 КПК, які переважають над приписами інших законів і підзаконних нормативних актів в частині визначення змісту і обсягу права на захист в кримінальному провадженні, належать судово-медичні експертизи. Отже, відсутні підстави зважати, як на обґрунтовані, на твердження про недопустимість висновків експертів за критеріями, зазначеними представником потерпілих.
За відсутності в доводах представника потерпілих мотивів, які пов`язують відсутність в матеріалах справи договорів сторони захисту з експертними установами із недостовірністю висновків експертів, виготовлених за дорученням сторони захисту, ВС ККС - як і зазвичай - відхиляє як необґрунтовані відповідні доводи і звертає увагу, що кримінальний процесуальний закон не визначає конкретної форми, за якою мають бути оформлені договірні відносини сторони захисту і експерта, з огляду на що немає підстав вимагати надання певного письмового договору між ними та стверджувати про недотримання порядку, встановленого кримінальним процесуальним законом.
Що ж до повідомлення експертам стороною захисту про кримінальну відповідальність:
ВС ККС зазначив, що кримінальний процесуальний закон не покладає саме на сторону захисту у разі, коли вона доручає експерту проведення дослідження, обов`язку попередити експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, отже з цих підстав немає підґрунтя визнавати їх висновки недопустимими доказами за доводами представника потерпілих.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2025 року
м. Київ
справа № 208/2264/15-к
провадження № 51-4241км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
у режимі відеоконференції:
потерпілого ОСОБА_8 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 ,
розглянуву відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12014040000000430, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. П`ятигорська Ставропольського краю РФ, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року та представника потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_9 , на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 14 березня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржених судових рішень
За вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 14 березня 2024 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та виправдано її на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад цього кримінального правопорушення.
Суд також вирішив питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат та долю речових доказів у кримінальному провадженні.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 25 листопада 2024 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_6 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, за таких обставин.
08 липня 2014 року приблизно о 7:25, у світлий час доби, водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та виїжджаючи на проїжджу частину проспекту Т. Шевченка (вулиця Сировця) у м. Кам`янське (Дніпродзержинськ) Дніпропетровської області з прилеглої до неї території, здійснила зупинку керованого нею автомобілю перед проїжджої частиною, маючи намір виконати подальший рух по вищезазначеній вулиці з поворотом наліво.
Після зупинки ОСОБА_6 поновила рух в напрямку проїжджої частини проспекту Т. Шевченка та, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру до безпечного руху, не переконалась, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, виїхала на проїжджу частину проспекту Т. Шевченка, не надавши перевагу у русі технічно справному мотоциклу «Suzuki GSX-R1000K5-CAD», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_8 , який рухався по проспекту Т. Шевченка зліва, з перевищенням допустимої швидкості в населеному пункті, тобто вище ніж 60 км/год, який, в свою чергу, своїми діями не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.
У ході подальшого зближення зазначених транспортних засобів, поблизу дому № 42 проспекту Т. Шевченка відбулось зіткнення передньої частини мотоцикла «Suzuki», з лівою бічною поверхнею автомобіля «Toyota Camry».
За обвинувальним актом водій мотоцикла «Suzuki» ОСОБА_8 своїми діями грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3, 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР). Порушення п. 12.3 ПДР водієм ОСОБА_8 знаходиться у причинному зв`язку з характером настання дорожньо-транспортної події (далі - ДТП).
Водій автомобіля «Toyota Camry» ОСОБА_6 своїми діями грубо порушила вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 10.1, 10.2 ПДР. Порушення пунктів 10.1, 10.2 ПДР водієм ОСОБА_6 знаходиться у причинному зв`язку з характером настання ДТП.
Внаслідок ДТП водій мотоцикла «Suzuki» ОСОБА_8 отримав тілесні, що призвели до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці ДТП.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Представник потерпілих у касаційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Зазначає, що не відповідає дійсності посилання місцевого суду на те, що в судовому засіданні були допитані експерти ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та спеціаліст ОСОБА_15 .
За клопотаннями представника потерпілих від 23 січня 2024 року та прокурора від 03 листопада 2023 року судом першої інстанції у засіданні 23 січня 2024 року було допитано свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , у засіданні 08 лютого 2024 року - ОСОБА_19 .
У зв`язку із тим, що місцезнаходження інших свідків встановити не вдалося, 08 лютого 2024 року у засіданні судом першої інстанції було досліджено протоколи допитів свідків ОСОБА_20 від 23 липня 2014 року, ОСОБА_21 від 08 серпня 2014 року, складені слідчим під час досудового розслідування, відтворено запис показів свідка ОСОБА_22 , наданих суду 14 квітня 2016 року та 10 березня 2017 року під час попереднього судового розгляду.
На цьому дослідження показань було припинено. Місцевий суд намагався дослідити звукозапис судового засідання від 04 червня 2019 року з попереднього судового розгляду із показаннями експерта ОСОБА_13 , втім він виявився пошкодженим, з огляду на що відтворити показання не вдалось.
Показання експертів ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 під час нового судового розгляду не досліджувались, їх особисто, як і спеціаліста ОСОБА_15 , суд не допитував. Експерт ОСОБА_12 помер, про що суду першої інстанції повідомив захисник ОСОБА_23 , відтак суд не міг спиратись на показання померлої особи, не допитаної під час нового судового розгляду і покази якої, зафіксовані на звукозаписі судового засідання від 01 лютого 2019 року, не досліджувались.
Отже, представник потерпілих в контексті застосування приписів ст. 412 КПК вказує на порушення судом вимог ст. 23 КПК та безпідставне посилання у судових рішеннях на показання свідків і експертів, досліджені із порушенням вимог процесуального закону, а також не досліджені судом.
Звертає увагу, що суду сторонами були надані декілька різних висновків експертів, зібраних ними самостійно під час досудового розслідування кримінального провадження.
З висновків експертів, наданих стороною обвинувачення, вбачається, що в діях обох водіїв (потерпілого та виправданої) є порушення ПДР, які знаходяться у прямому причинному зв`язку із настанням ДТП. В той же час, за висновками експертів, наданими суду стороною захисту, порушення ПДР є лише в діях потерпілого.
Оскільки надані сторонами висновки експертів є суперечливими, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська ухвалою від 06 липня 2020 року призначив комплексну судову експертизу із залученням експертів з автотехнічної, трасологічної та медичної експертизи, проведення якої доручив експертам Львівського НДІСЕ МЮУ.
Відповідно до абз. 6 пп. 1.2.13 п. 1.2 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 року № 1950/5) комплексною є експертиза, що проводиться із застосуванням спеціальних знань різних галузей науки, техніки або інших спеціальних знань (різних напрямів у межах однієї галузі знань) для вирішення одного спільного (інтеграційного) завдання (питання).
Натомість на виконання вказаної ухвали експертами Львівського НДІСЕ МЮУ здійснено ряд експертиз: транспортно-трасологічну від 20 травня 2021 року № 5572/5573; інженерно-транспортну від 16 червня 2021 року № 5574; судово-медичну від 05 листопада 2021 року № 6, які не відповідають вимогам п. 4.12 розділу IV вказаної вище Інструкції, оскільки кожна із них по суті є самостійною повторною комісійною експертизою, вони проведені експертами окремо один від одного і не мають комплексного характеру. Отже, поставлене судом завдання - здійснення комплексної судової експертизи, не виконане, відтак, суд першої інстанції, на переконання представника потерпілих, всупереч вимогам ст. 86 КПК не надав належної оцінки висновкам експертів Львівського НДІСЕ МЮУ, які мав визнати недопустимими доказами, а тому дійшов передчасного висновку про недоведеність вчинення виправданою кримінального правопорушення.
При цьому, в порушення вимог ст. 94 КПК, досліджені докази суд оцінив відокремлено один від одного, а не у їх взаємозв`язку.
Так, представник потерпілих звертає увагу, що за висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 16 червня 2021 року № 5574 (експерт ОСОБА_14 ) показання свідків ОСОБА_24 та ОСОБА_20 як технічно неспроможні не досліджувались, оскільки могли привести до хибних результатів. Показання інших свідків та виправданої ОСОБА_6 не мають всіх параметрів для проведення дослідження їх технічної спроможності. Відтак в дослідженні взяті до уваги технічно спроможні покази свідка ОСОБА_21 в частині подолання відстані у 300 м мотоциклом при швидкості руху 150 км/год за вказаний нею час 7,0 с, який у даному випадку узгоджується із часом руху мотоцикла 7,2 с. Якщо в момент виїзду автомобіля з провулка на проїзну частину вул. Сировця мотоцикл знаходився на перехресті вулиць Сировця і Спортивної на відстані від місця зіткнення 300 м, то у водія мотоцикла була технічна можливість уникнути зіткнення з автомобілем при швидкості руху 150 км/год. Перевищення допустимої швидкості в населеному пункті водієм ОСОБА_8 та його рух по проїжджій частині всупереч вимог п. 11.2 ПДР створювали небезпечну та аварійну обстановку. В даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_8 не відповідали вимогам пунктів 12.3, 12.4 та 12.9 (б) ПДР.
Водночас судом встановлено, що виправдана ОСОБА_6 повідомила, що побачила мотоцикл на відстані 200 м від провулка, звідкіля її автомобіль виїхав на проїзну частину вул. Сировця, і визначила для себе, що він рухається зі швидкістю 200 км/год.
Показання свідка ОСОБА_21 та виправданої ОСОБА_6 про швидкість руху мотоцикла з технічної точки зору були визнані спроможними за висновком комісійної судової автотехнічної експертизи від 20 жовтня 2014 року № 3454-14. Однак, оскільки в показаннях ОСОБА_21 не розкритий в повній мірі механізм ДТП, а саме відсутні дані стосовно розташування транспортних засобів на стадії зближення, характер руху автомобіля і мотоцикла тощо, а визначити їх експертним шляхом не надається можливим, провести дослідження за показаннями ОСОБА_21 експертним шляхом не надається можливим, тому в якості вихідних даних використані покази ОСОБА_6 .
Експерт ОСОБА_12 вказав, що за показаннями ОСОБА_6 при швидкості руху 200 км/год водій мотоцикла не мав технічної можливості шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування запобігти зіткнення з автомобілем. При цьому, порушення ОСОБА_6 вимог п. 10.1 ПДР, а ОСОБА_8 пунктів 12.3, 12.4 та 12.9 (б) ПДР, знаходяться в причинному зв`язку з технічним характером настання ДТП, а саме зіткненням автомобіля з мотоциклом.
Застосування правил ст. 94 КПК доводить помилковість висновків місцевого суду про відсутність в діях виправданої ОСОБА_6 порушень ПДР та складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, оскільки в момент виїзду автомобіля з провулка на проїзну частину вул. Сировця мотоцикл не знаходився на перехресті вулиць Сировця і Спортивної, бо зрушив з цього місця і коли його побачила ОСОБА_6 , то його відстань до місця зіткнення була вже 200 м, з огляду на що у водія мотоцикла при швидкості руху 150 км/год не було технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем, оскільки відстань між мотоциклом і автомобілем була недостатньою навіть для застосування екстреного гальмування.
На думку представника потерпілих з доказів вбачається, що ОСОБА_6 бачила і розуміла, що мотоцикліст рухається з порушенням ПДР і, залишаючись на місці до його проїзду, могла запобігти зіткненню транспортних засобів.
Висновки місцевого суду зроблені без урахування правових позицій Верховного Суду України в постанові від 20 листопада 2014 року у справі №5-218кс14 та від 05 листопада 2015 року у справі №5-218кс15, відповідно до яких під час розгляду справ, де ДТП сталася за участю двох водіїв - учасників дорожнього руху, особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен з водіїв, а також детальне з`ясування питання про те, чи міг передбачити один з водіїв порушення ПДР іншим водієм, прорахувати дії потерпілого тощо.
Представник потерпілих посилається на те, що Верховний Суд також неодноразово зазначав, що юридичний аналіз причинно-наслідкового зв`язку виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням ДТП, яку за встановленими методиками досліджують відповідні автотехнічні експерти. Суд, спираючись на висновки експерта, встановлює необхідний причинний зв`язок, що існує між поведінкою конкретних осіб та суспільно небезпечними наслідками як ознака об`єктивної сторони кримінального правопорушення за кримінально-правовими правилами оцінки. Вирішення питання про те, діяння якого учасника ДТП є головною умовою заподіяння наслідків, належить до компетенції суду, адже за приписами кримінального процесуального закону висновки експертів не є обов`язковими для органу, який здійснює провадження (ч. 10 ст. 101 КПК) і вони підлягають оцінці у сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 128/3780/16-к).
Натомість суд першої інстанції не мотивував у вироку, чому висновки експертів взяті ним до уваги лише в частині невідповідності ПДР дій водія мотоцикла ОСОБА_8 і відкинуто їх в частині невідповідності дій виправданої вимогам п. 10.1 і п. 10.2 ПДР, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з ДТП. При цьому не враховано, що порушення ПДР одним водієм не виключає кримінальної відповідальності іншого водія транспортного засобу, який також порушив ПДР і таке порушення є головною умовою заподіяння суспільно небезпечних наслідків, перебуває з ними в необхідному причинному зв`язку.
Те, що виправданій була відома швидкість руху мотоцикла, проте не була відома потужність мотоцикла, манера їзди мотоцикліста ОСОБА_8 , його реакція на зміну дорожньої обстановки та швидкість прийняття рішень, зобов`язувало ОСОБА_6 врахувати ці фактори і здійснити відповідні заходи для того, щоб отримати можливість переконатися у безпечності свого маневру, а не здійснювати маневр в умовах, коли її здатність оцінити головні фактори потенційної небезпеки руху транспорту, що мав перевагу, була обмежена власною необачністю.
Досліджені місцевим судом докази, серед яких висновки експертів, не містять підґрунтя до висновку про недостатність фактичних даних для доведення винуватості виправданої за кримінально-правовими правилами їх оцінки. В цій ситуації лише один водій не мав права рухатися і це ОСОБА_6 , саме її дії призвели до ДТП і загибелі людини.
Місцевий суд невиправдано надав вирішального значення одним доказам, оскільки не навів підстав до того, щоб не брати до уваги інші, чому не взяті до уваги висновки експертів в частині невідповідності дій виправданої ОСОБА_6 вимогам п.10.1 і п. 10.2 ПДР, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з ДТП.
Місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК, належним чином не дослідив докази та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.
Виконані на замовлення захисника виправданої - адвоката ОСОБА_23 , висновок судово-автотехнічної експертизи від 25 грудня 2014 року № 14071 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса; висновок від 23 січня 2015 року № 343- КЕ/2014/пп Харківського обласного бюро медичних експертиз; висновок від 12 березня 2015 року № 000193/1 комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи ТОВ «Українські незалежні судові експерти» та висновок від 28 листопада 2014 року № 42 судової автотехнічної експертизи експертного бюро ТОВ фірма «Крок» представник потерпілих вважає недопустимими доказами, оскільки вони здобуті усупереч встановленого КПК порядку.
Відсутність у матеріалах справи договорів з відповідними експертними установами, які діяли за адвокатськими запитами адвоката ОСОБА_23 , свідчить про те, що відповідні докази зібрані у не передбачений КПК спосіб. Такий висновок, на переконання представника потерпілих, ґрунтується на ч. 2 ст. 243 КПК (в редакції закону від 09 травня 2014 року № 1235-VII), за якою сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової. Відповідно до ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Вказує також, що місцевий суд не врахував того, що експертів, яким було доручено здійснення експертних досліджень за адвокатським запитом, ніхто не попереджав про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а підпис ними поставлено самостійно, оскільки очевидно кожен експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку експерта.
На думку представника потерпілих, поза увагою місцевого суду лишилось те, що експерти Харківського бюро СМЕ вирахували швидкість руху на підставі розрахунку витраченої кінетичної енергії щодо перелому найміцнішої у людському тілі стегнової кістки, хоча допитаний 04 червня 2019 року експерт ОСОБА_13 показав суду, що під час виконання СМЕ жодні наукові методики не використовувались, що для розв`язання поставленого перед експертами питання їх не існує. Також у висновку комісійної судової автотехнічної експертизи від 20 жовтня 2014 року № 3454-14 експерт ОСОБА_12 вказав, що в схемі до протоколу огляду місця ДТП від 08 липня 2014 року не зафіксована будь-яка слідова інформація, яка б характеризувала ознаки витрат кінетичної енергії мотоцикла «Сузукі».
Вважає, що сторона захисту не мала права на залучення експерта-медика за договором, захисник, отримавши відмову слідчого у призначенні додаткових експертиз, мав звернутися з обґрунтованим клопотанням із цього приводу до слідчого судді відповідно до ч. 1 ст. 244 КПК (в редакції закону від 09 травня 2014 року № 1235-VII). Захисник не може ініціювати перед експертом або експертною установою проведення на договірних засадах судово-медичних експертиз, оскільки п. 2.1 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 17 січня 1995 року № 6 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за № 254/790) передбачає, що судово-медичну експертизу проводять згідно з постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду. Тобто в Інструкції не передбачено проведення експертизи за клопотанням захисника або на договірних умовах.
Не визначає таку можливість і Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», у ст. 7-1 якого встановлено, що проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертиз призначає особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суду порядку, встановленому законодавством, тобто виключно за постановою слідчого, прокурора чи за ухвалою слідчого судді, суду.
Представник потерпілих стверджує, що в порушення ч. 1 ст. 89 КПК суд першої інстанції не вирішив по суті її клопотання від 26 жовтня 2023 року про визнання недопустимими усіх висновків судових експертиз, здобутих стороною захисту, не навів мотивів щодо необґрунтованості її доводів.
Зазначені вище порушення перешкодили місцевому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що в свою чергу залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі також наведено доводи про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК, оскільки суд апеляційної інстанції лише перерахував враховані місцевим судом докази та формально послався на відсутність будь-яких порушень під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, не навів належного і вмотивованого обґрунтування своїх висновків, необґрунтовано вказав на безпідставність доводів, зазначених в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілих, оскільки повністю проігнорував доводи щодо порушень вимог КПК, на які вони вказували.
Представник потерпілих вказує, що апеляційний суд не усунув суперечностей між висновками судових експертиз, зокрема щодо вирішення питання про те, ким із водіїв створено аварійну ситуацію та які саме дії призвели до ДТП, що має вагоме значення для кваліфікації злочину та висновків про винуватість особи.
Зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки викладеним в апеляційній скарзі представника потерпілих доводам про:
- помилковість висновку місцевого суду щодо ненадання стороною обвинувачення жодного доказу того, що в діях ОСОБА_6 є склад інкримінованого їй злочину, оскільки на підтвердження винуватості останньої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, прокурором, зокрема, було надано висновки транспортно-трасологічної експертизи від 23 вересня 2014 року № 70/29-541 та від 17 жовтня 2014 року № 3319-14, судової автотехнічної експертизи від 26 вересня 2014 року № 70/27-687 та комісійної судової автотехнічної експертизи від 20 жовтня 2014 року № 3454-14, якими встановлено порушення ПДР діями обох водіїв;
- помилковість виправдання дій ОСОБА_6 вимушеним порушенням правил дорожнього руху, через створення аварійної ситуації потерпілим ОСОБА_8 , який керував транспортним засобом із порушенням ПДР;
- помилковість висновку, що ОСОБА_6 не передбачала і не мала можливості передбачити, що перед початком здійснення маневру виїзду на головну дорогу з другорядної, в цей час водій мотоцикла буде рухатись із значним, в діапазоні від 110-180 км/год, перевищенням швидкості руху та не зобов`язана була при керуванні автомобілем виходити з можливості грубого порушення ПДР іншим водієм, що безумовно виключає в її діях склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, - оскільки місцевий суд не вказав, як швидкість руху потерпілого змусила ОСОБА_6 не уступити йому дорогу всупереч приписам п. 10.1, 10.2 ПДР;
- те, що показання експерта ОСОБА_25 суперечать висновку комісійної судової автотехнічної експертизи ДНДІСЕ від 20 жовтня 2014 року № 3454-14, висновку судової інженерно-транспортної експертизи Львівського НДІСЕ МЮ України від 16 червня 2021 року № 5574, висновку Львівського обласного бюро СМЕ від 05 листопада 2021 року № 6, відповіді Головного бюро СМЕ МОЗ України від 25 серпня 2020 року вих. № 1481/9, показанням допитаного судом 04 червня 2019 року експерта ОСОБА_13 ; показанням ОСОБА_6 .
Представник потерпілих вказує, що в апеляційних скаргах сторона обвинувачення порушувала питання про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, перевірити які апеляційний суд міг шляхом дослідження усіх доказів у кримінальному провадженні, по суті вказує на порушення апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання про повторне дослідження звукозапису судового засідання з показаннями експерта ОСОБА_25 .
Стверджує, що висновки апеляційного суду щодо узгодженості показань свідків між собою та з іншими доказами, зокрема, висновками судових експертиз, виконаних на запит сторони захисту, є необґрунтованими, оскільки висновки вказаних експертиз зроблені без використання методик, рекомендованих МЮУ чи науково-технічної літератури (висновок Харківського обласного бюро медичних експертиз від 23 січня 2015 року № 343-КЕ/2014/пп) або з використанням способу, що є некоректним для випадків перехресних зіткнень та наїздів на нерухомі перешкоди, при наявності енергетичних констант, які можуть бути використані для легкових автомобілів масою до 3000 кг (висновок від 12 березня 2015 року № 000193/1 комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи ТОВ «Українські незалежні судові експерти»), про що вказано у висновках судової інженерно-транспортної експертизи Львівського НДІСЕ МЮУ від 16 червня 2021 року № 5574 та судово-медичної експертизи Львівського обласного бюро судово-медичних експертиз від 05 листопада 2021 року № 6.
Представник потерпілих також зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання від 18 жовтня 2024 року про доповнення судового слідства шляхом дослідження додаткових письмових доказів, які були неправильно досліджені судом першої інстанції.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 419 КПК. Апеляційний розгляд проведено формально, без належного мотивування висновків про необґрунтованість доводів прокурора. Не погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення.
Прокурор також зазначає, що апеляційний суд в ухвалі безпідставно зазначив, що місцевим судом були безпосередньо досліджені показання свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , оскільки це не відповідає дійсності, бо ці свідки були допитані місцевим судом під час попереднього судового розгляду, проте їх показання під час нового судового розгляду не досліджувались, суд їх особисто не допитував і не відтворював тих, що були надані раніше.
З цих же підстав не відповідає дійсності посилання судів попередніх інстанцій на те, що в судовому засіданні були допитані експерти ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та спеціаліст ОСОБА_15 , оскільки місцевий суд під час нового розгляду дослідив лише показання експерта ОСОБА_25 .
Вказує, що апеляційний суд належним чином не відреагував на те, що суд першої інстанції у вироку допустив вибірковість при оцінці доказів у провадженні, надав перевагу одним доказам без належного спростування інших, не надав правову оцінку всім дослідженим доказам у їх сукупності та взаємозв`язку.
Так суд першої інстанції дослідив висновки судової автотехнічної експертизи від 26 вересня 2014 року № 70/27-687, комісійної судової автотехнічної експертизи від 20 жовтня 2014 року № 3454-14 та судової автотехнічної експертизи від 28 листопада 2014 року № 42. Вказаними експертними висновками встановлюється вина у ДТП обох водіїв, проте місцевий суд взяв до уваги лише дані щодо порушення ПДР водієм ОСОБА_8 . Мотивів та підстав, з яких суд першої інстанції не взяв до уваги висновки експертів щодо порушення ПДР ОСОБА_6 та їх причинного зв`язку із ДТП та заподіяними наслідками, у вироку суду не наведено, чим порушено вимоги п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК.
Апеляційний суд не усунув суперечностей між висновками судових експертиз, які є суперечливими, зокрема щодо обставин події і вирішення питання про те, ким із водіїв створено аварійну ситуацію та чиї саме дії призвели до ДТП.
Стверджує, що ухвалюючи виправдувальний вирок, місцевий суд виходив із положень ч. 3 ст. 415 КПК та враховував як обов`язкові висновки в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року про те, що недотримання потерпілим пунктів 12.3, 12.4, 12.9 (б) ПДР з технічної точки зору перебувало у причинному зв`язку з виникненням ДТП і може свідчити про часткову винуватість водія мотоцикла та мати суттєве значення для прийняття остаточного судового рішення у цьому кримінальному провадженні. При цьому місцевий суд не надав належної оцінки діям ОСОБА_6 , а апеляційний суд не усунув вказаних порушень.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 18 жовтня 2023 року (справа № 128/3780/16-к), за якою порушення ПДР одним водієм не виключає кримінальної відповідальності іншого водія транспортного засобу, який також порушив ПДР, і таке порушення є головною умовою заподіяння суспільно небезпечних наслідків, перебуває з ними в необхідному причинному зв`язку. Також вважає, що підлягають застосуванню висновки Верховного Суду України в постановах від 20 листопада 2014 року у справі № 5-218кс14 та від 05 листопада 2015 року у справі № 5-218кс15.
У касаційній скарзі прокурора наведено доводи про недотримання вимог ч. 3 ст. 404 КПК апеляційним судом, який не розглянув клопотання представника потерпілих щодо повторного дослідження обставин провадження і відповідних доказів та не навів обґрунтувань свого рішення в цій частині, що не узгоджується з положеннями ст. 350, ч. 2 ст. 372 КПК. Вказує, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника потерпілих про повторне дослідження звукозапису судового засідання з показаннями експерта ОСОБА_25 .
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав повністю касаційну скаргу прокурора та частково касаційну скаргу представника потерпілих, просив скасувати оскаржену ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляді у суді апеляційної інстанції.
Представник потерпілих і потерпілий підтримали викладені у касаційній скарзі представника потерпілих вимоги та просили їх задовольнити, не заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, підтримали його доводи.
Виправдана та захисник заперечили проти задоволення вимог касаційних скарг, просили залишити оскаржені судові рішення без змін.
Від потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_10 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду без їх участі.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів виходить із такого.
Як встановлено приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Згідно з приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.
За вимогами, встановленими в ст. 370 цього Кодексу, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних органом досудового розслідування, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Вказаних вище вимог до ухвалення виправдувального вироку суд першої інстанції не дотримався та дійшов передчасного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у пред`явленому за ч. 2 ст. 286 КК обвинуваченні та необґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.
Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироку суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданої апеляційної скарги з додержанням вимог чинного законодавства.
Натомість суд апеляційної інстанції не дотримався цих приписів, дійшов безпідставного висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість вироку суду першої інстанції.
Як обґрунтовано зазначають у касаційних скаргах прокурор та представник потерпілих, суд першої інстанції не дотримався вимог статей 23 94 КПК і не надав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні у їх сукупності та взаємозв`язку, а апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції оцінив безпосередньо досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття законного рішення щодо виправдання ОСОБА_6 через недоведеність наявності в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги з достатньою повнотою не перевірив наведених в апеляційних скаргах доводів.
За приписами ст. 23 КПК не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вимоги процесуального закону, за якими місцевий суд безпосередньо мав дослідити всі докази, на які посилався в обґрунтування рішення про недоведеність винуватості обвинуваченої, дійшов необґрунтованого висновку про ухвалення місцевим судом вироку відповідно до вимог статей 23 94 95 КПК, за наявності належних підстав повторно не дослідив обставини, неправильно і неповно встановлені під час судового розгляду, не виправив допущених місцевим судом порушень, через що в контексті вимог статей 370 419 КПК оскаржену ухвалу не можна вважати законною та обґрунтованою.
Колегія суддів погоджується з наведеними у касаційних скаргах доводами про безпідставність твердження в оскарженому вироку, що судом були безпосередньо досліджені показання свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , що в судовому засіданні були допитані експерти ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та спеціаліст ОСОБА_15 , оскільки ці свідки, експерти та спеціаліст під час нового судового розгляду не були допитані судом, їх показання, надані під час попереднього судового розгляду, під час нового судового розгляду в судовому засіданні не відтворювались і судом в належному порядку не досліджувались, що суперечить приписам статей 23 94 95 352 356 КПК.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції у вироку від 14 березня 2024 року відтворив показання вказаних вище свідків, експертів та спеціаліста, які були, очевидно, надані ними під час попереднього судового розгляду та відображені у вироку від 03 жовтня 2022 року, який було скасовано ухвалою апеляційного суду від 27 червня 2023 року із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції через наявні суперечності у висновках місцевого суду, не з`ясовані та належним чином не перевірені обставини кримінального провадження, неналежну оцінку доказів у справі.
Під час нового розгляду у судовому засіданні 10 жовтня 2023 року суд першої інстанції, заслухавши думку учасників судового розгляду, постановив дослідити докази у такому порядку: письмові докази, допит свідків, експертів, потерпілих, обвинуваченої.
На виконання встановленого ним порядку дослідження доказів, 23 січня 2024 року місцевий суд безпосередньо допитав свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , показання яких, крім показань свідка ОСОБА_16 , відображені у вироку.
У судовому засіданні 08 лютого 2024 року суд безпосередньо допитав свідка ОСОБА_19 та за клопотанням сторони обвинувачення, у зв`язку з неможливістю встановити місцезнаходження інших свідків, дослідив протоколи допиту на досудовому розслідуванні свідків ОСОБА_20 від 23 липня 2014 року та ОСОБА_21 від 08 серпня 2014 року, а також диски судових засідань попереднього судового розгляду від 14 квітня 2016 року та від 10 березня 2017 року, де відображені показання свідка ОСОБА_22 .
У судовому засіданні 20 лютого 2024 року місцевий суд дослідив диски з відеозаписами судових засідань попереднього судового розгляду, де було допитано експерта ОСОБА_25 , а також намагався відтворити записи судових засідань, де був допитаний експерт ОСОБА_13 , однак з технічних причин цього зробити не вдалося.
Таким чином, під час нового розгляду експерти ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 безпосередньо не були допитані в судовому засіданні і їх показання під час попереднього судового розгляду також не було досліджено.
При цьому, в оскарженому вироку йдеться про те, що з метою роз`яснення висновків в судовому засіданні допитані експерти, які проводили експертизи, та зазначено, що вказані експерти та спеціаліст надали пояснення суду, які відображені у тексті вироку.
За правозастосовними позиціями Верховного Суду в постановах від 02 лютого 2022 року (справа № 127/19452/16-к), від 19 листопада 2019 року (справа № 750/5745/15-к) показання, які особа надавала під час попереднього судового розгляду, не можуть вважатися недопустимими доказами лише на тій підставі, що неможливо було забезпечити явку такої особи під час нового судового розгляду. Узгоджуються із вимогами кримінального процесуального законодавства такі правозастосовні ситуації, коли місцевий суд під час нового судового розгляду дослідив шляхом відтворення відповідних відео-, звукозаписів судових засідань показання учасників судового розгляду, отримані з дотриманням приписів статей 95 352 356 КПК.
У цьому аспекті місцевий суд безпідставно вдався до аналізу і оцінки показань тих свідків і експертів, які безпосередньо не сприймав ані під час безпосереднього допиту в судовому засіданні, ані внаслідок відтворення з відповідних технічних носіїв інформації їх показань, наданих під час попереднього судового розгляду. Колегія суддів Верховного Суду зважає на те, що місцевий суд, до того ж, не навів конкретних підстав, які відповідають приписам кримінального процесуального закону, до дослідження під час судового розгляду не показань свідків, як то визначено в статтях 23 95 352 КПК, а протоколів допиту свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , складених під час досудового розслідування.
За вказаних обставин колегія судів звертає увагу, що саме лише застереження у вироку місцевого суду про те, що докази по справі аналізуються судом із урахуванням як їх безпосереднього дослідження, так і їх дослідження попереднім складом суду, що зафіксовано на технічних носіях записів судових засідань, оскільки в цій справі, за спливом майже 10 років з дня ДТП, допитати безпосередньо новим складом суду всіх свідків та експертів виявилось неможливим, не може бути підґрунтям до такого порядку дослідження доказів, як застосовано місцевим судом в цьому провадженні. Здійснення судового розгляду всупереч вимогам статей 23 94 95 352 356 КПК не дозволяє вважати постановлений вирок законним і обґрунтованим, оскільки фактично застосований порядок дослідження доказів суперечить тому, який встановлений в кримінальному процесуальному законі, та не узгоджується із правозастосовними позиціями Верховного Суду.
Кримінальний процесуальний закон не містить жодного підґрунтя до використання такого способу дослідження доказів, як імпорт із тексту попереднього, раніше скасованого вироку місцевого суду змістовної складової показань свідків, експертів та спеціаліста та їх відображення в тексті нового вироку за відсутності безпосереднього дослідження доказів, а також дослідження протоколів допиту свідків на досудовому розслідуванні і відображення у вироку пояснень, наданих слідчому під час допиту, як показань в судовому засіданні, отже, в контексті приписів ст. 86 КПК вказаними доказами неприпустимо обґрунтовувати будь-які висновки суду, крім висновків про недопустимість в кримінальному провадженні таких доказів.
При цьому, суди попередніх інстанцій виходили із того, що в контексті реалізації приписів статей 91 94 КПК показання вказаних експертів та свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , мають вагоме значення для вирішення питань цього провадження, обґрунтування висновку, що у діях водія ОСОБА_6 не вбачається невідповідностей вимогам пунктів ПДР, які би перебували у причинному зв`язку із ДТП; що саме діями водія ОСОБА_8 через значне перевищення ним допустимої ПДР швидкості створена небезпечна дорожня обстановка, а далі і аварійна ситуація, що стало причиною зіткнення з автомобілем; що ОСОБА_6 не передбачала і не мала можливості передбачити, що перед початком здійснення її маневру виїзду на головну дорогу з другорядної, в цей час водій мотоциклу буде рухатись із значним, в діапазоні від 110 до 180 км/год перевищенням швидкості руху, та не зобов`язана була при керуванні автомобілем виходити з можливості грубого порушення ПДР іншим водієм, що безумовно виключає в її діях склад кримінального правопорушення, інкримінованого за ч. 2 ст. 286 КК.
Так, суди попередніх інстанцій виходили із того, що свідок ОСОБА_20 , серед іншого «пояснив» суду, що мотоцикл їхав на передній передачі, його швидкість складала 160 - 200 км/год. Перед мотоциклом дорога була вільна. За звуком двигуна мотоциклу, він швидкість не скидав. Знаходячись метрів за 300 - 330 від місця ДТП, свідок побачив, що автомобіль плавно виїжджав з прилеглої території. За півметра автомобіль зупинився перед вулицею Сировця, потім поновив рух та їхав зі швидкістю приблизно 5 км/год. Далі він почув хлопок, побачив удар, дим та побачив мотоцикліста, який перелітав через автомобіль.
За поясненнями в суді ОСОБА_6 , мотоцикл під керуванням ОСОБА_8 рухався по центральній вулиці міста в лівій частині проїзної смуги, при вільній правій, зі значним перевищенням швидкості - близько 200 км/год. Перед початком руху вона впевнилась, що своїми діями не створює загрози для безпеки руху. Коли виїхала на дорогу, мотоцикліст сам допустив зіткнення з її автомобілем.
За висновком судів попередніх інстанцій, свідок ОСОБА_20 підтвердив показання виправданої щодо значного перевищення водієм ОСОБА_8 швидкості руху. Фактичні дані в показаннях свідка ОСОБА_20 мають істотне значення для підтвердження чи спростування обвинувачення, для встановлення обставин події і похідного висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 , впливають на з`ясування питань про достовірність показань як обвинуваченої, так і інших свідків, про обґрунтованість та достовірність висновків експертів, зокрема, судової інженерно-транспортної експертизи від 16 червня 2021 року № 5574.
Разом із тим, висновки як місцевого суду, так і апеляційного суду, які спираються на показання цього свідка щодо вирішення вказаних питань не мають процесуального підґрунтя, отже є безпідставними.
Так само мають вагоме значення «показання» свідка ОСОБА_21 , за якими, серед іншого, йдеться про те, що вона почула гучний звук та, поглянувши униз вул. Сировця, побачила мотоцикл, який, перетнувши трамвайні колії, рухався вверх, ближче до лівої частини дороги. Дорога для мотоциклу була вільною. Вона злякалась, повернулась до дитини, яка знаходилась в автомобілі. Стояла біля капоту, чекаючи коли проїде мотоцикл щоб підійти до задньої двері. Через 5 - 7 секунд почула сильний удар. Одразу повернувшись, побачила як мотоцикліст перелітає через автомобіль. Місце зіткнення від неї знаходилось приблизно у 5-ти метрах. Звідки виїжджав автомобіль, момент зіткнення, вона не бачила. При проведенні слідчого експерименту, вона зазначала швидкість мотоциклу як дуже швидку. Слідчий зазначив про швидкість 150 км/год і вона з цим погодилась, проте з нею не проводилось ніяких експериментів для визначення цієї швидкості.
Вказані показання взяті до уваги судами попередніх інстанцій щодо встановлення обставин ДТП, щодо перевірки достовірності показань виправданої та інших свідків, висновку експертів. Натомість, враховуючи викладене вище щодо недотримання приписів статей 23 95 352 КПК, висновки як місцевого суду, так і апеляційного суду, які спираються на показання цього свідка, є безпідставними.
За приписами статей 101 356 КПК кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку. Необхідність у наданні роз`яснень та доповнень зазвичай виникає тоді, коли експертизу визнано недостатньо повною або вона викликає певний сумнів, якщо висновок не дав вичерпної відповіді на поставлені запитання, або в ньому не містяться відповіді на одне чи декілька запитань взагалі, або він складений за результатами дослідження не всіх поданих експерту на дослідження об`єктів. Дослідження й оцінка судом висновків експерта включає в себе, в необхідних випадках, допит експерта з метою перевірки його обґрунтованості, а отже і достовірності.
Занаявності вагомих і обґрунтованих підстав до допиту експертів у судовому засіданні, судами не отримано їх показань у порядку, визначеному приписами статей 23 95 356 КПК, натомість безпідставно наведено їх показання у тексті оскаржених судових рішень та проаналізовано у взаємозв`язку із іншими доказами, що не могло не вплинути на законність і обґрунтованість судових рішень.
Суди попередніх інстанцій виходили із того, що «допитаний» місцевим судом експерт ОСОБА_14 підтвердив висновки проведеної ним судової інженерно-транспортної експертизи від 16 червня 2021 року № 5574, при цьому пояснив, що ОСОБА_6 , виїжджаючи на дорогу, не створювала нікому перешкоди та небезпеки для руху, почала рух, коли мотоцикліст перебував від неї на відстані приблизно 300 метрів. Мотоцикліст міг зупинитися, якби рухався зі швидкістю 60 км/год. Відповідно до вимог п. 1.4 ПДР водій ОСОБА_6 мала право розраховувати, що водій ОСОБА_8 буде виконувати вимоги ПДР, тобто рухатиметься з допустимою швидкістю у місті і вказане виключає прямий причинний зв`язок її дій із наслідками ДТП.
Крім того, суди зважили на пояснення «допитаного» місцевим судом експерта ОСОБА_12 , за якими він підтвердив висновки проведених ним транспортно-трасологічної експертизи від 17 жовтня 2014 року № 3319-14 та комісійної судової автотехнічної експертизи від 20 жовтня 2014 року № 3454-14.
Апеляційний суд на спростування доводів скарги представника потерпілих зазначив, що під час допиту судом першої інстанції експерт ОСОБА_12 пояснив, що експертизи були проведені відповідно до встановленої методики, у тому числі використовувалась польська методика, що він керувався методиками, які зареєстровані Міністерством юстиції України.
Проте, висновки як місцевого суду, так і апеляційного суду, які спираються на показання вказаних експертів, не мають процесуального підґрунтя, через що є безпідставними.
«Допитаний» судом першої інстанції експерт ОСОБА_13 повідомив, що брав участь у проведенні комісійної судово-медичної експертизи від 23 січня 2015 року № 343- КЕ/2- 14/пп, де за параметрами тілесних ушкоджень, виявлених у мотоцикліста ОСОБА_8 , було розраховано швидкість руху мотоцикла від 135 до 165,6 км/год в момент зіткнення. При цьому швидкість мотоцикла 165,6 км/год не є граничною, оскільки комісія експертів не володіє вичерпними даними, які дозволяють врахувати усю кінетичну енергію травматизації потерпілого. Вказав, що для судово-медичних експертів немає визначеної методики для розрахунку швидкості транспортних засобів, однак при проведенні дослідження, експертами було застосовано досвід, формули, параметри, наукові знання шкіл, які є ведучими у світі, а також було використано всі дані попередніх експертиз, проведених у справі.
Враховуючи «показання» цього експерта, суд надав доказове значення висновку комісійної судово-медичної експертизи від 23 січня 2015 року № 343- КЕ/2- 14/пп. Натомість висновки як місцевого суду, так і апеляційного суду, які спираються на показання експерта ОСОБА_13 , не мають процесуального підґрунтя і є безпідставними.
При цьому, на підтвердження своїх доводів представник потерпілих посилалась на висновок комісійної судово-медичної експертизи від 05 листопада 2021 року № 6, де експертами у підсумку зазначено, що встановити швидкість руху транспортних засобів в момент дорожньо-транспортної пригоди не видається можливим з причини відсутності науково-обґрунтованих судово-медичних методик для такого виду досліджень.
Вказані доводи залишились без належної оцінки судів попередніх інстанцій, враховуючи, зокрема, відсутність підстав спиратися на показання експерта ОСОБА_13 . За тих обставин, що показання експерта ОСОБА_13 не були досліджені під час судового розгляду в порядку, передбаченому КПК, не виглядають безпідставними твердження в касаційній скарзі представника потерпілих стосовно необґрунтованості висновку Харківського обласного бюро медичних експертиз від 23 січня 2015 року №343-КЕ/2014/пп, який не спирається на методики, затверджені Міністерством юстиції України, науково-технічну літературу і не містить посилання на них, а також висновку комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи ТОВ «Українські незалежні судові експерти» від 12 березня 2015 року № 000193/1, який за вихідні дані для дослідження бере висновки експертів від 23 січня 2015 року № 343-КЕ/2014/пп.
Отже, як обґрунтовано вказує представник потерпілих, зазначені вище висновки експертів не отримали належної оцінки у взаємозв`язку із іншими доказами, серед яких висновки судової інженерно-транспортної експертизи Львівського НДІСЕ МЮУ від 16 червня 2021 року № 5574 та судово-медичної експертизи Львівського обласного бюро судово-медичних експертиз від 05 листопада 2021 року № 6 щодо встановлення експертним шляхом швидкості мотоцикла перед ДТП.
Колегія суддів не вбачає підстав до спростування доводів касаційних скарг про те, що показання експерта ОСОБА_25 , який під час проведення комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи ТОВ «Українські незалежні судові експерти» від 12 березня 2015 року № 000193/1 спирався на висновок комісії експертів Харківського бюро СМЕ Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації № 343-КЕ/2014/пп від 23 січня 2015 року, суперечать:
- висновку комісійної судової автотехнічної експертизи ДНДІСЕ за підписом експерта ОСОБА_12 від 20 жовтня 2014 року № 3454-14, де вказано, що визначити експертним шляхом швидкість руху мотоцикла «Сузукі», з урахуванням слідової інформації, не надається можливим;
- висновку судової інженерно-транспортної експертизи Львівського НДІСЕ МЮ України від 16 червня 2021 року № 5574, де вказано, що встановити швидкість мотоцикла за отриманими водієм мотоцикла тілесними ушкодженнями не надається можливим з причини відсутності методики по дослідженню вказаного питання;
- висновку Львівського обласного бюро СМЕ від 05 листопада 2021 року № 6, де зазначено, що встановити швидкість руху транспортних засобів в момент ДТП не надається можливим з причини відсутності науково-обґрунтованих судово-медичних методик по даному виду досліджень;
- відповіді Головного бюро СМЕ МОЗ України від 25 серпня 2020 року вих. №1481/9 про відсутність спеціальних судово-медичних методик для визначення швидкості мотоцикліста до зіткнення або в момент зіткнення за параметрами тілесних ушкоджень.
Недотримання вимог статей 23 94 95 352 356 КПК виключає можливість посилатися на відповідні процесуальні джерела доказів і фактичні дані з таких джерел. Висновки, які ґрунтуються на таких джерелах, не пов`язані із належним виконанням вимог статей 91 94 КПК, недотримання яких є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в контексті приписів статей 412 438 КПК, оскільки таке порушення перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення в цьому провадженні.
Враховуючи викладене вище, безпідставним є переконання апеляційного суду про те, що суд першої інстанції належним чином дослідив зібрані докази, з огляду на що відсутні підстави вважати, що обставини кримінального провадження встановлені правильно і, відповідно, що на їх підґрунті правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Місцевий суд належним чином не дослідив докази, на які спирався під час ухвалення вироку, та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК. Це залишилось поза увагою апеляційного суду, який помилково виходив із того, що вказані докази були безпосередньо досліджені судом.
Вказані порушення не можуть бути усунені під час нового апеляційного перегляду, оскільки сторони і учасники судового провадження будуть позбавлені можливості заперечити в суді факта і права, яким є апеляційний суд, правильність оцінки на предмет достовірності доказів, які безпосередньо не досліджувались під час нового судового розгляду, перевірити правильність встановлення фактичних обставин і повноту судового розгляду, що в підсумку може призвести до обмеження права на захист обвинуваченої та неможливості його ефективного здійснення, а також позбавити інших учасників процесуальних засобів реалізації власних інтересів в кримінальному провадженні.
Вказане є підставою до скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції на підставі п. 2 ч. 1 ст. 436, пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК.
У касаційній скарзі представник потерпілих також вказує, що у зв`язку з тим, що надані сторонами висновки експертів є суперечливими, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська ухвалою від 06 липня 2020 року призначив комплексну судову експертизу із залученням експертів з автотехнічної, трасологічної та медичної експертизи, проведення якої доручив експертам Львівського НДІСЕ МЮУ, проте поставлене судом завдання не було виконано, оскільки по суті було проведено повторні комісійні, а не комплексна судова експертиза, з огляду на що відповідні висновки експертів не можна вважати допустимими доказами.
Колегія суддів бере до уваги щодо оцінки вказаних доводів, що за змістом законодавчих та нормативно-правових актів (КПК, абз. 6 пп. 1.2.13 п. 1.2 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом від 17 липня 2017 року № 591) комплексною є експертиза, що проводиться із застосуванням спеціальних знань різних галузей науки, техніки або інших спеціальних знань (різних напрямів у межах однієї галузі знань) для вирішення одного спільного (інтеграційного) завдання (питання). Тобто, комплексною є експертиза, в якій експерти, що спеціалізуються в різних галузях знань або родах судових експертиз, зайняті спільним вирішенням одних и тих самих питань та формулюванням загального висновку. Відмінною ознакою комплексної експертизи, а відповідно і комплексу експертиз, які входять до її складу, є вирішення суміжних питань експертиз різного виду, класу або роду, які не можуть бути вирішені на основі однієї галузі експертних знань. Порядок проведення досліджень, у тому числі визначення послідовності та строків виконання окремих досліджень, визначається нарадою всіх експертів-співвиконавців, організованою головою експертної комісії, враховуючи функції кожного з експертів, які приймають участь в провадженні експертизи.
Комплексна експертиза проводиться у випадку, коли завдання не можна вирішити засобами одного виду експертизи (трасологічної, судово-медичної тощо), а також шляхом послідовного чи одночасного проведення окремих експертиз. Оцінка отриманих результатів також дається колегіально. Врахування точок зору кожного з експертів забезпечується можливістю у разі недосягнення згоди давати окремі висновки.
На виконання вказаної вище ухвали експертами Львівського НДІСЕ МЮУ здійснено ряд експертиз: транспортно-трасологічну від 20 травня 2021 року № 5572/5573, інженерно-транспортну від 16 червня 2021 року № 5574, судово-медичну від 05 листопада 2021 року № 6, що не суперечить вказаним вище приписам і настановам. Той факт, що вони проведені експертами окремо один від одного не призводить до того, що висновки експертів втрачають доказове значення, отже вони мають бути оцінені за правилами ст. 94 КПК у сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами, серед яких і висновки інших експертів, які також зберігають своє доказове значення.
Завданням суду в контексті приписів статей 91 94 370 373 374 КПК є синтез отриманих при дослідженнях результатів з метою перевірки версій сторін провадження на предмет їх обґрунтованості та відповідності здобутим фактичним даним із різних процесуальних джерел доказів. За наявності не усунутих істотних і вагомих суперечностей між висновками експертів суд не позбавлений можливості застосувати повноваження, визначені статтями 332 242 КПК, та призначити необхідні для розв`язання завдань кримінального провадження експертизи.
За приписами кримінального процесуального закону висновок експерта не має наперед встановленої сили, не має переваг перед іншими доказами, виключної обов`язковості для суду й оцінюється разом з іншими доказами за правилами ст. 94 КПК, водночас закон прямо вказує на необхідність мотивування незгоди із ним (п. 10 ст. 101 КПК).
Сторона обвинувачення та представник потерпілих обґрунтовано ставлять під сумнів дотримання вказаних приписів кримінального процесуального закону та вказують, що на підтвердження винуватості ОСОБА_6 прокурором, серед інших доказів, було надано висновки транспортно-трасологічної експертизи від 23 вересня 2014 року № 70/29-541 та від 17 жовтня 2014 року № 3319-14, судової автотехнічної експертизи від 26 вересня 2014 року № 70/27-687 та комісійної судової автотехнічної експертизи від 20 жовтня 2014 року № 3454-14, за якими йдеться про порушення ПДР діями обох водіїв і вказані порушення перебувають у причинному зв`язку з відповідними наслідками; встановлено місце зіткнення транспортних засобів, відмінне від того, що взято судами до уваги; визначено, що в момент зіткнення з мотоциклом «Сузукі» автомобіль «Тойота Камрі» під керуванням ОСОБА_6 перебував в русі, натомість суди першої та апеляційної інстанцій не вказали, чому вказані висновки відхиляють в цій частині, на яких підставах, чому методи, застосовані експертами, не вважають правильними, а хід і результати дослідження - повними і правильними, за якими ознаками надають перевагу іншим висновкам експертів чи доказам.
Отже, переконливими є доводи касаційних скарг про вибірковість і необґрунтованість застосованих судами попередніх інстанцій правил оцінки доказів в частині порушення ПДР водіями, оскільки належних мотивів та обґрунтованих підстав, з яких суд першої інстанції не взяв до уваги висновки експертів щодо порушення ПДР ОСОБА_6 та обставин кримінального правопорушення, відмінних від взятих судом до уваги, в оскарженому вироку не наведено, чим порушено вимоги п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК. Місцевий суд невиправдано надав вирішального значення певним доказам, оскільки не навів підстав до того, щоб не брати до уваги інші, серед яких висновки експертів в частині невідповідності дій обвинуваченої ОСОБА_6 вимогам п.10.1 і п. 10.2 ПДР, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з ДТП, та спираються, серед іншого, на обставини, встановлені в експертних дослідженнях від 23 вересня 2014 року № 70/29-541 та від 17 жовтня 2014 року № 3319-14.
Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема в постанові від 18 жовтня 2023 року (справа № 128/3780/16-к), що юридичний аналіз причинно-наслідкового зв`язку виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням ДТП, яку за встановленими методиками досліджують відповідні автотехнічні експерти. Суд, спираючись на висновки експерта, за кримінально-правовими правилами встановлює необхідний причинний зв`язок, що існує між поведінкою конкретних осіб та суспільно небезпечними наслідками як ознака об`єктивної сторони кримінального правопорушення. Вирішення питання про те, діяння якого учасника ДТП є головною умовою заподіяння наслідків, належить до компетенції суду, адже за приписами кримінального процесуального закону висновки експертів не є обов`язковими для органу, який здійснює провадження (ч. 10 ст. 101 КПК) і вони підлягають оцінці у сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами.
За вказаних обставин, оскаржені судові рішення не містять належного обґрунтування того, що водій ОСОБА_6 під час виїзду з прилеглої території не могла визначити швидкість руху мотоцикла, що вимоги п. 1.4 ПДР мають перевагу над приписами пунктів 10.1, 10.2 вказаних Правил, які зобов`язували ОСОБА_6 врахувати всі фактори і здійснити відповідні заходи для того, щоб отримати можливість переконатися у безпечності свого маневру, а не здійснювати маневр в умовах, коли її здатність оцінити головні фактори потенційної небезпеки руху транспорту, що мав перевагу, була обмежена власною необачністю. Висновок про відсутність об`єктивної можливості у ОСОБА_6 виявити небезпеку і технічну неможливість з її боку уникнути спричинення наслідків ДТП, за допущеного істотного порушення вимог кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження у цій справі, має характер необґрунтованого припущення.
Щодо доводів про те, що в порушення ч. 1 ст. 89 КПК суд першої інстанції не вирішив по суті клопотання представника потерпілих від 26 жовтня 2023 року про визнання недопустимими усіх висновків судових експертиз, здобутих стороною захисту, колегія суддів виходить із такого.
У судовому засіданні 13 листопада 2023 року представник потерпілих подала до суду клопотання від 26 жовтня 2023 року про визнання недопустимими висновку судово-автотехнічної експертизи від 25 грудня 2014 року № 14071 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, висновку від 23 січня 2015 року № 343-КЕ/2014/пп Харківського обласного бюро медичних експертиз, висновку від 12 березня 2015 року № 000193/1 комплексної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи ТОВ «Українські незалежні судові експерти» та висновку від 28 листопада 2014 року № 42 судової автотехнічної експертизи Експертного бюро ТОВ фірма «Крок», виконаних на замовлення захисника ОСОБА_23 . Клопотання обґрунтоване тим, що вказані висновки експертів отримані усупереч порядку, встановленого КПК в тій редакції, яка існувала на момент проведення експертиз, а саме без дозволу слідчого судді. Сторона захисту з клопотанням до слідчого судді не зверталася, проведення експертиз ініціювала самостійно через адвокатський запит із наданням для дослідження документів, зібраних стороною захисту самостійно.
Як убачається з відеозапису судового засідання від 13 листопада 2023 року, суд роз`яснив представнику потерпілих, що вказане клопотання буде розглянуто у нарадчій кімнаті, проти чого вона не заперечувала. Вирішення в нарадчій кімнаті питання про допустимість доказу, який не є очевидно недопустимим, узгоджується із приписами статей 374 375 КПК, через що колегія суддів відхиляє відповідні доводи.
За приписами ст. 243 КПК сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової, і вказані приписи спростовують доводи про недотримання вимог кримінального процесуального закону стороною захисту в цій частині. Вказані експертизи проведено за дорученням сторони захисту, яка має повноваження доручати експертам проведення і обов`язкових експертиз, до яких відповідно до приписів ст. 242 КПК, які переважають над приписами інших законів і підзаконних нормативних актів в частині визначення змісту і обсягу права на захист в кримінальному провадженні, належать судово-медичні експертизи. Отже, відсутні підстави зважати, як на обґрунтовані, на твердження про недопустимість висновків експертів за критеріями, зазначеними представником потерпілих.
За відсутності в доводах представника потерпілих мотивів, які пов`язують відсутність в матеріалах справи договорів сторони захисту з експертними установами із недостовірністю висновків експертів, виготовлених за дорученням сторони захисту, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані відповідні доводи і звертає увагу, що кримінальний процесуальний закон не визначає конкретної форми, за якою мають бути оформлені договірні відносини сторони захисту і експерта, з огляду на що немає підстав вимагати надання певного письмового договору між ними та стверджувати про недотримання порядку, встановленого кримінальним процесуальним законом.
Між тим, колегія суддів враховує, що представник потерпілих не ставить під сумнів, що за тими документами, які є в матеріалах справи, можна визначити як об`єкти, доручені стороною захисту експертам для дослідження, так і питання, порушені перед експертами, які до того ж, як зазначає представник,очевидно обізнані про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
До того ж, кримінальний процесуальний закон не покладає саме на сторону захисту у разі, коли вона доручає експерту проведення дослідження, обов`язку попередити експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, отже з цих підстав немає підґрунтя визнавати їх висновки недопустимими доказами за доводами представника потерпілих.
Щодо доводів про недотримання апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими.
Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
При цьому за приписами ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, положення цієї норми слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування виправдувального вироку.
Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв`язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.
За обставин того, що в скаргах на виправдувальний вирок небезпідставно йшлося про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, було порушено питання про ухвалення нового обвинувального вироку за результатами іншої оцінки доказів за правилами ст. 94 КПК та оскаржувалось недотримання вказаних правил місцевим судом, з метою належного забезпечення в кримінальному провадженні реалізації права прокурора та представника потерпілих на апеляційне оскарження необґрунтованого судового рішення, відповідно до положень ч. 6 ст. 22 КПК апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови, у тому числі і шляхом повторного дослідження обставин, які останні заперечували та про необхідність оцінки яких він порушували питання перед судом апеляційної інстанції.
Відповідно до правового висновку в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20, провадження № 51-1747кмо22), під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з вимогою щодо постановлення нового вироку, за наявності доводів про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до того, чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів.
До того ж обґрунтованими є доводи представника потерпілих, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання від 18 жовтня 2024 року про доповнення судового слідства шляхом дослідження письмових доказів, серед яких, протокол додаткового дослідження диску із записами часу здійснення телефонних розмов ОСОБА_6 в день ДТП. Вказаний протокол, як зазначила представник потерпілих в суді касаційної інстанції, був досліджений в місцевому суді як доказ сторони обвинувачення, за яким вона мала намір довести факт того, що в момент ДТП водій автомобіля розмовляла по телефону, через що не в повній мірі здійснювала належний контроль за дорожньою обстановкою, проте цей суд не відобразив в оскарженому вироку результатів такого дослідження, не вказав його як досліджений доказ у тексті вироку, отже не надав оцінку вказаному доказу, що вплинуло на законність і обґрунтованість судового рішення.
Враховуючи вказане вище, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного клопотання у зв`язку із тим, що питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню, вирішувалось на початку апеляційного розгляду і представник потерпілих вчасно не заявляла клопотання про повторне дослідження вказаного доказу.
З викладеного вбачається, що впродовж апеляційної процедури суд належним чином не перевірив, чи відповідає оскаржений вирок положенням статей 370 373 374 КПК, що не узгоджується із приписами ст. 419 КПК, висновки апеляційного суду не спираються на обґрунтовані відповіді на доводи про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин касаційні скарги прокурора та представника потерпілих підлягають задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи приписи ст. 433 КПК, колегія суддів не аналізує тих доводів прокурора і представника потерпілих, які стосуються оцінки доказів на предмет достовірності. В аспекті встановлення обставин кримінального провадження, під час нового судового розгляду вказані доводи підлягають перевірці у загальному порядку, визначеному приписами глави 28 КПК, в суді першої інстанції, під час якого суд, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, має повно та об`єктивно дослідити всі обставини кримінального провадження, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, у їх сукупності та взаємозв`язку, й ухвалити судове рішення, яке відповідає вимогам статей 370 373 374 КПК.
Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора та представника потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 14 березня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Переглядів
Коментарі
Переглядів
Коментарі
Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях
Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс
Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію
Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом
Переглядів:
215
Коментарі:
0
Переглядів:
756
Коментарі:
0
Переглядів:
865
Коментарі:
0
Переглядів:
594
Коментарі:
0
Переглядів:
578
Коментарі:
0
Переглядів:
1122
Коментарі:
1
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2025 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube