0
1
1658
Фабула судового акту: За вироком районного суду жінку було засуджено за ч. 3 ст. 357 КК (за викрадення документів) до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та на підставі ст. 49 КК звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Цим же вироком її було засуджено за ч. 3 ст. 190 КК (шахрайство) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Жінка обвинувачувалась у незаконному заволодінні паспортом та іншим важливим особистим документом і заволодінні чужим майном, грошима, шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчиненому у великих розмірах.
Разом із тим - апеляційний суд і по ч. 3 ст. 357 та і по ч. 3 ст. 190 КК звільнив її від призначення покарання - у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження було закрито - фактично із нереабілітуючих підстав.
Отже у цій справі,
при розподілі процесуальних витрат - зокрема витрат, пов`язаних із залученням експертів - ВС ККС, залишаючи ухвалене рішення апеляції практично без змін, відніс їх на рахунок держави. ВС пояснив:
Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 122 КПК витрати, пов`язані із залученням, зокрема, експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким експертним установам із Державного бюджету України.
Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
За змістом наведеної норми КПК процесуальні витрати сторони обвинувачення на проведення експертиз у певному кримінальному провадженні здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України без окремого судового рішення, а їх покладення на обвинуваченого здійснюється лише у разі ухвалення обвинувального вироку за умови належного документального підтвердження.
Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у вироку суду або ухвалою (ч. 1 ст. 126 КПК).
Оскільки у цьому кримінальному провадженні апеляційний суд дійшов висновку про те, що воно підлягає закриттю, ініціатором проведення експертиз був орган досудового розслідування, тому відповідно до приписів статей 122, 124 КПК процесуальні витрати на проведення експертиз НЕ можуть бути стягнуті з обвинуваченої жінки, а повинні бути віднесені на рахунок держави.
Така позиція узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17.
Разом із тим, виникає питання - чому, при такому навантаженні на Держбюджет, з нього ще мають стягуватись витрати на експертизу, якщо кримінальне провадження закрито по строкам - що фактично не реабілітує обвинувачену, і не змінює факту обгрунтованості доводів у вчиненні нею кримінальних діянь…?

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2025 року
м. Київ
справа № 712/1678/18
провадження № 51-391 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями прокурора на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,
звільненої від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України (далі - КК) за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 357 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 19 червня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 357 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та на підставі ст. 49 КК звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
2. Цим же вироком ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
3. Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
4. Суд визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 357 та ч. 3 ст. 190 КК, а саме у незаконному заволодінні будь-яким способом паспортом та іншим важливим особистим документом і заволодінні чужим майном шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчиненому у великих розмірах за обставин детально наведених у судовому рішенні.
5. Як установлено судом, ОСОБА_6 у період часу з 2013 року по 2014 рік, точної дати в ході досудового розслідування не встановлено, умисно, з корисливих мотивів, шляхом обману, який виразився у повідомленні неправдивих відомостей потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо можливості сприяти їм у придбанні житла, та зловживання довірою, яке виразилось у недобросовісному, всупереч домовленостей, використанні довіри потерпілих, яка обумовлювалась дружніми зв`язками із ними, перебуваючи на АДРЕСА_2 заволоділа грошовими коштами потерпілих на загальну суму 332 916 грн.
6. У вказаний період часу ОСОБА_6 неодноразово приходила за місцем проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та, увійшовши у довіру до останніх через дружні стосунки з ними, а також, зарекомендувавши себе як впливову людину у м. Черкаси, завідомо не бажаючи виконувати обумовлені з потерпілими домовленості, під приводом надання останнім допомоги у придбанні житла, участі у торгах з продажу квартири, здійснення повної оплати вартості квартири за адресою: АДРЕСА_3 , через торги, здійснення оплати у розмірі 10% за придбання квартири та повної оплати вартості квартири, яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_4 , через торги, а також виселення людей, які проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , отримала від потерпілих грошові кошти, повідомляючи завідомо неправдиві відомості про те, що останній ці кошти потрібні на вищевказані цілі та потреби.
7. У подальшому, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , повіривши на слово та отримавши від ОСОБА_6 документи на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а саме: договір іпотеки № PML-F02/010/2008 від 15 лютого 2008 року, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 15 лютого 2008 року, витяг з Державного реєстру правочинів, заяву від імені ОСОБА_9 , витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, кредитний договір ML-F02/010/2008 від 15 лютого 2008 року, договір №F02/37/08/1 від 15 лютого 2008 року та Додаток № 1 до кредитного договору від 15 лютого 2008 року про умови погашення кредитної заборгованості, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , будучи введеними в оману розмовами про зобов`язання, які покладені на ОСОБА_6 , передавали останній грошові кошти у сумі 12 000 доларів США у 2013 році (більш точної дати під час досудового розслідування не встановлено), що згідно інформації з офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua станом на 01 січня 2013 року становило 95 916 грн - із метою купівлі квартири АДРЕСА_5 ; у сумі 87 000 грн у 2013 році (більш точної дати під час досудового розслідування не встановлено), з яких 16 000 грн - із метою купівлі квартири АДРЕСА_5 , та 71 000 грн - із метою купівлі квартири АДРЕСА_6 ; у сумі 150 000 грн у 2014 році (більш точної дати під час досудового розслідування не встановлено), з яких 133 000 грн - із метою купівлі квартири АДРЕСА_6 та 17 000 грн - із метою виселення людей із квартири АДРЕСА_5 , переоформлення та поточних витрат, пов`язаних з оформленням квартири АДРЕСА_6 , а всього 332 916 грн, якими ОСОБА_6 діючи умисно, протиправно, із корисних спонукань, переслідуючи мету наживи, незаконно заволоділа, завідомо усвідомлюючи неможливість виконання покладених на неї обов`язків та не маючи на меті повертати вищевказані грошові кошти.
8. Отримавши грошові кошти від потерпілих, ОСОБА_6 розпорядилась ними на свій розсуд, як своїми власними, чим завдала ОСОБА_7 та ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 332 916 грн, що в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
9. Крім того, на початку квітня 2014 року в денний час, більш точної дати та часу встановити не виявилось можливим, ОСОБА_6 , маючи умисел, направлений на заволодіння чужим паспортом шляхом шахрайства, прибула за місцем проживання ОСОБА_7 та знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом обману та зловживання довірою останніх, увійшовши в довіру до останніх через дружні стосунки, а також зарекомендувавши себе як впливову людину у м. Черкаси, під приводом надання допомоги із придбання житла для останніх, участі у торгах (аукціонах), здійснення повної оплати вартості квартири через торги (аукціон), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , здійснення оплати у розмірі 10% за придбання квартири та повної оплати вартості квартири, яка знаходилась за адресою: АДРЕСА_4 , через торги (аукціон), а також виселення людей, які проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , просила у ОСОБА_7 паспорт громадянина України на ім`я останнього, повідомивши завідомо неправдиві відомості про те, що їй цей паспорт потрібен на вищевказані цілі та потреби. Повіривши на слово, будучи введеним в оману розмовами про зобов`язання, які покладені на ОСОБА_6 , ОСОБА_7 добровільно передав ОСОБА_6 свій паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Чигиринським РВ УМВС України в Черкаській області, яким ОСОБА_6 діючи умисно, протиправно, із корисних спонукань, переслідуючи мету наживи, всупереч законним вимогам ОСОБА_7 повернути його паспорт, незаконно ним заволоділа, не виконуючи покладених на неї обов`язків та не маючи на меті повертати вищевказаний паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_7 .
10. Також, в кінці квітня 2016 року в денний час, більш точної дати та часу встановити не виявилось можливим, ОСОБА_6 , маючи умисел, направлений на заволодіння чужою трудовою книжкою шляхом шахрайства, увійшовши в довіру до ОСОБА_10 , через дружні стосунки з останньою, а також зарекомендувавши себе як впливову людину в м. Черкаси, прибула за місцем проживання ОСОБА_10 , де знаходячись за адресою: АДРЕСА_7 , біля під`їзду шляхом обману та зловживання довірою останньої, під приводом надання роботи та подальшого працевлаштування до аптеки вітчима, ОСОБА_6 просила у ОСОБА_10 трудову книжку на ім`я останньої, повідомивши завідомо неправдиві відомості про те, що їй така трудова книжки потрібна на вищевказані цілі та потреби. Повіривши на слово, ОСОБА_10 , будучи введеною в оману розмовами про зобов`язання, які покладені на ОСОБА_6 , добровільно передала останній свою трудову книжку НОМЕР_2 на своє ім`я, якою ОСОБА_6 діючи умисно, протиправно, із особистих протиправних спонукань, всупереч законним вимогам ОСОБА_10 повернути її трудову книжку, незаконно заволоділа цим документом, та не виконуючи покладених на неї обов`язків і не маючі на меті повертати вищевказану трудову книжку ОСОБА_10 , незаконно утримувала трудову книжку ОСОБА_10 до 16:47 год 05 травня 2017 року, коли вказаний документ було вилучено в ході обшуку за адресою реєстрації ОСОБА_6 , а саме: АДРЕСА_8 .
11. Черкаський апеляційний суд ухвалою від 03 грудня 2024 року задовольнив клопотання захисника ОСОБА_11 , підтримане обвинуваченою ОСОБА_6 , вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 скасував і звільнив її від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 357 та ч. 3 ст. 190 КК на підставі ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 357, ч. 3 ст. 190 КК закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку зі звільненням обвинуваченої від кримінальної відповідальності.
12. Також апеляційний суд вирішив питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні. Зазначив, що процесуальні витрати у розмірі 2968,80 грн підлягають стягненню з ОСОБА_6 .
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
13. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
14. На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що апеляційний суд:
- усупереч вимогам статей 284 370 419 КПК під час скасування вироку місцевого суду щодо ОСОБА_6 та закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності не врахував положень ст. 49 КК щодо обчислення перебігу строку давності. Стверджує, що оскільки кримінальні правопорушення ОСОБА_6 були вчинені протягом 2013 - 2014 років (точної дати не встановлено), то визначений п. 4 ч. 1 ст. 49 КК десятирічний строк давності для цієї категорії злочинів (ч. 3 ст. 190 КПК) спливав 31 грудня 2024 року;
- не врахував, що ОСОБА_6 ухилялася від суду, не з`являлася в судові засідання, у зв`язку з чим до неї був застосований привід, що свідчило про передчасність рішення про наявність підстав для застосування положень ст. 49 КК;
- ухвалюючи рішення про закриття кримінального провадження, не надав оцінки доводам, викладеним у апеляційних скаргах прокурора та захисника обвинуваченої, тобто взагалі не розглянув ці скарги, та в резолютивній частині рішення не зазначив даних про результати їх розгляду, чим допустив порушення вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що при цьому не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у низці постанов.
15. До початку касаційного розгляду прокурор подав доповнення до касаційної скарги, в яких зазначив про неправильне вирішення судом апеляційної інстанції питання про стягнення процесуальних витрат і неврахування при цьому правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 вересня 2022 року (справа № 203/241/17).
16. На адресу Суду від захисника ОСОБА_11 надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких він просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
17. Прокурор підтримав подану касаційну скаргу із доповненнями.
Мотиви Суду
18. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі з доповненнями, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
19. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
20. Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
21. Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 3 ст. 357 КК. При цьому кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 357 КК були вчинені ОСОБА_6 у квітні 2014 року та у квітні 2016 року, а злочин, передбачений ч. 3 ст. 190 КК, відповідно до зміненого обвинувального акту, був вчинений у період часу з 2013 по 2014 рік.
22. Статтею 12 КК, з урахуванням положень статей 5 49 КК, передбачено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 357 КК є кримінальним проступком (на момент вчинення кримінального правопорушення - це був злочин невеликої тяжкості), а злочин, передбачений ч. 3 ст. 190 КК (в редакції на час вчинення кримінального правопорушення) відноситься до категорії тяжких.
23. Частиною першою ст. 49 КК визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;
3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
24. Строк давності, передбачений ст. 49 КК (як в попередній, так і в чинній редакціях) для кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК становить 3 роки, а для злочину, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК (в редакції на час вчинення кримінального правопорушення) - 10 років.
25. Законом передбачено три умови застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності: закінчення зазначених у законі строків; невчинення протягом цих строків нового злочину певної категорії тяжкості; неухилення від слідства або суду.
26. Відповідно до ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п`ятнадцять років.
27. Приписами ст. 285 КПК установлено загальні положення кримінального провадження під час звільнення особи від кримінальної відповідальності:
- особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність;
- особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення;
- підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
28. Згідно із ч. 4 ст. 286 КПК, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
29. Кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Відповідно до ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує вирок і закриває кримінальне провадження.
30. Тобто звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого на звільнення на підставі спливу строків давності.
31. Колегія суддів звертає увагу, що під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
32. Так, згідно з судовими рішеннями кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 357 КК були вчинені ОСОБА_6 у квітні 2014 року та у квітні 2016 року. Початок відліку строку давності щодо цих кримінальних правопорушень прокурором у касаційній скарзі не оскаржується.
33. Злочин, передбачений ч. 3 ст. 190 КК, відповідно до зміненого обвинувального акту, був вчинений у період часу з 2013 по 2014 рік. У судових засіданнях 06 листопада та 03 грудня 2024 року, апеляційний суд з`ясовував в учасників кримінального провадження останню дату передачі потерпілими грошових коштів, написання розписки ОСОБА_6 та дату звернення потерпілих із заявою про вчинення кримінальних правопорушень.
34. Потерпілі підтвердили, що ОСОБА_6 заволоділа грошовими коштами частинами починаючи з вересня 2013 р., останні грошові кошти вона отримала в жовтні 2014 р. та написала розписку. На момент її написання всі кошти, заволодіння якими пред`явлено ОСОБА_6 та сума яких вказана в обвинувальному акті, вже були їй передані. Тобто, в межах цього кримінального провадження суд встановив коли були вчинені останні шахрайські дії ОСОБА_6 , обґрунтовано зазначивши, що вчинення злочину було закінчене у жовтні 2014 року. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги у цій частині є неприйнятними.
35. У судовому засіданні апеляційного суду 03 грудня 2024 року захисник ОСОБА_11 заявив клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, при цьому просив скасувати вирок місцевого суду щодо останньої та закрити кримінальне провадження. ОСОБА_6 підтримала клопотання подане її захисником. Відповідно до запису судового засідання 03 грудня 2024 року апеляційний суд роз`яснив ОСОБА_6 , що зазначена підстава для звільнення не є реабілітуючою та наслідки такого звільнення, на що ОСОБА_6 повідомила, що їй ці положення зрозумілі і просила звільнити її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК.
36. Суд апеляційної інстанції, врахувавши встановлені обставини щодо часу закінчення ОСОБА_6 шахрайських дій, дійшов обґрунтованого висновку про закінчення строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК та наявності підстав для звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.
37. Також судом з`ясовано, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про вчинення ОСОБА_6 інших кримінальних правопорушень після вчинення кримінальних правопорушень у цьому кримінальному провадженні. Даних про те, що в межах цього кримінального провадження ОСОБА_6 перебувала у розшуку, що підтверджувало б її ухилення від слідства і суду відсутні.
38. Ухвалений місцевим судом вирок від 19 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 не набрав законної сили і на момент розгляду провадження судом апеляційної інстанції вона перебувала у статусі обвинуваченої, а тому, скориставшись законним правом сторона захисту заявила клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК та закриття кримінального провадження. З огляду на що суд не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги прокурора в цій частині.
39. Суд зауважує, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є безумовним, оскільки приводом для нього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.
39. Особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності незалежно, зокрема від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто, по суті, від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій. Також при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК від суду не вимагається встановлення факту, що певне правопорушення мало місце, чи факту вчинення конкретною особою певного кримінального правопорушення. Специфіка інституту звільнення особи від кримінальної відповідальності саме й полягає в тому, що за наявності визначених у законі умов особа звільняється від такої відповідальності, а кримінальне провадження закривається, раніше від тієї стадії, коли вказані факти можуть та/чи мають бути належним чином встановлені, доведені, підтверджені. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними, зокрема у постанові об`єднаної палати ККС ВС від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17, постанові ККС ВС від 27 листопада 2024 у справі № 757/11993/22.
40. Посилання прокурора на правові висновки, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23 травня, 26 липня, 08 та 23 листопада 2023 року (справи №№ 653/679/15-к, 761/16824/15-к, 522/18465/16-к та 451/797/20 відповідно) є безпідставним, оскільки наведені рішення не є релевантними обставинам цього проводження та правовій позиції сторін у справі.
41. Відповідно до ст. 118 КПК одним із видів процесуальних витрат є витрати, пов`язані із залученням експертів.
42. Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 122 КПК витрати, пов`язані із залученням, зокрема, експерта, несе сторона кримінального провадження, яка його залучила, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким експертним установам із Державного бюджету України.
43. Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
44. За змістом наведеної норми КПК процесуальні витрати сторони обвинувачення на проведення експертиз у певному кримінальному провадженні здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України без окремого судового рішення, а їх покладення на обвинуваченого здійснюється лише у разі ухвалення обвинувального вироку за умови належного документального підтвердження.
45. Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує у вироку суду або ухвалою (ч. 1 ст. 126 КПК).
46. Оскільки у цьому кримінальному провадженні апеляційний суд дійшов висновку про те, що воно підлягає закриттю, ініціатором проведення експертиз був орган досудового розслідування, тому відповідно до приписів статей 122 124 КПК процесуальні витрати на проведення експертиз у сумі 2968,80 грн не можуть бути стягнуті з ОСОБА_6 , а повинні бути віднесені на рахунок держави.
47. Така позиція узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17.
48. Враховуючи зазначене, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора з доповненнями необхідно задовольнити частково, а оскаржену ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 змінити у частині вирішення питання про процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта.
Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу з доповненнями прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити.
Процесуальні витрати, пов`язані з проведенням експертиз у сумі 2968,80 грн віднести на рахунок держави.
У решті ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Переглядів
Коментарі
Переглядів
Коментарі
Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях
Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс
Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію
Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом
Переглядів:
252
Коментарі:
0
Переглядів:
796
Коментарі:
0
Переглядів:
889
Коментарі:
0
Переглядів:
609
Коментарі:
0
Переглядів:
585
Коментарі:
0
Переглядів:
1137
Коментарі:
1
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстПриймаємо до оплати
Copyright © 2014-2025 «Протокол». Всі права захищені.
З приводу "реабіліючих" та "нереабілітуючих" підстав для закриття кримінального провадження, то варто зазначити, що багато представників юридичної спільноти безпідставно ототожнює такі (прив'язує їх) до підстав (випадків) закриття кримінального провадження, які дають особі право на отримання відшкодування шкоди, які визначені у ст.2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". Разом з тим, це не має під собою жодного юридичного підгрунтя. Можливо Вас здивує, однак у законодавстві України немає поняття "реабілітуючі" та "нереабілітуючі" підстави закриття кримінального провадження. Ці терміни - архаїчний пережиток, який залишився від "совкової" системи, і на який, на жаль, попри відсутність якого-небудь законодавчого підгрунтя, досі посилається багато "юристів". У Конституції (ст.62) та КПК (ст.17) чітко визначено, що особа вважається невинуватою, допоки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду. Поряд з цим, у законодавстві визначено інші виключні випадки, коли може бути встановлена винуватість особи. Так, КК містить чіткий перелік підстав, які вимагають визнання особою своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення для звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадженян (ст.ст. 45-48 КК). Стаття 49 КК України, на відміну від вищенаведених норм, не вимагає від особи визнання вини, що прямо випливає з її змісту. Тут лише достатньо згоди особи на закриття кримінального провадження відносно неї і все. Людина може спокійно заявити суду - "вину не визнаю і прошу при цьому закрити к.п. по ст.49 КК". Тобто, єдиною і достатньою підставою для закриття к.п. є згода особи і її відповідне клопотання, подане суду. Натомість, ототожнення такої згоди з визнанням вини є безпідставним і ні на чому не грунтується. З огляду на наведене, враховуючи приписи ст.124 КПК України, підстав для стягнення витрат з особи в такому випадку немає. ККС/ВС неодноразово висловлювався з даного приводу, в т.ч. Об'єднана Палата (у постанові від 12.09.2022 у справі № 203/241/17), практика з цього приводу вже давно сформована і є стійкою, тому не зрозумілим є Ваше здивування з приводу позиції суду в описаній Вами справі. Більше того, найчіткіше, як на мене, висловився ККС/ВС у постанові від 29.09.2022 у справі № 559/182/19: "На відміну від змісту вироку ( ст. 374 КПК України), який поряд з іншим має містити рішення про винуватість особи у пред`явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, зміст ухвали (ст. 372 КПК України) має містити лише суть питання, що вирішується ухвалою, встановлені судом обставини, що стосуються цього питання із посиланням на докази, мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали, положення закону, яким він керувався, висновки та інше. Тому, до ухвалення вироку у справі, суд не може робити висновки про винуватість особи, тим більше тоді, коли строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності спливли значно раніше, ніж суд робить такий висновок. Зі змісту ухвали місцевого суду видно, що приймаючи рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальності відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд вдався до оцінки доказів, на підставі яких констатував доведеність вини обвинуваченого у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, що суперечить засадам презумпції невинуватості та доведеності вини. Оскільки, в ухвалі про звільнення особи від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності та закриття провадження у справі, суд не робить висновків про винуватість чи не винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, оцінка кожного доказу, що стосується цього питання, з точки зору належності, допустимості та достовірності КПК України не передбачена та є зайвою." Відтак, логічно та очевидно, що закриття к.п. по ст.49 КК України не є "нереабіліючою обставиною". На жаль, дехто ці речі може зрозуміти, а багато хто ні, і ці особи активно просувають протилежний норотив уюридичній спільноті, не маючи за собою жодного правового обгрунтування. Тому, перед тим, як робити публікації з такими гучними заголовками, рекомендую перечитувати відповідні норми КК і КПК України, а також практику ККС/ВС з цього приводу і тоді ніяких здивувань виникати не буде.