Зміна запобіжного заходу на тримання під вартою при ухваленні вироку

При ухваленні вироку у кримінальному провадженні, суди часто змінюють запобіжний захід, який раніше було обрано обвинуваченому на стадії досудового розслідування чи судового розгляду справи. Однак вказана процедур чітко не регламентована чинним законодавством.

Так, КПК України містить:

- п. 14 ч. 1 ст. 368 КПК України, у якому вказано: «Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження»;

- п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, відповідно до якого: «У резолютивній частині вироку зазначаються: у разі визнання особи винуватою:.. рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили».

Інших норм, які б безпосередньо регулювали питання щодо обрання чи зміни запобіжного заходу саме при ухваленні вироку, КПК України не містить. У зв’язку з таким обмеженим правовим регулюванням, на практиці виникає низка питань щодо порядку зміни запобіжного заходу при ухваленні вироку, які пропонуємо розібрати на наступному прикладі.

Припустимо, що на стадії досудового розслідування та судового провадження обвинуваченому не було обрано жодного запобіжного заходу (або було обрано запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою). Однак при ухваленні вироку суд застосовує обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Постає запитання: якими нормами законодавства при цьому повинен керуватись суд?

Читайте статтю: Справедливий розмір застави – практичні рекомендації захиснику під час обрання запобіжного заходу його клієнту

На практиці склались два різні підходи щодо порядку обрання чи зміни запобіжного заходу при ухваленні вироку:

1) Суд має право за власною ініціативою обрати чи змінити запобіжний захід на тримання під вартою. Зазначений підхід, до прикладу, відображено у вироку Вищого антикорупційного суду від 16.01.2023 у справі № 991/8783/21. Цей підхід зводиться до того, що оскільки норми КПК України чітко не регулюють вказане питання, то суд не позбавлений права за власною ініціативою обрати чи змінити запобіжний захід на тримання під вартою;

2) Суд має право змінити запобіжний захід на тримання під вартою лише за вмотивованим клопотанням прокурора. Вказаний підхід відображено, наприклад, в ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 16.03.2018 у справі № 459/2171/16-к. Однак такий підхід є непопулярним серед українських суддів.

На мою думку, застосування саме другого підходу є правомірним та справедливим, з огляду на наступне.

1. У ч. 1 ст. 183 КПК України вказано: «тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам...».

Тобто саме прокурор зобов’язаний обґрунтувати неможливість обрання обвинуваченому більш м’якого запобіжного заходу.

Якщо ж суд самостійно при ухваленні вироку обере обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою – це означає, що суд підміняє собою прокурора. У такому разі суд самостійно замість прокурора наведе аргументи щодо неможливості обрання обвинуваченому більш м’якого запобіжного заходу та сам же ж з цими аргументами і погодиться.

Водночас норма ч. 3 ст. 22 КПК України прямо забороняє суду підміняти собою прокурора. Відповідно до вказаної норми: «Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу».

Отже, суд не може самостійно ініціювати питання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у формі тримання під вартою при ухваленні вироку, оскільки у такому разі суд перебере на себе функції прокурора, що заборонено законом.

Читайте статтю: «ОБРАННЯ» та «ЗАСТОСУВАННЯ» запобіжного заходу в судовій практиці: відмінність або тотожність понять?

2. Норми п. 14 ч. 1 ст. 368, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, хоч і передбачають, що у вироку вказується інформація про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, однак у них нічого не зазначено про те, що суд має право самостійно ініціювати вказане питання за відсутності клопотання прокурора.

У свою чергу, єдиними нормами, які регулюють питання обрання запобіжного заходу на стадії судового провадження є норми ч. 1 ч. ст. 331 КПК України, відповідно до яких: «Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого».

Тобто норми законодавства чітко не визначають процедуру обрання чи зміни запобіжного заходу при ухваленні вироку. У свою чергу, норми, які регламентують порядок обрання чи зміни запобіжного заходу на стадії судового провадження, вказують на те, що це може відбутись виключно за клопотанням сторони обвинувачення.

При цьому положення національного законодавства повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними у застосуванні (п. 52-53, рішення ЄСПЛ у справі «Максименко і Герасименко проти України» від 16.05.2013).

З огляду на зазначене, очевидно, що найбільш передбачуваним виглядає ситуація, за якої при ухваленні вироку, суд виключно за клопотанням сторони обвинувачення обирає чи змінює запобіжний захід. Якщо ж суд це здійснює за власною ініціативою, то виникає ситуація, за якої порушується принцип «якості закону» і норми КПК України стають непередбачуваними в розумінні будь-якого стороннього спостерігача.

Читайте статтю: Запобіжні заходи в умовах воєнного стану: що змінилось

3. Для обрання особі запобіжного заходу суд має встановити наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України. Тобто, якщо особі було обрано запобіжний захід, наприклад у формі застави, то це означає, що суд чи слідчий суддя встановив, що наявних ризиків, передбачених ст. 177 КУпАП, недостатньо для застосування більш суворого запобіжного заходу.

За таких обставин, для зміни вказаного запобіжного заходу, суд повинен встановити, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, змінились та стали більш суттєвими і їх запобігти можливо лише шляхом зміни запобіжного заходу на тримання під вартою.

У свою чергу, суд не має права самостійно збирати докази, в тому числі й на користь сторони обвинувачення. За таких обставин, суд не може самостійно здобути докази на підтвердження суттєвої зміни ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Єдине, що може зробити суд – це констатувати, наприклад, що у зв’язку з призначенням особі покарання у виді позбавлення волі ризик переховування обвинуваченого значно посилився. Однак вказаний висновок суду буде безпідставним. Це пояснюється тим, що згідно з практикою ЄСПЛ ризик переховування не може ґрунтуватись лише на тяжкості покарання (п. 64, 69 рішення ЄСПЛ у справі «Авраімов проти України» від 25.03.2021).

Отже, за відсутності клопотання прокурора про зміну запобіжного заходу, суд не має права при ухваленні вироку самостійно збирати та досліджувати докази на підтвердження наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. У свою чергу, відсутність доказів на підтвердження наявності вказаних ризиків унеможливлює в законний спосіб вирішити питання про зміну запобіжного заходу.

Читайте статтю: Нюанси нового законодавства щодо питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

4. Якщо суд самостійно ініціює та відповідно вирішить при ухваленні вироку обрати обвинуваченому запобіжний захід у формі тримання під вартою, то у такому разі жодного обговорення вказаного питання у судовому засіданні не буде. За таких обставин, обвинувачений буде позбавлений можливості наводити свої аргументи та заперечення проти обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що призведе до порушення права на справедливий суд.

5. Може виникнути ситуація, за якої прокурор подав клопотання щодо зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу. Наприклад, прокурор просить змінити запобіжний захід у формі застави, шляхом покладення на обвинуваченого додаткових обов’язків.

Виникає запитання: чи має право суд у такому разі обрати більш суворий запобіжний захід, ніж той, про який просить прокурор, наприклад, тримання під вартою?

Читайте статтю: «Негайне» затримання обвинуваченого після проголошення вироку: запобіжний захід чи виконання покарання?

На мою думку, суд не має права цього робити. Жодна норма КПК України не наділяє суд правом обирати більш суворий запобіжний захід, ніж той, про який просить прокурор. Натомість суд має лише право обрати особі суд більш м’який запобіжний захід, про що прямо вказано в нормах ч. 4 ст. 194 КПК України.

Отже, норми КПК України потребують змін в частині регламентування порядку обрання чи зміни запобіжного заходу при ухваленні вироку. До моменту внесення таких змін найбільш правомірним та справедливим видається обрання чи зміна такого запобіжного заходу виключно за клопотанням прокурора та в межах заявлених ним вимог.

Автор статті: Нечваль Ян Вадимович