Стаття 155. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок

Аналізуйте судовий акт: Порушення уповноваженим органом ПРАВОМІРНОГО ОЧІКУВАННЯ особи щодо належного оформлення права власності на земельну ділянку підлягає захисту судом (ВС/КЦС у справі № 369/6516/16-ц від 01 серпня 2018 р.)

Відразу треба підкреслити, що ця Постанова ВС знакова оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції перевершив самого себе та максимально справедливо застосував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.  Тепер ми має нове поняття у судовій практиці – «правомірне очікування» зацікавленої особи та знаємо, що таке очікування підлягає захисту.

Насправді справа складна, і суди першої та апеляційної інстанції не мали бажання детально в ній розбиратися, а вдалися до традиційного підходу при оскарженні правовстановлюючих документів на землю. Так, державний акт на право власності на з/д виданий на підставі рішення органу місцевого самоврядування чи розпорядження органу державної влади, хоча відповідно до ст. ст. 125, 126 ЗК України і підтверджує право власності на з/д, проте  фактично є похідним документом. Для скасування  державного акту, точніше державної реєстрації з/д, необхідно  скасувати розпорядчий документ – довести позивачу його незаконність і при цьому дотриматися усіх складних правил підвідомчості.   

За такого підходу без  скасування розпорядчого акту уповноваженого органу рішенням суду,  віддповідно до ст. 155 ЗК Українискасувати державну реєстрацію права власності певної особи на з/д незважаючи на масу допущених цим органом порушень закону – неможливо.

Суть спору: Колишній колгоспник отримав  сертифікат на право на земельну частку (пай)  площею 1, 85 умовних кадастрових гектарів. За життя сертифікат у державний акт «не матеріалізував».  Його спадкоємець – позивач прийнявши спадщину не встиг повністю оформити право власності на виділену в натурі земельну ділянку, проте вчинив певні кроки у цьому напрямку. Так позивачу було надане розпорядження органу державної влади про дозвіл на розробку технічної документації  із землеустрою щодо встановлення  меж з/д в натурі (на місцевості) площею і така документація була виготовлена землевпорядною організацією. На стадії розгляду документів кадастровим реєстратором з’ясувалося, що винесена в натурі з/д  на 100% перетинає  частину іншої більшої з/д, яка належить відповідачу, що унеможливлює внесення її до кадастру.

Отже, кадастровий реєстратор відмовив у реєстрації з/д позивача, чим змусив звернутися його до суду. Зокрема, позивач просив суд скасувати державну реєстрацію з/д відповідача, скасувати кадастровий номер з/д відповідача та визнати право власності за ним на з/д відповідно до розробленої землевпорядної документації.   

Водночас у відповідача як і властиво рейдерам все грамотно. Спочатку на підставну особу, яка ніколи не працювала  у колгоспі, приватизував з/д на підставі розпорядження органу державної влади, потім перепродав іншій особі, а ця особа об’єднала спірну з/д з іншою з/д. І вже на об’єднану з/д – присвоїли новий кадастровий номер. Надзвичайно складно розібратися тепер де ж ділянка позивача, от суди і не заморочуються.

Суд касаційної інстанції відійшов від ст. 155 ЗК України та застосував ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,  скасував відмовні рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зокрема ВС підкреслив, що надання позивачу, як спадкоємцю, органом державної влади розпорядження про дозвіл на розробку технічної документації створило для нього правомірне очікування від уповноважених органів щодо  оформлення права власності на земельний пай у вигляді винесеної в натурі земельної ділянки відповідно до розробленої за замовлення позивача технічної документації на з/д. І таке правомірне очікування повинне враховуватися уповноваженими органами при прийнятті розпорядчих рішень про виділення з/д іншим особам. 

Простіше кажучи: «виділяючи комусь з/д сьогодні – перевір, чи не пообіцяв ти цю з/д чи її частину раніше іншому.»

ВС також зазначив, що позивач обрав спосіб захисту прав передбачений ст. 152 ЗК України, а суди першої та апеляційної інстанції не перевірили повністю законності підстав надання спірної земельної ділянки відповідачу, тобто НЕ вирішили спор по суті. Підставами позову є заперечення  законності розпорядчих рішень органу державної влади про виділення з/д відповідачу, і суд повинен перевіряти наведені позивачем аргументи, а не лише констатувати чинність спірних рішень.

Без сумніву рішення прогресивне, хоча абсолютно не заздримо суду першої інстанції, ухвалити законне рішення на новому розгляді буде дуже проблематично.