Як визначити, який договір насправді уклали сторони - «конкуренція» примірників

З різних причин трапляються ситуації, коли примірники одного й того ж договору мають відмінні редакції. Який з них має пріоритет і про що насправді домовилися сторони? Як розв’язати цю «конкуренцію», а головне як уникнути таких ситуацій, порадив Верховний Суд. (Джерело: ЗіБ)

Один договір — два строки

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Ця позиція, висловлена у постанові КЦС від 10.03.2021 у справі №607/11746/17 слугувала відправною точкою для Касаційного цивільного суду, що розглядав спір стосовно строку договору оренди.

У постанові від 18.05.2022 у справі №613/1436/17, зі змістом якої ознайомив суддя ВС Василь Крат, сторони надали суду примірники договору оренди. В одному строк дії встановлювався у 3 роки, а в іншому — 25. Якому з них вірити?

КЦС зазначив, що за допомогою договору його сторони можуть регулювати застосування, зокрема:

парафування (підписання кожної із сторінок договору) з метою забезпечення ідентичності його примірників;

визначення того, який із примірників має пріоритет при різних редакціях примірників договору.

Отже, у разі наявності таких правил в договорі, то саме за їх допомогою буде вирішуватися «конкуренція» примірників договору стосовно тих чи інших умов. А якщо цього не застережено, то, як зазначив КЦС, «найбільш розумним та прийнятним є висновок, що сторони не домовилися щодо тих умов, які відрізняються і в цьому разі відносини сторін мають регулюватися нормами актів цивільного законодавства».

Невизначений за законом

Так, якщо строк найму не встановлений, договір вважається укладеним на невизначений строк. Під невизначеним строком договору найму (оренди) розуміється відсутність домовленості сторін про встановлення строку договору. Тобто сторони при укладанні договору визначають тільки момент, коли «починається» договір найму, проте без встановлення його кінцевого моменту.

Однак, з іншого боку, кожна із сторін такого може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна — за 3 місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (ч.2 ст.763 ЦК). При цьому відмова від договору не залежить від причин, які спонукали до такого рішення одну зі сторін.

Обміркувавши встановлені обставини судами та обставини, які визнавалися учасниками справи, аргументи касаційної скарги, КЦС констатував, що:

на користь позиції позивачів свідчить надані ними договори, якими передбачено строк оренди 3 роки, що містять підписи та скріплені на кожній сторінці печаткою відповідача;

на користь позиції відповідача є аргумент про те, що в актах прийому-передачі земельних ділянок вказаний строк оренди 25 років.

КЦС відзначив, що у всіх примірниках міститься вказівка про однакову юридичну силу трьох примірників. І з очевидністю навряд чи можливо прийняти аргументи позивачів чи відповідача, а тому найбільш розумним, на думку КЦС, є висновок, що сторони не домовилися щодо строку оренди. Тож з урахуванням ч.2 ст.763 ЦК, ці договори укладені на невизначений строк.

Суди попередніх інстанцій вважали, що строк оренди складає 25 років. А тому ці рішення КЦС змінив у мотивувальній частині.

Тлумачення contra proferentem

Водночас, Суд пояснив, чому в даному випадку не слід послуговуватися висновками щодо застосування тлумачення contra proferentem, зробленими у постанові об’єднаної палати КЦС від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц.

У цій справі Суд зауважив: «у разі, якщо з’ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у чч.3 та 4 ст. 213 ЦК, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Тобто слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав.

Це означає, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов’язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило застосовується як щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party)».

Втім, КЦС зауважив, що цей підхід є прийнятним у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, як у даному разі. Адже contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, у невигідне становище.

Цей підхід покликаний охороняти обґрунтовані очікування сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Він застосовується у випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь у процесі вибору відповідних формулювань чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Тоді, у разі неясності умов договору їх тлумачення має здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Однак у справі, що розглядається, цей підхід не може застосовуватися.

Тож, з огляду на викладене, сторонам слід уважніше підходити до такого, начебто формального, положення договору, як визначення юридичної сили примірників. Наприклад, вказати, що пріоритет матиме примірник договору, що парафований сторонами. Або передбачити інший порядок вирішення розбіжностей у примірниках правочину.

Автор статті: ВАСИЛЬ КОЛІШНИЙ