Перебування відповідача за кордоном не є обставиною непереборної сили, а отже не є підставою для поновлення строку позовної давності (ВС/КЦС № 657/1079/17 від 01.08.2019)

Фабула судового акту: Нормами Цивільного кодексу України визначено, що позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому загальна позовна давність цивільним законодавством встановлено тривалістю три роки.

При цьому законодавець з метою сприяння у окремих випадках позивачу у захисті його порушеного права чи інтересу у статті 263 Цивільного кодексу України навів вичерпний перелік обставин за яких перебіг позовної давності зупиняється. Так, вказаний перебіг зупиняється якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

У даній справі особа звернулась до суду із позовом про стягнення з боржника коштів за договором займу.

Рішенням місцевого суду у задоволенні таких вимог відмовлено оскільки позивач пропустив строк позовної давності та не просив його поновити.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

На вказані рішення позивачем було подано касаційну скаргу з тих підстав, що судами не звернуто увагу на наявність непереборної сили, а саме те, що відповідачка тривалий час перебувала за кордоном, виїхала до Південної Кореї, що відповідно до статті 263 ЦК України є підставою для зупинення перебігу строку позовної давності.

Надаючи оцінку вказаним доводам Касаційний цивільний суд визнав останні необґрунтованими виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тривалість якого становить 3 роки (ст. 257 ЦК України).

За нормами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Натомість у даній справі позивач із заявою про поновлення строку позовної давності не звертався.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).

Заперечуючи проти застосування до спірних правовідносин позовної давності, позивач посилався на те, що пред`явленню позову відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила), що є підставою для зупинення перебігу позовної давності. Непереборною силою позивач вважав перебування відповідача за межами країни у Південній Кореї.

Однак перебування відповідача за межами країни не є непереборною силою у розумінні статті 264 ЦК України та не може бути підставою для зупинення позовної давності.

Аналізуйте судовий акт: ВП ВС: Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача (ВП ВС, справа № 372/1036/15-ц, 07.11.18)

Дивні новації Верховного Суду: Початок строку на оскарження починається с дати розміщення рішення в ЄДРСР? (ВС/КЦС № 761/34973/17 від 04.12.2018)

У спорах в яких держава є стороною зміна органу, що представляє її в тих чи інших правовідносинах не перериває перебігу строку позовної давності (ВС/КГС № 911/926/17 від 28.11.2018)

Поновлення судом процесуального строку на оскарження рішення БЕЗ наведення причини та скасування цього рішення, є порушенням п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (ВСУ від 16 серпня 2017р. у справі № 6-577цс17)

Постанова

Іменем України

01 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 657/1079/17

провадження № 61-29867св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року у складі судді Живцової О. А. та на ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Семиженко Г. В., Базіль Л. В., Бургик В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 08 квітня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, згідно з яким відповідач отримала від позивача грошові кошти у розмірі 1 800,00 доларів США строком до 01 серпня 2010 року та у зв`язку з неможливістю повернути заборгованість у визначений строк просила дати відстрочку виконання договору до 01 серпня 2011 року про що написала розписку.

ОСОБА_2 заборгованість у встановлений строк не повернула, тому, з урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 47 070,00 грн, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 9 531, 27 грн, витрати понесені на отримання юридичної допомоги у розмірі 2 000,00 грн, на відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач пропустив строк позовної давності та не просив його поновити.

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточнень просить скасувати рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 13 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 05 жовтня 2017 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не звернули уваги на наявність непереборної сили, а саме те, що відповідачка тривалий час перебувала за кордоном, виїхала до Південної Кореї, що відповідно до статті 263 ЦК України є підставою для зупинення перебігу строку позовної давності.

Доводи інших учасників справи:

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Каланчацького районного суду Херсонської області.

У січні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 03 червня 2019 року № 497/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-29867св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві - Курило В. П.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ:

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка обставин справи та мотиви, з яких виходить Верховний Суд:

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.

Судом встановлено, що на підтвердження укладання між сторонами договору позики, відповідач написала розписку згідно з умовами якої повинна була повернути заборгованість з урахуванням відстрочки, однак заборгованість не повернула.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , просив застосувати до спірних правовідносин, передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, оскільки термін повернення коштів було відстрочено до 01 серпня 2011 року, а позивач з позовом звернувся у травні 2017 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята стаття 267 ЦК України), проте позивач із заявою про поновлення строку позовної давності не звертався.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).

Заперечуючи проти застосування до спірних правовідносин позовної давності, позивач посилався на те, що пред`явленню позову відповідно до пункту першого частини першої статті 263 ЦК України перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила), що є підставою для зупинення перебігу позовної давності. Непереборною силою позивач вважав перебування відповідача за межами країни у Південній Кореї.

Разом з тим, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що перебування відповідача за межами країни не є непереборною силою у розумінні статті 264 ЦК України та не може бути підставою для зупинення позовної давності.

За таких обставин, оскільки, укладений між сторонами договір позики припинив свою дію 01 серпня 2011 року, а позивач звернувся до суду з позовом 12 травня 2017 року, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач ОСОБА_1 пропустив передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, про застосування якого заявлено представником відповідача у справі, що є підставою для відмови у задоволення позову (частина четверта статті 267 ЦК України).

Щодо доводів касаційної скарги:

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться не правильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Каланчацького районного суду від 13 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді