Непогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання державних актів на землю недійсними (ВС/КЦС № 467/1637/16-ц від 03.07.2019)

Фабула судового акту: У рішенні, що пропонується до уваги Касаційним цивільним судом вирішено досить розповсюджений спір, який виник між сусідами-суміжними землевласниками.

У даній справі особа звернулась до суду із позовом до свого сусіда про визнання державного акту на землю, яка належить відповідачу, та рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність недійсними.

При цьому позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідач самовільно змінила межі належних позивачу земельних ділянок та заволоділа ними.

В свою чергу акт про встановлення меж позивач не підписував, не погоджував межі суміжних земельних ділянок, про існування у відповідача державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, якими було змінено межі земельних ділянок, йому не було відомо.

Рішенням місцевого суду з яким погодився і суд апеляційної інстанції позовні вимоги було задоволено виходячи із того, що відповідачем не надано суду технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), яка повинна виготовлятися при видачі державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, представник позивача заперечував погодження позивачем меж земельних ділянок, які перебувають у власності відповідача, а тому будь-яких ґрунтовні підстави для залишення позову без задоволення – відсутні.

На вказані судові рішення відповідачем було подано касаційну скаргу.

Переглядаючи вказані рішення та надаючи правову оцінку їх обґрунтованості та законності Касаційний цивільний суд вказав наступне.

Згідно матеріалів справи на підставі державних актів на право приватної власності на земельну ділянку позивачу належать земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства.

В свою чергу відповідач придбала у колишнього землевласника суміжну земельні ділянки для обслуговування будинку та для ведення особистого підсобного господарства. Вказані земельні ділянки належали колишньому землевласнику на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку виданих на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

За нормами ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

В свою чергу згідно статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановлення твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), а представник позивача заперечував погодження меж земельних ділянок, які перебувають у власності відповідача, та дійшов висновку, що між сторонами існує спір щодо меж земельної ділянки.

Водночас непогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання рішення сільської ради та державних актів недійсними.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій встановлено захоплення відповідачем частини суміжної ділянки, належної позивачу, проте не встановлено накладення земельних ділянок сторін відповідно до державних актів.

Проте з урахуванням підстав та змісту позовів позивач не довів порушення його прав спірним рішенням та державними актами, а судами не наведено нормативного обґрунтування такого порушення, а також не взято до уваги, що скасування рішення ради та державних актів не відновлює порушене право позивача.

Аналізуйте судовий акт: ВП ВС: Справа щодо скасування розпорядження держадміністрації про надання земельної ділянки в оренду фізичній особі належить до цивільної юрисдикції (ВП ВС від 2 квітня 2019 року у справі № 916/2864/17)

Порушення уповноваженим органом ПРАВОМІРНОГО ОЧІКУВАННЯ особи щодо належного оформлення права власності на земельну ділянку підлягає захисту судом (ВС/КЦС у справі № 369/6516/16-ц від 01 серпня 2018 р.)

Відмова сусіда у підписанні АКТУ погодження меж НЕ є порушенням права на приватизацію земельної ділянки і НЕ потребує оскарження у суді (ВС/КЦС у справі №346/4408/15-ц від 18 квітня 2018 р.)

Погодження меж земельної ділянки із суміжними власники (користувачами) є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність (ВС/КЦС від 11 липня 2018р. у справі № 263/11779/16-ц)

Незаконне розпорядження органу влади земельною ділянкою унеможливлює законне набуття права приватної власності на отриману земельну ділянку, навіть при юридичному оформленні цього права (Справа № 617/682/15-ц, 06.03.17)

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа №467/1637/16-ц

провадження № 61-18288св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя - доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Іванівська сільська рада Арбузинського району Миколаївської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Державного комітету України по земельним ресурсам в Арбузинському районі Миколаївської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року у складі судді Кологривої Т. М., додаткове рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2017 року у складі колегії суддів: Довжук Т. С., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року та у листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовами про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, які ухвалою Арбузинського районного суду миколаївської області від 03 листопада 2016 року об`єднано в одне провадження.

Позов мотивовано тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , та земельних ділянок: площею 0,15 га, призначеної для обслуговування житлового будинку та площею 0,13 га, призначеної для ведення особистого підсобного господарства. Відповідач є власником житлового будинку АДРЕСА_2 та користувачем сусідньої земельної ділянки. Відповідач ОСОБА_2 самовільно змінила межі належних позивачу земельних ділянок та заволоділа ними у розмірі 43 кв. м, акт про встановлення меж він не підписував, не погоджував межі суміжних земельних ділянок, про існування у відповідача державних актів на право приватної власності на земельну ділянку йому не було відомо.

Відповідач ОСОБА_2 15 жовтня 2005 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Арбузинського районного нотаріального округу Миколаївської області придбала земельну ділянку площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_3 , яка раніше належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 , виданого Іванівською сільською радою 19 грудня 2001 року на підставі рішення Виконавчого комітету цієї ж ради за № 57 від 19 січня 2001 року. Згідно з державними актами на право приватної власності на землю серії НОМЕР_6 , виданих Іванівською сільською радою 15 червня 1996 року власником земельних ділянок площами 0,15 га та 0,13 га, розташованих по АДРЕСА_3 був ОСОБА_4 , який придбав їх у попереднього власника на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 1995 року за № 1398. На момент винесення оскаржуваного рішення відповідачем земельні ділянки були приватизовані іншими громадянами, змінився їх розмір та цільове призначення.

Просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_3 з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, виданий 18 листопада 2005 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області на ім`я ОСОБА_2 , а також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,03 га, розташовану по АДРЕСА_3 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, виданий 18 листопада 2005 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області на ім`я ОСОБА_2 .

Просив визнати незаконним та скасувати рішення Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області ХХХ сесії 4 скликання № 10 від 27 вересня 2005 року у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані у АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2017 року залишено без змін рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року, яким позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області ХХХ сесії 4 скликання № 10 від 27 вересня 2005 року у частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані у АДРЕСА_3 . Визнано недійсним державнийакт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_3 з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, виданий 18 листопада 2005 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області на ім`я ОСОБА_2 Визнано недійсним державнийакт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,03 га, розташовану по АДРЕСА_3 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, виданий 18 листопада 2005 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області на імя ОСОБА_2 .

Додатковим рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювані позивачем рішення сільської ради від 27 вересня 2005 року та державні акти на право власності на земельні ділянки, видані відповідачу, не відповідають нормам чинного земельного і цивільного законодавства, порушують права позивача.

ОСОБА_2 не надала суду технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі(на місцевості), яка повинна виготовлятися при видачі державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, представник позивача заперечував погодження позивачем меж земельних ділянок, які перебувають у власності відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року, додаткове рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2017 року. Просила їх скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

24 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивована тим, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив, що захоплення відповідачем частини суміжної земельної ділянки підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі. Є незрозумілим, яким чином документація із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі, яка належить позивачу, може підтвердити накладення земельної ділянки, належної відповідачу, на земельну ділянку, належну позивачу.

Поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишилися те, що ОСОБА_1 у серпні 2016 року замовив і виготовив технічну документацію на свою земельну ділянку і згідно із цією документацією, а саме актами приймання - передачі межових знаків зазначено, що на його бажання межові знаки встановленого зразку не встановлювалися і передані на зберігання ОСОБА_1

Вона не захоплювала належну позивачу земельну ділянку.

Позивач має довести порушення його права. Відповідно до доданих позивачем документів до позовної заяви неможливо встановити та позивачем не доведено, що відповідачем здійснювалися або були здійснені такі дії, якими завдано шкоди правам позивача, а ухвалене рішення відновить його права.

Із матеріалів справи і рішення суду випливає, що порушуються права відповідача, а не позивача, оскільки рішення сільської ради та акти на право власності на земельні ділянки стосуються земельних ділянок, які належать на праві власності відповідачу.

Відповідач не є належним у цій справі.

Є незаконним стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу і судового збору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане 04 жовтня 1988 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області.

На підставі державних актів на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 , виданих 22 серпня 1997 року Іванівською сільською радою позивачу також належать: земельна ділянка площею 0,15 га, надана для обслуговування житлового будинку та земельна ділянка площею 0,13 га, надана для ведення особистого підсобного господарства.

Власником суміжної земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_3 , є відповідач ОСОБА_2 Земельні ділянки: площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за вказаною адресою передані ОСОБА_2 рішенням Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області ХХХ сесії 4 скликання від 27 вересня 2005 року № 10.

На підставі вказаного рішення відповідач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 площею 0,25 га, розташовану по АДРЕСА_3 з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, виданий 18 листопада 2005 року Іванівською сільською радою Арбузинського району Миколаївської області, а також державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,03 га, розташовану за тією ж адресою з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 15 жовтня 2005 року відповідач придбала у ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_3 , земельну ділянку для обслуговування цього будинку розміром 0,15 га, а також земельну ділянку площею 0,13 га з цільовим призначенням - для ведення особистого підсобного господарства. Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_3 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 , виданих Іванівською сільською радою 15 червня 1996 року на підставі рішення Виковчого комітету цієї ж ради від 18 січня 1996 року (а. с. 33-34).

Згідно з державними актами на право приватної власності на землю власником земельних ділянок площами 0,15 га (переданої для обслуговування житлового будинку) та 0,13 га (переданої для ведення особистого підсобного господарства), розташованих по АДРЕСА_3 , був ОСОБА_4 , який придбав їх у попереднього власника на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 1995 року за № 1398.

Рішенням Виконавчого комітету Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області від 27 вересня 2005 року відповідачу, не зважаючи на те, що вказані земельні ділянки, які вже перебували у власності фізичних осіб, були передані у власність ОСОБА_2 в іншому розмірі, а саме: земельну ділянку площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, без зміни їх цільового призначення, які розташовані у АДРЕСА_3 (а. с. 29).

Рішенням цієї ж сільської ради від 26 жовтня 2005 року зазначені земельні ділянки у вказаному розмірі були повторно передані у власність ОСОБА_2 також без зміни їх цільового призначення (а. с. 96). Вказане рішення сільської ради позивачем не оспорюється.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірні земельні ділянки передані у власність відповідача рішенням сільської ради до укладання нею договору купівлі - продажу житлового будинку та земельних ділянок.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповдіно до статті 60 ЦПК України 2004 рокукожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підтвердження свого порушеного права позивачем надано акт встановлення спірної межі земельної ділянки від 26 травня 2016 року, згідно з яким, відповідач зайняла частину суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 шириною 0,6 метрів, оскільки її земельна ділянка фактично на 0,6 метра ширше, ніж зазначено у державному акті (а. с. 56).

Згідно з державними актами на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 , виданих 22 серпня 1997 року Іванівською сільською радою, позивачу належать: земельна ділянка площею 0,15 га, надана для обслуговування житлового будинку та земельна ділянка площею 0,13 га, надана для ведення особистого підсобного господарства.

15 жовтня 2005 року відповідач придбала у ОСОБА_3 суміжну земельну ділянку для обслуговування будинку розміром 0,15 га, а також земельну ділянку площею 0,13 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства. Вказані земельні ділянки належали ОСОБА_3 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_6 , виданого Іванівською сільською радою 15 червня 1996 року року на підставі рішення Виконавчого комітету цієї ж ради від 18 січня 1996 року (а. с. 33-34).

Звертаючись із позовом, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Іванівської сільської ради від Арбузинського району Миколаївської області ХХХ сесії 4 скликання від 27 вересня 2005 року № 10, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 , видані на підставі цього рішення.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановлення твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

За змістом статті 198 ЗК України кадастрова зйомка включає, зокрема погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Згідно із частиною першою статті 61 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надала суду технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), а представник позивача заперечував погодження меж земельних ділянок, які перебувають у власності відповідача, та дійшов висновку, що між сторонами існує спір щодо меж земельної ділянки.

Верховний Суд зазначає, що непогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання рішення сільської ради та державних актів недійсними.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено захоплення ОСОБА_2 частини суміжної ділянки, належної позивачу, проте не встановлено накладення земельних ділянок сторін відповідно до державних актів.

Дійшовши висновку про задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій не виклали мотиви порушення прав позивача рішенням Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області ХХХ сесії 4 скликання від 27 вересня 2005 року № 10 та державними актами про право власності на земельну ділянку ОСОБА_2

Верховний Суд зазначає, що з урахуванням підстав та змісту позовів позивач не довів порушення його прав спірним рішенням та державними актами, а судом першої та апеляційної інстанцій не наведено нормативного обґрунтування такого порушення, а також не взято до уваги, що скасування рішення ради та державних актів не відновлює порушене право позивача.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи встановлені судами обставини справи, але неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові через недоведеність позовних вимог.

За змістом підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ОСОБА_2 судові витрати - сплата судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 534,61грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2017 року, додаткове рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Іванівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ Державного комітету України по земельним ресурсам в Арбузинському районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 534 (дві тисячі п`ятсот тридцять чотири) грн 61 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді