Наслідки пропуску строків звернення до суду у трудових спорах застосовуються судом навіть за відсутності заяви відповідача (ВС/КЦС у справі № 751/1198/18 від 02.12.2020)

Фабула судового акту: Поняття «строк звернення до суду із позовом» дещо відрізняється від поняття «позовна давність».

Так, за загальним визначенням строком звернення до суду є проміжок часу після виникнення спору у , наприклад, трудових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися з позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено лише на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Водночас згідно норм ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Водночас згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже із сукупності вказаних норм вбачається те, що в окремих категоріях цивільних справ застосовується саме критерії строку на звернення до суду із позовом», пропуск якого тягне за собою відмову у задоволенні позовних вимог незалежно від волі відповідача та його позиції.

У даній справі особою до суду було подано позовну заяву у якій позивач просив визнати незаконними та скасувати наказів про звільнення його з роботи, зміну формулювання звільнення із займаної посади та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суди першої та апеляційної інстанції частково погодились із вказаними вимогами та позов задовольнили.

На вказані рішення роботодавцем було подано касаційну скаргу одним з аргументів якої стало те, що позивач мав право звернутися до суду з вимогою про зміну підстав та формулювання звільнення, визнання наказів незаконними, виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди має обчислюватися із 05 грудня 2016 року, перебіг якого відповідно закінчився 05 січня 2017 року, а позовну заяву подано 26 лютого 2018 року, тобто після спливу позовної давності.

В свою чергу Касаційний цивільний суд із такими доводами погодився та у своїй постанові зазначив, що Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).

Аналізуйте судовий акт: Трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не може бути визнаний фіктивним з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (ВС/КЦС, справа № 753/14887/17, 05.09.19)

Враховуючи, що предметом трудового договору є праця особи, положення ЦК України щодо умов дійсності цього правочину застосуванню не підлягають (ВС/КЦС, № 757/49315/16-ц, 22.05.19)

Звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, не обмежується будь-яким строком (ВС/КЦС,справа № 134/1781/16-ц, 05.12.18)

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 751/1198/18

провадження № 61-5845св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна установа «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» Національної поліції України, Національна поліція України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуДержавної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» Національної поліції України на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 жовтня 2018 року у складі судді Ченцової С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» Національної поліції України (далі - ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України), Національної поліції України про визнання незаконними та скасування наказів, зміну формулювання звільнення із займаної посади та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтований тим, що позивач перебував з відповідачем ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України у трудових відносинах із 19 квітня по 24 листопада 2016 року та був незаконно звільнений на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, тоді як законною підставою для його звільнення є пункт 1 статті 40 КЗпП України, виходячи з попередження про його наступне скорочення, про яке він повідомлений роботодавцем 17 серпня 2016 року та поданих ним заяв про таке звільнення.

Так, 24 жовтня 2016 року позивач вкотре подав заяву про звільнення з посади, про виплату грошового утримання під час фактичного перебування на лікарняному та надання обов`язкової відпустки за фактично відпрацьований час, що передує звільненню.

05 грудня 2016 року позивачем із ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України отримано рекомендований лист від 25 листопада 2016 року № 0411920192416, у якому надіслані: лист від 24 листопада 2016 року № 4272; копії наказів ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 23 листопада 2016 року № 434, від 24 листопада 2016 року №216 о/с та трудова книжка серії НОМЕР_1 .

Згідно з листом від 24 листопада 2016 року № 4272 та копії наказу ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 24 листопада 2016 року № 216 о/с, позивача поінформовано, що за рішенням керівництва ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України ( ОСОБА_2 ), він звільнений із посади фахівця на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України через прогул без поважних причин.

Після ознайомлення із отриманими документами з`ясувалось, що під час звільнення роботодавцем допущено ряд порушень, зокрема: відповідно до листа від 24 листопада 2016 року № 4272 позивача звільнено на підставі наказу ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 24 листопада 2016 № 215 о/с, із яким у цьому ж листі просили ознайомитись, проте в додатках до листа надано наказ № 216 о/с, наказ № 215 о/с не додано.

Запис про звільнення у трудовій книжці не відповідає вимогам пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: наказ прийнято 24 листопада 2016 року, а запис у трудовій книжці про звільнення - 24 жовтня 2016 року.

Позивач зазначає, що з жодним наказом про звільнення, про накладення дисциплінарного стягнення його не ознайомлено, жодних пояснень щодо «ймовірного на думку керівництва» вчинення дисциплінарного проступку керівництво ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від нього не отримувало та не бажало отримувати.

Крім того, перебуваючи на стаціонарному лікуванні із 19 вересня 2016 року, позивач безпідставно притягнутий 13 жовтня 2016 року до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани. Наказ від 13 жовтня 2016 року № 349 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності винесений без проведення належної ретельної перевірки та безпідставно не враховано медичні документи, які підтверджували поважність його відсутності на робочому місці. Неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню, а тому, виходячи з вимог частини другої статті 235 КЗпП України, просить стягнути на його користь 52 066,24 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 24 жовтня 2016 року по 03 березня 2018 року.

Із наказом від 23 листопада 2016 року № 434 про накладення дисциплінарного стягнення позивача не ознайомлювали та не повідомляли під розписку.

Незаконними діями відповідача була завдана моральна шкода, яка полягала у спричиненні порушення нормальних життєвих зв`язків, невпевненості у майбутньому. Внаслідок незаконного звільнення, не оплати лікарняних листків, заробітної плати, позивач змушений був позичати кошти у знайомих, щоб забезпечення себе засобами для існування. Моральні страждання посилювались постійним нервовим стресом, погіршенням стану здоров`я та пов`язаними з ним конфліктами у сім`ї та з оточуючими.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив визнати незаконними та скасувати накази ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України, а саме: накази від 13 жовтня 2016 року № 349, від 23 листопада 2016 року № 434, від 24 листопада 2016 року № 216 о/с, здійснити відповідний запис у трудовій книжці, звільнивши його із займаної посади ВТП ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України в Чернігівській області згідно з чинним законодавством України, стягнути з ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 24 жовтня 2016 року до 03 березня 2018 року у розмірі 52 066,24 грн.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним наказ ДУ «ЦОП НПУ Національної поліції України від 24 листопада 2016 року № 216 о/с про звільнення ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин на пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 із 24 на 25 жовтня 2016 року.

Зобов`язано ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України змінити запис від 24 жовтня 2016 року № 2, внесений до трудової книжки ОСОБА_1 та внести запис про звільнення його з посади фахівця відокремленого територіального підрозділу в Чернігівській області із 25 жовтня 2016 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що звільнення позивача з підстав, зазначених у наказі

від 24 листопада 2016 року № 216 о/с, є протиправним, оскільки відбулося з порушенням вимог чинного трудового законодавства. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що трудову книжку надіслано позивачу у день звільнення - 24 листопада 2016 року, що підтверджується листом від 24 листопада 2016 року № 4272, направленим на адресу позивача.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 жовтня 2018 року скасовано у частині відмови у визнанні наказу ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 13 жовтня 2016 року № 349 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_3 та ОСОБА_1 » у частині оголошення догани ОСОБА_1 та визнанні наказу ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 23 листопада 2016 року № 434 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 » та стягненні середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено нове судове рішення.

Визнано незаконним наказ ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 13 жовтня 2016 року № 349 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_3 та ОСОБА_1 » у частині оголошення догани ОСОБА_1 .

Визнано незаконним наказ ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 23 листопада 2016 року № 434 «Про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ».

Стягнуто з ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 25 жовтня 2016 року до 03 березня 2018 року у розмірі 52 066,24 грн. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що при застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани за прогул, що мав місце 16 вересня 2016 року, не враховано наявність захворювання у ОСОБА_1 , про яке він повідомляв роботодавця при прийомі на роботу та про наявність якого відображено в особовій справі, та не враховано наявність медичної довідки, яка підтверджує хворобливий стан позивача у той день, також не враховано, наявність заяв про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України які залишилися без розгляду.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У березні 2019 року ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 жовтня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що по закінченню лікарняного, починаючи із 25 жовтня 2016 року, позивач на роботі не з`являвся, керівництво ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України про свою відсутність не повідомляв, підтверджуючих документів своєї відсутності на робочому місці не надавав, що свідчить про грубе порушення трудової дисципліни. Крім того, обов`язок доводити ту обставину, що неправильне формулювання причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню належить працівникові, що в подальшому виключає можливість застосування до спірних правовідносин статті 235 КЗпП України.

У доповненнях до касаційної скарги ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України зазначило, що відповідно до вимог частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті чи міськрайонного суду у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, проте судом першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач пропустив строк звернення до суду для вирішення трудового спору, доказів поважності причин пропуску цього строку позивачем не надано і не витребувано їх судом. Отже, строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду з вимогою про зміну підстав та формулювання звільнення, визнання наказів незаконними, виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди має обчислюватися із 05 грудня 2016 року, перебіг якого відповідно закінчився 05 січня 2017 року, а позовну заяву подано 26 лютого 2018 року, тобто після спливу позовної давності.

Рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи

Ухвалою судді Верховного Суду Сімоненко В. М. від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У травні 2019 року від ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» Національної поліції України надійшли доповнення до касаційної скарги.

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до суду відзив на касаційну скаргуДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» Національної поліції України, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що касатором не зазначено будь-якої підстави порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, не наведено жодної норми законодавства, яка судами неправильно застосована чи не застосована до спірних питань взагалі, що і слугувало винесенню неправильного рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Сімоненко В. М. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2020 року № 2792/0/226-20 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19) 10 листопада 2020 року призначено судді-доповідачеві Ступак О. В.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Наказом Національної поліції України від 16 листопада 2015 № 76 «Про затвердження тимчасового штату Державної установи» затверджено тимчасовий штат ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України та введено посади фахівців 11 та 1 категорій відокремлених територіальних підрозділів.

Наказом ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 18 квітня 2016 року № 60 о/с ОСОБА_1 призначено до відокремленого територіального підрозділу в Чернігівській області ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України із 19 квітня 2016 року фахівцем із випробувальним терміном три місяці.

Наказом Національної поліції України від 01 серпня 2016 року № 657 «Про організаційно-штатні зміни в Національній поліції» затверджено штат ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України та створено відокремлений територіальний підрозділ у Чернігівській області (на правах відділу). Відповідно до вказаного наказу скасовується тимчасовий штат ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України та скорочуються всі посади.

Наказом по особовому складу ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 01 серпня 2016 року № 121о/с на виконання наказу Національної поліції від 01 серпня 2016 року № 657 «Про організаційно-штатні зміни в Національній поліції» попереджено про можливе наступне вивільнення із 03 жовтня 2016 року, у тому числі і ОСОБА_1 .

До Київського міського центру зайнятості Печерського районного центру зайнятості 03 серпня 2016 року за № 77 направлено інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі вказана інформація носила відомості про майбутнє вивільнення 13 провідних фахівців.

17 серпня 2016 року ОСОБА_1 письмово оголошено про наступне вивільнення із 17 жовтня 2016 року.

Наказом ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 16 серпня 2016 року № 248 «Про припинення діяльності відокремлених територіальних підрозділів та відокремлених територіальних відділів» припинено діяльність відокремленого територіального відділу ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України в Чернігівській області.

16 вересня 2016 року для здійснення перевірки дотримання трудової та виконавчої дисципліни працівниками відокремленого територіального підрозділу у Чернігівській області до м. Чернігова відряджена виїзна комісія відповідно до наказу від 15 вересня 2016 року № 300 ДУ «ЦОП НПУ» Національна поліція України, під час якої встановлено відсутність на робочому місці ОСОБА_1 із 09 год 00 хв до 14 год 24 хв.

Після прибуття на роботу 16 вересня 2016 року о 14 год 24 хв позивач пояснив, що через погіршення стану здоров`я був відсутній на роботі. Про свою відсутність не повідомив безпосереднього керівника, оскільки не міг до нього додзвонитись, а номеру телефону заступника він не знав. Вказані пояснення надані ОСОБА_1 у письмовому вигляді того ж дня, тобто 16 вересня 2016 року.

ДУ «ЦОП НПУ» Національна поліція України на адресу проживання ОСОБА_1 направлено лист від 28 вересня 2016 року № 2885, яким позивачу повідомлено про те, що наказом від 16 вересня 2016 року № 301 «Про призначення службового розслідування» ДУ «ЦОП НПУ» Національна поліція України стосовно працівників відділу, у тому числі і щодо нього, проводиться службове розслідування.

Позивачем на адресу ДУ «ЦОП НПУ» Національна поліція України направлено копію запису лікаря від 16 вересня 2016 року Чернігівської міської лікарні № 4, зробленого у медичній картці ОСОБА_1 , та відповідну медичну довідку.

Згідно з висновком службового розслідування, 16 вересня 2016 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці із 09 год 00 хв до 14 год 24 хв; на телефонні дзвінки не відповідав, про причини своєї відсутності заступника начальника ОСОБА_4 не попереджав. О 14 год 24 хв ОСОБА_1 прибув на робоче місце та пояснив, що був відсутній на роботі через погіршення стану здоров`я, ОСОБА_3 додзвонитися не міг, номер телефона ОСОБА_4 він не знав.

Згідно з пояснювальною запискою від 16 вересня 2016 року ОСОБА_1 16 вересня 2016 року вийшов на роботу лише із 14 год 00 хв, причиною цього стали хронічні захворювання шлунку. Відповідно до довідок лікарні № 4 і запису у амбулаторній картці позивач перебував на амбулаторному прийомі у лікаря - терапевта 16 вересня 2016 року, із 03 жовтня 2016 року перебував на стаціонарному лікуванні в ревматологічному відділенні.

26 вересня 2016 року поштою на адресу ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України ОСОБА_1 направив заяви: про надання йому відпустки за фактичний відпрацьований період, про відкликання і визнання недійсною його заяви про призначення із 17 жовтня 2016 року на посаду фахівця ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції в Чернігівській області, про звільнення у порядку статті 49-2 КЗпП України (через скорочення штатів).

Позивач у заявах від 26 вересня, 24 жовтня 2016 року та електронних повідомленнях від 19 жовтня, 22 жовтня 2016 року просив про його звільнення з роботи за скороченням штату.

Вказані заяви залишились без розгляду, за виключенням заяви від 26 вересня 2016 року, яка відхилена з формальних підстав.

Наказом ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 13 жовтня 2016 року № 349 за порушення трудової дисципліни, що виразилось у відсутності на роботі 16 вересня 2016 року без поважних причин протягом 4 год 39 хв ОСОБА_1 оголошено догану.

Після виходу ОСОБА_1 із лікарняного, згідно з повідомленням відповідача від 24 жовтня 2016 року позивачу запропоновано прибути до ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України у м. Києві для запропонування вакантних посад при скороченні та ознайомлення з наказами. Акт про пропонування посад від 24 жовтня 2016 року ОСОБА_1 підписувати відмовився.

У період із 25 по 27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 був відсутній на роботі, про що працівниками відповідача складено відповідні акти і службові записки. Також у матеріалах справи наявні акти про відсутність позивача на робочому місці 03, 04, 07, 08, 09, 10, 11, 15, 17, 22 листопада 2016 року.

Згідно з висновком службового розслідування від 23 листопада 2016 року, починаючи із 25 жовтня 2016 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці без поважних причин, на телефонні дзвінки, які здійснювались заступником начальника ВТП у Чернігівській області Ющенком С. П., не відповідав, про місцезнаходження останнього не повідомляв.

Наказом ДУ «ЦОП НПУ» Національної поліції України від 23 листопада 2016 року № 434 за порушення трудової дисципліни, що виразилось у відсутності на роботі без поважних причин на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогул (пункт 4 статті 40 КЗпП України), наказано ВФЗБО ( ОСОБА_5 ) не нараховувати ОСОБА_1 заробітну плату за дні невиходу на роботу, починаючи із 25 жовтня 2016 року.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача з підстав, зазначених у наказі від 24 листопада 2016 року № 216 о/с, є протиправним, оскільки відбулося з порушенням вимог чинного трудового законодавства. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що трудову книжку надіслано позивачу у день звільнення - 24 листопада 2016 року, що підтверджується листом від 24 листопада 2016 року № 4272, направленим на адресу позивача.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що при застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани за прогул, що мав місце 16 вересня 2016 року, не враховано наявність захворювання у ОСОБА_1 , про яке він повідомляв роботодавця при прийомі на роботу та про наявність якого відображено в особовій справі, та не враховано наявність медичної довідки, яка підтверджує хворобливий стан позивача у той день, також не враховано, наявність заяв про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, які залишилися без розгляду.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України).

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення позову щодо визнання незаконними та скасування наказів, зміни формулювання звільнення із займаної посади та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є передчасними, оскільки всупереч положенням статті 233 КЗпП України, не встановили коли для позивача почався перебіг строку на звернення до суду із цим позовом, який подано у лютому 2018 року засобами поштового зв`язку, з вимогами про оскарження наказів, виданих у жовтні, листопаді 2016 року, чи наявні у позивача поважні причини пропуску строку на звернення до суду, та, відповідно, чи може він бути поновлений на підставі статті 234 КЗпП України.

З огляду на викладене, висновки судів про часткове задоволення позову не можна вважати обґрунтованими.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Керуючись принципом процесуальної економії, враховуючи, що розглядуваний спір є трудовим, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної, а не першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень може усунути наведені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище.

Керуючись статтями 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» Національної поліції України задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді