Місце проживання малолітньої дитини може бути визначено лише за місцем проживання ВИКЛЮЧНОГО переліку осіб і розширеному тлумаченню не підлягає (ВС/ККС № 299/941/17 від 14.11.2018)

Фабула судового акту: У даній справі батько дитини звернувся до суду із позовною заявою про визначення місця проживання свого сина.

Позов було вмотивовано тим, що після смерті його дружини їхній спільний син проживає з сестрою покійної. Натомість він як батько має переважне перед іншими особами право на виховання своїх дітей, з урахуванням інтересів малолітнього, а тому у суду є усі підстави для визначення місце проживання сина із ним та його рідними сестрами.

Проте, суд першої інстанції у задоволенні таких вимог відмовив мотивуючи своє рішення тим, що орган опіки та піклування визначив місце проживання малолітнього з тіткою з тих підстав, що дитина є немовлям та з народження не проживає разом із батьком, а з часу смерті матері проживає разом із тіткою. Рішення органу опіки та піклування є таким, що підлягає виконанню. Існування обов'язкового до виконання рішення органу опіки та піклування виключає ухвалення з даного питання рішення суду, яке також є обов'язковим до виконання.

Апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без зміни.

В свою чергу Касаційний цивільний суд дочувся до доводів батька.

Обґрунтовуючи свою позицію КЦС вказав, що частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Частиною четвертою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Таким чином, цією нормою права встановлено вичерпний перелік осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років: батько, мати, опікун дитини, навчальний заклад чи заклад охорони здоров'я, в якому проживає дитина.

Водночас правовий статус тітки щодо малолітнього не встановлено, зокрема, відсутнє рішення органу опіки і піклування чи суду про призначення її опікуном малолітнього, а тому такий висновок органу опіки та піклування є передчасним і суперечить положенням статті 29 ЦК України та статті 160 СК України.

Аналізуйте судовий акт: Право на повагу до сімейного життя охоплює зв'язки зокрема між дідусями, бабусями та онуками, оскільки такі родичі можуть відігравати у сімейному житті важливу роль (ВС/КЦС № 756/7995/15-ц від 19.09.2018)

Верховний Суд залишив дитину з батьком не дивлячись на рекомендацію органу опіки та піклування проживати дитині з матір'ю (ВС/КЦС № 644/9094/16-ц від 06 вересня 2018 року)

Висновок органу опіки і піклування щодо зміни місця проживання дитини не може мати переваги над іншими доказами, і він має оцінюватись в сукупності з іншими доказами (ВС/КЦС, справа № 644/9094/16-ц, 06.09.18)

Зміна матір'ю дітей способу життя тягне за собою змінення способу життя дітей, які проживають із нею та є підставою для визначення місця проживання дітей із батьком (ВС/КЦС № 754/14768/15-ц від 13.06.2018)

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 299/941/17

провадження № 61-1626св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф, Черняк Ю.В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 вересня 2017 року у складі судді Бак М. Д. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Кожух О. А., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області, про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що згідно зі свідоцтвом про народження, повторно виданим 07 лютого 2017 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народилась ОСОБА_4, матір'ю якої є ОСОБА_5, а батьком - ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_3 року народилась ОСОБА_6, батьком якої у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_2 та матір'ю - ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_4 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_5 народилась дочка - ОСОБА_8

12 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб, про що у Відділі реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області вчинено актовий запис № 8.

У період шлюбу народився син - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_5 померла.

ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 проживають з батьком - ОСОБА_2 Однак син позивача - ОСОБА_9 проживає разом зі своєю тіткою та рідною сестрою ОСОБА_5 - ОСОБА_3

Оскільки батько має переважне перед іншими особами право на виховання своїх дітей, з урахуванням інтересів малолітнього ОСОБА_9, позивач просив визначити місце проживання сина із ним та його рідними сестрами.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 червня 2017 року у позові ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що орган опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області 24березня 2017 року визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_9 з тіткою - ОСОБА_3 з тих підстав, що дитина є немовлям та з народження не проживає разом із батьком, а з часу смерті матері проживає разом із тіткою - ОСОБА_3 Рішення органу опіки та піклування від 24 березня 2017 року є таким, що підлягає виконанню. Існування обов'язкового до виконання рішення органу опіки та піклування виключає ухвалення з даного питання рішення суду, яке також є обов'язковим до виконання.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 27 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що орган опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області у своєму висновку від 24 березня 2017 року, з яким погодився і суд першої інстанції, визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_9 з тіткою - ОСОБА_10

ОСОБА_2 у касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправомірно відмовили йому у позові, зазначивши про те, що спочатку необхідно вирішити питання щодо оспорювання батьківства, а це суперечить нормам чинного сімейного законодавства України. Крім того, суд першої інстанції всупереч нормам процесуального права відмовив йому у призначенні судової-генетичної експертизи для встановлення того, чи є він батьком малолітнього ОСОБА_9, зазначивши, що ці обставини не є предметом розгляду у цій справі.

У травні 2018 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначала, що ОСОБА_2 неодноразово притягався до кримінальної відповідальності та відбував покарання у місцях позбавлення волі. За місцем проживання він характеризується негативно, систематично вживає алкогольні напої. З пологового будинку дружину та сина не забирав та протягом шести місяців не виявив щодо нього батьківського піклування. Рішенням органу опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області визначено місце проживання малолітнього сина із нею та фактично саме вона займається вихованням дітей. З урахуванням наведеного, а також рішення органу опіки та піклування від 24 березня 2017 року вважає оскаржувані судові рішення законними та такими, що ухвалені відповідно до норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року народилась ОСОБА_4, матір'ю якої є ОСОБА_5, а батьком - ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження, повторно виданим 07 лютого 2017 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області.

Згідно зі свідоцтвом про народження, виданим повторно 07 лютого 2017 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 року, у ОСОБА_2 та ОСОБА_5 народилась дочка ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_4 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_5 народилась дочка - ОСОБА_8, що також підтверджується свідоцтвом про народження, яке повторно видано 07 лютого 2017 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області.

12 лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб, про що у Відділі реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області вчинено актовий запис № 8.

У період шлюбу у них народився син - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_5 померла.

Рішенням органу опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 24 березня 2017 року № 03/19/761 визначено, що місцем проживання малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, є будинок АДРЕСА_1 разом з тіткою - ОСОБА_3, враховуючи, що ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1., є немовлям, який від народження не проживав з батьком, а з часу смерті матері проживає з тіткою за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_3 належно утримувати та піклуватися про малолітнього ОСОБА_9 і вирішити питання щодо встановлення батьківства стосовно малолітньої дитини.

У висновку органу опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації від 09 червня 2017 року № 03/19/1350 зазначено, що під час підготовки документів на засідання комісії з питань захисту прав дитини працівниками служби у справах дітей було проведено бесіди з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і з'ясовано, що мати малолітнього ОСОБА_9 тривалий час не проживала з ОСОБА_2, будучи вагітною почала проживати з дітьми окремо від чоловіка за місцем проживання своєї матері - ОСОБА_12 Після смерті ОСОБА_5 малолітній ОСОБА_9 проживає з тіткою - ОСОБА_3 Рекомендовано заявнику не змінювати місця проживання малолітньої дитини, враховуючи що він є немовлям. Визнано доцільним визначити місце проживання ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, з тіткою ОСОБА_3 до з'ясування питання щодо оспорювання батьківства ОСОБА_2

Згідно із характеристикою старшого дільничного офіцера поліції Виноградівського відділення поліції Берегівського відділу поліції Головного Управління національної поліції в Закарпатській області за період проживання - у м. Виноградів ОСОБА_2 зарекомендував себе із негативної сторони, систематично зловживає спритними напоями та є безробітнім, неодноразово мав приводи в поліцію, участі у вихованні дітей не бере та допомогу родині не надає.

Відповідно до характеристики № 02-11/608, виданої 26 квітня 2017 року виконавчим комітетом Виноградівської міської ради Виноградівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 за місцем свого проживання характеризується позитивно, є фізично здоровим, ввічливим та вихованим. До членів сім'ї ставиться з повагою та любов'ю, з сусідами підтримує добросусідські відносини. Матеріально-побутові умови сім'ї задовільні.

Згідно із довідкою заступника начальника Виноградівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України від 10 квітня 2017 року № 393 дохід фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за 2016 рік становить 12 450 грн 00 коп.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зобов'язує держави-учасниці забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що з метою недопущення порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини слід враховувати два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки з сім'єю, окрім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним (Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», § 100; Рішення ЄСПЛ від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України», § 76).

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Крім того, частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Частиною четвертою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Таким чином, цією нормою права встановлено вичерпний перелік осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років: батько, мати, опікун дитини, навчальний заклад чи заклад охорони здоров'я, в якому проживає дитина.

Судами не встановлено, що ОСОБА_2 позбавлений батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_9 Також матеріали справи не містять доказів ініціювання судового процесу щодо оспорювання ним або іншими особами його батьківства щодо ОСОБА_9 та щодо визначення ОСОБА_9 дитиною, позбавленою батьківського піклування чи встановлення над ним опіки.

Відповідно до пункту 2.2. Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі -

Правила опіки та піклування), опіка (піклування) над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Опіку може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди I-II групи) тощо); понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; відмовились від дітей в установленому законом порядку; виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; перебувають під слідством.

Пунктом 2.4. Правил опіки та піклування визначено, що опіка встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника). Рішення про встановлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування.

Згідно із пунктом 3.1. Правил опіки та піклування для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб.

Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їх проживання; особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування.

Приймаючи до уваги висновок органу опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації щодо визначення місця проживання малолітньої особи разом із тіткою - ОСОБА_3, суди не звернули уваги на те, що не встановлено правовий статус цієї особи щодо малолітнього ОСОБА_9, зокрема, відсутнє рішення органу опіки і піклування чи суду про призначення її опікуном малолітнього ОСОБА_9, а тому такий висновок органу опіки та піклування є передчасним і суперечить положенням статті 29 ЦК України та статті 160 СК України.

Колегія суддів також критично оцінює обгрунтування необхідності визначення місця проживання ОСОБА_9 з тіткою ОСОБА_3 до зясування питання щодо оспорювання батьківства ОСОБА_2

Відповідно до частини першої статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що батьком малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження та актовим записом № 169, вчиненим 15 червня 2016 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Виноградівського районного управління юстиції Закарпатської області.

Таким чином, судом першої інстанції під час вирішення спору було неправильно визначено характер спірних правовідносин та норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а тому суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з рідною тіткою.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначені порушення норм матеріального та процесуального права не усунув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв'язку із викладеним, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 25 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 27 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді