Верховний Суд залишив дитину з батьком не дивлячись на рекомендацію органу опіки та піклування проживати дитині з матір'ю (ВС/КЦС № 644/9094/16-ц від 06 вересня 2018 року)

Фабула судового акту: У справі № 644/9094/16-ц батько дитини звернувся до матері дитини з позовом про визначення місця проживання дитини з батьком.

У справі судами встановлено, що батько дитини зареєстрований та проживає у належній йому на праві власності двокімнатній квартирі, працює та отримує заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи, отримує дохід та на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, щомісяця сплачує аліменти на утримання малолітнього сина.

Матір дитини не працює, отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні 4-х дітей, перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, не має власного житла та самостійного доходу і утримує п'ятьох дітей з отриманих аліментів на старшого сина, щомісячної одноразової допомоги при народженні 4-х дочок та з заробітку свого чоловіка, який отримує мінімальний заробіток.

У суді апеляційної інстанції установлено, що дитина значно більше прихильна до батька, ніж до інших членів родини, має з ним більш тісний емоційний зв'язок та виявив бажання проживати разом із батьком.

Судами першої та апеляційної інстанції позов батька задоволено.

Матір дитини, подаючи касаційну скаргу, зазначила про неврахування судами того, що батько дитини проживає з невідомою особою, психічний та фізичний стан якої судами не досліджено.

Також вказала на те, що суди проігнорували висновок органу опіки і піклування, у якому зазначена рекомендація залишити дитину з матір'ю.

Верхоаний Суд у своїй Постанові від 06.09.2018 р. у справі № 644/9094/16-ц зазначив, що судами враховано зазначені обставини та покладено обов'язок по догляду за дитиною на батька, а не на сторонніх осіб, крім того, малолітній син вказав, що жінка з якою спілкується батько добре до нього ставиться.

Щодо, рекомендації органу опіки та піклування, Верхоаний Суд зазначив, що відповідно до цивільно-процесуального законодавства жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, зазначений висновок органу опіки і піклування не може мати переваги над іншими доказами, а судом належно його оцінено в сукупності з іншими доказами.

З огляду на викладене, Верхоаний Суд вирішив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову, оскільки ними повно та всебічно досліджено матеріали справи, враховано інтереси та бажання дитини, а тому касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення без змін.

Постанова

Іменем України

06 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 644/9094/16-ц

провадження № 61-9745 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,відповідач-ОСОБА_5,третя особа-Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у складі судді Ізмайлова І. К. від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Колтунової А. І., від 20 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Встановив:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 липня 2006 року він перебував у шлюбі з відповідачем, у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_6. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2010 року шлюб між сторонами розірвано. Відповідно до рішення суду він щомісяця сплачує 700,00 грн аліментів на утримання сина. Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір'ю. Чоловік відповідачки ОСОБА_7, обмежує контакт з ним та сином. ОСОБА_5 разом з чоловіком ОСОБА_7 має чотирьох малолітніх дітей.

Позивач психічно здоровий, не має наркологічних захворювань, позитивно характеризується за місцем роботи, має стабільний самостійний дохід, за рахунок якого має можливість забезпечити достойний рівень як свого життя так і дитини, має власну квартиру де у сина є власна кімната, що дає можливість в повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини.

Вважає, що відповідачка належним чином не займається вихованням та доглядом за дитиною, його психічним та фізичним розвитком, оскільки вона має ще чотирьох дітей, яка якими, зокрема, змушений доглядати і його син. Наполягає, що він спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійно піклується про його розвиток, купує йому необхідні речі, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови. Проживання з батьком відповідатиме інтересам дитини, сприятиме належним умовам її проживання, гармонійному розвитку та вихованню, належному матеріальному забезпеченню, він як батько, бере активну участь у вихованні сина, систематично зустрічаюсь з ним, забирає його до себе та постійно підтримує з ним зв'язок.

Таким чином, позивач просив визначити місце проживання сина ОСОБА_6 з ним.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_4 вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не має самостійного заробітку, дитина утримується за рахунок батька, також дитина однаково відноситься до матері і батька, органом опіки та піклування не досліджувалися факти використання дитячої праці, тому визначаючи місце проживання неповнолітнього з батьком суд виходив з інтересів дитини.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 20грудня 2017 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 рокузмінено в частині мотивів та підстав для задоволення позову, в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, тому місце проживання дитини слід визначити, враховуючи думку та інтереси дитини.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи дійшли односторонніх та передчасних висновків про задоволення позову, оскільки судами порушено норми матеріального права та неправильно застосовано норми процесуального права.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 березня 2018 року вказану справу передано на розгляд Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

За змістом положень частин 7, 8 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статті 3, статті 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 02 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.

Відповідно до частини 2 статті141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.

Частиною 2 статті 150 СК України передбачено, що, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із частиною 4 статті 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.

Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частиною 2 статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частинами 1,2 стаття 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Судами установлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 народженця є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Позивач зареєстрований та проживає у належній йому на праві власності двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, працює в ТОВ «Астекс Трендінг» де отримує заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи отримує дохід та на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2010 року. На підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2011 року позивач сплачує аліменти на утримання малолітнього сина на користь відповідачки у розмірі 700,00 грн щомісяця.

Відповідач ОСОБА_5 не працює, отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні 4-х дітей. з 12 січня 2013 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 Відповідач не має власного житла та самостійного доходу і утримує п'ятьох дітей з отриманих аліментів на страшого сина, щомісячної одноразової допомоги при народженні 4-х дочок та з заробітку чоловіка ОСОБА_9, який отримує мінімальний заробіток.

У суді апеляційної інстанції установлено, що дитина значно більше прихильна до батька, ніж до інших членів родини, має з ним більш тісний емоційний зв'язок та виявив бажання проживати разом із батьком.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову, оскільки ними повно та всебічно досліджено матеріали справи, враховано інтереси та бажання дитини.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначає, що апеляційний суду не мав права згоду дитини на проживання з батьком вважати абсолютною, оскільки така згода не відповідає інтересам дитини. Суд апеляційної інстанції дослідив вказані обставини, та обґрунтовано взяв до уваги бажання дитини проживати разом з батьком враховуючи всі сукупні докази у справі, а не лише саму згоду дитини.

Крім того, зазначає про неврахування судами того, що батько дитини проживає з невідомою особою, психічний та фізичний стан якої судами не досліджено. Судом враховано зазначені обставини та покладено обов'язок по догляду за дитиною на батька, а не на сторонніх осіб, крім того, ОСОБА_6 вказав, що жінка з якою спілкується батько добре до нього ставиться.

Також посилається на те, що суди проігнорували висновок органу опіки і піклування, у якому зазначена рекомендація залишити дитину з матір'ю. Слід зазначити, що відповідно до цивільно-процесуального законодавства жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, зазначений висновок органу опіки і піклування не може мати переваги над іншими доказами, а судом належно його оцінено в сукупності з іншими доказами.

Отже, що суд апеляційної інстанцій надав належну правову оцінку вказаним доводам та обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судових рішень відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У лютому 2018 року ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду із клопотанням про зупинення виконання та/або дії оскаржуваних нею судових рішень.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

Частиною першою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ураховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_5, а оскаржуваних судових рішень - без змін, вказане клопотання слід залишити без розгляду.

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із клопотанням про участь у судовому розгляді справи.

У задоволенні клопотання слід відмовити оскільки, нормами ЦПК України передбачено, що попередній розгляд справи відбувається у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи, крім того, Верховний Суд не вбачає потреби викликати учасників справи для надання пояснень у справі.

Також ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду із клопотанням про доручення до матеріалів відзиву довідок про відвідування дитиною занять.

Вказане клопотання разом із додатками слід повернути позивачу, оскільки нормами ЦПК України не передбачено дослідження нових доказів у справі судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року залишити без змін

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_5.

Залишити без розгляду клопотання ОСОБА_5 про зупинення виконання та/або дії рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Харківської області від 20 грудня 2017 року.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про участь у судовому розгляді справи.

Клопотання ОСОБА_4 про доручення до матеріалів відзиву довідок про відвідування дитиною занять повернути.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська