Арештовувати соціальні та пенсійні рахунки можна! (ВС/КЦС у справі № 711/841/14-ц від 02.08.2021)

Фабула судового акту: До повноважень державних та приватних виконавців, у відповідності до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» віднесено накладення арештів на кошти (майно) боржника. При цьому такий арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Однак, слід зазначити, що не підлягають арешту рахунки зі спеціальним режимом використання. Слід зазначити, що зарплатні рахунки, що належать фізичним особам, рахунки на які боржники отримують соціальні виплати да згаданої категорії не відносяться.

Користуючись даним правом виконавці арештовують банківські рахунки боржників та, фактично, у більшості випадків позбавляють боржника взагалі будь-якого джерела доходу. Тобто виконавець стягує і відповідний процент із заробітку боржника у рахунок погашення боргу і одночасно не дає розпоряджатись залишком на картці.

Але як правило, державні виконавці, у разі надання їм документів про те, що рахунок боржника призначений для виплати заробітної плати або отримання соціальної допомоги чи пенсії йшли на зустріч та знімали такі арешти.

Але не завжди все так гладко, що і підтвердив Касаційний цивільний суд у постанові, що пропонується до уваги.

У даній справі боржник звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, які полягали у накладенні арешту на його банківський рахунок мотивуючи свої вимоги тим, що даний рахунок використовуються ним для отримання пенсії, яка є його єдиним доходом, а тому накладення арешту фактично позбавляє його засобів до існування.

Суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд у задоволенні скарги відмовили та у своїх рішеннях зазначили, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Таким чином, державний виконавець в межах наданих йому повноважень правомірно наклав арешт на кошти боржника, зазначивши у постанові про заборону накладення арешту на рахунки, на які законом заборонено накладати арешт.

На вказані рішення боржником було подано касаційну скарги з тих мотивів, що боржник є особою з інвалідністю та отримує на рахунок, на який накладено арешт, виключно пенсію по інвалідності. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що накладення арешту за рахунок, з якого боржник отримує пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу, поставило його у скрутне матеріальне становище, однак арешт не скасували.

Скаржник є особою з інвалідністю ІІІ групи та отримує на рахунок, на який накладено арешт, виключно пенсію по інвалідності. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що накладення арешту за рахунок, з якого боржник отримує пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу, поставило його у скрутне матеріальне становище, однак арешт не скасували.

Проте, Касаційний цивільний суд не визнав вказані доводи обґрунтованими та у задоволенні скарги відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС у своїй постанові вказав, що за положеннями ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах.

При цьому, нормами ст. 48 вказаного Закону визначено низку рахунків на які арешт не накладається.

При цьому до вказаного переліку банківські рахунки, які належать фізичним особам та які використовуються останніми для отримання заробітної плати, соціальних платежів не відносяться.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Наявні у матеріалах справи довідка банку про те, що арештований рахунок використовується боржником для отримання пенсії не свідчить про віднесення зазначеного рахунку до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання. Крім того, остання не містить підтвердження, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення згідно із чинним законодавством України, а також зазначено, що на вказану картку може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).

Отже рахунок, відкритий на ім`я боржника в установі банку та на який державним виконавцем накладений арешт, не є рахунком зі спеціальним призначенням, оскільки до таких рахунків належать лише рахунки, які призначені для виплат заробітної плати та податків та які належать виключно юридичним особам або фізичним особам-підприємцям, а не рахунки фізичних осіб, на які надходять такі виплати. Разом з тим, банк не повідомляв державного виконавця про спеціальний режим коштів боржника та не повертав виконавцю його постанову без виконання, хоча це є прямим обов`язком банку і тому, якщо боржник вважає, що його кошти арештовані на рахунку безпідставно, то він має звернутись зі скаргою на дії або бездіяльність саме банку, а не державного виконавця.

Аналізуйте судовий акт: Арешт на рахунок боржника, навіть не зважаючи на те, що рахунок використовується для отримання заробітної плати, є ЗАКОННИМ (ВС/КЦС у справі № 756/1927/16-ц від 03.02.2021)

Бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна фізичної особи є триваючим правопорушенням, тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги в порядку, передбаченому 447-451 ЦПК України (Справа № 756/4756/14-ц)

Накладення арешту на рахунок боржника який призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати, що призводить до порушення прав (Борівський районний суд,№ 614/386/19,18.06.19)

Постанова

Іменем України

02 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 711/841/14-ц

провадження № 61-8612св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,стягувач - ОСОБА_2 ,суб`єкт оскарження - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ),розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

в інтересах якого діє адвокат Драченко Владислав Вікторович, на ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 березня 2021 року

у складі судді Демчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Новікова О. М., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ (далі - Центральний ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ).

Скарга мотивована тим, що на виконанні у Центральному ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) знаходиться виконавче провадження № 60982525, відкрите 16 січня 2020 року на підставі виконавчого листа № 711/841/14-ц

від 09 квітня 2014 року, виданого Придніпровським районним судом міста Черкаси, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини.

Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) від 23 грудня 2020 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1

06 січня 2021 року боржник звернувся до виконавчої служби з клопотанням про скасування арешту з рахунку з наданням документального підтвердження, що ОСОБА_1 отримує соціальні виплати на зазначений рахунок.

18 січня 2021 року ОСОБА_1 отримано відмову у скасуванні арешту з пропозицією звернутися до суду за захистом своїх прав.

Посилаючись на те, що вказані дії державного виконавця є протиправними, порушують конституційні права заявника, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати відмову Центрального ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) щодо скасування арешту у виконавчому провадженні № 60982525 протиправною;

- зобов`язати уповноважених осіб Центрального ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) винести постанову про скасування арешту, накладеного на рахунок зі спеціальним призначенням IBAN НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», що належить ОСОБА_1 ;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) на користь ОСОБА_1 1 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 березня 2021 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 березня 2021 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами, що рахунок боржника ОСОБА_1 має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Таким чином, державний виконавець в межах наданих йому повноважень правомірно наклав арешт на кошти боржника, зазначивши у постанові про заборону накладення арешту на рахунки, на які законом заборонено накладати арешт.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 21 травня 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Драченко В. В., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі

№ 642/6675/18 (провадження № 61-11118св19) та від 17 лютого 2021 року у справі № 161/8758/20 (провадження № 61-14919св20).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та отримує на рахунок, на який накладено арешт, виключно пенсію по інвалідності. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що накладення арешту за рахунок, з якого ОСОБА_1 отримує пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу, поставило його у скрутне матеріальне становище, однак арешт не скасували.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_2 та Центральний ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) подали відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на те, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 17 березня 2017 року у справі № 711/841/14-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено. Ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини заробітної плати (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30 % від встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви 04 лютого 2014 року та продовжувати до повноліття дитини.

Постановою державного виконавця Центрального ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) від 16 січня 2020 року відкрито виконавче провадження № 60982525 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 09 квітня 2014 року Придніпровським районним судом міста Черкаси, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини.

Постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) від 23 грудня 2020 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 29 грудня 2020 року ОСОБА_1 станом на 29 грудня 2020 року має в АТ КБ «ПриватБанк» картку НОМЕР_2 , на яку отримує соціальні виплати. Також, на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).

У січні 2021 року ОСОБА_5 звернувся до Центрального ВДВС у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) із клопотанням про скасування арешту коштів боржника, на яке отримав лист, в якому зазначено, що прийняття банком постанови про арешт коштів боржника № 60982525 свідчить про те, що звернення стягнення на кошти за даним рахунком дозволено. У зв`язку із наявністю непогашеної заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 січня 2021 року у розмірі 30 876,36 грн, у державних виконавців відсутні підстави для зняття арешту з коштів боржника ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року).

Згідно зі статтями 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Загальний порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначений в статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вказував, що на відкритий у банку рахунок боржник отримує соціальні виплати, а саме - пенсію по інвалідності, яка є його єдиним джерелом доходу.

Частиною третьою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Відповідно до частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Пунктом 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)), передбачено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження 12-28гс20), а також постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 756/1927/16-ц(провадження № 61-10611св20) та від 24 лютого 2021 року у справі № 756/1927/15-ц (провадження № 61-14725св20).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою старшого державного виконавця від 23 грудня 2020 року накладено арешт на грошові кошти, розміщені на рахунках, відкритих в банківських установах на ім`я ОСОБА_1 , в тому числі грошові кошти, які розміщені на рахунках в АТ КБ «ПриватБанк».

При цьому, старший державний виконавець визначив банківським установам порядок виконання зазначеної постанови, із застереженням щодо неможливості накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення, на які заборонено законом.

Наявна в матеріалах справи довідка від 29 грудня 2020 року за карткою № НОМЕР_2 не свідчить про віднесення зазначеного рахунку до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання. Крім того, не містить підтвердження, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення згідно із чинним законодавством України, а також зазначено, що на вказану картку може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що надана довідка з АТ КБ «ПриватБанк» не містить підтвердження того, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення згідно із чинним законодавством України, на момент звернення ОСОБА_1 зі скаргою на рішення та дії державного виконавця, інформації від банку щодо статусу коштів і рахунку, відкритого на ім`я боржника до державного виконавця не надходило, а тому державний виконавець на момент звернення скаржника до суду не мав передбачених законом підстав для зняття арешту з рахунку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 642/6675/18 (провадження № 61-11118св19) та від 17 лютого 2021 року у справі № 161/8758/20 (провадження № 61-14919св20).

Переглядаючи судові рішення у справі № 642/6675/18 (провадження № 61-11118св19), Верховний Суд зазначив, що з матеріалів касаційної скарги вбачається, та підтверджено заявником, що станом на час розгляду скарги у суді першої інстанції державному виконавцю було відомо про рахунок боржника відкритий у Філії - Харківському обласному управлінні АТ «Ощадбанк», який має спеціальний режим використання, а тому колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм як матеріального так і процесуального права, адже після отримання державним виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника, відкритий у Філії - Харківського обласного управління АТ «Ощадбанк» має спеціальний режим використання, зняття арешту з нього ним здійснено не було.

Переглядаючи судові рішення усправі № 161/8758/20 (провадження № 61-14919св20), Верховний Суд вказав, що у матеріалах справи наявна довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 27 травня 2020 року, відповідно до якої ОСОБА-1 має в АТ КБ «ПриватБанк» рахунок від 25 вересня 2018 року № НОМЕР_3 , відкритий для зарахування, у тому числі, пенсійних виплат. Апеляційний суд вказаного не врахував. Натомість суд першої інстанції, встановивши, що накладення арешту на рахунок, з якого ОСОБА-1 отримує пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу, поставило його у скрутне матеріальне становище, даних про наявність у ОСОБИ-1 інших доходів, крім пенсії, матеріали справи не містять.

Аналіз змісту постанов Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 642/6675/18 (провадження № 61-11118св19) та від 17 лютого 2021 року у справі № 161/8758/20 (провадження № 61-14919св20), на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, свідчить про те, що в указаних справах встановлено та підтверджено матеріалами справи інші обставини справи, ніж у справі, що переглядається.

Таким чином, висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 642/6675/18 (провадження № 61-11118св19) та від 17 лютого 2021 року у справі № 161/8758/20 (провадження № 61-14919св20) та на які посилається особа у касаційній скарзі, зроблені на підставі встановлених інших фактичних обставин справи.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що накладення арешту за рахунок, з якого ОСОБА_1 отримує пенсію, яка є його єдиним джерелом доходу, поставило його у скрутне матеріальне становище, однак арешт не скасували, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Судами встановлено лише фактичні обставини щодо наявності рахунку та зарахування на нього пенсійних та інших коштів. Однак, матеріали не містять інших доказів, які б свідчили про спеціальне призначення рахунку, що визначений, як такий, нормами чинного законодавства.

Крім того, заперечуючи проти вимог скарги, ОСОБА_2 вказувала, що рахунок, відкритий на ім`я боржника у АТ КБ «ПриватБанк» та на який державним виконавцем накладений арешт, не є рахунком зі спеціальним призначенням, оскільки до таких рахунків належать лише рахунки, які призначені для виплат заробітної плати та податків та які належать виключно юридичним особам або фізичним особам-підприємцям, а не рахунки фізичних осіб, на які надходять такі виплати. Разом з тим, банк не повідомляв державного виконавця про спеціальний режим коштів боржника та не повертав виконавцю його постанову без виконання, хоча це є прямим обов`язком банку і тому, якщо боржник вважає, що його кошти арештовані на рахунку безпідставно, то він має звернутись зі скаргою на дії або бездіяльність саме банку, а не державного виконавця.

Також вказувала, що посилання боржника на те, що єдиним джерелом його доходу є пенсія, а накладення арешту на вказані кошти поставило його у скрутне матеріальне становище, є безпідставними, оскільки він систематично отримує короткострокові візи та їздить на заробітки до іноземних держав.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Драченко Владислав Вікторович, залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 01 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді