Аморальність поведінки є оціночним поняттям (ВС/КЦС у справі № 522/24585/17 від 03.02.2021)

Фабула судового акту: Педагогічні працівники займають особливе становище в системі трудових правовідносин, оскільки саме не останніх покладено функції виховання підростаючого покоління. Тому саме не тільки батьки дітей, а й педагоги повинні бути взірцем для дитини та своїм ставленням до життя і поведінкою показувати приклад.

Законодавець усвідомлюючи важливість належної поведінки педагогів навіть передбачив у трудовому законодавстві спеціальні підстави для звільнення вказаної категорії працівників, а саме: звільнення за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи (п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України).

Проте, чинне трудове законодавство не визначає чітких критеріїв моральності поведінки та не визначає, яка є саме поведінка або вчинки є аморальними.

У даній справі проректора одного з вищих навчальних закладів було звільнено з роботи у зв`язку з вчиненням аморального проступку, не сумісного з зайняттям зазначеної посади, а також недопущено до конкурсу на заміщення вакантної посади професора кафедри, з посиланням на його аморальну та неетичну поведінку в колективі.

Проте, вказана особа зі своїм звільненням не погодилась та подала до суду позов, який вмотивувала тим, що аморальної та неетичної поведінки в колективі, не був підкріплений належними доказами, а тому члени вченої ради університету не мали права не включати його до бюлетеня для участі у голосуванні при проведенні конкурсу на заміщення вакантної посади професора. У разі не обрання його за конкурсом трудові відносини повинні були припинитися у зв`язку із закінченням строку трудового договору (контракту).

Суд першої інстанції у вказаному позові відмовив з тих підстав, що посада професора належить до категорії науково-педагогічних працівників, до посадових обов`язків якої входить здійснення виховної функції. На підставі скарг, а також показань свідків, які підтвердили факти непристойної поведінки, суд вважав наявним у діях позивача аморального проступку, як винного діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні звичаї суспільства, моральні цінності, які склались в суспільстві, та суперечить змісту його виховної функції, а тому вчена рада правомірно розглянула та надала оцінку фактам неетичної та аморальної поведінки проректора. Рішення про не включення кандидатури позивача до бюлетеня таємного голосування з обрання професора кафедри епізоотології та паразитології прийнято більшістю голосів відкритим голосуванням, що відповідає вимогам Статуту та Положення про вищий навчальний заклад.

Апеляційний суд задовольнив скаргу позивача, поновив останнього на посаді, стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та витрати на професійну правову допомогу.

Вищим навчальним закладом на постанову апеляційного суду було подано касаційну скаргу.

Касаційний цивільний суд в цілому погодився із рішенням апеляційного суду.

Мотивуючи своє рішення КЦС послався на таке.

З аналізу п. 3 ч. 1 ст. 41 КЗпП України випливає, що з підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням такої роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами. При цьому таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Тому якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи на підставі згаданої вище норми закону.

Положеннями ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що основними посадами науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, є керівник, заступники керівника, діяльність якого безпосередньо пов`язана з освітнім або науковим процесом, професор, доцент, викладач, асистент тощо. Отже посада проректора з наукової роботи та міжнародних зв`язків, яку обіймав позивач, відноситься до науково-педагогічних працівників.

Водночас трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку. Таке визначення є оціночною категорією. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов`язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.

У даній справі рішення про не включення позивача до бюлетеню для голосування на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології прийнято після виступів ректора, завідувача аспірантури, методиста, проректора та голови вченої ради, які надали загальну оцінку аморальної та неетичної поведінки позивача, що не була підтверджена конкретними фактами, зокрема не встановлено дати скоєння аморального проступку; об`єктивної сторони проступку; його протиправності та зовнішнього вираження.

Протокол вченої ради університету не містить інформації про те, що членами вченої ради, крім наведених виступів, приймалися до уваги будь-які інші докази, зокрема: висновки комісії з професійної етики, інформованості, гласності та конкурсного відбору кадрів навчального закладу щодо аморальної поведінки позивача, зокрема протокол засідання комісії з професійної етики, інформованості, гласності та конкурсного відбору кадрів, за результатами проведення якого позивача допущено до участі в конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології.

Розгляд звернень щодо аморальної поведінки проректора на засіданні вченої ради відбувся формально, під час обговорення кандидатур, які були рекомендовані для участі у конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри, за результатами якого останнього не було включено до бюлетеню для голосування на заміщення вакантної посади, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що звільнення з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Аналізуйте судовий акт: Роботодавець повинен не лише видати наказ про поновлення, але і довести це до відома працівника та допустити його фактично до роботи (ВС/КЦС у справі 521/1892/18 від 17.06.2020 р.)

Наслідки пропуску строків звернення до суду у трудових спорах застосовуються судом навіть за відсутності заяви відповідача (ВС/КЦС у справі № 751/1198/18 від 02.12.2020)

Нетверезий стан працівника або наркотичне (токсичне) сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими доказами, яким суд має дати відповідну оцінку (ВС/КЦС, у справі № 640/17224/15-ц,23.01.18)

Суд зазначив підстави незаконного звільнення працівника за п. 2 ст. 40 КЗпП України - невідповідність працівника займаній посаді (ВС/КЦС у справі № 553/1875/16-ц від 13.05.2019 р.)

Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 522/24585/17

провадження № 61-9961св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеський державний аграрний університет,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Одеського державного аграрного університету на постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2018 року у складі колегії суддів:

Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., та на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеського державного аграрного університету (далі - ОДАУ, університет), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати наказ ректора ОДАУ про особовий склад від 18 грудня 2017 року № 125-ВК; поновити його на посаді професора кафедри епізоотології та паразитології ОДАУ; стягнути з ОДАУ середній заробіток за час вимушеного прогулу та на відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що наказом ОДАУ № 11-ВК від 07 лютого 20017 року він був прийнятий на посаду проректора з наукової роботи і міжнародних зв`язків за строковим трудовим договором, з 01 вересня 2017 року його переведено на посаду професора кафедри епізоотології та паразитології за строковим трудовим договором до оголошення конкурсу (наказ № 71-ВК від 30 серпня 2017 року).

На засіданні вченої ради ОДАУ, яке відбулось 12 грудня 2017 року, його не допустили до участі у конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології, з посиланням на його аморальну та неетичну поведінку в колективі.

Наказом ОДАУ № 125-ВК від 18 грудня 2017 року, його звільнено з займаної посади з 20 грудня 2017 року, у зв`язку з вчиненням аморального проступку, не сумісного з зайняттям зазначеної посади в ОДАУ, з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважав звільнення незаконним, оскільки жоден із аргументів, що були висловлені на засіданні вченої ради університету щодо його аморальної та неетичної поведінки в колективі, не був підкріплений належними доказами, а тому члени вченої ради університету не мали права не включати його до бюлетеня для участі у голосуванні при проведенні конкурсу на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології. У разі не обрання його за конкурсом трудові відносини повинні були припинитися у зв`язку із закінченням строку трудового договору (контракту).

Внаслідок незаконного звільнення йому заподіяні моральні страждання, на відшкодування яких просив стягнути з ОДАУ 30 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 з посади професора кафедри епізоотології та паразитології на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Посада професора належить до категорії науково-педагогічних працівників, до посадових обов`язків якої входить здійснення виховної функції. На підставі скарг ОСОБА_3 від 18 липня 2017 року, ОСОБА_4 від 25 серпня 2017 року, ОСОБА_5 від 14 вересня 2017 року та від 30 листопада 2017 року, а також показів свідків, які підтвердили факти непристойної поведінки ОСОБА_1 , суд вважав наявним у діях ОСОБА_1 аморального проступку, як винного діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні звичаї суспільства, моральні цінності, які склались в суспільстві, та суперечить змісту його виховної функції, а тому вчена рада ОДАУ правомірно розглянула та надала оцінку фактам неетичної та аморальної поведінки ОСОБА_1 . Рішення про не включення кандидатури позивача до бюлетеня таємного голосування з обрання професора кафедри епізоотології та паразитології прийнято більшістю голосів відкритим голосуванням, що відповідає вимогам Статуту та Положення про ОДАУ.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.

Скасовано наказ ректора ОДАУ № 125-ВК від 18 грудня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної ним посади професора кафедри епізоотології та паразитології.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді професора кафедри епізоотології та паразитології ОДАУ з 20 грудня 2017 року.

Стягнуто з ОДАУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 грудня 2017 року по 16 квітня 2019 року у розмірі 160 202,49 грн, з утриманням податків, страхових внесків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з ОДАУ на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.

Стягнуто з ОДАУ на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правову допомогу 61 000,00 грн.

Стягнуто з ОДАУ на користь держави судовий збір у розмірі 3 363,03 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України відбулося незаконно, оскільки факт скоєння позивачем аморального проступку не доведений, його зміст та час скоєння не встановлений. Всі скарги на аморальну поведінку позивача датовані періодом перебування його на посаді проректора, за час перебування на якій на нього відповідно до посадової інструкції не покладався обов`язок здійснювати педагогічно-виховну роботу. Перебуваючи на посаді професора кафедри епізоотології та паразитології, позивач відповідно до посадових обов`язків виконував педагогічно-виховну роботу, проте протягом періоду роботи на вказаній посаді аморального проступку не скоїв. Доповідні записки завідувачки гуртожитку ОСОБА_5 від 14 вересня 2017 року та 30 листопада 2017 року, суд вважав неналежним доказом аморальної поведінки позивача, оскільки вони не містили інформації про дату скоєння аморального проступку. Протокол засідання вченої ради університету № 5 від 12 грудня 2017 року не містить відомостей про те, що членами вченої ради, крім наведених виступів, приймалися до уваги будь-які інші докази, зокрема: рішення компетентних органів, які відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», наділені повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків розглядати скарги на випадки дискримінації за ознакою статі; висновки комісії з професійної етики, інформованості, гласності та конкурсного відбору кадрів ОДАУ щодо аморальної поведінки ОСОБА_1 ; письмові звернення жінок до керівництва університету щодо аморальної поведінки ОСОБА_1 на які посилалися у своїх виступах на засіданні вченої ради ректор ОСОБА_7 та проректор ОСОБА_8 . Крім того, позивачу не була надана можливість надати керівництву університету або вченій раді пояснення щодо звинувачень на його адресу у скоєнні аморального проступку.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, а тому його вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обгрунтованими.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 не мав можливості продовжувати працювати у науково-викладацькій сфері, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних усталених життєвих зв`язків та завдало шкоди його репутації. Розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн, суд вважав розумним та справедливим.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року задоволено частково заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення. Доповнено постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2019 року в частині відшкодування витрат на правову допомогу.

Стягнуто з ОДАУ на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правову допомогу 42 210,00 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалюючи додаткове судове рішення в частині відшкодування позивачеві витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції не повністю урахував наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОДАУ, у якій заявник просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2018 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на не урахування апеляційним судом положень Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту», постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників», відповідно до яких посада проректора з наукової роботи та міжнародних зв`язків, яку займав ОСОБА_1 з 08 лютого 2017 року по 31 серпня 2017 року, відноситься до науково-педагогічних посад. Крім того, суд не звернув увагу, що займаючи посаду проректора, ОСОБА_1 на умовах сумісництва працював на посаді професора кафедри епізоотології та паразитології, виконуючи педагогічно-виховну роботу. Суд не дослідив усі звернення жінок щодо аморальної поведінки позивача, які мали систематичний характер, однак не були зафіксовані на прохання жінок не розголошувати їх персональні дані. Заходи дисциплінарного стягнення з боку керівництва університету не застосовувались за відсутності повноважень щодо розгляду питань сексуального домагання на місцях.

Розгляд кандидатур та голосування по них на засіданні вченої ради, навіть у разі негативних висновків кафедр, факультету, комісій, є повноваженням виключно вченої ради університету. При вирішенні питання про обрання кандидатури ОСОБА_1 на заміщення посади професора кафедри епізоотології та паразитології університету, вчена рада перевіряла його на відповідність не лише кваліфікаційним вимогам, а й морально-етичним нормам.

Стягуючи з ОДАУ на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн, суд апеляційної інстанції не навів мотивів визначення її розміру, ураховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких документів на підтвердження заподіяння позивачеві моральної шкоди.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 61 000,00 грн, апеляційний суд при визначенні їх розміру в порушення принципів справедливості не урахував співмірність витрат із складністю справи та виконаної адвокатом роботи, а також критерій реальності адвокатських послуг, необхідності та розумності таких витрат.

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОДАУ на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, у якій заявник просив її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОДАУ на додаткову постанову апеляційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив склад та розмір витрат на правову допомогу, що входить до предмету доказування у справі. Університет заявляв про необгрунтованість заявлених позивачем витрат на правову допомогу, їх не відповідність та не співмірність зі складністю та обсягом справи, а також позовним вимогам. Квитанції та меморіальні ордери, надані позивачем, не містять належних відтисків штемпелів та підписів працівників банку. Суд не взяв до уваги, що сторонами засвідчено фактично виконані роботи за договором про надання правових послуг № 23-П від 23 квітня 2018 року на загальну суму 42 230,00 грн.

Відзив на касаційні скарги ОДАУ не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОДАУ на постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2018 року та витребувано справу з місцевого суду.

19 червня 2019 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОДАУ на додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом № 11-ВК від 07 лютого 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду проректора з наукової роботи і міжнародних зв`язків ОДАУ за строковим трудовим договором.

Наказом № 71-ВК від 30 серпня 2017 року ОСОБА_1 з 01 вересня 2017 року переведено на посаду професора кафедри епізоотології та паразитології за строковим трудовим договором до оголошення конкурсу.

Наказом № 317-заг від 27 жовтня 2017 року оголошено конкурс на заміщення посад науково-педагогічних працівників ОДАУ, зокрема й на посаду професора кафедри епізоотології та паразитології.

Відповідно до висновку кафедри епізоотології та паразитології (протокол № 5 від 08 листопада 2017 року) педагогічна, навчально-методична, наукова та виховна робота доктора ветеринарних наук, доцента ОСОБА_1 , який працює на посаді професора кафедри, відповідає вимогам, він заслуговує рекомендації на посаду професора кафедри епізоотології та паразитології.

14 листопада 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про участь у конкурсі на заміщення посади професора.

Згідно з витягом з протоколу № 1 від 01 грудня 2017 року комісії з професійної етики, інформованості, гласності та конкурсного відбору кадрів, ОСОБА_1 допущено до участі в конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології.

Відповідно до витягу з протоколу засідання кафедри епізоотології та паразитології № 7 від 06 грудня 2017 року, вченій раді факультету ветеринарної медицини та біотехнологій рекомендовано підтримати кандидатуру доктора ветеринарних наук ОСОБА_1 до участі у конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології.

З витягу із протоколу засідання вченої ради факультету ветеринарної медицини та біотехнологій № 4 від 07 грудня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 рекомендований вченій раді університету на вакантну посаду професора кафедри епізоотології та паразитології.

Згідно з протоколом № 5 від 12 грудня 2017 року засідання вченої ради ОДАУ, кандидатуру ОСОБА_1 не включено до бюлетеню для таємного голосування на посаду професора кафедри епізоотології та паразитології.

Наказом про особовий склад за № 125-ВК від 18 грудня 2017 року ОСОБА_1 , професора кафедри епізоотології та паразитології звільнено із займаної посади 20 грудня 2017 року, у зв`язку з вчиненням аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи в ОДАУ, відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України. Підстава: витяг з протоколу вченої ради ОДАУ № 5 від 12 грудня 2017 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ОДАУ підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

З підстав вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням такої роботи, можуть бути звільнені лише ті працівники, які займаються виховною діяльністю. Звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-248цс14, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами;

2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

У постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року в справі № 6-3135цс16 зроблений висновок, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Тому якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції помилково вважав, що посада проректора з наукової роботи та міжнародних зв`язків не належить до посад, яким встановлено обов`язок здійснювати виховну функцію, а тому вчинення позивачем аморального проступку у цей період не може бути підставою для звільнення останнього на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки такий висновок не грунтується на нормах права, які регулюють зазначені правовідносини.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України належать учасники освітнього процесу, зазначені у пункту 2 частини першої статті 52 Закону України «Про освіту» (зараз і надалі у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а також пункті 1 частини першої статті 52 Закону України «Про вищу освіту» (зараз і надалі у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а саме педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники.

Науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність (частина перша статті 53 Закону України «Про вищу освіту»).

Положеннями статті 55 цього Закону визначено, що основними посадами науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, є керівник, заступники керівника, діяльність якого безпосередньо пов`язана з освітнім або науковим процесом, професор, доцент, викладач, асистент тощо.

Отже посада проректора з наукової роботи та міжнародних зв`язків, яку ОСОБА_1 обіймав з 08 лютого 2017 року по 31 серпня 2017 року, відноситься до науково-педагогічних працівників, а тому висновок апеляційного суду про те, що він не підлягав звільненню за вказаний період роботи з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України, є помилковим.

Трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку. Таке визначення є оціночною категорією. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

За змістом частини другої статті 54 Закону України «Про освіту» науково-педагогічні працівники зобов`язані: постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність; дотримуватися педагогічної етики; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства.

Підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов`язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.

Підставою для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України зазначено витяг зпротоколу №5 засідання вченої ради від 12 грудня 2017 року, на якому окрім обрання кандидатур для участі у конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології, обговорювалося питання неетичної та аморальної поведінки позивача по відношенню до жінок - працівників ОДАУ.

Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку протоколу №5 засідання вченої ради, яке відбулось 12 грудня 2017 року, та правильно зауважив, що рішення про не включення позивача до бюлетеню для голосування на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології прийнято після виступів ректора ОСОБА_7 , завідувача аспірантури ОСОБА_3 , методиста ОСОБА_4 , проректора ОСОБА_8 та голови вченої ради ОСОБА_9 , які надали загальну оцінку аморальної та неетичної поведінки ОСОБА_1 , що не була підтверджена конкретними фактами, зокрема не встановлено дати скоєння аморального проступку; об`єктивної сторони проступку; його протиправності та зовнішнього вираження.

Протокол вченої ради університету не містить інформації про те, що членами вченої ради, крім наведених виступів, приймалися до уваги будь-які інші докази, зокрема: висновки комісії з професійної етики, інформованості, гласності та конкурсного відбору кадрів ОДАУ щодо аморальної поведінки ОСОБА_1 , зокрема протокол № 1 від 01 грудня 2017 року засідання комісії з професійної етики, інформованості, гласності та конкурсного відбору кадрів, за результатами проведення якого ОСОБА_1 допущено до участі в конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології.

Відповідно до пункту 4.1 Положення про вчену раду ОДАУ (далі - Положення) робочими органами вченої ради є постійні комісії вченої ради, які формуються відповідно до напрямів діяльності університету.

Встановлено, що жодна із шести існуючих постійних комісій університеті, в тому числі комісія з виховної роботи та комісія з професійної етики, інформованості, гласності та конкурсного відбору кадрів скарги, звернення, доповідні за період з лютого по грудень 2017 року з приводу аморальної поведінки ОСОБА_1 не розглядали.

Установивши, що розгляд звернень щодо аморальної поведінки ОСОБА_1 на засіданні вченої ради відбувся формально, під час обговорення кандидатур, які були рекомендовані для участі у конкурсі на заміщення вакантної посади професора кафедри епізоотології та паразитології, за результатами якого ОСОБА_1 не було включено до бюлетеню для голосування на заміщення вакантної посади, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Посилання заявника на те, що належне оформлення скарг працівниць ОДАУ не було дотримане у зв`язку з характером аморального проступку та небажання жінок розголошувати зазначені обставини не є переконливим аргументом, оскільки звільнення працівника не може бути визнано законним, якщо воно не підтвердженої конкретними фактами.

Встановивши наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі, законним та обгрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Порядок та строк нарахування середнього заробітку відповідає вимогам статті 235 КЗпП України, та не оскаржується в касаційному порядку ОДАУ.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Установивши факт незаконного звільнення ОСОБА_1 , що призвело до порушення його трудових прав, втрати усталених життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та відновлення порушених прав, суду апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн, апеляційний суд урахував істотність порушених прав позивача, глибину його моральних страждань, вимоги розумності та справедливості, а тому аргументи заявника про необгрунтованість визначеного судом розміру моральної шкоди, є неспроможними.

Щодо розподілу судових витрат на правову допомогу

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необгрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правову допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.

Суд апеляційної інстанції при вирішення питання про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу в розмірі 103 210,00 грн (61 000,00 грн + 42 210,00 грн), не урахував принципи співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, відповідач заявляв клопотання про необгрунтованість витрат на правову допомогу, неспівмірність їх з позовними вимогами та складністю справи.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе зменшити суму витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача до 50 000,00 грн. Зазначена сума є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції помилково вважав, що посада проректора з наукової роботи та міжнародних зв`язків не належить до посад, яким встановлено обов`язок здійснювати виховну функцію, а тому вчинення позивачем аморального проступку у цей період не може бути підставою для звільнення останнього на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, однак зазначене не призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскільки правильно встановивши порушення процедури звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визнання звільнення позивача незаконним, поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Ураховуючи зазначене, постанова Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2018 року підлягає зміні у частині обгрунтування підстав задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з викладенням мотивувальної частини судового рішення у редакції цієї постанови.

В частині вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції не перевірив співмірність розміру заявлених позивачем витрат предмету позову, складності справи, реальності надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), що призвело до стягнення необгрунтовано великої суми таких витрат, у зв`язку із чим постанова Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2018 року в частині вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також додаткова постанова Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року підлягають зміні в частині визначення загального розміру таких витрат, з 103 210,00 грн до 50 000,00 грн.

Керуючись статтями 400 402 409 411 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Одеського державного аграрного університету задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2018 року змінити у частині обгрунтування вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, виклавши мотивувальну частину судового рішення у редакції цієї постанови.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2018 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2019 року в частині вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогузмінити.

Стягнути з Одеського державного аграрного університету на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді