Відкриття нових рахунків підприємством у разі арешту ДВС попередніх свідчить про намагання ухилитись від виконання рішення суду (ВС/ККС № 701/340/17 від 10.12.2019)

Фабула судового акту: І о чого ж не вдаються боржники, щоб не віддавати свої борги…

Як один з варіантів такого ухилення є відкриття нових рахунків у банківських установах замість тих, що вже було арештовано органом, що примусово виконує судові рішення.

Диспозиція ст. 382 КК України передбачає кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Однак зазначена норма не визначає конкретних дії, які повинні кваліфікуватись як умисне невиконання судового рішення.

Отже постає питання – чи є відкриття нових банківських рахунків замість тих, що вже було арештовано ухиленням від виконання судового рішення.

Касаційний кримінальний суд вважає, що так.

У даній справі державний виконавець наклав арешт на кошти підприємства на 29 рахунках у банках, про що підприємству було повідомлено. Незважаючи на це керівник підприємства, будучи обізнаним про накладений арешт на кошти на розрахункових рахунках, не бажаючи виконувати судове рішення про повернення боргу, умисно відкрив нові розрахункові рахунки через які підприємство здійснювало фінансово-господарські операції.

Суд першої інстанції директора виправдав. З такою позицією погодився і апеляційний суд.

Зазначені рішення прокурором було оскаржено у касаційному порядку.

Касаційний кримінальний суд визнав позицію попередніх судів помилковою та вмотивував своє рішення наступним.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 382 КК України, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Перешкоджання виконанню судового акта - це активні дії, які становлять протидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану з метою недопущення його виконання.

Однією з форм (способу) перешкоджання виконанню судового рішення є відкриття нових рахунків у банках чи інших фінансових установах незважаючи на накладений державним виконавцем арешт на кошти боржника - юридичної особи (ч. 6 ст. 65, ч. 4 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно у старій та новій редакції вказаного закону).

Виправданий під час розгляду кримінального провадження не заперечував, що був обізнаний про відкрите виконавче провадження щодо підприємства, зокрема і про накладений державним виконавцем арешт на рахунки підприємства, незважаючи на що відкрив інші рахунки для здійснення господарської діяльності, що також підтверджено іншими матеріалами кримінального провадження.

Апеляційний суд не врахував зазначеного, не зважив на те, що мотиви вчинення злочину, передбаченого ст. 382 КК України, можуть бути різними, однак на кваліфікацію не впливають, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про необхідність закриття кримінального провадження за ч. 3 ст. 382 КК України.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Посада держреєстратора НЕ пов’язана із виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (ВС/ККС № 283/110/18 від 29.10.2019)

Відповідальність за службову недбалість наступає лише у разі невиконання обов’язків, які віднесено до повноважень посадовця. Інакше – ВИПРАВДУВАЛЬНИЙ вирок (ВС/ККС № 752/18401/15-к від 17.04.2019)

Шкода, завдана вчинення злочину, передбаченого ст. 365 КК України, може бути і немайновою (ВС/ККС № 167/1547/15-к від 03.04.2019)

Зайняття посади в органі влади ще недостатнє для визнання особи службовою; якщо вона не наділена владою і не використовувала службового становища, то вона не є суб'єктом злочину, передбаченого ст.368 КК (ВСУ у справі №5-109кс15, від 08.10.15)

Постанова

Іменем України

10 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 701/340/17

провадження № 51-4502км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Могильного О.П., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,

прокурора Подоляка М.С.,

захисника Чубина О.М.,

особи, кримінальне провадження

щодо якої закрито судом ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та цивільного позивача ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014250210000384, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Охматів Жашківського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 3 ст. 382 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 367 КК - на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки, без штрафу; за ч. 3 ст. 382 КК - на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки, без штрафу.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Цивільні позови прокурора та цивільного позивача ОСОБА_2 залишено без задоволення.

За вироком суду виконувача обов`язків директора державного підприємства «Іваньківський цукровий завод» ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи керівником вищезгаданого підприємства, тобто службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, умисно не виконав рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2014 року, за яким було стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ДП «Іваньківський цукровий завод» на користь ТОВ «Прод-Маркет» (правонаступник - ФОП ОСОБА_2 ) борг на суму 239 774 грн.

Так, на підставі зазначеного рішення 23 квітня 2014 року суд видав виконавчий лист, за яким 12 травня 2014 року ДВС Маньківського районного управління юстиції ГУЮ в Черкаській області відкрила виконавче провадження № 43261093, котре в подальшому об`єднане у зведене виконавче провадження № 4930413, виконавчі дії в якому проводило УДВС ГУЮ у Черкаській області. 25 червня 2014 року державний виконавець наклав арешт на кошти ДП «Іваньківський цукровий завод» на 29 рахунках у банках, про що підприємству було повідомлено. Незважаючи на це ОСОБА_1 , будучи обізнаним про накладений арешт на кошти на розрахункових рахунках підприємства, не бажаючи виконувати судове рішення про повернення боргу ФОП ОСОБА_2 , умисно відкрив нові розрахункові рахунки (26 серпня 2014 року № НОМЕР_1 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит», 31 жовтня 2014 року № НОМЕР_2 в АБ «Укргазбанк»), через які ДП «Іваньківський цукровий завод» здійснювало фінансово-господарські операції (за період із 27 серпня 2014 року до 11 грудня 2015 року реалізовано продукції на суму 23 876 938,13 грн, сплачено - 23 724 732,34 грн). Таким чином ОСОБА_1 , маючи фактичну можливість виконати вищезазначене судове рішення та повернути борг ФОП ОСОБА_2 , умисно вчинив дії, направлені на ухилення від виконання судового рішення.

Він же всупереч вимогам пунктів 4, 11 розділу III Посадової інструкції директора ДП «Іваньківський цукровий завод» від 20 лютого 2012 року неналежно поставився до виконання покладених на нього службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, оскільки не вжив заходів для стягнення у судовому порядку 2 207 780,71 грн із ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», які ДП «Іваньківський цукровий завод» 21 вересня 2011 року перерахувало як попередню оплату згідно з договором поставки природного газу від 18 серпня 2011 року № 06/11-462, якого поставлено не було. Внаслідок цього 30 вересня 2014 року закінчився строк позовної давності для стягнення в судовому порядку вищезазначеної заборгованості.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та цивільного позивача ОСОБА_2 , скаргу захисника Чубина О.М. задовольнив, вирок місцевого суду скасував, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в його діяннях складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 3 ст. 382 КК.

Цивільні позови прокурора та цивільного позивача ОСОБА_2 апеляційний суд залишив без розгляду.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах прокурор та цивільний позивач ОСОБА_2 порушують питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Обґрунтовуючи таке прохання прокурор зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам статей 23 94 370 374 КПК надав іншу оцінку доказам, ніж суд першої інстанції, при цьому безпосередньо їх не досліджував, внаслідок чого необґрунтовано закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 . На думку прокурора, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 , виконуючи обов`язки директора більш ніж рік, мав можливість перевірити стан розрахунків з боржниками та подати до суду позов із заявою про поновлення строку на його подання, однак жодних дій не вчинив. Крім того, ОСОБА_1 знав про накладення арешту на кошти підприємства на банківських рахунках, але незважаючи на це відкрив нові рахунки, через які ДП «Іваньківський цукровий завод» здійснювало фінансово-господарські операції, зокрема й не пов`язані із забезпеченням виробничого процесу, чим умисно не виконав рішення суду. Прокурор стверджує, що апеляційний суд не вмотивував своїх висновків, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.

Цивільний позивач ОСОБА_2 звертає увагу на помилковість висновків апеляційного суду про відсутність у діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК. Зазначає, що у випадку недоведеності факту заподіяння істотної шкоди суд повинен був кваліфікувати дії обвинуваченого за нормою кримінального закону, яка передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин. Стверджує, що апеляційний необґрунтовано взяв до уваги свідчення ОСОБА_1 про те, що він діяв у стані крайньої необхідності, зокрема намагався забезпечити виплату заробітної плати працівниками підприємства, при цьому відкривав нові рахунки для здійснення господарської діяльності ДП «Іваньківський цукровий завод».

У запереченнях на ці касаційні скарги захисник Чубин О.М. вважає їх необґрунтованими та просить залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала подані касаційні скарги, а захисник Чубин О.М. та Дзюба В.А., кримінальне провадження щодо якого закрито судом, заперечували проти задоволення касаційних скарг прокурора та цивільного позивача, просили оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

У силу ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках на потерпілого.

Винуватість особи має бути доведено стороною обвинувачення поза розумним сумнівом (ч. 2 ст. 17 КПК).

Розглянувши це кримінальне провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що в діянні ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 367 КК.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками апеляційного суду, виходячи з наступного.

Так, матеріалами кримінального провадження підтверджено, що 18 серпня 2011 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ДП «Іваньківський цукровий завод» укладено договір поставки природного газу № 06/11-462. Згідно з умовами цього договору ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» зобов`язувалась поставити ДП «Іваньківський цукровий завод» 1 300 тис. куб. м природного газу, а останнє - прийняти його й оплатити.

21 вересня 2011 року ДП «Іваньківський цукровий завод» здійснило попередню оплату за газ на суму 2 442 031,42 грн. Однак ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» поставила лише 68,375 тис. куб. м газу на суму 234 250,71 грн, решту не поставила, а попередню оплату в сумі 2 207 780,71 грн не повернула, у зв`язку з чим ДП «Іваньківський цукровий завод» проводило претензійну роботу.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26 липня 2012 року № 545 припинено діяльність ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» шляхом її реорганізації (перетворення), встановлено двомісячний строк для заявлення вимог кредиторами, з дня публікації відповідного повідомлення.

Згідно наказу Державного агентства резерву України від 20 серпня 2014 року № 103-к ОСОБА_1 призначено на посаду виконувача обов`язків директора ДП «Іваньківський цукровий завод».

Відповідно до пунктів 4, 11 розділу ІІІ Посадової інструкції директора підприємства, затвердженої 20 лютого 2012 року директором ДП «Іваньківський цукровий завод», ОСОБА_1 був зобов`язаний брати участь у підготовці претензій до клієнтів при порушенні ними умов договорів, розробляти та впроваджувати заходи з виявлення і скорочення заборгованості від клієнтів.

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18 вересня 2014 року № 650 визнано таким, що втратив чинність вищезазначений наказ про припинення ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України».

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні службової недбалості, що спричинила тяжкі наслідки, оскільки він як виконуючий обов`язки директора ДП «Іваньківський цукровий завод» всупереч зазначеним вище вимогам посадової інструкції не вжив заходів для стягнення у судовому порядку з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 2 207 780,71 грн, перерахованих ДП «Іваньківський цукровий завод» як попередня оплата за договором від 18 серпня 2011 року № 06/11-462 поставки природного газу, якого не було поставлено, внаслідок чого 30 вересня 2014 року закінчився строк позовної давності для стягнення в судовому порядку вищезазначеної заборгованості.

Апеляційний суд установив, що заборгованість ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» після 30 вересня 2014 року обліковувалась на ДП «Іваньківський цукровий завод», як дебіторська заборгованість, яку в будь-який момент може бути добровільно сплачено боржником. Даних про те, що ДП «Іваньківський цукровий завод» після 30 вересня 2014 року зверталося з позовом до суду про стягнення з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» заборгованості за договором № 06/11-462, і суд відмовив у його задоволенні, в тому числі у зв`язку із закінченням позовної давності, в ході апеляційного розгляду не встановлено.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку, що факт пропуску строку позовної давності може бути встановлено лише компетентним судом після звернення з позовом в установленому законом порядку, а тому твердження сторони обвинувачення про закінчення указаного строку, без дотримання зазначеного вище порядку, є передчасним. Відповідно, немає підстав вважати, що заборгованість ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» перед ДП «Іваньківський цукровий завод» за договором № 06/11-462 не може бути стягнута саме з підстав закінчення строків позовної давності внаслідок несумлінного ставлення виконуючим обов`язки директора ДП «Іваньківський цукровий завод» ОСОБА_1 до своїх службових обов`язків, а саме внаслідок не вжиття останнім заходів для стягнення вказаного вище боргу в судовому порядку.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано зважив і на те, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред`явлено суперечливе обвинувачення в частині невжиття ним заходів для стягнення вищезазначеного боргу з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» в судовому порядку за період із 21 серпня 2014 року (день призначення ОСОБА_1 на посаду) по 18 вересня 2014 року (дата видачі Міністерством енергетики та вугільної промисловості України наказу № 650, яким поновлено діяльність ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України»), тобто з боржника, діяльність якого на той час було припинено згідно наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26 липня 2012 року № 545, що взагалі унеможливлювало звернення з позовом до нього в зазначений період.

У ході судового розгляду сторона обвинувачення не доведела, що ОСОБА_1 у період із 18 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року був обізнаний зі змістом вказаного вище наказу № 650, тобто знав про відновлення діяльності ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», однак не вжив заходів для стягнення боргу. Показань ОСОБА_1 стосовно того, що про відновлення діяльності вказаної дочірньої компанії йому стало відомо від слідчого, сторона обвинувачення не спростувала.

Урахував апеляційний суд також і те, що право звернення з позовом про стягнення відповідної заборгованості виникло у ДП «Іваньківський цукровий завод» ще у 2011 році - з моменту можливого невиконання ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» взятих на себе зобов`язань за договором поставки природного газу, у зв`язку з чим суд підставно визнав сумнівним твердження обвинувачення про те, що саме ОСОБА_1 , який почав виконувати обов`язки керівника ДП «Іваньківський цукровий завод» з 21 серпня 2014 року, не вжив відповідних заходів для стягнення заборгованості з ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у судовому порядку. До того ж, як уже було вказано вище, п. 7 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 26 липня 2012 року № 545 було встановлено двомісячний термін для заявлення відповідних вимог кредиторами до ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», який закінчився задовго до призначення ОСОБА_1 на посаду керівника ДП «Іваньківський цукровий завод».

Під час судового розгляду цього кримінального провадження сторона обвинувачення поза розумним сумнівом не довела винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК, а тому апеляційний суд обґрунтовано скасував обвинувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та закрив кримінальне провадження у вказаній частині обвинувачення.

Всупереч доводам прокурора апеляційний суд дійшов зазначених висновків за результатами судового розгляду, в ході якого відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК повторно дослідив докази. Ухвала апеляційного суду в цій частині є обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в умисному перешкоджанні виконанню ухвали суду, що набрала законної сили, яке заподіяло істотної шкоди охоронюваним законом правам громадянина, вчинене службовою особою (ч. 3 ст. 382 КК). Це обвинувачення місцевий суд також визнав доведеним.

За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в діянні ОСОБА_1 відсутній склад указаного злочину. Свої висновки мотивував тим, що наявності прямого умислу у в.о. директора ДП «Іваньківський цукровий завод» ОСОБА_1 перешкодити виконанню рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2014 року про стягнення боргу на користь ФОП ОСОБА_2 за наявності реальної можливості його виконання, органом досудового розслідування не доведено, а судом першої інстанції - не встановлено, як не доведено та не обґрунтовано наявності істотної шкоди охоронюваним законом правам громадянина як кваліфікуючої ознаки ч. 3 ст. 382 КК. Колегія суддів погодилась з тим, що наявні у матеріалах кримінального провадження докази підтверджують факт ведення ДП «Іваньківський цукровий завод» фінансово-господарської діяльності, однак зважаючи на те, що отримані підприємством кошти використовувались виключно для забезпечення виробничого процесу, в тому числі на оплату праці працівників та погашення по ній заборгованості, не знайшла підстав вважати, що відкриття відповідних рахунків у банківських установах та проведення по них фінансових операцій свідчить про наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на непогашення заборгованості саме ФОП ОСОБА_2 та намір перешкодити виконанню судового рішення, ухваленого на користь останнього.

Проте такий висновок апеляційного суду є необґрунтованим з огляду на нижченаведене.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 382 КК, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Перешкоджання виконанню судового акта - це активні дії, які становлять протидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану з метою недопущення його виконання.

Однією з форм (способу) перешкоджання виконанню судового рішення є відкриття нових рахунків у банках чи інших фінансових установах незважаючи на накладений державним виконавцем арешт на кошти боржника - юридичної особи (ч. 6 ст. 65, ч. 4 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно у старій та новій редакції вказаного закону).

ОСОБА_1 під час розгляду кримінального провадження не заперечував, що був обізнаний про відкрите виконавче провадження щодо ДП «Іваньківський цукровий завод», зокрема і про накладений державним виконавцем арешт на рахунки підприємства, незважаючи на що відкрив інші рахунки для здійснення господарської діяльності, що також підтверджено іншими матеріалами кримінального провадження.

Апеляційний суд не врахував зазначеного, не зважив на те, що мотиви вчинення злочину, передбаченого ст. 382 КК, можуть бути різними, однак на кваліфікацію не впливають, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про необхідність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 382 КК.

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 382 КК як таке, що постановлене з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, підлягає скасуванню з призначенням нового апеляційного розгляду, під час якого апеляційному суду необхідно врахувати вищенаведене, перевірити всі доводи апеляційних скарг, повно й усебічно, з використанням усіх процесуальних можливостей дослідити обставини, які мають значення для кримінального провадження, та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково, а скаргу цивільного позивача ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 в частині скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 382 КК скасувати, призначити в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

У решті ухвалу апеляційного суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді