Участь обвинуваченого або засудженого у судовому засіданні в режимі відеоконференції є його безпосередньою участю у розгляді справи (ВС/ККС у справі № 320/2582/19 від 29.07.2021)

Фабула судового акту: Однією із новел Кримінального процесуального кодексу України 2012 року є надання можливості учасникам справи брати участь у її розгляді в режимі відеоконференції.

Так, у відповідності до норм ч.ч. 1, 2 ст. 336 КПК України судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі:

1) неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров’я або з інших поважних причин;

2) необхідності забезпечення безпеки осіб;

3) проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;

4) необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження;

5) наявності інших підстав, визначених судом достатніми.

При цьому суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує.

Слід також звернути увагу на те, що обвинувачений або засуджений у відповідності до норм КПК України має право бути особисто присутнім при розгляді його справи, зокрема, у разі перегляду судових рішень стосовно нього в апеляційному, касаційному порядку або за нововиявленими обставинами.

Але чи є чи є участь у розгляді справи в режимі відеоконференції особистою участю у розгляді справи? Чи не порушує такий порядок розгляду право обвинуваченого та/або засудженого?

Касаційний кримінальний суд вважає, що будь-яких порушень у даному випадку нема.

У даній справі Касаційним кримінальним судом переглядались рішення місцевого та апеляційного судів щодо відмови у перегляді вироку суду за нововиявленими обставинами.

При цьому одним із доводів касаційної скарги стало те, що на думку сторони захисту місцевий суд проігнорував законну вимогу засудженого про безпосередню участь у судовому засіданні та безпідставно провів судовий розгляд у режимі відеоконференції, на що сам засуджений згоди не надавав.

Проте, ККС визнав вказані доводи такими, що не заслуговують на увагу.

Обґрунтовуючи таке рішення ККС послався на те, що засудженим до суду було направлено клопотання про його участь у розгляді справи.

Ухвалою суду зазначене клопотання було задоволено та постановлено етапувати засудженого з установи виконання покарань до слідчого ізолятора, а потім до ІТТ.

Проте, згідно листа начальника ІТТ у вказаній установі відсутні умови для утримування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

У зв’язку із цим засудженому не було забезпечено особисту участь у розгляді справи.

Проте, суд з метою забезпечення права засудженого на захист та доступ до правосуддя, керуючись положеннями ч. 2 ст. 336 КПК України, постановив ухвалу про проведення судового засідання за участю засудженого в режимі відеоконференції із слідчого ізолятора.

За таких обставин твердження засудженого про те, що місцевим судом було проігноровано його клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, є необґрунтованими, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. При цьому з огляду на викладене в даному конкретному випадку право засудженого на участь у судовому засіданні порушено не було, оскільки участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції є фактичною участю в судовому розгляді, проте в іншому форматі.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Показання свідка, які надані суду в режимі відеоконференції, є допустимими (ВС/ККС у справі № 725/6078/14-к від 29.10.2020)

Забезпечення явки свідка обвинувачення в судове засідання покладено на прокурора, а не на суд (ВС/ККС у справі № 288/113/15-к від 11.08.2020)

Відсутність аудіозапису судового засідання не є безумовною підставою для скасування оскаржених судових рішень (ВС/ККС у справі № 219/828/18 від 16.12.2020 р.)

Постанова

Іменем України

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 320/2582/19

провадження № 51-1524 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Шевченко О.О.,

засудженого

в режимі відеоконференції ОСОБА_1 ,

захисника

в режимі відеоконференції Анашкіної С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Запорізького обласного суду від 10 грудня 1999 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 142, пунктами «ж», «і» ст. 93 КК України (в редакції 1960 року) до покарання у виді смертної кари (розстрілу).

Ухвалою Верховного Суду України від 10 серпня 2000 року вищевказаний вирок суду в частині призначеного покарання змінено, покарання ОСОБА_1 у виді смертної кари (розстрілу) замінено на покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

29 березня 2019 року засуджений ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області із заявою про перегляд зазначених судових рішень за нововиявленими обставинами та клопотанням про поновлення строку на подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Запорізького обласного суду від 10 грудня 1999 року та ухвали Верховного Суду України від 10 серпня 2000 року відмовлено повністю.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Анашкіної С.В. залишено без задоволення, а ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року та ухвали Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року і просить призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що судом безпідставно відмовлено в поновленні строку на подання заяви, оскільки з огляду на вимоги ч. 4 ст. 461 КПК України перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами на підставах, викладених у його заяві та клопотанні, строками не обмежено. Також зазначає, що суди попередніх інстанцій фактично надали оцінку викладеним у заяві обставинам та зазначили, що такі обставини не є нововиявленими, чим порушили вимоги процесуального закону.

Крім того, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що місцевий суд проігнорував його законну вимогу про безпосередню участь у судовому засіданні та безпідставно провів судовий розгляд у режимі відеоконференції, на що сам засуджений згоди не надавав.

Також засуджений зазначає, що місцевий суд залишив поза увагою порушення, допущені Запорізьким обласним судом під час ухвалення вироку.

Одночасно ОСОБА_1 вказує, що Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області не видав йому копії судового рішення про притягнення його в 1999 році до адміністративної відповідальності, що, на переконання засудженого, є грубим порушенням норм КПК України.

Крім того, у своїй касаційній скарзі засуджений стверджує, що під час попереднього розгляду його заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами було порушено вимоги ст. 416 КПК України, оскільки після скасування апеляційним судом рішення про повернення вказаної заяви повторний розгляд у суді першої інстанції здійснювався у тому ж складі суду, що є неприпустимим.

Разом з тим ОСОБА_1 зазначає, що розгляд його заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснювався незаконним складом суду, оскільки колегія суддів не відповідала кількісному складу суду, яким ухвалювався вирок, тобто Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області мав розглядати його заяву судом присяжних.

Одночасно засуджений вказує, що ухвала Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року не була йому оголошена та вручена належним чином.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Анашкіна С.В. підтримали касаційну скаргу, прокурор Шевченко О.О. заперечувала щодо задоволення такої скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року, якою йому було відмовлено у поновленні строку на подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року, якою рішення суду першої інстанції було залишено без зміни, ставить питання про їх скасування.

Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами регламентований главою 34 КПК України, у якій наведено вичерпний перелік нововиявлених обставин, за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.

Положеннями ст. 459 КПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, якими визнаються: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі собою або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 2 ст. 462 КПК України у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються: обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду; обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду.

Разом з тим, як визначено ч. 3 ст. 464 КПК України, до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, яка не оформлена згідно з вимогами, передбаченими статтею 462 цього Кодексу, застосовуються правила частини третьої статті 429 цього Кодексу.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 461 КПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом трьох місяців після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.

З матеріалів провадження вбачається, що разом із заявою про перегляд вироку Запорізького обласного суду від 10 грудня 1999 року та ухвали Верховного Суду України від 10 серпня 2000 року за нововиявленими обставинами засуджений ОСОБА_1 подав клопотання про визнання поважною причину пропуску процесуального строку на подання такої заяви та просив поновити йому відповідний строк.

На обґрунтування поважності причини пропуску строку засуджений ОСОБА_1 фактично вказував на обставини, які, на його думку, підтверджують його невинуватість, а тому згідно з ч. 4 ст. 461 КПК України перегляд відповідних судових рішень за нововиявленими обставинами строками не обмежено.

Такі ж доводи засуджений ОСОБА_1 вказує і у своїй касаційній скарзі.

Відповідно до ч. 4 ст. 461 КПК України за наявності обставин, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого кримінального правопорушення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами строками не обмежено.

Як убачається з матеріалів провадження, місцевий суд, дослідивши клопотання засудженого про поновлення строку на подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами та заслухавши пояснення учасників судового провадження, дійшов висновку про відсутність належних та обґрунтованих підстав, що вказують на наявність поважних причин пропуску строку для звернення до суду із вищевказаною заявою. При цьому суд не встановив доказів, які підтверджують невинуватість засудженого, чим спростував доводи сторони захисту щодо необхідності застосування положень ч. 4 ст. 461 КПК України.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги засудженого щодо необмеженості строків подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, спростував позицію сторони захисту про наявність обставин, які підтверджують невинуватість ОСОБА_1 , посилаючись на те, що такі доводи стосуються виключно незгоди засудженого із фактичними обставинами кримінальної справи, а тому не можуть свідчити про необхідність застосування положень ч. 4 ст. 461 КПК України.

Верховний Суд погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, а тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є безпідставними.

Одночасно колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого про те, що, розглядаючи питання про поновлення строку на подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, суди попередніх інстанцій фактично надали оцінку викладеним у заяві обставинам та визнали їх такими, що не можуть вважатись нововиявленими.

З мотивувальної частини ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року та ухвали Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року вбачається, що під час розгляду клопотання про поновлення процесуального строку подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суди проаналізували і надали оцінку лише вказаним засудженим у клопотанні причинам пропуску такого строку та не перевіряли по суті обставин, на які засуджений у заяві посилався як на нововиявлені. Разом з тим зазначені в судових рішеннях висновки щодо невстановлення нововиявлених обставин судами були зроблені виключно з метою вирішення відповідності заяви вимогам ст. 462 КПК України та можливості застосування положень ч. 4 ст. 461 КПК України.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 в частині необхідності здійснення судового розгляду в суді першої інстанції судом присяжних, на переконання колегії суддів, є надуманими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних.

Частиною 2 ст. 383 КПК України встановлено, що суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції.

Положеннями ст. 384 КПК України визначено, що прокурор, суд зобов`язані роз`яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, про можливість розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних та особливості такого розгляду. Письмове роз`яснення прокурора додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду. Обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних.

Отже, виходячи із зазначених приписів кримінального процесуального закону розгляд кримінального провадження судом присяжних проводиться за сукупності таких умов: 1) обвинувальний акт щодо особи передано на розгляд суду першої інстанції; 2) злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, передбачає покарання у виді довічного позбавлення волі; 3) під час підготовчого судового засідання обвинувачений заявив клопотання про розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних.

Разом із цим для інших стадій судового провадження (перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, за нововиявленими або виключними обставинами) можливості здійснення кримінального провадження судом присяжних процесуальним законом не передбачено. Вказане обумовлено відмінностями цих стадій від стадії провадження в суді першої інстанції, пов`язаними з межами та процедурою судового розгляду, їх спеціальним завданням (перевірка законності та обґрунтованості судового рішення), а також наявністю іншого процесуального статусу особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження з перегляду судового рішення.

Так, за змістом статей 459-467 КПК України перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є ревізійною стадією, у ході якої суд не розглядає обвинувачення по суті, а лише надає оцінку доводам учасників судового провадження щодо наявності у кримінальному провадженні обставин, що не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення, а також щодо можливості впливу цих обставин на правильність судового рішення, яке належить переглянути.

Предметом судового розгляду в порядку провадження за нововиявленими обставинами виступає не обвинувальний акт, а судове рішення, зокрема вирок суду, що набрав законної сили, яким установлено наявність чи відсутність винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину. Після набрання вироком законної сили особа, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, вже не має статусу обвинуваченого, натомість залежно від прийнятого судом рішення вважається виправданою або засудженою. Забезпечення додаткових гарантій для такої особи у виді перегляду вироку щодо неї за нововиявленими обставинами судом присяжних процесуальний закон не передбачає.

Вказане узгоджується з приписами ч. 10 ст. 31 КПК України, відповідно до яких перегляд судового рішення за виключними обставинами в суді першої інстанції здійснюється виключно колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів. І хоча ця норма не визначає складу суду для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, однак з урахуванням подібності процедур провадження за нововиявленими та виключними обставинами, здійснення яких регулюються главою 34 КПК України, на думку колегії суддів, перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами також повинен здійснюватися виключно професійними суддями. Залучення присяжних до цієї процедури не сприятиме реалізації завдань кримінального провадження, адже мета, якої може бути досягнуто при розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами судом присяжних, є явно неспіврозмірною з витраченими на такий розгляд процесуальними засобами.

Така позиція Суду узгоджується з висновками об`єднаної палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 04 листопада 2019 року в справі № 496/4533/17 (провадження № 51-9834 кмо 18).

За таких обставин, здійснивши судовий розгляд клопотання засудженого ОСОБА_1 про поновлення процесуальних строків на подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами без участі присяжних, місцевий суд не порушив вимог кримінального процесуального закону, оскільки процедура перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами не передбачає права засудженого (виправданого) на суд присяжних.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про те, що місцевий суд проігнорував його клопотання про безпосередню участь у судовому засіданні та провів судовий розгляд у режимі відеоконференції без згоди засудженого, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів провадження, засуджений ОСОБА_1 направив до суду клопотання про забезпечення його особистої участі в судовому засіданні місцевого суду, призначеному на 25 вересня 2019 року.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 липня 2019 року зазначене клопотання було задоволено та постановлено етапувати ОСОБА_1 з ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№10)», де засуджений на той час відбував покарання, до ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», а потім до ІТТ №3 ГУНП в Запорізькій області для подальшої його доставки в судове засідання суду першої інстанції.

Однак у судове засідання 25 вересня 2019 року засудженого доставлено не було. Цього ж дня місцевим судом було повторно постановлено етапувати ОСОБА_1 та доставити його в наступне судове засідання. Проте засудженого було етаповано лише до ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».

Разом з тим 10 жовтня 2019 року на адресу суду надійшов лист від начальника ІТТ № 3 ГУНП в Запорізькій області про неможливість етапування засудженого ОСОБА_1 з ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» до ІТТ №3 ГУНП в Запорізькій області у зв`язку з тим, що в Ізоляторі тимчасового тримання відсутні умови для утримування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Місцевий суд з метою забезпечення права засудженого на захист та доступ до правосуддя, керуючись положеннями ч. 2 ст. 336 КПК України, постановив ухвалу про проведення судового засідання за участю засудженого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції з ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження засудженого про те, що місцевим судом було проігноровано його клопотання про безпосередню участь у судовому розгляді, є необґрунтованими, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає. При цьому з огляду на викладене Суд переконаний, що в даному конкретному випадку право засудженого ОСОБА_1 на участь у судовому засіданні порушено не було, оскільки участь особи в судовому засіданні в режимі відеоконференції є фактичною участю в судовому розгляді, проте в іншому форматі.

Крім того, переглядаючи доводи засудженого про те, що апеляційний суд належним чином не оголосив та не вручив йому копії ухвали, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як убачається з матеріалів провадження, у судовому засіданні від 28 вересня 2020 року апеляційним судом за участю прокурора, засудженого та його захисника, відповідно до положень ч. 2 ст. 376 КПК України, було проголошено резолютивну частину ухвали. При цьому судом було повідомлено учасників судового провадження про дату та час оголошення повного тексту судового рішення.

Однак на проголошення повного тексту ухвали учасники судового провадження не з`явилися. При цьому сам засуджений не подавав до суду жодних клопотань про забезпечення його участі під час оголошення повного тексту.

За таких обставин Суд вважає, що оголошення повного тексту ухвали суду апеляційної інстанції було здійснено без порушень норм КПК України та прав засудженого.

Разом з тим відповідно до ч. 7 ст. 376 КПК України копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Як убачається з матеріалів провадження, копію ухвали апеляційного суду від 28 вересня 2020 року засудженому ОСОБА_1 було направлено лише 03 грудня 2020 року.

За таких обставин колегія суддів вважає, що порушення вимог ч. 7 ст. 376 КПК України, на яке посилається засуджений, має місце, однак у силу вимог ст. 412 КПК України, Суд не вважає його таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки таке порушення не є істотним, саме собою не впливає на правильність установлених судом обставинта не може бути підставою для скасування по суті правильного судового рішення.

Крім того, у своїй касаційній скарзі засуджений вказував на порушення, що були допущені під час ухвалення вироку та під час попереднього розгляду його заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, а також звертав увагу Суду на те, що Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області не було видано йому копії судового рішення про притягнення його у 1999 році до адміністративної відповідальності.

Переглянувши вищенаведені доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду із клопотанням про поновлення процесуальних строків на подання заяви про перегляд вироку Запорізького обласного суду від 10 грудня 1999 року та ухвали Верховного Суду України від 10 серпня 2000 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами відмовлено повністю.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Анашкіної С.В. залишено без задоволення, а ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року - без зміни.

Ураховуючи те, що предметом касаційного розгляду в даному конкретному випадку є ухвала місцевого суду про відмову в задоволенні клопотання засудженого про поновлення строків на подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, а також ухвала апеляційного суду, постановлена за результатами розгляду в апеляційному порядку рішення місцевого суду, то питання наявності порушень саме в судових рішеннях, що були постановлені не в порядку, визначеному главою 34 КПК України, не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції в рамках даного касаційного провадження.

На думку колегії суддів, переглядаючи ухвалу місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах засудженого ОСОБА_1 та його захисника Анашкіної С.В. доводам та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

За таких обставин, ураховуючи, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді