ВС/ККС: При реальній сукупності злочинів закриття провадження у зв’язку із передачею винної особи на поруки НЕ допускається (ВС/ККС у справі № 127/31068/19 від 12.08.2020)

05.10.2020 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
ВС/ККС: При реальній сукупності злочинів закриття провадження у зв’язку із передачею винної особи на поруки НЕ допускається (ВС/ККС у справі № 127/31068/19 від 12.08.2020) - 0_65890100_1601800735_5f798a1fa0e3a.jpg

Фабула судового акту: За положеннями статті 33 Кримінального кодексу України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

При цьому сукупність злочинів поділяється на два види – ідеальну, при якій особа одним діянням вчиняє одночасно два або більше злочинів, та реальну, яка має місце у тому разі, якщо особа в різний час кількома діями вчинила два або більше злочинів.

Одночасно, Кримінальний кодекс України як одну з підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження визначає передачу особи, яка вчинила злочин на поруки трудовому колективу (стаття 47 КК України).

Основними умова застосування згаданої норми закону у попередній редакції (до набуття законної сили змін про кримінальні проступки) є вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості вперше та щире каяття.

У даній справі особа вчинила два злочини передбачені ч. 1 ст. 185 та ч. 1 ст. 357 КК України за таких обставин.

У вечірній час на підлозі магазину біля каси з алкогольними напоями винна особа помітила банківську картку, яка належала потерпілій та була останньою втрачена з власної необережності. В подальшому винна особа, усвідомлюючи, що вказана картка та наявні на ній грошові кошти є чужою власністю умисно приховала вказану картку, яка є офіційним документом та у подальшому під час купівлі товарів розрахувалася банківською карткою згаданою карткою, завдавши своїми діями майнову шкоду.

Судом першої інстанції нерадиву продавчиню було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України та кримінальне провадження стосовно неї закрито.

Апеляційний суд із таким рішенням погодився.

Прокурором на вказані рішення було подано касаційну скаргу з тих підстав, що вчинені злочини утворюють реальну сукупність, оскільки обвинувачена своїми відокремленими одна від одної діями вчинила два різні злочини, а отже, у суду не було підстав для застосування ст. 47 КК України через відсутність такої обов`язкової об`єктивної умови, як вчинення злочину вперше.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами сторони обвинувачення погодився.

Так, у свої постанові ККС вказав, що однією з обов’язкових умов для звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України є вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, вперше.

При цьому особою, яка вчинила злочин вперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів вищевказаної тяжкості, які утворюють сукупність, не перешкоджає для застосування ст. 47 КК України лише за умови, що вони не складають реальної сукупності.

Проте, виходячи з матеріалів справи винну особу обвинувачено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357 та ч. 1 ст. 185 КК України, тобто у вчиненні двох злочинів.

В свою чергу міський суд помилково виявив наявність ідеальної сукупності злочинів та про можливість звільнення винної від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України, оскільки, вирішуючи питання про те чи має місце у цьому провадженні вчинення кримінального правопорушення вперше, суд не врахував, що винну особу обвинувачено у вчиненні в різний час двох окремих кримінальних правопорушень, що становить реальну сукупність злочинів, а тому застосування до неї ст. 47 КК України є неможливим.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Неодноразове притягнення до кримінальної відповідальності свідчить про небажання перевиховуватись та унеможливлює застосування ст. 69 КК України до засудженого (ВС/ККС у справі № 724/1535/19 від 30.06.2020)

ВС/ККС: Судимість особи, навіть на знята та непогашена, НЕ може бути перепоною для звільнення такої особи від відбування покарання з випробуванням (ВС/ККС у справі № 759/13520/18 від 06.08.2020)

ВС/КЦС: Невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття (ВС/ККС у справі № 149/1596/16-к від 10.06.2020)

При звільненні особи від відповідальності за зміною обстановки суду встановити не тільки те, яка обстановка існувала під час вчинення злочину, а й те, в чому полягає її зміна на час розгляду справи (ВС/ККС у справі № 161/1390/19 від 23.01.2020)

Постанова

іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 127/31068/19

провадження № 51-1868км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Лагоди І. О.,

прокурора Матолич М. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020010001450, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Жван Мурованокуриловецького району Вінницької області та жительки АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України. (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 17 грудня 2019 року на підставі ст. 47 КК звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, з передачею її на поруки колективу ФОП ОСОБА_2 з умовою, що вона протягом року з дня передачі на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, закрив.

ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення в тому, що вона 06 червня 2019 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи на своєму робочому місці в магазині «Лілія» на АДРЕСА_2 у вечірній час на підлозі магазину біля каси з алкогольними напоями помітила банківську картку АТ «ОТП БАНК» № НОМЕР_1 , яка належала ОСОБА_3 та була останньою втрачена з власної необережності. В подальшому ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що вказана картка та наявні на ній грошові кошти є чужою власністю, діючи умисно, маючи умисел, спрямований на приховування офіційного документа, переслідуючи при цьому корисливу мету, усвідомлюючи протиправність своїх дій і бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, маючи на меті подальше використання цієї картки у власних злочинних корисливих цілях, а саме для заволодіння грошовими коштами, приховала в шухляду під касою вищевказану карту, яка, відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», пунктів 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», примітки до ст. 358 КК є офіційним документом, оскільки містить зафіксовану на матеріальному носієві інформацію, яка підтверджує та посвідчує певні факти, які здатні спричинити наслідки правового характеру, та видана повноважною особою юридичної особи з дотриманням визначеної законом форми та містить передбачені законом реквізити, позбавивши таким чином ОСОБА_3 можливості використовувати зазначену картку за призначенням, тобто умисно приховавши вказаний офіційний документ.

Крім того, ОСОБА_1 , умисно приховавши належну ОСОБА_3 банківську картку за вищеописаних обставин, продовжуючи реалізацію свого загального злочинного умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна шляхом розрахунку вищевказаною банківською карткою за товар, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій та настання негативних наслідків, діючи умисно, в магазині « Лілія », розташованому за зазначеною вище адресою, за період часу з 06 до 18 червня 2019 року під час купівлі товарів розрахувалася банківською карткою АТ «ОТП БАНК» № НОМЕР_1 , виданою на ім`я ОСОБА_3 , завдавши своїми діями останній майнову шкоду на загальну суму 2225,64 грн.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 13 січня 2020 року ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло безпідставне звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК та закриття кримінального провадження, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив помилку під час застосування положень кримінального закону про поняття діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, у частині закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1 на підставі ст. 47 КК, а апеляційний суд не дотримався вимоги процесуального закону, в результаті чого безпідставно, необґрунтовано та невмотивовано залишено без змін незаконну ухвалу місцевого суду.

Сторона обвинувачення вказує на те, що ОСОБА_1 було обвинувачено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК, тобто у вчиненні у різний час двох злочинів, а саме у приховуванніофіційного документа і таємному заволодінні майном.

Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що вчинені ОСОБА_1 злочини утворюють реальну сукупність, оскільки обвинувачена своїми відокремленими одна від одної діями вчинила два різні злочини, а отже, у міського суду не було підстав для застосування ст. 47 КК через відсутність такої обов`язкової об`єктивної умови, як вчинення злочину вперше.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 та її захисник Цепляєв С. В. вказують на безпідставність доводів у касаційній скарзі та законність і обґрунтованість судових рішень.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Матолич М. Р. підтримала касаційну скаргу, просила судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК предметом перегляду справи в касаційному порядку є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За змістом ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як вже вищезазначено суд першої інстанції звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 185 КК, у зв`язку з передачею її на поруки колективу ФОП ОСОБА_2 на підставі ст. 47 КК.

Таке рішення міський суд мотивував тим, що кримінальні правопорушення, вчинені ОСОБА_1 , утворюють ідеальну сукупність двох злочинів, які згідно зі ст. 12 КК є злочинами невеликої та середньої тяжкості. ОСОБА_1 у вчиненому розкаялася та добровільно відшкодувала завдану потерпілій шкоду. Відповідно до трудового договору від 08 жовтня 2018 року № 20 обвинувачена працює найманим працівником у ФОП ОСОБА_2 . Крім того, з наданих суду матеріалів вбачається, що рішення про можливе взяття ОСОБА_1 на поруки було прийнято на загальних зборах працівників зазначеного ФОП та оформлено відповідним протоколом.

Водночас за змістом ст. 47 КК особу може бути звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею особи на поруки, за сукупності таких умов: 1) особа вчинила злочин вперше; 2) діяння належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості; 3) злочин не є корупційним; 4) особа, яка вчинила злочин, щиро покаялася; 5) колектив підприємства, установи чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи; 6) особа, яка вчинила злочин, не заперечує проти закриття кримінального провадження за цією нереабілітуючою підставою.

Відповідно однією з обов`язкових умов для звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК є вчинення злочину невеликої або середньоїтяжкості, крім корупційних злочинів, вперше.

При цьому особою, яка вчинила злочин вперше, вважається особа, котра раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів вищевказаної тяжкості, які утворюють сукупність, не перешкоджає для застосування ст. 47 ККлише за умови, що вони не складають реальної сукупності.

Проте, як встановив суд першої інстанції та як вбачається з матеріалів кримінального провадження і змісту ухвали, ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357 та ч. 1 ст. 185 КК, тобто у вчиненні двох злочинів.

Відповідно до положень ст. 33 КК, якщо особою вчинено два або більше передбачених різними статтями КК злочинів, за жоден з яких її не було засуджено, вчинене визнається сукупністю злочинів.

Сукупність злочинів може бути ідеальною та реальною. Ідеальна сукупність виникає, коли особа однією дією вчиняє одночасно два або більше злочинів, відповідальність за які передбачено різними статтями КК. Ознаками ідеальної сукупності є вчинення злочину: а) одним діянням; б) в одному місці; в) одночасно, а також г) наявність усіх необхідних ознак, передбачених двома чи більше різними статтями КК. Реальна сукупність має місце, коли особа в різний час кількома різними та відокремленими одне від одного діяннями вчинила два або більше злочинів. Кожен зі злочинів, які становлять сукупність, кваліфікується окремо за відповідною статтею (частиною статті) КК.

З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції неправомірно дійшов висновку про наявність у інкримінованих ОСОБА_1 діяннях ознак саме ідеальної сукупності злочинів та про можливість звільнення останньої від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК, оскільки, вирішуючи питання про те чи має місце у цьому провадженні вчинення кримінального правопорушення вперше, суд не врахував, що ОСОБА_1 обвинувачено у вчиненні в різний час двох окремих кримінальних правопорушень, що становить реальну сукупність злочинів.

Отож, судом було допущено неправильне тлумачення положень ст. 47 КК, яке суперечить точному змісту закону і є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.

На зазначені порушення не зважив апеляційний суд, який залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.

Отже, суди допустили неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судових рішень, що відповідно до вимог ст. 438 КПК є підставами для скасування таких рішень.

За викладених обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а судові рішення - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого слід врахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 17 грудня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 13 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

2459
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0