Вказівка на місце проживання у виконавчому документі не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження поза межами відповідного виконавчого округу (ВС/КАС у справі № 380/7750/20 від 31.03.2021)

Фабула судового акту: Мікрофінансові організації як правило намагаються стягнути борги зі своїх боржників мінуючи суди. Для цієї мети ними використовується позасудовий механізм, а саме виконавчий напис нотаріуса на кредитному договорі.

Діюче законодавство та стала судова практика вже досить давно визначили, що такі написи є незаконними, але МФО використовуючи «своїх» нотаріусів все одно продовжують користатись таким засобом стягнення.

Але для державного чи приватного виконавця такий виконавчий документ (виконавчий напис) все одно є виконавчим документом, адже останній у судовому порядку не визнано таким, що не підлягає виконанню («не скасовано»).

У зв’язку із цим боржники, які проживають, наприклад, у Донецькій області через арешт його рахунків дізнається, що стосовно нього розпочато виконавче провадження на підставі такого напису, яке проводиться приватним виконавцем виконавчого округу, який розташований припустим у м. Києві.

З подивом боржник дізнається, що у документах, які стали підставою для відкриття ВП місце його проживання вказаного столицю, хоча у м. Києві він ніколи не проживав, не працював тощо.

Наприкінці 2020 року Касаційний цивільний суд у своїй постанові вказав, що такі дії виконавця є правомірними та й взагалі – нічого страшного, що кредиторами та і виконавцями брутально порушується принцип територіальності, закріплений у ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» (ВС/КАС: На принцип територіальності при примусовому виконанні тепер можна плювати. КАС дозволив (ВС/КАС у справі № 460/3537/20 від 09.12.2020)

Однак, тепер КАС прийняв протилежне рішення.

Сподіваюсь, що такими темпами вказана категорія спорів все ж таки буде розглянута Великою Палатою Верховного Суду, який і поставить остаточну крапку у правомірності порушення територіальності відкриття виконавчого провадження.

У даній справі боржник за виконавчим провадженням звернувся до суду із позовом про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Київ, мотивувавши свої вимоги тим, що він зареєстрований та проживає у Львівській області та працює на підприємстві, яке також розташовано на території вказаної адміністративно-територіальної одиниці.

Суди першої та апеляційної інстанції стали на бік позивача та, скасовуючи постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, вказали, що при відкритті виконавчого провадження відповідачу було відомо про зареєстроване місце проживання позивача.

Вказане у виконавчому написі інформація про місце проживання боржника у місті Києві не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого документа у місті Києві без перевірки приватним виконавцем інформації про дійсне місце проживання боржника на час відкриття виконавчого провадження.

При цьому приватний виконавець не надав жодних доказів того, що позивач проживає, перебуває, працює або має майно у місті Києві.

Отже на момент відкриття виконавчого провадження приватний виконавець виконавчого округу міста Києва не володіла достовірною інформацією про фактичне проживання боржника у місті Києві, оскільки стягувач не надав жодних підтверджуючих документів.

На вказані рішення приватним виконавцем було подано касаційну скаргу з тих підстав, що суди помилково ототожнили поняття «місце реєстрації» і «місце проживання» боржника як критерію чи умови, за якими потрібно визначати місце виконання рішення, оскільки таке ототожнення звужує зміст цієї статті, норми якої пов`язують місце провадження виконавчих дій саме з місцем проживання/перебування боржника (яке не завжди збігається із зареєстрованим місцем проживання).

При цьому зареєстроване місце проживання позивача не є достатнім підтвердженням того, що на дату відкриття виконавчого провадження боржник проживав за цією адресою (у Львівській області), оскільки маючи право на вільне пресування та вільний вибір місця проживання він не обмежений у можливості проживати чи перебувати за іншою, аніж зареєстрована, адресою, а виконавець не зобов’язаний перевіряти достовірність відомостей, зазначених у виконавчому документі.

Проте, Касаційний адміністративний суд із доводами приватного виконавця не погодився та рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без зміни, а касаційну скаргу відповідача без задоволення.

Приймаючи таке рішення КАС послався на те, що згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

В свою чергу приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

У даній справі інформацію про «адресу проживання» (боржника) повідомив саме стягувач. Проте, якщо зареєстроване місце проживання боржника має офіційне підтвердження (відповідні відомості зазначено у паспорті громадянина України), що і доведено матеріалами справи, то «адреса проживання» у цьому випадку базується виключно «на словах» стягувача (тобто особи, яка у виконавчому провадженні є заінтересованою стороною).

При цьому сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким про виконавче провадження пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Інше ж тлумачення згаданих норм створюватиме умови для підміни суті визначеного Законом України «Про виконавче провадження» місця виконання рішення і пов`язаного з ним визначенням виконавчого округу приватного виконавця на формальність, що у підсумку нівелюватиме сенс виконавчого провадження і засади, з дотриманням яких воно має здійснюватися загалом.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: На принцип територіальності при примусовому виконанні тепер можна плювати. КАС дозволив (ВС/КАС у справі № 460/3537/20 від 09.12.2020)

ВС/КЦС: Арешт на рахунок боржника, навіть не зважаючи на те, що рахунок використовується для отримання заробітної плати, є ЗАКОННИМ (ВС/КЦС у справі № 756/1927/16-ц від 03.02.2021)

Відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного коду боржника не є підставою для повернення його без прийняття до виконання (ВС/КЦС у справі № 639/2561/18-ц від 24 грудня 2020 р.)

Накладення арешту на рахунок боржника який призначений для виплати заробітної плати, унеможливлює своєчасну виплату заробітної плати, що призводить до порушення прав (Борівський районний суд,№ 614/386/19,18.06.19)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 380/7750/20

адміністративне провадження № К/9901/1690/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року (суддя Кедик М. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року (судді Кузьмич С. М., Улицький В. З., Шавель Р. М.).

І. Суть спору

1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М.В., у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 02 вересня 2020 року № 62928748.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги пояснив, що його зареєстрованим місцем проживання та власне місцем проживання є: АДРЕСА_1 . Зазначив також, що працює у ТОВ «Авто-Дубина», яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 ; майна, яке знаходилось би на території інших областей, зокрема, Київської області, у нього немає.

3. Вважає, що відповідачу було відомо про відсутність підстав приймати до примусового виконання виконавчий напис від 14 серпня 2020 року № 17489, тому постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню як протиправна.

ІІ. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

4. Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. вчинив виконавчий напис від 14 серпня 2020 року № 17489 про стягнення з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») заборгованості в сумі 27504,79 грн.

5. ТОВ «Вердикт Капітал» подало приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Малковій М.В. заяву від 21 серпня 2020 року про примусове виконання рішення, у якій просило:

1) відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. від 14 серпня 2020 року № 17489 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості в розмірі 27504,79 грн;

2) у випадку встановлення доходу боржника, яким є ОСОБА_1 , звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на його майно та без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.

6. До вказаної заяви її автор долучив платіжне доручення про сплату авансового внеску, оригінал виконавчого напису від 14 серпня 2020 року № 17489, належним чином завірену копію довіреності представника стягувача.

7. На цій підставі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова М.В. винесла постанову від 02 вересня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62928748 з примусового виконання виконавчого напису № 17489, вчиненого 14 серпня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С.

8. Воднораз, суд першої інстанції з`ясував, що зареєстрованим місцем проживання позивача (згідно з відомостями, зазначеними у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Стрийським РВ УМВС України у Львівській області 29 листопада 2001 року) з 15 квітня 2011 року є адреса: АДРЕСА_1 .

9. Зареєстроване місце проживання позивача (та сама адреса) зазначено також у виконавчому написі нотаріуса від 14 серпня 2020 року № 17489. Утім, поряд з цією адресою у тому ж виконавчому написі зазначена ще одна адреса, «місце проживання» ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_3 , що слугувало для відповідача, виконавчим округом якої є місто Київ, відкрити виконавче провадження.

10. Не погодившись з правомірністю постанови від 02 вересня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62928748, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

11. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 08 жовтня 2020 року позовні вимоги задовольнив. Визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М.В. про відкриття виконавчого провадження від 02 вересня 2020 року ВП № 62928748.

12. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 грудня 2020 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

13. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що при відкритті виконавчого провадження відповідачу було відомо про зареєстроване місце проживання позивача.

14. Вказана у виконавчому написі від 14 серпня 2020 року № 17489 (на час його вчинення) інформація про місце проживання позивача (боржника у виконавчому провадженні) у місті Києві не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого документа у місті Києві без перевірки приватним виконавцем інформації про дійсне місце проживання боржника на час відкриття виконавчого провадження.

15. Цей суд зауважив також, що відповідач не надав жодних доказів того, що позивач проживає, перебуває, працює або має майно у місті Києві.

16. Резюмуючи суд першої інстанції зазначив, що на момент відкриття виконавчого провадження приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова М.В. не володіла достовірною інформацією про фактичне проживання боржника у місті Києві, оскільки стягувач не надав жодних підтверджуючих документів.

17. Суд апеляційної інстанції в цілому погодився з висновками суду першої інстанції. З-поміж іншого зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що боржнику належить будь-яке майно у межах виконавчого округу відповідача. Натомість підтвердженим є факт реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

18. У підсумку апеляційний суд виснував, що приватний виконавець Малкова М.В. порушила правила територіальної діяльності приватних виконавців, позаяк прийняла до примусового виконання виконавчий документ з іншого виконавчого округу.

IV. Касаційне оскарження

19. У касаційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова М.В. просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

20. Підставами для касаційного оскарження скаржник зазначила пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

21. У цьому зв`язку пояснила, що на дату звернення до касаційного суду немає висновку Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) у вимірі подібних правовідносин.

22. Стосовно іншої правової підстави відповідач зазначила, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. З-поміж іншого зауважила, що за правилами статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі документи приймаються до примусового виконання за місцем, зокрема, проживання, перебування боржника, що дає стягувачу можливість вибору місця пред`явлення виконавчого документа до виконання: за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання.

23. Вважає, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «місце реєстрації» і «місце проживання» боржника як критерію чи умови, за якими потрібно визначати місце виконання рішення. Трактування судами першої та апеляційної інстанцій статті 24 Закону № 1404-VIII звужує зміст цієї статті, норми якої пов`язують місце провадження виконавчих дій саме з місцем проживання/перебування боржника (яке не завжди збігається із зареєстрованим місцем проживання).

24. У контексті цієї справи заявник додала також, що зареєстроване місце проживання позивача не є достатнім підтвердженням того, що на дату відкриття виконавчого провадження боржник проживав за цією адресою (у Львівській області), оскільки маючи право на вільне пресування та вільний вибір місця проживання він не обмежений у можливості проживати чи перебувати за іншою, аніж зареєстрована, адресою.

25. Заявник наголосила на тому, що не зобов`язана перевіряти достовірність відомостей, зазначених у виконавчому документі. Пояснила, що виконавчий напис приватного нотаріуса Горая О. С. від 14 серпня 2020 року № 17489 відповідав усім вимогам до виконавчого документа, які передбачені статтею 4 Закону № 1404-VIII, зокрема містив відомості про місце проживання боржника, за яким його пред`явлено до примусового виконання.

26. З посиланням на статті 24, 26 Закону № 1404-VIII відповідач зазначила, що оскільки місце проживання боржника розташоване в окрузі, в якому вона як приватний виконавець здійснює свою діяльність, то вона мала право прийняти до виконання згаданий виконавчий документ та відкрити виконавче провадження з його примусового виконання.

27. На підтвердження своєї позиції зазначила, що за подібних обставин аналогічний висновок висловив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20.

28. Ухвалою від 02 лютого 2021 року Верховний Суд відкрив провадження у цій справі з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою надіслано позивачу. Однак, поштове відправлення повернено до касаційного суду з відміткою органу поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

29. У визначений строк позивач не надіслав суду відзиву на касаційну скаргу; клопотань процесуального характеру від нього також не надходило.

V. Релевантні джерела права

30. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

31. За текстом частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: <…> 3) виконавчих написів нотаріусів; <…>.

32. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

33. Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

34. За текстом частини першої статті 4 Закону № 1403-VIII, діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

35. Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII).

36. Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1403-VIII фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

38. За текстом частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

39. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

40. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

41. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

42. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України (частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII).

43. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

44. Згідно з частиною п`ятою статті 24 Закону № 1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

45. Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

46. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

47. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

48. Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

49. Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

50. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

51. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

52. Відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

53. За текстом статті 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV):

вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати;

місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;

місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;

реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

54. Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

55. У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина одинадцята статті 6 Закону № 1382-IV).

56. Відповідно до норм частини першої статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

57. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

58. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

59. Згідно з частиною другою цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9-14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка.

60. Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

VI. Висновки Верховного Суду

61. Перед тим, як перейти до правового оцінювання спірних правовідносин у вимірі фактичних обставин справи колегія суддів вважає за потрібне спершу стисло окреслити суть спору.

62. У цій справі оскаржується правомірність постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М. В. про відкриття виконавчого провадження від 02 вересня 2020 року ВП № 62928748 з тих мотивів, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання. Нагадаємо, що позивач (боржник у виконавчому провадженні) проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За тією самою адресою він і зареєстрований, про що зроблено відповідні відмітки у його паспорті громадянина України.

63. Позивач переконував, що його зареєстроване місце проживання збігається з фактичним (дійсним) місцем проживання, свідченням чого є хоча б те, що він працює у місті Сколе Львівської області. Проте, оскільки виконавчим округом відповідача є місто Київ, то остання аж ніяк не могла провадити виконавчі дії за виконавчим документом щодо боржника, місце проживання якого знаходиться за межами її виконавчого округу.

64. Своєю чергою відповідач апелює до виконавчого документа, на підставі якого ухвалено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження, а саме - виконавчого напису приватного нотаріуса Горая О. С., вчиненого 14 серпня 2020 року № 17489, у якому поряд з «адресою реєстрації» боржника, АДРЕСА_4 , зазначено також його «адресу проживання»: АДРЕСА_5 .

65. Власне, з огляду на «адресу проживання», яка, вочевидь, знаходиться у виконавчому окрузі, на який поширюється компетенція приватного виконавця Малкової М. В., стягувач (ТОВ «Вердикт Капітал») визначив місце виконання рішення (у цьому випадку ним є виконавчий напис нотаріуса), з яким відповідач, по суті, погодився, ухваливши спірну постанову.

66. Тут треба зауважити, що «адресу проживання» боржника приватний нотаріус Горай О.С. зазначив у виконавчому написі на підставі заяви стягувача (ТОВ «Вердикт Капітал»). З цього приводу у справі встановлено, що ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до приватного нотаріуса Горая О. С. із заявою про примусове виконання рішення, у якій, серед іншого, вказано дві (різні) адреси боржника: «адреса реєстрації» та «адреса проживання» (їх зазначено вище).

67. Очевидним є факт, що зареєстроване місце проживання боржника знаходиться в іншому виконавчому окрузі (Львівська область), аніж повідомлене стягувачем «місце проживання» (місто Київ). Проте, саме з огляду на останнє відповідач визначила місце виконання виконавчого документа і ухвалила спірну постанову про відкриття виконавчого провадження.

68. Аргументація відповідача, якою вона доводить правомірність цього рішення, а також вимоги касаційної скарги, головним чином основується на положеннях статті 24 Закону № 1404-VIII у зіставленні з положеннями статті 26 цього Закону. У контексті обставин цієї справи відповідач, покликаючись на вказані статті, акцентує на тому, що визначальним при вирішенні питання щодо місця виконання виконавчого документа є місце проживання/перебування боржника, а не його «зареєстроване місце проживання». Водночас переконує, що приватний виконавець не зобов`язаний перевіряти вірогідність відомостей, зазначених у виконавчому документі, та повідомлених стягувачем.

69. Отож, у вимірі спірних правовідносин і доводів касаційної скарги колегія суддів повинна відповісти на питання: які фактичні обставини мають юридичне значення при визначенні «місця виконання рішення» у значенні частини другої статті 24 Закону № 1404-VIII як умови, з якою частина друга статті 25 Закону № 1403-VIII пов`язує підвідомчість виконавчого документа приватному виконавцю з огляду на територіальні межі його діяльності.

70. Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що положення статті 24 Закону № 1404-VIII оперують термінами «місце проживання, перебування» боржника, а не «зареєстроване місцем проживання» як чинником, який впливає на визначення місця виконання рішення.

71. Спираючись на цільове тлумачення цієї норми у системному зв`язку з іншими положеннями зазначеного Закону, таку її конструкцію можемо пояснити тим, що виконавчі дії мають провадитися з урахуванням (в межах) дійсного/фактичного місця проживання боржника. Тобто «примусове виконання» рішень має бути певним чином «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування боржника, що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження (як-от: ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення).

72. Окрім того, здійснення виконавчих дій саме за місцем проживання/перебування боржника обумовлюється також змістом цих дій. Зауважимо, що йдеться про примусове виконання рішення, відповідно (встановлені) засоби й способи досягнення потрібного результату (належного виконання рішення) можна охарактеризувати як жорсткі стосовно боржника, адже виконавець зобов`язаний вживати всіх радикальних заходів для того, щоб рішення було виконано, позаяк пріоритет у цій процедурі мають інтереси стягувача.

73. Приміром, якщо йдеться про рішення майнового характеру, то звертається стягнення на майно боржника (у першу чергу - на кошти та інші цінності, за їх відсутності чи недостатності - на нерухоме майно (стаття 48 Закону № 1404-VIII). Поряд з тим, за заявою стягувача виконавець може одразу звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (якщо сума стягнення не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати; стаття 68 Закону № 1404-VIII), як-от було у випадку із заявою ТОВ «Вердик Капітал»

74. У вимірі цього спору, якщо узагальнити весь спектр виконавчих дій/рішень виконавця, можемо виснувати, що вони відбуваються «навколо» боржника і його майна, що дає розуміння, чому «місце виконання рішення» законодавець «прив`язав» до місця проживання, перебування боржника. Подібним чином можна пояснити опосередкованість місця виконання рішення місцезнаходженням майна боржника, на яке можна звернути стягнення (за рішеннями майнового характеру).

75. У контексті обставин цієї справи наведені міркування суду мають на меті донести думку про те, що місце проживання (або ж «адреса проживання», як зазначено у виконавчому написі приватного нотаріуса Горая О. С. від 14 серпня 2020 року № 17489) має відповідати дійсності. Іншими словами, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання рішення задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених статтею 2 Закону № 1404-VIII.

76. Повертаючись до спірних правовідносин, звернемо увагу, що «адреса проживання» ( АДРЕСА_5 ), яку стягувач зазначив у своїй заяві, адресованій приватному виконавцю Малкові М. В., зазначена також у виконавчому написі приватного нотаріуса Горая О. С. від 14 серпня 2020 року № 17489 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21 березня 2014 року № 500932746 (на користь ТОВ «Вердикт Капітал»).

77. Цей виконавчий напис приватний нотаріус Горай О. С. вчинив на підставі відповідного звернення ТОВ «Вердикт Капітал» (стягувач), який набув право вимоги за вказаним кредитним договором.

78. Отож, інформацію про «адресу проживання» ОСОБА_1 (боржника) повідомив саме стягувач - ТОВ «Вердикт Капітал». Проте, якщо зареєстроване місце проживання боржника має офіційне підтвердження (відповідні відомості зазначено у паспорті громадянина України), то «адреса проживання» у цьому випадку базується виключно «на словах» стягувача (тобто особи, яка у виконавчому провадженні є заінтересованою стороною).

79. Колегія суддів погоджується, що виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі. Водночас, нагадаємо, приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності (частина перша статті 4 Закону № 1403-VIII).

80. Закріплені у статті 4 Закону № 1403-VIII засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків.

81. Отримавши заяву ТОВ «Вердикт Капітал» про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якому, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ. При вирішенні цього питання колегія суддів звертає увагу на таке.

82. Аналіз наведених положень Цивільного кодексу України у зіставленні з положеннями Закону № 1382-IV дозволяє зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України.

83. У справі встановлено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 , і ця інформація міститься у паспорті громадянина України. Питання про те, чи позивач фактично проживає за зареєстрованим місцем проживання суди попередніх інстанцій у цій справі не досліджували. Зі слів позивача, він проживає за вказаною адресою і працює в місті Сколе (у ТОВ «Авто-Дубина»). Утім, в обсязі з`ясованих обставин справи цей нюанс не викликав в учасників справи сумнів чи непорозумінь.

84. Щодо «адреси проживання», яку повідомив стягувач (ТОВ «Вердикт Капітал»), то за текстом судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає. Тобто об`єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що ОСОБА_1 проживав у місті Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач (на підтвердження правомірності спірної постанови у вимірі мотивів, з яких її оскаржено) не надав.

85. З огляду на доводи касаційної скарги, положення законодавства про свободу пересування та вільний вибір місця проживання відповідачу відомі, тож і зрозумілою є відмінність між місцем проживання і «зареєстрованим» місцем проживання. У цьому зв`язку потрібно зауважити, що спільним для обох понять є те, що особа проживає (має право проживати) в обох місцях, водночас для офіційного «спілкування» з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами визначає лише одне із них і несе відповідальність за свій вибір (у тому сенсі, приміром, що зареєстроване місце проживання є своєрідним орієнтиром для державних органів, фізичних/юридичних осіб при визначенні територіальної юрисдикції судових справ за участі цієї особи; надсилання поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання є умовою належного повідомлення особи).

86. У контексті спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. За описаної вище ситуації визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника ( ОСОБА_1 ). Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

87. Якщо трактувати місце виконання рішення у ситуації, подібній до тієї, яку маємо у цій справі, у той спосіб, як це зробив відповідач, то це (за своєю зовнішньою формою прояву) створюватиме умови для підміни суті визначеного Законом № 1404-VIII місця виконання рішення і пов`язаного з ним визначенням виконавчого округу приватного виконавця на формальність, що у підсумку нівелюватиме сенс виконавчого провадження і засади, з дотриманням яких воно має здійснюватися загалом.

88. Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець Малкова М. В., виконавчим округом якої є місто Київ, не могла прийняти до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис приватного нотаріуса Горая О. С. від 14 серпня 2020 року № 17489), місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі. З огляду також на критерії, визначені у частині другій статті 2 КАС, на відповідність яким адміністративний суд повинен перевіряти рішення суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про протиправність оскарженої постанови про відкриття виконавчого провадження.

89. Стосовно покликання відповідача на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20 колегія суддів зазначає, що цим судовим рішенням суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд з мотивів неповноти дослідження обставин справи, які мали значення для правильного її вирішення, тому це судове рішення не може слугувати прикладом застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах.

90. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

91. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

92. За частиною четвертою статті 341 КАС у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

93. Згідно з частиною першою статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни залишити без задоволення.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді