Належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адмінстягнення є орган, який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу (ВС/КАС у справі № 742/2298/17 від 17.09.2020)

Фабула судового акту: Всі вже мабуть звикли до того, що відповідачами у справах про накладення адміністративних стягнень є конкретні посадові особи органів, які мають право розглядати справи про адмінправопорушення та накладати відповідні санкції.

Так, наприклад у справах про «оскарження» штрафів за порушення ПДД є працівники патрульної поліції.

Однак, у цьому випадку суд вирішив інакше.

У даній справі на особу інспектором органу Державної будівельно-архітектурної інспекції на вланика квартири ,який провів у ній реконструкцію.

Місцевим судом позов було задоволено. Однак, апеляційним судом у позові було відмовлено, що і стало підставою для звернення позивача до Касаційного адміністративного суду із касаційною скаргою.

Переглядаючи вказану справу КАС у постанові, що пропонується до уваги зазначив наступне.

За нормами ст. 244-6 КУпАП органи державного архітектурно-будівельного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил під час будівництва, порушенням законодавства під час планування та забудови територій та невиконанням законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю.

При цьому від імені органів державного архітектурно-будівельного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право, зокрема, головні інспектори будівельного нагляду.

Згідно ч. 2 ст. 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.

Частиною третьою статті 288 КУпАП визначено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органу, який уповноважений такі стягнення накладати.

Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КАС: Це виключна компетенція КДКА та ВКДКА! Суд не має права зобов’язувати «притягнути адвоката до дисциплінарної відповідальності» чи у відношенні нього «відкрити дисциплінарне провадження» (ВС/КАС у справі №641/463/16-а від 20 червня 2019р.)

УВАГА! ВАЖЛИВО! Чергова нісенітниця від ВП ВС: Відтепер за оскарження адмінпостанов доведеться платити судовий збір (ВП/ВС у справі № 543/775/17 від 18.03.2020)

Порушення предметної юрисдикції не є підставою для скасування заходів забезпечення позову (ВС/КЦС № 243/10605/18 від 02.10.2019)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 742/2298/17

адміністративне провадження № К/9901/4436/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (колегія суддів: Бєлова Н.В., Безименна Н.В., Желтобрюх І.Л.) у справі №742/2298/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу управління Державної архітектурно - будівельної інспекції у Чернігівській області Савенко Любові Миколаївни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №19 по справі про адміністративне правопорушення від 22 червня 2017 року, винесену Головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області Савенко Л.М. про визнання ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 9 ст. 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.

Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 серпня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що реконструкція належної йому на праві власності житлової квартири АДРЕСА_1 під медично-діагностичний кабінет здійснено ще восени 2009 року, що підтверджуються постановою №1542/09 по справі про адміністративне правопорушення від 03 грудня 2009 року. Оскільки ч.12 ст.96 КУпАП передбачала відповідальність лише за експлуатацію об`єктів будівництва, які завершені будівництвом з 19 січня 2012 року та не прийняті в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації, вчинені щодо об`єктів ІІ категорії складності, а реконструкцію належної йому квартири здійснено в 2009 року, то в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, а інспектор неправомірно притягнув його до адміністративної відповідальності за ч.9 ст.96 КУпАП.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2018 року відкрито касаційне провадження.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні та залишити судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

У зв`язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 березня 2008 року позивачу належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

09 червня 2017 року головний інспектор будівельного нагляду управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області Радько Ю.В. склав протокол про адміністративне правопорушення про те, що позивач, експлуатує об`єкт будівництва, який не прийнято в експлуатацію, чим порушив вимоги ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, за що передбачена відповідальність за ч.12 ст.96 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 128 від 09 червня 2017 року встановлено, що позивач експлуатує об`єкт будівництва (квартиру АДРЕСА_1 ), як медично-діагностичний центр без прийняття в експлуатацію.

22 червня 2017 року головний інспектор будівельного нагляду відділу управління Державно архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області Савенко Л.М., розглянувши протокол про адміністративне правопорушення від 09 червня 2017 року, виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за експлуатацію об`єкта будівництва( реконструкція житлової квартири під медично-діагностичний кабінет), який експлуатується, як торгово-офісне приміщення, не прийнятого в експлуатацію, чим порушив вимоги ч.8 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року та постановив визнати позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 9 статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 гривень.

Вважаючи постанову протиправною, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реконструкцію квартири завершено в 2009 році, то у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.12 ст.96 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що реконструкцію квартири АДРЕСА_1 завершено у 2009 році. Посилання позивача на постанову №1542/09 від 03 грудня 2009 року підтверджує виключно самовільне здійснення реконструкції зазначеного об`єкта позивачем, а не процес завершення будівництва. Крім того посилається, що Декларація про початок виконання будівельних робіт, зареєстрована 08 травня 2013 року, відповідно до якої здійснюється реконструкція житлової квартири АДРЕСА_1 .

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно із статтею 244-6 КУпАП органи державного архітектурно-будівельного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил під час будівництва, порушенням законодавства під час планування та забудови територій та невиконанням законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п`ятої), частини перша та друга статті 188-42).

Від імені органів державного архітектурно-будівельного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:

керівники виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад - щодо об`єктів, розташованих в межах населених пунктів (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п`ятої), частини перша та друга статті 188-42);

керівники структурних підрозділів з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - щодо об`єктів, розташованих в межах міст Києва та Севастополя (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п`ятої), частини перша та друга статті 188-42);

головні інспектори будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі - щодо об`єктів, розташованих на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, за межами населених пунктів та в межах населених пунктів, в яких не утворено органів державного архітектурно-будівельного контролю (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п`ятої), частини перша та друга статті 188-42).

Пунктом 7-1 частини другої статті 255 КУпАП передбачено, що у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.

Частиною третьою статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених статтею 96 КУпАП, посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 244-6 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 96.

Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного архітектурно-будівельного контролю», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222-244-20 КУпАП» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

При цьому, зміст статті 288 КУпАП щодо можливості оскаржити постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення не спростовує висновків суду касаційної інстанції про те, що відповідачем у таких справах є саме орган, а не посадова особа.

Вказані висновки викладені в постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 724/716/16 та від 17.06.2020 у справі № 127/6881/17.

Поряд з цим, Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області до участі у справі в якості належного відповідача залучене не було.

Положення статті 52 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачають, що суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Проте суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався та, вирішуючи спір про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 96 КУпАП, пред`явлений до посадової особи, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.

Для вирішення питання про залучення належного відповідача у цій справі, колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення належного відповідача та вирішення питання про його залучення.

Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Зважаючи на викладене та приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 серпня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді