Матеріальна відповідальність військовослужбовця за нестачу наступає лише у разі передачі йому під звіт цих матеріальних цінностей, а не в наслідок його мовчазної згоди щодо збереження майна (ВС/КАС, № 814/2281/16, 25.03.20)

Фабула судового акта: У 2016 році позивач проходив військову службу на посаді старшого механіка авіаційної ескадрильї військової частини та мав військове звання старший сержант. 18 березня 2016 року під час здійснення перевірки комплектності літаків, окрім іншого, було встановлено відсутність у літаках МиГ-29 відповідних блоків.

Наказом командира військової частини від 20 квітня 2016 року «Про результати службового розслідування» відповідача за нестачу двох вказаних блоків літаків, переданих йому під звіт, було притягнуто до повної матеріальної відповідальності, у трьохкратному розмірі - 168 070,23 гривень. Аналогічним наказом від 27 квітня 2016 року командира іншої військової частини за нестачу двох блоків до літаків МиГ-29 його ж було притягнуто до повної матеріальної відповідальності та стягнуто з нього суму 112 046,82 грн.

Не погоджуючись з цими наказами, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, що був задоволений повністю. При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що матеріалами справи, а саме висновком експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, підтверджено, що позивач не приймав під звіт літаки МиГ-29. Відтак правові підстави для притягнення його до повної матеріальної відповідальності відсутні. Крім того, у актах прийому-передачі вказаних літаків невірно зазначено ініціали позивача та військове звання «старшина». Дане звання позивач отримав у 2016 році, тобто після складання цих актів. Наведене може вказувати на виготовлення цих документів значно пізніше, зазначеної у них дати.

Суд першої інстанції наголосив на тому, що матеріальна відповідальність військовослужбовця за нестачу матеріальних цінностей наступає лише у разі передачі йому під звіт цих матеріальних цінностей, а не в наслідок його мовчазної згоди щодо збереження чи обслуговування майна.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач вказував на прийняття позивачем під звіт цих літаків, підтверджується, зокрема, наказами командира військової частини про закріплення за позивачем вказаних літаків. Крім того, під час проведення службових розслідувань позивач не заперечував того, що зазначені літаки закріплені саме за ним.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скаргу відхилив і з висновками судів попередніх інстанцій погодився.

ВС/КАС, зокрема, зазначив, що підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (в редакції від 11 лютого 2001 року).

Зі змісту пункту 3 розділу І Положення № 243/95-ВР вбачається, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

ВС/КАС погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначив, що відповідач не довів вину позивача у нестачі військового майна. Тобто відповідачем не доведено завдання позивачем прямої дійсної шкоди, як того вимагають приписи пункту 3 вказаного Положення , та не доведено, що поведінка позивача була протиправною та перебувала у причинному зв`язку з настанням шкоди. Також відповідачем не встановлено форму вини позивача (умисна чи з необережності), від визначення якої відповідно до приписів цього Положення залежить вид матеріальної відповідальності, який може бути застосовано до військовослужбовця за нестачу військового майна (обмежена, повна чи підвищена).

Крім того, відповідач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, у той час як цим Положенням передбачено як повну, так і обмежену матеріальну відповідальність. І хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, у свою чергу, в порядку судового контролю зобов`язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.

Така правова позиція щодо розгляду спорів про притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності викладена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 813/2751/17 та у постанові від 12 грудня 2018 року №813/2751/17. Підстав для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи ВС/КАС не вбачав.

Слід зазначити, що з 31.10.2019 підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов’язків врегульовані Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» № 160-IX від 03.10.19.

Аналізуйте судовий акт: У зв'язку з помилковою правовою позицією позивача судом було відмовлено в задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов’язків (СУД у справі № 531/974/18 від 06.03.2019 р.)

Для звернення до суду за стягненням з працівника матеріальної шкоди встановлюється строк в один рік з дня виявлення шкоди, який не тотожній дню порушення кримінальної справи (справа б/н, 15.02.17)

Для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності за шкоду недостатньо тільки договору про таку відповідальність; роботодавець повинен довести наявність вини працівника (ВС/КЦС, справа № 363/1400/16-ц, 07.02.19)

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 березня 2020 року

Київ

справа № 814/2281/16

адміністративне провадження № К/9901/53160/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 814/2281/16

за позовом за позовом ОСОБА_1 до Командування військової частини А0800, Командування військової частини А0959 про визнання дій протиправними, скасування наказів, -

за касаційною скаргою Військової частини А0959

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, ухвалене у складі судді Біоносенка В.В.

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, ухвалену у складі головуючого судді Лук`янчук О.В., суддів Бітова А.І., Ступакової І.Г.,

УСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Командування військової частини А0800 (далі - відповідач 1) та до Командування військової частини А0959 (далі - відповідач 2) з позовом, в якому просив:

1.1. визнати дії Командування військових частин А0800 та А0959 щодо притягнення старшого механіка 1 авіаційної ескадрильї військової частини А0959 старшого сержанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності протиправними;

1.2. скасувати наказ Командира військової частини А0800 № 239 від 20 квітня 2016 року та наказ Командира військової частини А0959 № 276 від 27 квітня 2016 року щодо притягнення старшого механіка 1 авіаційної ескадрильї військової частини А0959 старшого сержанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності протиправними як незаконний.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що оскаржуваний наказ відповідача про притягнення його до повної матеріальної відповідальності за нестачу двох блоків БУС-3 літаків МиГ-29 з ботовими номерами 07 та 11 до повної матеріальної відповідальності з подальшим стягненням з нього грошових коштів є протиправним.

2.1. Позивач зазначає, що під звіт він прийняв тільки два літака МиГ-29 з бортовими номерами 26 та 29, які розміщуються в м. Миколаїв. Інших літаків, в тому числі з бортовими номерами 07, 11, а також блоків до цих літаків БУС-3, ним під звіт не приймалися. Крім того, відповідно до вимог підпункту 174 «Наставлення з технічного забезпечення авіації Збройних Сил України», Книги 2 Інженерно-авіаційне забезпечення, частини 1 (далі - НТЗ-99), затвердженого наказом заступника Міністра оборони України - Командувача Військово-Повітряних Сил України від 28 липня 2000 року № 177, авіаційна техніка, засоби її технічного обслуговування, які знаходяться в авіаційній частині, закріпляються за льотчиками та ІТС, який відповідає за збереження, справність та постійну готовність їх до застосування.

2.2. За приписами підпункту 175 НТЗ-99 кожен літак наказом по частині закріпляється за командиром екіпажу (льотчиком) та технічним (наземним) екіпажем. Згідно з вимогами підпункту 177 НТЗ-99 за одним авіаційним техніком закріпляється лише один літак. На період тимчасової відсутності техніка (відпустка, хвороба тощо) літак для виконання на ньому робіт зі збереження та утримання його у правному стані закріпляється наказом командира за авіаційним механіком, який допущений до самостійної експлуатації літака даного типу.

2.3. З огляду на те, що позивач не приймав під свій звіт літаки МиГ-29 з бортовими номерами 07 та 11, які зберігаються на аеродромі під м. Одеса, відповідно до вимог НТЗ-99 він не може нести повну матеріальну відповідальність за втрату з цих літаків двох блоків БУС-3.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, позов задоволено повністю.

3.1. Визнано протипраними дії Командування військових частин А0800 та А0959, щодо притягнення старшого механіка 1 авіаційної ескадрильї військової частини А0959 старшого сержанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності .

3.2. Визнано протиправними та скасовано наказ командира військової частини А0800 № 239 від 20 квітня 2016 року в частині притягнення старшого механіка 1 авіаційної ескадрильї військової частини А0959 старшого сержанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності та наказ командира військової частини А0959 № 276 від 27 квітня 2016 року в частині притягнення старшого механіка 1 авіаційної ескадрильї військової частини А0959 старшого сержанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності.

4. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що матеріалами справи, а саме висновком експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, підтверджено, що позивач не приймав під звіт літаки МиГ-29 з бортовими номерами 07, 11. Відтак правові підстави для притягнення його повної матеріальної відповідальності відсутні. Крім того, у актах прийому-передачі вказаних літаків невірно зазначено ініціали позивача та військове звання «старшина». Дане звання позивач отримав у 2016 році, тобто після складання цих актів. Наведене може вказувати на виготовлення цих документів значно пізніше, зазначеної у них дати.

4.1. Суд першої інстанції наголосив на тому, що матеріальна відповідальність військовослужбовця за нестачу матеріальних цінностей наступає лише у разі передачі йому під звіт цих матеріальних цінностей, а не в наслідок його мовчазної згоди щодо збереження чи обслуговування майна.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

5. У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Військової частини А0959, в якій скаржник просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

6. В обґрунтування касаційної скарги відповідач 2 вказує на помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність належних та допустимих доказів прийняття позивачем літаків МиГ-29 з бортовими номерами 07, 11. На думку відповідача 2 прийняття позивачем під звіт цих літаків підтверджується актами прийому-передачі від 20 березня 2015 року та наказами командира Військової частини А0959 від 25 грудня 2015 року про закріплення за позивачем вказаних літаків, копії яких наявні в матеріалах справи. Крім того, під час проведення службових розслідувань відповідачами позивач не заперечував того, що зазначені літаки закріплені саме за ним. Притягненню винних осіб до матеріальної відповідальності передувало проведення службового розслідування, як того вимагає чинне законодавства. Відтак на думку скаржника дії та оскаржувані накази відповідачів є правомірними. Підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

7. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року, постановлену у складі судді-доповідача Стрелець Т.Г., суддів Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.

8. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 710/0/78-19 у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т.Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14) що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24 березня 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні відповідно до вимог частини 1 статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

10. Від позивача заперечень на касаційну скаргу не надійшло, що відповідно до статті 338 КАС України не є перешкодою для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Установлені судами фактичні обставини справи

11. У 2016 році ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого механіка 1 авіаційної ескадрильї військової частини А0959 (м. Миколаїв) та мав військове звання старший сержант.

12. З 2015 року у військовій частині А3571 (м. Одеса) зберігались, окрім іншого, літаки МиГ-29 з бортовими номерами 07 та 11.

13. 18 березня 2016 року під час здійснення перевірки комплектності літаків у військовій частині А3571 (м. Одеса), окрім іншого, було встановлено відсутність у літаках МиГ-29 з бортовими номерами 07 та 11, блоків БУС-3.

14. Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що у період з 20 жовтня 2015 року по 18 березня 2016 року особовий склад військової частини А0959 не здійснював перевірки на предмет наявності блоків та агрегатів. Під час щорічної інвентаризації за 2015 рік та під час прийому справ та посади командиром військової частини А0959 літаки МиГ-29, що знаходяться у військовій частині А3571, інвентаризаційною комісією не перевірялись.

15. Наказом командира військової частини А0800 від 20 квітня 2016 року № 239 «Про результати службового розслідування» старшого механіка 1 авіаційної ескадрильї військової частини А0959 старшого сержанта ОСОБА_1 за нестачу двох блоків БУС-3 літаків МиГ-29 з бортовими номерами 07 та 11, переданих йому під звіт, притягнуто до повної матеріальної відповідальності, у трьохкратному розмірі - 168 070,23 гривень.

16. Наказом командира військової частини А0959 від 27 квітня 2016 року №276 «Про притягнення до матеріальної відповідальності винних у відсутності блоків БУС-3» старшого механіка 1 авіаційної ескадрильї військової частини А0959 старшого сержанта ОСОБА_1 за нестачу двох блоків БУС-3 до літаків МиГ-29 з бортовими номерами 07, 11, переданих йому під звіт, притягнуто до повної матеріальної відповідальності та стягнуто з нього суму 112 046,82 грн.

17. Не погоджуючись з цими наказами, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (в редакції від 11 лютого 2001 року, далі - Положення № 243/95-ВР).

20. За приписами абзацу 1 пункту 2 розділу І Положення № 243/95-ВР відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

21. Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти (абзац 2 пункту 2 розділу І Положення № 243/95-ВР).

22. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу І Положення № 243/95-ВР у випадках, передбачених пунктом 14 цього Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов`язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.

23. До військовослужбовців належать: солдати, матроси, сержанти, старшини строкової військової служби і ті, які проходять військову службу за контрактом, курсанти (слухачі) військово-навчальних закладів, жінки, які проходять військову службу за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу, прапорщики, мічмани і офіцери Збройних Сил України, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони, Управління державної охорони України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, Служби безпеки України, військ внутрішньої та конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ України, а також призвані на збори військовозобов`язані (абзац 3 пункту 1 розділу «Загальні положення» Положення №243/95-ВР).

24. Зі змісту пункту 3 розділу І Положення № 243/95-ВР вбачається, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди. Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

25. Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети (пункт 13 розділу ІІІ Положення №243/95-ВР).

26. Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ Положення № 243/95-ВР військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв`язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2-10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.

27. У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб (абзац 2 пункту 17 розділу IV Положення № 243/95-ВР). Таке службове розслідування проводиться відповідно до Положення № 243/95-ВР та Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 15 березня 2004 року № 82, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 березня 2004 року за № 385/8984.

28. Відповідно до приписів пункту 19 розділу IV Положення № 243/95-ВР розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду;чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов`язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

29. Військовослужбовці та призвані на збори військовозобов`язані, які притягаються до матеріальної відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати свої заперечення та клопотання на ім`я командира (начальника) військової частини (пункт 22 розділу IV Положення № 243/95-ВР).

30. Командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов`язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов`язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню (пункт 23 розділу IV Положення № 243/95-ВР).

31. Відповідно до абзацу 1 пункту 25 розділу IV Положення № 243/95-ВР утримання грошового нарахування за наказом про відшкодування заподіяної шкоди провадиться щомісячно у розмірі 20 відсотків, а у разі відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок розкрадання, умисного пошкодження військового майна, - у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку).

32. Відповідно до абзацу 2 пункту 25 розділу IV Положення № 243/95-ВР у разі, якщо з грошового забезпечення (заробітку) провадяться інші передбачені законом утримання, то загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку). Порядок і черговість стягнення в цих випадках визначаються відповідно до чинного законодавства (абзац пункту 25 розділу IV Положення № 243/95-ВР).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

33. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

34. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-ІХ, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

35. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із того, що з метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підставі позову у суді касаційної інстанції не допускається.

36. Згідно з нормою частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

37. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтями 159 КАС України (редакції до 15 грудня 2017 року) та статтею 242 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), відповідно до яких судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

38. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

39. Предметом судового контролю у даній справі є правомірність наказів відповідачів від 20 квітня 2016 року № 239 про результати службового розслідування та від 27 квітня 2016 року № 276 про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності за нестачу двох блоків БУС-3 літаків МиГ-29 з бортовими номерами 07 та 11.

40. Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, вказав на те, що відповідачем відповідно до частини 2 статті 77 КАС України не надано належних та допустимих доказів отримання позивачем під звіт літаків МиГ-29 з бортовими номерами 07 та 11. Відтак, позивач не повинен нести повну матеріальну відповідальність за нестачу двох блоків БУС-3 до цих літаків.

41. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та зазначає, що відповідач не довів вину позивача у нестачі військового майна. Тобто відповідачем не доведено завдання позивачем прямої дійсної шкоди, як того вимагають приписи пункту 3 Положення 243/95-ВР, та не доведено, що поведінка позивача була протиправною та перебувала у причинному зв`язку з настанням шкоди. Також відповідачем не встановлено форму вини позивача (умисна чи з необережності), від визначення якої відповідно до приписів Положення №243-95-ВР залежить виду матеріальної відповідальності, який може бути застосовано до військовослужбовця за нестачу військового майна (обмежена, повна чи підвищена).

42. Крім того, відповідач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, у той час як Положенням № 243/95-ВР передбачено як повну, так і обмежену матеріальну відповідальність. І хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, у свою чергу, в порядку судового контролю зобов`язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.

43. Така правова позиція щодо розгляду спорів про притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності викладена Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 813/2751/17 та у постанові від 12 грудня 2018 року №813/2751/17. Підстав для відступу від такої правової позиції під час розгляду даної справи Верховний Суд не вбачає.

44. За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обгрунтованість позовних вимог та про необхідність їх задоволення.

45. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

46. Доводи та аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

47. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

48. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

49. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

50. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

51. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

52. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

53. З огляду на результат касаційного розгляду Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Військової частини А0959 залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду