16.12.2017 | Автор: Олександр Боков Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВГСУ: Відсутність належних та допустимих доказів введення об'єкту нерухомості в експлуатацію унеможливлює визнання права власності на самочинно збудоване майно (справа № 11/173-06, 04.12.17)

Фабула судового акта: За відсутності належних та допустимих доказів введення об'єкту нерухомості в експлуатацію, вірним є висновок господарського суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване майно. До такого висновку дійшли суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі за позовом Приватного акціонерного товариства до  міської ради, третя особа на стороні відповідача - Інспекція ДАБК  про визнання права власності на самочинно побудовані торгівельні павільйони.

При цьому судами не було взято до уваги, навіть, те, що Рішенням міської ради позивачу надавався дозвіл на збереження самочинного будівництва та згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки, що був фактично розроблений. Більш того, міська рада прийняла відповідне рішення, яким позивачу надано земельну ділянку з метою експлуатації самочинно побудованих об'єктів торгівлі.  На підставі зазначеного рішення позивачем та відповідачем був укладений договір оренди землі, за умовами якого зазначена земельна ділянка передана в оренду позивачу.

Отже, вирішальне значення в цій справі мав не припис  ч.ч. 2,3 ст. 376 Цивільного кодексу України, згідно з яким право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Вирішальним для скасування позитивного для позивача рішення суду першої інстанції в цій справі стало встановлення судами того факту, що позивачем не був додержаний встановлений законом порядок виконання будівельних робіт і введення об'єкта в експлуатацію. Останній не надав судам жодних доказів про наявність у нього дозвільних документів на право виконання будівельних робіт, не дотримався встановленого порядку вирішення питань забудови земельної ділянки, який передбачено ст.ст. 24, 28, 28-1, 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій» (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваного рішення суду, на сьогодні втратив чинність).

В свою чергу, загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, передбачені ст. 331 Цивільного кодексу України.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.

Аналізуйте судовий акт: Самочинне будівництво може бути знесено на підставі рішення суду тільки за умови попереднього внесення ДАБІ (ГАСК) припису порушнику (Ухвала ВАСУ від 02 квітня 2015р. у справі №К/800/47313/14)

Позов про знесення самочинного будівництва може бути задоволений, якщо позивач доведе, що самочинне будівництво порушує його законні права, при цьому суд може зобов’язати відповідача провести перебудову такого будівництва ( ВСУ у справі № 6-137цс1)

Самочинно побудований або реконструйований об'єкт нерухомого майна не може бути поділений (виділений) між співвласниками (Постанова ВСУ у справі № 6-130цс13 від 4 грудня 2013 року)

Суд: Визнання судом права власності на самочинно збудований об'єкт пов’язане не з правомірним користуванням землею в минулому, а лише з наданням її під об'єкт вже після його будівництва (Рівненський апеляц. госп. суд, справа № 918/120/16 , 06.07.17)

Знесення самочинного будівництва розглядається судом за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства за позовом власника з/д, в тому числі органу місцевого самоврядування (ВСУ від 9 листопада 2016р. у справі № 6-1403цс16)

Сама по собі відсутність у забудовника дозволу на виконання будівельних робіт не є безумовною підставою для знесення самочинного будівництва (ВАСУ у справы № К/800/10396/16 від 22.02.17р.)

 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року                                                                                                                                        Справа № 11/173-06

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді                        Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів                                               Карабаня В.Я.,

                                                         Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р. (судді: Істоміна О.А., Барбашова С.В., Білецька А.М.)у справі№11/173-06 господарського суду Харківської областіза позовом Акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" до Харківської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю департаменту територіального контролю Харківської міської ради за участю Комунального підприємства "Харківський метрополітен "про визнання права власності за участю представників: від позивача Каганець А.В., довіреність б/н від 07.09.2017 р. від відповідача Ворожбянов А.М., довіреність №08-11/4551/2-16 від 27.12.2016 р.від третьої особине з'явилисьвід апелянтане з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.06.2006 р. у справі №11/173-06 задоволено позов Акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" про визнання права власності на самочинно побудовані торгівельні павільйони. Визнано за позивачем право власності на відповідне нерухоме майно, розташоване по проспекту П'ятдесятиріччя ВЛКСМ (на даний час проспект Ювілейний) в місті Харкові.

Судове рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем було доведено наявність обставин, з якими приписи ст. 376 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання за рішенням суду права власності на об'єкт самочинного будівництва.

Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане рішення. Апелянт стверджує, що внаслідок самовільної забудови позивача підприємство фактично позбавлено доступу до колодязів затунельної дренажної системи та насосної станції метрополітену.

В процесі апеляційного перегляду до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю департаменту територіального контролю Харківської міської ради.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р. апеляційну скаргу Комунального підприємства "Харківський метрополітен" задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 13.06.2006 р. скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою для прийняття вказаної постанови стала недоведеність факту введення спірного об'єкта нерухомості в експлуатацію.

Не погодившись з постановою господарського суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р. та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від    13.06.2006 р.

В своїй касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 376 Цивільного кодексу України, а також вказує на безпідставне поновлення судом строку на подання апеляційної скарги через   11 років після прийняття оскаржуваного в апеляційному порядку рішення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.09.2017 р. касаційну скаргу позивача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 23.10.2017 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.10.2017 р. замінено позивача (Публічне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко") на його правонаступника - Приватне акціонерне товариство "Концерн АВЕК та Ко", а також продовжено строк розгляду касаційної скарги та п'ятнадцять днів та відкладено її розгляд на 06.11.2017 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.11.2017 р. розгляд касаційної скарги позивача відкладено на 20.11.2017 р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.11.2017 р. розгляд касаційної скарги позивача відкладено на 04.12.2017 р.

До початку судового розгляду представники відповідача та апелянта, керуючись приписами ст. 1112Господарського процесуального кодексу України, подали відзиви на касаційну скаргу, в яких заперечили проти її задоволення.

В свою чергу, від позивача до початку розгляду справи надійшли доповнення до касаційної скарги та пояснення по справі.

В судове засідання 04.12.2017 р. з'явились представники позивача та відповідача. Представники третьої особи та апелянта в судове засідання не з'явились.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на земельній ділянці по проспекту П'ятдесятиріччя ВЛКСМ (на даний час проспект Ювілейний) в місті Харкові за рахунок власних коштів самочинно збудовано об'єкти торгівлі - торгівельні павільйони майданчика "Новий Вік".

Рішенням Харківської міської ради №126/05 від 06.07.2005 р. позивачу надано дозвіл на збереження самочинного будівництва та згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Відповідний проект, в подальшому, розробило Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківземінформ".

В свою чергу, 23.12.2005 р. Харківська міська рада прийняла рішення №253/05, яким позивачу надано земельну ділянку по проспекту П'ятдесятиріччя ВЛКСМ площею 3,1674 га. з метою експлуатації самочинно побудованих об'єктів торгівлі

На підставі зазначеного рішення, 01.03.2006 р. позивачем та відповідачем укладено договір оренди землі №340667100026, за умовами якого зазначена земельна ділянка передана в оренду позивачу.

Зважаючи на викладені обставини, позивач на підставі ст. 376 Цивільного кодексу України звернувся до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

При цьому, позивач також посилався на висновок Харківського "ПромбудНДІпроект", відповідно до якого конструкції спірних об'єктів торгівлі придатні для експлуатації за призначенням. Порушень екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших норм не виявлено. Будівельні стандарти дотримані.

Місцевий господарський суд погодився з наведеними доводами позивача та, керуючись нормами ст. 41 Конституції України, ст. 376 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4, 48 Закону України "Про власність", прийняв рішення про задоволення позовних вимог.

Комунальне підприємство "Харківський метрополітен" звернулось до господарського суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду, прийняте у даній справі.

За твердженнями апелянта, доступ до колодязів дренажної системи метрополітену обмежено, у зв'язку із розміщенням на земельній ділянці об'єктів самочинного будівництва, право власності на які визнано за Публічним акціонерним товариством "Концерн АВЕК та Ко" рішенням господарського суду Харківської області від 13.06.2006 р. у справі №11/173-06.

Апелянт наголошує, що з кінця жовтня 2016 року і по теперішній час в тунелях метрополітену на перегоні "Академіка Барабашова - Академіка Павлова" з'явилися течі води з потраплянням її на поверхню колії та обладнання. За результатами комісійного обстеження виявлено, що на межі орендованої позивачем земельної ділянки знаходиться насосна станція метрополітену та каналізаційна магістраль, яка проходить через дану земельну ділянку. При цьому, 5 з 11 колодязів затунельної дренажної системи засипані ґрунтом і доступ до них неможливий. Крім того, неможливо встановити фактичну наявність колодязів №1 та №5, оскільки вони засипані ґрунтом та земляним насипом з залізобетонною плитою.

В процесі апеляційного перегляду господарський суд апеляційної інстанції вийшов за межі вищенаведених доводів, викладених в апеляційній скарзі, та встановив відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів введення спірного об'єкту нерухомості в експлуатацію, у зв'язку з чим прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Так, порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, зокрема, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про основи містобудування", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність".

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним.

При цьому, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Вказане закріплено в ч.ч. 2,3 ст. 376 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, передбачені ст. 331 Цивільного кодексу України.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Виходячи зі змісту ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає в особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості та, зокрема, введення його в експлуатацію.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.

Таким чином, за відсутності належних та допустимих доказів введення спірного об'єкту нерухомості в експлуатацію, вірним є висновок господарського суду апеляційної інстанції про відсутність у даному випадку підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване майно.

Одночасно, щодо твердження позивача про безпідставне поновлення апеляційним господарським судом строку на подання апеляційної скарги слід зазначити наступне.

Переглядаючи судові акти в порядку касації, Вищий господарський суд України має керуватися положеннями розділу ХІІ№ Господарського процесуального кодексу України, у тому числі ст. 1117, якою визначено межі перегляду справи в касаційній інстанції.

До того ж, здійснення переоцінки доказів, наданих для обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, як і прийняття рішення про поважність чи не поважність причин пропуску цього строку, не входить до кола повноважень господарського суду касаційної інстанції, визначених чинним процесуальним законодавством.

Вказаної правової позиції дотримується і Верховний Суд України, про що, зокрема, свідчить його постанова у справі №6/291 від 25.05.2017 р.

Отже, у даному випадку господарський суд касаційної інстанції позбавлений можливості надати оцінку зазчаченим в апеляційній скарзі причинам пропуску строку на її подання.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правомірності висновків господарського суду апеляційної інстанції та відхиляються судовою колегією Вищого господарського суду України, як безпідставні та необґрунтовані.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачається підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Концерн АВЕК та Ко" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.06.2017 р. у справі №11/173-06 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                        А.С. Ємельянов

Судді:                                                                              В.Я. Карабань

                                                                                             Л.В. Ковтонюк

9
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення