07.05.2019 | Автор: Адвокатське бюро "Івана Хомича"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

ВС/КАС: Верховний суд скасував накладений управлінням Держпраці штраф в розмірі 558 450 грн., оскільки ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. (Справа №806/2143/18, 22.04.2019р.)

Фабула судового акту: На підставі наказу та направлення на проведення заходу державного контролю у період з 23 березня 2018 року по 26 березня 2018 року інспектором Управління Держпраці у Житомирській області у  присутності ФОП  проведено інспекційне відвідування за місцем здійснення господарської діяльності, за результатами якого складено акт.

В ході інспекційного відвідування встановлено, що ФОП  було допущено до роботи 5 громадян без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу. Натомість ФОП укладено з вказаними особами цивільно-правові договори, які мають ознаки трудових договорів, в яких відсутній характер, вид і об'єм робіт, послуг, які виконавець зобов'язаний виконувати.

26 березня 2018 року інспектором праці винесено припис, яким відповідно до пункту 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 зобов'язано ФОП усунути порушення частини третьої статті 24 та частини першої статті 24 КЗпП України, виявлені в ході перевірки до 05 квітня 2018 року.

26 березня 2018 року головним державним інспектором відносно ФОП складено протокол про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 268 КУпАП. У протоколі позивач зазначила, що зобов'язується усунути порушення.

Начальник Управління Держпраці у Житомирській області на підставі акту інспекційного відвідування, керуючись статтею 259 КЗпП Українистаттею 53 Закону України "Про зайнятість населення", частиною третьою статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, на підставі абзацу 2 частини другої статті 256 КЗпП України, виніс постанову від 10 квітня 2018 року, якою на ФОП накладено штраф у розмірі 558 450 грн.

ФОП звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до управління Держпраці у Житомирській області, в якому просила, зокрема, визнати неправомірними та скасувати постанову Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу від 10 квітня 2018 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції, позов задовольнив частково та скасував постанову  управління Держпраці про накладення на позивача штрафу в сумі 558 450 грн.

Верховний суд виходив з позиції про неможливість одночасного притягнення підприємця до відповідальності за ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 3 ст. 41 Кодексу України по адміністративні правопорушення за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору.

ВС/КАС звертає увагу, що у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з'ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд взяв до уваги:

(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;

(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;

(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;

(г) суб'єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;

(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.

Водночас положення абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб'єкта приватного права, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність

Застосовуючи ці підходи суд взяв увагу, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору ФОП уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Овруцького районного суду Житомирської області у справі  №286/912/18, що набрала законної сили. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.

Накладення на ФОП штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу від 10 квітня 2018 року є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що постанова Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу від 10 квітня 2018 року підлягає скасуванню.

Аналізуйте судовий акт:  СУД: НЕ МАЄ СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАКОНУ - НЕ МАЄ ПЕРЕВІРКИ (Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №1140/2746/18)

Комплекс процедурних порушень під час перевірки призвели до скасування постанови органу Держпраці про накладення штрафу за ч. 3 ст. 24 КЗпПУ (СУД у справі № 440/4556/18 від 12 лютого 2019 р).

Доведено, що працівник працював за цивільно-правовим договором а не трудовим та скасовано постанову про штраф органу Держпраці на суму 111 690,00 грн. (Суд у справі № 440/4410/18 від 22 лютого 2019 р.)

Якщо засновник підприємства є одночасно його директором, як найманий працівник - позиція суду із спорами між органами Держпраці та ДФС (рішення РОАС від 13.12.2018 р. у справі 1740/2465/18).

Стягнення штрафу та пені одночасно не є притягненням до подвійної відповідальності та не суперечить ст. 61 Конституції України (ВС/КГС у справі № 917/194/18 від 02 квітня 2019 р.)

 

 

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2019 року

Київ

справа №806/2143/18

адміністративне провадження №К/9901/4571/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 806/2143/18

за позовом ОСОБА_2

до Управління Держпраці у Житомирській області

про визнання неправомірними та скасування акта та постанови,

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року (у складі судді Капинос О.В.) та постановуСьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року (у складі колегії суддів: Залімського І.Г., Сушка О.О., Смілянця Е.С.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до управління Держпраці у Житомирській області (далі також - відповідач), в якому просить суд визнати неправомірними та скасувати акт інспекційного відвідування № ЖТ823/28/АВ від 26 березня 2018 року та постанову Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу №ЖИ58/ЖТ823/28/АВ/П/ПТ/ТДФС від 10 квітня 2018 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд,  виходив з того, що в ході судового розгляду справи знайшов підтвердження факт допущення позивачем громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Також суд зазначив, що підстави для скасування акта інспекційного відвідування №ЖТ823/28/АВ від 26 березня 2018 відсутні, оскільки такий не породжує будь-яких правових наслідків для позивача та не є індивідуальним актом в розумінні КАС України, тому у цій частині підстави для задоволення позову відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Також, в касаційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, а також витрати на професійну правничу допомогу.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 13 лютого 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року  відкрито касаційне провадження у справі №   806/2143/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 22 квітня 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про участь в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ФОП ОСОБА_2 укладено цивільно-правові договори:

- від 01 березня 2018 року з ОСОБА_5, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу бариста в строк з 01 березня 2018 року до 01 квітня 2018 року;

- від 05 березня 2018 року з ОСОБА_7, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу пекаря-кондитера в строк з 05 березня 2018 року по 05 квітня 2018 року;

- від 07 березня 2018 року з ОСОБА_3, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу бухгалтера в строк з 07 березня 2018 року по 07 квітня 2018 року;

- від 07 березня 2018 року з ОСОБА_4, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу адміністратора в строку з 07 березня 2018 року до 07 квітня 2018 року;

- від 20 березня 2018 року з ОСОБА_11, за умовами якого виконавець зобов'язується виконати роботу пекаря-кондитера в строк з 20 березня 2018 року по 20 квітня 2018 року.

За результатами аналізу інформації, викладеної у листі виконавчого комітету Овруцької міської ради від 12 березня 2018 року № 09-16/500 про прохання здійснити перевірку, у т.ч. ФОП ОСОБА_2, 21 березня 2018 року начальник Управління Держпраці в Житомирській області Сечін С.М. виніс наказ №419 про проведення в період 23 березня 2018 року по 26 березня 2018 року позаплановий захід державного нагляду у формі інспекційного відвідування в ФОП ОСОБА_2 з питань додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.

На підставі наказу № 419 та направлення на проведення заходу державного контролю від 21 березня 2018 року № 356/04 у період з 23 березня 2018 року по 26 березня 2018 року інспектором Гусаківським Ю.М. у присутності ФОП ОСОБА_2 проведено інспекційне відвідування в кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1, за результатами якого складено акт № ЖТ 823/28/АВ від 26 березня 2018 року.

В ході інспекційного відвідування встановлено, що ФОП ОСОБА_2 було допущено до роботи 5 громадян без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням, та повідомлення ДФС про прийняття працівників на роботу. Натомість ФОП укладено цивільно-правові договори, які мають ознаки трудових договорів, в яких відсутній характер, вид і об'єм робіт, послуг, які виконавець зобов'язаний виконувати.

26 березня 2018 року інспектором праці винесено припис, яким відповідно до пункту 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295зобов'язано ФОП ОСОБА_2 усунути порушення частини третьої статті 24 та частини першої статті 24 КЗпП України, виявлені в ході перевірки до 05 квітня 2018 року.

26 березня 2018 року головним державним інспектором відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення № ЖТ823/28/АВ/П/ПТ про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 268 КУпАП. У протоколі позивач зазначила, що зобов'язується усунути порушення.

Начальник Управління Держпраці у Житомирській області Сечін С.М., на підставі акту інспекційного відвідування, керуючись статтею 259 КЗпП Українистаттею 53 Закону України "Про зайнятість населення", частиною третьою статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пунктом 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, на підставі абзацу 2 частини другої статті 256 КЗпП України, виніс постанову від 10 квітня 2018 року № ЖИ58/ЖТ823/28/АВ/П/ПТ/ТД-ФС, якою на ФОП ОСОБА_2 накладено штраф у розмірі 558 450 грн.

Позивач, вважає акт інспекційного відвідування та постанову про накладення штрафу протиправними, а тому звернулася до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зокрема, посилається на те, що відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме порушення, а оскільки Позивача вже було притягнено до відповідальності за частиною третьою статті 41 КУпАП за те саме порушення, то це виключає притягнення її до відповідальності за абзацом 1 частини другої статті 265 КЗпП України.

Наголошує на тому, що станом на день винесення постанови Управлінням Держпраці у Житомирській області від 10 квітня 2018 року вже було прийнято постанову Овруцького районного суду Житомирської області у справі № 286/912/18, тобто позивача за одне й те правопорушення повторно притягнули до відповідальності, що суперечить гарантіям, встановленим статтею 61 Конституції України.

Також, щодо вимоги касаційної скарги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивач зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, пов'язану з цією справою на стадії подання касаційної скарги, включаючи вивчення та аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики, написання та підготовку до подачі касаційної скарги, склав 28   000 грн. Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі, копії двох квитанцій про оплату послуг, наданих адвокатом згідно рахунку-фактури № 11/19 від 04 лютого 2019 року на 13   500 грн. та 14   500 грн. відповідно, додаються до касаційної скарги.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З приводу доводів касаційної скарги щодо повторного притягнення позивача до відповідальності за одне й те саме правопорушення суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28 грудня 2014 року.

Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб'єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб'єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з'ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАПдо одного виду.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги:

(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;

(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;

(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;

(г) суб'єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;

(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.

Водночас положення абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: "фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)", а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб'єкта приватного права, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність

Застосовуючи ці підходи суд звертає увагу, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору підприємця ОСОБА_2 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Овруцького районного суду Житомирської області у справі № 286/912/18, що набрала законної сили. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.

Накладення на ОСОБА_2 штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу №ЖИ58/ЖТ823/28/АВ/П/ПТ/ТДФС від 10 квітня 2018 року є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що постанова Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу №ЖИ58/ЖТ823/28/АВ/П/ПТ/ТДФС від 10 квітня 2018 року підлягає скасуванню.

З приводу позовних вимог про скасування акта інспекційного відвідування № ЖТ823/28/АВ від 26 березня 2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За приписами пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень законодавства, не є рішенням суб'єкт владних повноважень, який безпосередньо породжує правові наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин і носить обов'язковий характер. Натомість акт перевірки є тільки службовим документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства та його дотримання. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Зафіксовані у акті факти можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб'єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Тобто, акт є лише носієм доказової інформації.

Водночас, обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для скасування акту інспекційного відвідування № ЖТ823/28/АВ від 26 березня 2018 року відсутні, оскільки такий не породжує будь-яких правових наслідків для позивача та не є індивідуальним актом в розумінні КАС України, тому у цій частині підстави для задоволення позову відсутні.

З приводу вимог касаційної скарги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 28   000 грн. суд зазначає наступне.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем заявлені до відшкодування витрати пов'язані з професійною правничою допомогою отриманою від адвоката, у цій справі на стадії подання касаційної скарги, включаючи вивчення та аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики, написання та підготовку до подачі касаційної скарги. До касаційної скарги позивачем додано:

- копію договору про надання правової допомоги від 04 лютого 2019 року;

- детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги від 13 лютого 2019 року;

- копія рахунку-фактури № 11/19 від 04 лютого 2019 року;

- копії квитанцій про оплату послуг від 05 лютого 2019 року № 0.0. 1259384673.1 на суму 13 500 грн. та № 0.0. 1259247844.1 на суму 14 500 грн.

Так, із змісту договору про надання правової допомоги від 04 лютого 2019 року вбачається, що він укладений між ОСОБА_2 (клієнт) та Адвокатським бюро  «Івана Хомича» (Адвокатське бюро), відповідно до пункту 1.1 цього договору клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Згідно пункту 4.1 договору про надання правової допомоги від 04 лютого 2019 року за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокатському бюро суму в розмірі 28   000 грн. протягом 3-х робочих днів з дня підписання цього договору.

Відповідно до пункту 4.3 зазначеного Договору за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро  юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту Адвокатським бюро факсимільним зв'язком або поштою. На письмову вимогу клієнта, Адвокатське бюро може надати Акт про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією.

Суд наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Однак, позивачем до касаційної скарги не додано акт виконаних робіт відповідно до пункту 4.3 договору про надання правової допомоги від 04 лютого 2019 року, який би підтвердив виконання Адвокатським бюро  «Івана Хомича» своїх обов'язків щодо надання правничої допомоги ОСОБА_2 у справі № 806/2143/18, а саме: консультація з правових питань,  вивчення та аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики, написання та підготовку до подачі касаційної скарги, а також підтверджував би кількість витрачених годин на надання послуг та вартість цих послуг.

Позивачем наданий детальний опис виконання робіт (надання послуг) від 13 лютого 2019 року, а саме: консультація з правових питань,  вивчення та аналіз матеріалів справи, аналіз судової практики, написання та підготовку до подачі касаційної скарги, на що затрачено 28 години і встановлено вартість 28   000 грн.

Досліджуючи наданий позивачем опис, суд вбачає, що в ньому не міститься інформації про надання послуг по справі № 806/2143/18 (касаційне провадження К/9901/4571/19), опис не містить жодної інформації щодо надання консультацій з правових питань позивачу у справі № 806/2143/18; вивчення та аналізу матеріалів справи (в матеріалах справи не міститься жодної інформації, що адвокати Адвокатського бюро «Івана Хомича» ознайомлювалися та вивчали матеріали справи, робили копії із матеріалів справи та вчиняли будь-які інші процесуальні дії); правової оцінку та аналізу судової практики; щодо підготовки касаційної скарги, її копій та додатків до неї.

Суд звертає увагу на те, що касаційна скарга підписана позивачем, судовий збір сплачений позивачем, крім того, всі копії додані до касаційної скарги завірені ОСОБА_2 В матеріалах справи відсутній будь-який виготовлений, підписаний або завірений документ, який би свідчив про надання адвокатом Хомич І.О. правничої допомоги позивачу у справі № 806/2143/18.

Відтак, не визначення змісту та обсягу конкретної діяльності унеможливлює прийняття опису, як доказу який підтверджує витрати на правничу допомогу саме по цій адміністративній справі на стадії касаційного провадження.

З приводу копії рахунку-фактури № 11/19 від 04 лютого 2019 року, то він не містить жодної інформації щодо кількісних та якісних характеристик про надання позивачу правничої допомоги Адвокатським бюро «Івана Хомича» у справі № 806/2143/18. Зазначений документ містить ціну в розмірі 28   000 грн., що підлягає оплаті відповідно до договору про надання правничої допомоги від 04 лютого 2019 року і не є належним доказом надання правничої допомоги позивачу у цій справі.

Надані позивачем копії квитанцій про оплату послуг від 05 лютого 2019 року № 0.0. 1259384673.1 на суму 13 500 грн. та № 0.0. 1259247844.1 на суму 14 500 грн. заявлених до відшкодування витрат не містять належного, повного призначення платежу, які б дозволяли ідентифікувати їх як такі, що сплачені за надання правничої допомоги позивачу у справі  № 806/2143/18 та відмітки Банку про його проведення відповідно до пунктів 1.22, 2.3, 2.24 "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" затвердженої Постановою Національного банку України від 21січня 2004 № 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/8976).

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані суду касаційної інстанції матеріали, не доводять факту понесення адвокатом витрат пов'язаних з цією справою на стадії подання касаційної скарги.

Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Враховуючи те, що наданими до суду касаційної інстанції, документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги касаційної скарги про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічна правова позиція Верховним судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі №810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі №826/8107/16 та від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10     % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №     34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом третім частини першої статті 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права підлягають скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову.

При цьому, оскільки колегія суддів скасовує рішення судів попередніх інстанцій та приймає нове рішення, не повертаючи справу на новий судовий розгляд, то відповідно до статті 139 КАС України касаційний суд має вирішити питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції № 0.0.1028058037.1 від 04 травня 2018 року та 0.0. 1047945122.1 від 29 травня 2018 року  ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 6   289.30 грн.; квитанції № 0.0.1169793339.1 від 25 жовтня 2018 року ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 9 433.96 грн.; квитанції № 79167 від 10 лютого 2019 ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 12 578.60 грн., що в цілому складає 28 301,86 грн.

Отже, ця сума судових витрат (судового збору) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління Держпраці у Житомирській області.

Керуючись статтями 341345349351355356359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання неправомірними та скасування акта та постанови задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати постанову Управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу №ЖИ58/ЖТ823/28/АВ/П/ПТ/ТДФС від 10 квітня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Житомирській області (вул. Шевченка, 18-А, м. Житомир, 10008, Код ЄДРПОУ 39790560) судові витрати на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) у сумі 28 301,86 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

Головуючий                                                                                 Я.О. Берназюк

Судді:                                                                                          М.І. Гриців

                                                                                          Н.В. Коваленко

12650
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення