30.04.2020 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

УВАГА! ВАЖЛИВО! Чергова нісенітниця від ВП ВС: Відтепер за оскарження адмінпостанов доведеться платити судовий збір (ВП/ВС у справі № 543/775/17 від 18.03.2020)

УВАГА! ВАЖЛИВО! Чергова нісенітниця від ВП ВС: Відтепер за оскарження адмінпостанов доведеться платити судовий збір (ВП/ВС у справі № 543/775/17 від 18.03.2020) - 0_91762100_1588232801_5eaa8261e00d5.jpg

Фабула судового акту: «Возмущенью нет предела!» Такою була моя реакція на запропоноване до уваги судове рішення.

Як правило я утримуюсь від критики суду, оскільки судова гілка є останньою надією на вирішення спорів, окремих проблем у правозастосуванні.

Судова практика показує, що переважна кількість постанов про накладення адміністративних стягнень, які оскаржуються в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства, скасовуються судами внаслідок неправомірних дій працівників поліції при фіксації правопорушення, складання адміністративного протоколу.

Свого часу Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України, в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16) висловилась про те, що за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом «Про судовий збір», сплаті не підлягає.

Використовуючи такий висновок про застосування права позивачі не сплачували судовий збір у вказаній категорії справ, що максимально сприяло відновленню порушених прав осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності адже суми штрафів у порівнянні із судовим збором, який би мав бути сплачений є співмірними.

У даному рішенні Велика Палата перекрутила все тільки можна було перекрутити та фактично зобов’язала позивачів у справах про визнання постанов про притягнення до адміністративної відповідальності сплачувати судовий збір як за подання позовів так і за їх оскарження в апеляційному та касаційному порядках.

При цьому мотивація такого рішення викликає щонайменше подив…

У даній справі Управління патрульної поліції подало апеляційну скаргу на постанову місцевого суду про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення протиправним.

Натомість апеляційний суд вказану скаргу повернув скаржнику у зв’язку з несплатою судового збору, мотивуючи своє рішення тим, що а подання апеляційної скарги у справі про адміністративне правопорушення судовий збір сплачується суб`єктом владних повноважень на загальних підставах, у порядку та розмірах, установлених Законом України «Про судовий збір».

При цьому за відсутності поняття державного мита в межах Закону «Про судовий збір», навіть якщо вважати держмито платежем, тотожним судовому збору, то за приписами частини четвертої статті 288 КУпАП саме позивач (особа, на яку накладене адміністративне стягнення) звільняється від сплати держмита. Ця норма є абсолютною та не встановлює можливості для неоднозначного її трактування. Натомість апелянт є не особою, яка оскаржує накладену постанову у справі про адміністративне правопорушення, а є суб`єктом владних повноважень, який приймав спірну постанову.

Управління патрульної поліції на таке рішення апеляційного суду подало касаційну скаргу мотивуючи її тим, що під час вирішення питання про звільнення скаржника від сплати судового збору суд апеляційної інстанції не врахував викладених в апеляційній скарзі пояснень про те, що ставка судового збору за подання позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення не встановлена Законом «Про судовий збір», а частина п’ята статті 288 КУпАП звільняє осіб, які оскаржують таку постанову, від сплати державного мита. Таким чином, розмір ставки за подання цього позову становить 0,00 грн, а тому і за подання апеляційної та касаційної скарг необхідно сплатити також 0,00 грн.

Касаційну скаргу було передано для вирішення до Великої Палати Верховного Суду, яка останню залишила без задоволення.

Приймаючи таке рішення ВП ВС заначила, що статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Тож особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору (sic!). У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон України «Про судовий збір» винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

Аналізуйте судовий акт: Подання позивачем або відповідачем апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір сплаті не підлягає (КАС/ВС від 25.06.2019р, № 194/1112/16-а)

КАС/ВС висловив правову позицію, що судовий збір не слід сплачувати при оскарженні додаткового судового рішення (Об'єднана палата КАС/ВС від 20.12.2019 р. №240/6150/18)

За подання апеляційної чи касаційної скарги при оскарженні постанови про адміністративне правопорушення судовий збір НЕ сплачується (ВСУ від 13 грудня 2016 р. у справі 306/17/16-а)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 543/775/17

Провадження № 11-1287апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Полтавської області Департаменту патрульної поліції (далі - Управління поліції), інспектора роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції (далі - інспектор поліції) Дуканіча Ігоря Вікторовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення

за касаційними скаргами Управління поліції на ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня та 15 листопада 2017 року,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії інспектора поліції Дуканіча І. В. щодо винесення стосовно нього постанови від 19 серпня 2017 року серії АР № 483366 про адміністративне правопорушення;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 19 серпня 2017 року серії АР № 483366 про адміністративне правопорушення, якою накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн за порушення частини другої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Оржицький районний суд Полтавської області постановою від 8 вересня 2017 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 9 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Управління поліції залишив без руху у зв`язку з ненаданням оригіналу квитанції про сплату судового збору, а ухвалою від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу повернув відповідачу у зв`язку з несплатою судового збору.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу у зв`язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, відступивши від правової позиції Верховного Суду України, зазначив, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Пунктом 13 розділу VIII «;Прикінцевих та перехідних положень» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень; далі - КАС України) встановлено, що закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Отже, за подання апеляційної скарги у справі про адміністративне правопорушення судовий збір сплачується суб`єктом владних повноважень на загальних підставах, у порядку та розмірах, установлених Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, за відсутності поняття державного мита в межах Закону № 3674-VI, навіть якщо вважати держмито платежем, тотожним судовому збору, то за приписами частини четвертої статті 288 КУпАП саме позивач (особа, на яку накладене адміністративне стягнення) звільняється від сплати держмита. Ця норма є абсолютною та не встановлює можливості для неоднозначного її трактування. Натомість апелянт є не особою, яка оскаржує накладену постанову у справі про адміністративне правопорушення, а є суб`єктом владних повноважень, який приймав спірну постанову.

За таких обставин звільнення від сплати судового збору відповідача - суб`єкта владних повноважень буде суперечити не тільки вимогам частини четвертої статті 288 КУпАП, а також і Закону № 3674-VІ, і жодний ретроспективний аналіз статті 288 КУпАП та Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» щодо права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення не дає підстав вважати, що суб`єкт владних повноважень є особою, яка не повинна сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, Управління поліції звернулося до суду касаційної інстанції зі скаргами, у яких, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені ухвали суду апеляційної інстанції та направити справу до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

На обґрунтування касаційної скарги Управління поліції зазначило, що під час вирішення питання про звільнення скаржника від сплати судового збору суд апеляційної інстанції не врахував викладених в апеляційній скарзі пояснень про те, що ставка судового збору за подання позову про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення не встановлена Законом № 3674-VІ, а частина п'ята статті 288 КУпАП звільняє осіб, які оскаржують таку постанову, від сплати державного мита. Таким чином, розмір ставки за подання цього позову становить 0,00 грн, а тому і за подання апеляційної та касаційної скарг необхідно сплатити також 0,00 грн. Отже, безпідставно зобов`язано скаржника усунути недоліки шляхом направлення до Харківського апеляційного адміністративного суду оригіналу квитанції про сплату судового збору.

Крім того, Управління поліції просить суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги взяти до уваги висновки колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладені в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16), згідно з якими за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VІ, сплаті не підлягає.

Вищий адміністративний суд України ухвалами від 25 жовтня та 29 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження у зазначеній справі.

На підставі підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України у чинній редакції касаційна скарга була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 1 листопада 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 8 пункту 1розділу VII «Перехідні положення» КАС України, оскільки вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16) з аналогічними правовідносинами.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у вказаній постанові, за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, дослідивши норми матеріального права щодо застосування судами попередніх інстанцій статті 288 КУпАП і норм, що встановлюють порядок сплати судового збору у справах про адміністративні правопорушення, вважає, що від сплати судового збору звільнені лише позивачі за подання позовної заяви до суду першої інстанції, що передбачено частиною четвертою статті 288 КУпАП, а за звернення з апеляційними скаргами сторони повинні сплачувати судовий збір у загальному порядку, оскільки ані КУпАП, ані Закон № 3674-VІ чи інші закони такої норми, яка б дозволяла звільняти їх від сплати судового збору, не містять.

Крім того, суд зазначив, що розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності необхідно обчислювати та здійснювати в порядку, визначеному Законом № 3674-VІ.

Наведені обставини, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, свідчать про те, що справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 5 листопада 2018 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 березня 2019 року прийняла цю справу до розгляду та призначила її розгляд у порядку письмового провадження.

4 червня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 12/0/30-19, виданим на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 «Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду», відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4 червня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

На час розгляду справи відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи та заперечення на них, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закону № 3674-VІ.

За статтями 1, 2 Закону № 3674-VІсудовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина друга статті 3 Закону № 3674-VІ містить перелік об`єктів, за які не справляється судовий збір, а стаття 5 цього Закону - перелік суб`єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг тощо, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 4 цього ж Закону за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також за правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа - підприємець/юридична особа/суб`єкт владних повноважень).

Органи (посадові особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 213 КУпАП, згідно з якою справи про адміністративні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; 2) виконавчими комітетами (а в населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад та їх посадовими особами, уповноваженими на те цим Кодексом; 4) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом; 5) органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається КУпАПта іншими законами України.

Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається КУпАПта іншими законами України (стаття 246 КУпАП).

За статтею 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)), дату народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою статті 283 КУпАП, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою статті 283 КУпАП, повинна містити відомості про адресу вебсайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1-4 статті 213 КУпАП, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.

Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Відповідно до статті 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.

Разом з тим, згідно з пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи (як і постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Наведеним вище нормам статті 288 КУпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першої статті 20 КАС України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 286 КАС України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

З цих положень убачається, що оскарження рішень дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється шляхом подання до суду позовної заяви.

За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (у редакцій, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито справлялося, зокрема, з позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.

Частиною четвертою статті 288 КУпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Аналіз установленого статтею 288 КУпАП права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження визначені і діють у редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху».

З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за подання заяв, скарг до суду, в тому числі у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління, сплачується інший платіж - судовий збір, самостійні правові засади справляння якого, платники, об`єкти та розміри його ставок, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення визначено Законом № 3674-VI .

Прийняття Закону № 3674-VI не обмежує можливість дії чи прийняття у майбутньому законодавчих актів, які визначають пільги щодо сплати судового збору, отже, питання справляння судового збору, крім Закону № 3674-VІ, може регулюватися іншим законодавством (наприклад, частиною другою статті 239-1 КАС України в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIІI «Про забезпечення права на справедливий суд», згідно з якою за подання і розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується, тоді як у Законі № 3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судового збору немає).

Визначальним у такому випадку є наявність норми, припису про те, що у разі звернення до суду особа не обтяжується обов`язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах при поданні до суду заяви чи скарги.

Відповідно до положень статей 3, 5 Закону № 3674-VI серед осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, немає таких, які б звільнялися від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, чи виключали б позовну заяву на постанову про накладення адміністративного стягнення з об`єктів оплати судовим збором.

Також Законом України від 19 вересня 2013 року № 590-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни до положень КУпАП щодо сплати судового збору. Так статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення, а розмір та порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно з приписами частини сьомої статті 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина п`ята статті 4 Закону № 3674-VI).

Інших видів платежів (зокрема, у вигляді державного мита) у випадку звернення особи до суду Закон № 3674-VI не передбачає.

Тож особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішеннямпро накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

За частиною другою статті 171-2 КАС України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності було остаточним і оскарженню не підлягало. Водночас, положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 171-2 КАС України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Адже у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.

Як до, так і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015, Закон № 3674-VI не визначав і не визначає окремо об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас, вирішуючи порушене у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з обсягу прав у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, який би забезпечував ефективний судовий захист, включаючи в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод учасників судового провадження, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень, як складової права осіб на доступ до суду.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд України в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16) зазначив таке: «У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, статей 2-4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. КУпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.

У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.

Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об`єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 КУпАП, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.

У зв`язку з цим за подання позивачем або відповідачем - суб`єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.»

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від такого висновку, вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції відповідають вимогам процесуального закону, який установлює порядок прийняття до розгляду апеляційної скарги на рішення суду попередньої інстанції, їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці Полтавської області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.

2. Ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня та 15 листопада 2017 року у справі № 543/775/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття й оскарженню не підлягає.

Судді

24495
Просмотров
6
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0