Ухвала

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 185/7452/17

провадження № 61-1520ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту договору позики,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 09 березня 2017 року вона уклала з ОСОБА_1 договір позики, згідно якого передала останньому грошові кошти в розмірі 998,40 грн з умовою їх повернення до 23 березня 2017 року.

Договір було укладено у простій письмовій формі. З метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики від 09 березня 2017 року, в той же день між нею та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого останній разом з ОСОБА_1 відповідають як солідарні боржники за зобов'язаннями ОСОБА_1 за договором позики в обсязі 200,00 грн. ОСОБА_1, взявши грошові кошти в сумі 998,40 грн за договором позики від 09 березня 2017 року, з кінцевим терміном їх повернення до 23 березня 2017 року, заборгованість у встановлений термін не погасив. Згідно пункту 4.2. укладеного договору позики, у разі порушення строків повернення позики позичальник сплачує проценти, які складають 10% в день від суми простроченої заборгованості до дня повного розрахунку позичальника з позикодавцем. Враховуючи вищенаведене та уточнивши позовні вимоги ОСОБА_2 просила стягнути з відповідачів суму боргу за договором позики в розмірі 51
113,28 грн та судові витрати по справі.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання пункту 4.2 договору позику недійсним, оскільки вважає, що при укладанні договору позики від 09 березня 2017 року, відповідачем порушені положення статей 203, 215 ЦК України, внаслідок чого сума боргу перевищує суму основного зобов'язання в 17 разів.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики сумі 51 113,28 грн, з яких: 998,40 грн - заборгованість за тілом позики; 50 114,88 грн - заборгованість за процентами.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, у межах вказаної суми, на користь ОСОБА_4 борг за договором поруки у сумі 200,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту договору позики відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

11 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пунктів 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд вважає, що ця справа є малозначною в силу своїх властивостей, при цьому суд врахував предмет первісного і зустрічного позовів та характер правовідносин, у яких виник спір, а саме, що справа належить до однієї з найпоширеніших категорій справ, які розглядаються в судах України. Також і те, що ціна первісного позову (51 113,28 грн) є меншою, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (960 500,00 грн).

Крім того, при визначенні справи малознаною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Наведені в касаційні скарзі доводи про те, що ця справа має виняткове значення для заявника та може мати суспільний інтерес, оскільки суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги заявника проігнорував порушення судом першої інстанції норм процесуального права, Верховний Суд відхиляє з урахуванням того, що вони по своїй суті зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням апеляційного суду та не свідчать про наявність підстав визначених підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилково відніс дану справу до малозначних, оскільки у його зустрічному позові є немайнова вимога, Верховний Суд відхиляє з урахуванням того, що пункт 2 частини 6 статті 19 ЦПК України передбачає право суду на визнання справи, яка містить немайнові вимоги, малозначною.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту договору позики відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак