Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.06.2021 року у справі №308/12393/20

Ухвала

Іменем України

04 червня 2021 року

м. Київ

справа № 308/12393/20

провадження № 61-9051ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня

2021 року у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Мукачівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Івано-Франківськ), Ужгородський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Івано-Франківськ), про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження, заінтересовані особи: Мукачівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто

Івано-Франківськ (далі - Мукачівський ВДРАЦС Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції України (місто Івано-Франківськ)), Ужгородський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

(місто Івано-Франківськ (далі - Ужгородський МВДРАЦС Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції України (місто Івано-Франківськ)),

про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 вказує на помилковість вказаних відомостей у свідоцтві про її народження у графі "національність матері дитини" та необхідність встановлення факту неправильності актового запису.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд встановити факт неправильності актового запису від 03 лютого 1956 року № 74 про народження ОСОБА_2, (на даний час місце зберігання актового запису - Ужгородський МВДРАЦС Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції України (місто Івано-Франківськ)), а саме: в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 від 03 лютого 1956 року

ОСОБА_2 щодо відомостей про матір дитини змінити у графі "національність матері дитини" з "українка" на "полька".

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 25 листопада 2020 року у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 25 листопада 2020 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити

у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Встановлено, що 24 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження, заінтересовані особи: Мукачівський ВДРАЦС Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції України (місто Івано-Франківськ), Ужгородський МВДРАЦС міський відділ державної Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції України

(місто Івано-Франківськ), в якій просила встановити факт неправильності актового запису від 03 лютого 1956 року № 74 про народження

ОСОБА_2, а саме: в свідоцтві про народження серії

НОМЕР_1 від 03 лютого 1956 року ОСОБА_2 щодо відомостей про матір дитини змінити у графі "національність матері дитини"

з "українка" на "полька".

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин 2 , 7 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими частин 2 , 7 статті 19 ЦПК України,

у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частині 1 статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення).

У вказаній справі ОСОБА_1 звернулась із заявою про встановлення факту належності її та її матері до певної національності, посилаючись на те, що у відповідному актовому записі, а саме - свідоцтві про народження

у графі національність її матері було зазначено "українка", що, на її думку,

є підставою для внесення змін до вказаного актова запису. При цьому, заявник до органів ДРАЦС не зверталась, рішення, дії чи бездіяльність вказаного органу щодо внесення змін до актових записів цивільного стану не оскаржує.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18 (провадження 14-215цс19) зазначила, що питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України 31 грудня 1991 року № 24 "Про порядок зміни громадянами України національності" від, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.

Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України "Про національні меншини в Україні". Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Статтею 300 ЦК України передбачено, що особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого

і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону "Про національні меншини в Україні". Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності.

Аналогічні висновки також викладені у постановах Верховного Суду

від 18 березня 2020 року у справі 761/36561/19 (провадження № 61-21818св19), від 03 липня 2019 року у справі № 127/849/17-ц (провадження № 61-12551св18) та від 30 липня 2020 року у справі № 127/25885/18 (провадження № 61-9090 св19).

Враховуючи вищевказані обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що норми ЦПК України не передбачають можливості розгляду в порядку окремого провадження заяв про встановлення факту належності особи до певної національності, встановлення неправильності в актовому записі про народження та зобов'язання внести зміни до актових записів щодо національності особи - такі заяви підлягають розгляду в позовному провадженні. Заявниця не позбавлена права звернутися до органів державної реєстрації актів цивільного стану як суб'єкта владних повноважень з метою внесення змін до актового запису про народження у частині національності, а у випадку відмови - оскаржити такі дії в суді в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частинами 5 , 6 статті 394 ЦПК України передбачено, що питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Також до касаційної скарги додано клопотання про передачу справи № 308/12393/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про передачу справи № 308/12393/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись частинами 4 , 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Мукачівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Івано-Франківськ), Ужгородський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місто Івано-Франківськ), про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

від 25 листопада 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук