Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.04.2020 року у справі №500/6111/17

Ухвала

09 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 500/6111/17

провадження № 61-6094ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", Банк) звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 62 184,29 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції зробив висновок, що позивачем не доведений факт укладення договору з відповідачем, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення між сторонами у належній формі кредитного договору, а відтак, недоведеними є обставини також щодо існування заборгованості та обґрунтованості її розміру.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Банку, які надані суду для дослідження, не містять підпису ОСОБА_1, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 грудня 2008 року шляхом підписання заяви-анкети.

Позивачем не надано докази того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Банку, а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

АТ КБ "ПРИВАТБАНК" 20 березня 2020 року засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій як такі, що ухвалені із порушенням норм матеріального права, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Щодо віднесення справи, рішення у якій оскаржується учасником справи, до категорії малозначних (справа незначної складності)

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Згідно з пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102,00 грн.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ціна позову у цій справі складає 62 184,29 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень статті 19 ЦПК України, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Урахувавши усі обставини цієї справи, Суд визнає, що справа є такою, що не становить значної складності для вирішення судами (тобто, за визначенням, є малозначною справою).

Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Доводи касаційної скарги, що зазначена справа має виняткове значення для банку, оскільки невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором щодо своєчасності повернення кредитних коштів тягне загрозу повернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банка, Верховним Судом відхиляються. Такі доводи носять формальний характер, що не мають сутнісного характеру для правової системи України. Отже, заявником неналежно обґрунтовано в чому полягає таке виняткове значення у розумінні підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Вочевидь, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, пункт 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", пункт 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", пункт 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, пункт 32, від 02 листопада 2006 року; "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) від 07 липня 2015 року № 18499/08, пункт 29).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості

("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", пункт 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", пункт 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", пункт 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, пункт 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії"

(Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, пункт 48, від 02 жовтня 2012 року).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", пункт 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у зазначеному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргоюАкціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко