Ухвала

28 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 347/714/18

провадження № 61-2694ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

від 07 травня 2012 року у розмірі 64 937,04 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 4 640 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 53
570,49 грн; заборгованість за пенею та комісією -

3 158,12 грн; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн; штраф (процентна складова) - 3 068,43 грн.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 05 вересня 2018 року (у складі судді Гордія В. І.) у задоволенні позову ПАТ
КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року (у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Ясеновенко Л. В. ) рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області

від 05 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 07 травня 2012 року у розмірі 39 481,64 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 4 640 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 33 741,64 грн; заборгованість за пенею та комісією - 1
100 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

28 січня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 12 грудня 2018 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто ціна позову становить 64 937,04 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн).

Як вбачається з резолютивної частини постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

(справа "Зубак проти Хорватії", від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та визнана такою апеляційним судом.

Разом з тим, ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на підпункти "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та вважає, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом, оскільки справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для ОСОБА_1, оскільки останній є безробітним, карткового кредиту не отримував взагалі і належних та допустимих доказів на спростування вказаного позивач суду не надав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Разом з тим, обґрунтованих причин, на підставі яких касаційна скарга ОСОБА_1 повинна бути прийнята Верховним Судом з підстав, передбачених підпунктами "а", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять. Оскільки заперечення в касаційній скарзі по суті позовних вимог (неотримання кредитних коштів на кредитну картку) й та обставина, що відповідач є безробітним, не є підставою для відкриття касаційного провадження з підстав, передбачених підпунктами "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Крім того, судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" від 23 жовтня 1996 року; "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії" від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська