Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.08.2020 року у справі №307/736/20

Ухвала

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 307/736/20

провадження № 61-10781ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" (далі - Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 53 427,12 грн, яка складається з: 37 664,82 грн - заборгованість за кредитом; 2 687,08 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 10 054,88
грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно зі статтею 625 ЦК України, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 2 520,34 грн - штраф (процентна складова).

Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 21 травня 2018 року, згідно якої отримав кредит в розмірі 20 000
грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Ця заява, за твердженням позивача, разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", викладеними на банківському сайті www. privatbank. ua, складає між Банком і відповідачем Договір про надання банківських послуг (далі - Договір). Відповідно до умов статей 207, 634, 638, 639 та 642 ЦК України, Банк вважає, що підписанням вказаної заяви доводиться укладення між сторонами договору в письмовій формі та ознайомлення відповідача з його умовами. На підтвердження обставин, на які позивач посилався, як на підставу для задоволення позову, ним додано до позовної заяви письмові докази: розрахунок заборгованості, паспорт споживчого кредиту, копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", витяг з "Умов та Правил надання банківських послуг".

Заочним рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 37 664,82 грн та 2 102 грн сплаченого судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" - залишено без задоволення.

Заочне рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2020 року - залишено без змін.

20 липня 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" засобами поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у вказаній вище справі, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та неустойкою, ухвалити в цій частині нове рішення задовольнивши позовні вимоги в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей Частиною 9 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Предметом спору в цій справі є стягнення заборгованості у розмірі 53 427,12 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100=210 200 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) і в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Крім цього, заявник вказує, що справа є малозначною, але має для банку виняткове значення, оскільки невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором тягне загрозу повернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банку, що перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси позивача. Проте АТ КБ "ПриватБанк" не обґрунтовує, в чому проявляється виняткове значення для нього цієї справи. Оскільки вказівка на невиконання відповідачем зобов'язань за договором фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що справа має виняткове значення для АТ КБ "ПриватБанк".

У касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для касаційного перегляду судових рішень, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а), в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваного судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу retione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

І. М. Фаловська