УХВАЛА

14 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 924/870/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача - не з'явився,

відповідача - Логінова Т. Ю. (довіреність від 12.11.2019 №11)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

на рішення господарського суду Хмельницької області від 11.11.2019 та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2020

за позовом фізичної особи-підприємця Полятевича В'ячеслава Тадеушевича

до Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування в частині рішення Адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2019 № 13-р/к зі справи № 03-06/06-18

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Полятевич В'ячеслав Тадеушевич (далі - ФОП Полятевич В. Т., позивач) звернувся до суду з позовом до Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.06.2019 №13-р/к у справі №03-06/06-18 (далі - рішення) в частині, що стосується позивача та накладення на нього штрафу у розмірі 68000,00
грн.

У засіданні 10.10.2019 з урахування положень статей 14, 46, 177, 182 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) прийнято заяву позивача (від 02.10.2019), в якій просив визнати недійсним та скасувати рішення відділення АМК в частині визнання дій ФОП Полятевича В. Т. такими, що полягали в узгодженні своєї конкурентної поведінки під час підготовки та проведення 06 грудня 2017 року товарною біржею "Подільська" аукціону по реалізації необробленої деревини та є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів аукціонів (п. 1 рішення) та в частині накладення штрафу у розмірі 68000 грн. на ФОП Полятевича В. Т. (п. 2 рішення).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюване рішення щодо позивача прийняте відповідачем з порушенням, а саме: неповним з'ясуванням та недоведенням обставин, які мають значення для справи та кваліфікації дій позивача як узгоджених та спрямованих на спотворення результатів торгів; невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та з порушенням норм права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Як на правову підставу позову посилається на положення статті 19 Конституції України, та статей 5, 59, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Рішенням господарського суду Хмельницької області (суддя Виноградова В. В. ) залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Саврій В. А., Миханюк М. В., Дужич С. П. ) позов задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення відділення АМК в частині визнання дій ФОП Полятевича В. Т. такими, що полягали в узгодженні своєї конкурентної поведінки під час підготовки та проведення 06 грудня 2017 року товарною біржою "Подільська" аукціону по реалізації необробленої деревини та є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів аукціонів (п. 1 рішення) та в частині накладення штрафу у розмірі 68000 грн. на ФОП Полятевича В. Т. (п. 2 рішення). Стягнуто з відділення АМК на користь ФОП Полятевича В. Т. 1921,00 грн. (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну гривню) витрат зі сплати судового збору, 6345,00 грн. (шість тисяч триста сорок п'ять гривень) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Рішення та постанова мотивовані тим, що висновок відповідача в частині визнання дій ФОП Полятевича В. Т. такими, що полягали в узгодженні своєї конкурентної поведінки під час підготовки та проведення 06 грудня 2017р. товарною біржею "Подільська" аукціону по реалізації необробленої деревини, мають переважно ймовірнісний характер, оскільки ґрунтуються на зроблених відповідачем припущеннях, а не на беззаперечно встановлених фактах узгодження безпосередньо ФОП Полятевичем В. Т. своєї конкурентної поведінки. Наявне у матеріалах справи стенографічне розшифрування аудіозапису розмов суб'єктів господарювання щодо розподілу лотів, здійсненого 05.12.2017 у ресторані "Столичний", на яке посилається у рішенні відповідач, не дає можливості визначити та встановити факт участі ФОП Полятевича В. Т. у проведенні зустрічі за день до проведення аукціону з метою розподілу лотів між учасниками змови.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду і постановою апеляційної інстанції,
20.03.2020 (згідно з відмітками на конверті) відділення АМК звернулося до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відділення АМК та призначено її до розгляду на 14.05.2020.

У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов на електронну пошту Верховного Суду
12.05.2020, ФОП Полятевич В. Т. просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу як пропущений з поважних причин. Заява мотивована тим, що позивач отримав ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі лише 08.05.2020, тобто після визначеного судом строку для подання відзиву. Водночас, у відзиві ФОП Полятевич В. Т. зазначає про безпідставність її доводів та просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Верховний Суд у складі колегії суддів вважає заяву про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню на підставі статті 119 ГПК України.

Скаржник обґрунтував наявність підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішення і постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №924/381/17; від 24.04.2018 у справі №924/380/17; від 27.03.2018 у справі № 924/5614/15; від 20.03.2018 у справі № 907/233/16; від 28.02.2018 у справі №910/28569/15; від 19.03.2019 у справі № 910/1415/18; від 07.08.2018 №924/978/17; від 05.02.2019 № 906/194/18; у постановах Вищого господарського суду України від 27.12.2016 у справі № 924/587/16; від 07.02.2012 у справі №40/5005/6368/2011; від 29.08.2017 у справі №910/28569/15; від 04.11.2015 у справі № 913/654/14; від 05.03.2013 у справі №5020-634/2012.

Касаційну скаргу подано 20.03.2020, тобто після набуття чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX. Розгляд цієї скарги має здійснюватися з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №924/381/17; від 24.04.2018 у справі №924/380/17; від 27.03.2018 у справі № 924/5614/15; від 20.03.2018 у справі № 907/233/16; від 28.02.2018 у справі №910/28569/15; від 19.03.2019 у справі № 910/1415/18; від 07.08.2018 № 924/978/17; від 05.02.2019 № 906/194/18; та у постановах Вищого господарського суду України від 27.12.2016 у справі № 924/587/16; від 07.02.2012 у справі № 40/5005/6368/2011; від 29.08.2017 у справі № 910/28569/15; від 04.11.2015 у справі № 913/654/14; від 05.03.2013 у справі №5020-634/2012, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах і у справі № 924/870/19.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили, зокрема, з такого:

- з наявних у матеріалах справи відповідей Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області, наданих на адвокатські запити, вбачається, що співробітниками відеозапис зустрічі суб'єктів господарювання - учасників аукціону з продажу деревини в ресторані "Столичний" у місті Хмельницькому не здійснювався, стенографічне розшифрування розмов також не здійснювалось, фоноскопічна експертиза голосів по аудіо-, відеозаписам не призначалась; стенографічний запис розмов суб'єктів господарювання в ресторані "Столичний" від
05.12.2017 надано до Управління невстановленою особою;

-покладене в основу рішення відділенням АМК стенографічне розшифрування аудіозапису розмов, не містить інформації про особу, підпису особи, відповідальної за його складання, та дати такого складання, і неспростування доводів про можливість його складення не до проведення аукціону, а за його наслідками;

- в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази на підтвердження факту участі позивача у зустрічі з метою узгодження дій щодо придбання лотів необробленої деревини на аукціоні, зокрема здійснення розподілу лотів, які планувалися до придбання під час аукціону;

- посилання відповідача на відеозаписи проведення аукціону 06.12.2017, під час якого лунали вигуки та репліки, у підтвердження факту змови позивача з іншими учасниками торгів, на здійснення окремих телефонних дзвінків на відповідні телефонні номери у підтвердження пов'язаності позивача з іншими учасниками, не можуть братися до уваги при встановленні узгодження поведінки ФОП Полятевича В. Т., оскільки не стосуються позивача. Відсутність вигуків та реплік позивача та відсутність його телефонних дзвінків відповідачем не заперечувалася;

- як убачається зі змісту рішення відділення АМК, позивач у заявках на участь в аукціоні вказував інформацію про номери лотів, в торгах на які він бажає взяти участь: №9,11,13,15,17,18,46,51,73,77,127,129,133,144,146,148,151,153,155,157,159,161,163,166,228,230,234,236,238,241,243,245,247,249,251,253,255,257,259,261,263,265,276,281,283,285,287,289,364,399,422,477,479,480,482,486,488,490,492,493,562,578. Разом з тим за результатами проведеного Аукціону позивач придбав та уклав договори купівлі-продажу необробленої деревини на лоти №11,46,127,159,163,230,261,422. Посилання відповідача у рішенні на те, що позивач придбав усі лоти, про які домовився попередньо 05.12.2017, а саме: з 3 узгоджених лотів придбав 3, суди попередніх інстанцій не прийняти, оскільки відповідна попередня домовленість, в якій брав участь позивач, доказами не підтверджена;

- в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем аналізу поведінки інших учасників аукціону, що не були відповідачами у справі №03-06/06-18, яка розглядалася адміністративною колегією Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, але які брали участь в аукціоні, в тому числі щодо лотів, заявлених чи придбаних позивачем.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови в інших справах, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.

Верховний Суд зауважує, що зміст поданої касаційної скарги переконливо свідчить про неспростування скаржником зазначених фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішення та постанови.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 924/870/19.

Крім того, аргумент скаржника про те, що судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 345,00 грн. вважає необгрунтованими, оскільки доказів фактичного понесення витрат на правову допомогу суду першої інстанції не надано, а тому зазначені витрати не підлягають відшкодуванню, а також про те, що попередні судові інстанції не врахували постанову Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18 у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, -відхиляється. Так, 03.10.2019 року Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі касаційного господарського суду у справі №922/445/19 зазначено про те, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відділення АМК на рішення господарського суду Хмельницької області від 11.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 у справі № 924/870/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United
Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на рішення господарського суду Хмельницької області від 11.11.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 у справі №924/870/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова