УХВАЛА

03 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 918/631/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Пількова К. М., Случа О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від
19.02.2020 та рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення заборгованості в сумі 3 865 700,89 грн,

за участю представників:

позивача - Боримська І. О., адвокат;

відповідача - Мацепура В. С., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" (далі - ТОВ Українська Бурштинова Компанія") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Бурштин України" (далі - ДП "Бурштин України") в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 28.10.2019, просило стягнути з відповідача 3 865 700,89 грн, з яких: 1 368 078,19 грн - основний борг,1 368 078,19 грн - штраф, 586 268,31 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами, 406
494,63 грн - інфляційні втрати, 111 882,55 грн - 3 % річних, 24 899,02 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між ними форвардним контрактом від 03.02.2016 № 15 в частині поставки оплаченого ТОВ "Українська Бурштинова Компанія" бурштин-сирцю (далі - товар).

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019 (суддя Романюк Ю. Г. ), залишеним без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 (колегія суддів: Гудак А. В., Маціщук А. В., Олексюк Г. Є.), позов задоволено частково.

Вирішено стягнути з ДП "Бурштин України" на користь ТОВ "Українська Бурштинова Компанія" 1 368 078,19 грн основного боргу. В задоволенні вимог про стягнення заборгованості в сумі 2 497 622,70 грн відмовлено.

Закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості у сумі 212 400,83 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено наявність заборгованості у відповідача за форвардним контрактом в сумі 1 368 078,19 грн, що є підставою для її стягнення.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 586 268,31 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, суд першої інстанції виходив з того, що умовами форвардного контракту № 15 розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено, а чинним законодавством не визначено, що такі проценти є штрафними санкціями, тому позивач на підтвердження вимог у цій частині безпідставно посилається на положення частини 6 статті 231 ГК України, яка визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Встановивши неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань в частині вчасного надання відповідачу листів-замовлень на кожну окрему партію товару, як це передбачено умовами форвардного контракту, що призвело до порушення відповідачем строків на поставку продукції, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача 1 368 078,19 грн штрафу та 24 899,02 грн пені.

Також суди виходили з того, що оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні ЦК України, то застосування позивачем ЦК України для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим.

При цьому суди послалися на аналогічні правові позиції, наведені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 07.03.2018 у справі № 910/23585/16, від 26.10.2018 у справі № 910/1775/18, від 21.06.2019 у справі №910/9288/18, від 01.07.2019 у справі № 910/5773/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18 та від 18.12.2019 у справі № 906/190/19.

Суди наголосили, що частиною 3 статті 693 ЦК України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. Проте умовами укладеного між сторонами форвардного контракту розмір таких процентів не встановлений.

Апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції здійснено в межах вимог апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 406 494,63 грн інфляційних втрат і 111 882,55 грн - 3 % річних.

Відхиляючи довід апеляційної скарги про необхідність врахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 331/5054/15-ц, суд апеляційної інстанції зазначив, що правові висновки про застосування норм матеріального права, зокрема статті 625 ЦК України, викладені у наведеній постанові, зроблені виходячи з інших правовідносин сторін, а саме щодо пріоритету ЦК України перед актами законодавства про захист прав споживачів у правовідносинах сторін, заснованих на договорах роздрібної купівлі-продажу побутової техніки.

У касаційній скарзі ТОВ "Українська Бурштинова Компанія" не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення 406 494,63 грн інфляційних втрат і 111 882,55 грн - 3 % річних та просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції - в частині відмови у задоволенні зазначених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення.

При цьому скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 524, 533, 534, 535, 625 ЦК України та на неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 15.05.2019 у справі № 331/5054/15-ц. ТОВ "Українська Бурштинова Компанія" вважає наведену судами практику Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду нерелевантною та такою, що суперечить зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, яку було ухвалено пізніше.

У відзиві на касаційну скаргу ДП "Бурштин України" наголошує на правильному застосуванні судами попередніх інстанцій положень частини 2 статті 625 ЦК України та просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а законні та обґрунтовані рішення судів попередніх інстанцій залишити в силі.

Отже, предметом касаційного перегляду є стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за порушення негрошового зобов'язання, на підставі положень частини 2 статті 625 ЦК України.

Так, відповідно до положень частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів вважає, що грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок божника з такої сплати.

Таким чином, на думку колегії суддів, негрошове зобов'язання в якому одна сторона зобов'язана виконати свій обов'язок на користь іншої сторони, має свою вартість і після його порушення, воно набуває характеру грошового, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.

Разом з тим, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/9288/18, від 01.07.2019 у справі № 910/5773/18 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, де предметом спору є стягнення за договором поставки, наведено висновок про те, що оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України, то застосування позивачем частини 2 статті 625 ЦК України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3 % річних є помилковим.

Також Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від
10.10.2019 у справі № 760/7459/16-ц залишив без змін оскаржувані у справі судові рішення, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційний втрат, оскільки зобов'язання, що виникли між сторонами, не є грошовими, а випливають з договору побутового підряду, тому до даних правовідносин положення статті 625 ЦК України не застосовуються.

Натомість у постанові від 18.03.2020 у справі № 643/20458/17-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду проаналізувавши положення частини 2 статті 625 ЦК України дійшов висновку, що на підставі попереднього договору між сторонами виникло грошове зобов'язання, невиконання якого зумовлює застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України, а тому відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

З наведеного вбачається неоднакове застосування касаційними судами положень частини 2 статті 625 ЦК України під час вирішення спору про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за порушення негрошового зобов'язання.

Положеннями статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" унормовано, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд, зокрема забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; забезпечує апеляційні та місцеві суди методичною інформацією з питань правозастосування.

Згідно з положеннями частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в перелічених вище та раніше ухвалених постановах касаційного господарського суду та касаційного цивільного суду.

Отже, з метою забезпечення правової визначеності та передбачуваності правозастосування, а також враховуючи роль Верховного Суду в системі судоустрою України, передача даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики судів як господарської так і цивільної юрисдикції.

Зважаючи на викладені вище обставини, керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

УХВАЛИВ:

Справу № 918/631/19 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" на постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 та рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019 у даній справі передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя К. Пільков

Суддя О. Случ