Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.11.2020 року у справі №927/989/19

УХВАЛА

03 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 927/989/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І. Б. (головуючий), Бенедисюка І. М., Булгакової І. В.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О. В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Чернігівобленерго" - Сиводід О. П., адвокат (довіреність від 17.12.2019 № 41/7466),

відповідача - фізичної особи - підприємця Масьоми Олександра Леонідовича - Масьома О. Л. (особисто),

розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи - підприємця Масьоми Олександра Леонідовича

на рішення господарського суду Чернігівської області від 17.06.2020 (суддя Моцьор В. В. ),

додаткове рішення господарського суду Чернігівської області від 20.07.2020 (суддя Моцьор В. В. )

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 (головуючий суддя: Іоннікова І. А., судді: Тарасенко К. В., Михальська Ю. Б. )

у справі № 927/989/19

за позовом акціонерного товариства "Чернігівобленерго" (далі - Товариство)

до фізичної особи - підприємця Масьоми Олександра Леонідовича (далі -Підприємець)

про стягнення вартості необлікованої електричної енергії у сумі 221 984,88 грн.,

та за зустрічним позовом Підприємця

до Товариства

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Підприємця про стягнення боргу за безоблікове споживання електричної енергії в сумі 221 984,88 грн.

Підприємець звернувся до господарського суду Чернігівської області із зустрічним позовом у справі до Товариства про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого протоколом засідання комісії Товариства від 27.02.2019 № 1170 з розгляду акта від 15.02.2019 № 001768 про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.06.2020 у справі № 927/989/19, первісний позов задоволено повністю: стягнуто з Підприємця на користь Товариства борг за безобліково спожиту електричну енергію в розмірі 221
984,88 грн., а також 3 329,78 грн. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції (в частині задоволення первісного позову), з урахуванням висновку судової електротехнічної експертизи, мотивовано доведенням обставин знаходження вилученого пристрою (який призвів до зміни показів приладів обліку, коли електрична енергія споживається, а засобом обліку не враховується) на лічильнику Підприємця, що, в свою чергу, підтверджує вчинення Підприємцем порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії. При цьому відсутність пошкоджень лічильника не виключає відповідальності споживача за встановлене Товариством порушення (вчинення дій, які призвели до зміни показників обліку).

За висновком суду першої інстанції, складений Товариством акт містить всі необхідні дані для розрахунку вартості недоврахованої електроенергії та Товариством вірно застосовано Методику визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачем Правил користування електричною енергією, що затверджена постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 № 52 (далі - Методика). Акт підписаний Підприємцем без заперечень та зауважень.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності Підприємцем обставин недотримання Товариством вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії під час проведення перевірки та складанні акта, а також не спростування Підприємцем самого факту втручання в роботу приладу обліку. При цьому суд першої інстанції у вирішенні спору врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від
14.01.2020 у справі № 910/17955/17, відповідно до якої вимога про оскарження рішення комісії електропередавальної організації про оскарження обсягу недорахованої електричної енергії та її вартості, яка оформлена протоколом з розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії, має розглядатися як вимога про визнання повністю або частково недійсним акта постачальника електричної енергії відповідно до приписів частини 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), у зв'язку з чим посилання Підприємця на приписи 235-237 ГК України є помилковим, оскільки ані нарахування вартості недоврахованої електричної енергії, ані рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості, оформлене протоколом з розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії, не є оперативно - господарською санкцією.

Додатковим рішенням господарського суду Чернігівської області від 20.07.2020 зі справи за результатом вирішення спору присуджено до стягнення з Підприємця на користь Товариства 5 230,08 грн. витрат на проведення судової електротехнічної експертизи.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 рішення Чернігівської області від 17.06.2020 та додаткове рішення господарського суду Чернігівської області від 20.07.2020 у справі № 927/989/19 залишені без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, додатковим рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, 27.10.2020 Підприємець звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив зазначені судові рішення зі справи скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020 (далі - ГПК України у редакції, чинній з 08.02.2020).

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 906/585/17, від 01.11.2019 у справі № 922/2992/18 (стосовно того, що розрахунок вартості недоврахованої електроенергії на підставі некоректних вихідних даних може бути безумовною підставою для того, щоб рішення енергопостачальника вважалось незаконним), від 18.02.2020 у справі № 911/2385/18 (у контексті того, що акт від 15.02.2019 № 001768 про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії не відповідає встановленим нормативно-правовим вимогам, оскільки не містить всіх необхідних відомостей) та від 27.04.2020 у справі № 908/2359/18. Крім того, скаржник також просить врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17. Також скаржник вказує про те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема, приписи статей 7, 13, 74, 76, 77, 78, 86 та 236 ГПК України, і, як наслідок, невірно встановили обставини справи, не з'ясували дійсні обставини справи, у зв'язку з ненаданням оцінки доказам щодо фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі, розгляд касаційної скарги призначено на 03.12.2020.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін, посилаючись, зокрема, на їх законність та обґрунтованість.

02.12.2020 від Підприємця надійшла відповідь на відзив Товариства.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 3 статті 310 ГПК України; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 927/989/19 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від
16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 927/989/19 ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 906/585/17, від 01.11.2019 у справі № 922/2992/18, від 18.02.2020 у справі № 911/2385/18 та від 27.04.2020 у справі № 908/2359/18, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі № 927/989/19 є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, у справі, що розглядається, судами, зокрема, встановлено, що складений Товариством акт про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії містить всі необхідні дані для розрахунку вартості недоврахованої електроенергії та Товариством вірно застосовано приписи Методики. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з недоведеності Підприємцем обставин недотримання Товариством вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії під час проведення перевірки та складання акта, а також не спростування Підприємцем самого факту втручання в роботу приладу обліку. При цьому суди у вирішенні спору врахували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17, відповідно до якої вимога про оскарження рішення комісії електропередавальної організації про оскарження обсягу недорахованої електричної енергії та її вартості, яка оформлена протоколом з розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії, має розглядатися як вимога про визнання повністю або частково недійсним акта постачальника електричної енергії відповідно до приписів частини 2 статті 20 ГК України, у зв'язку з чим посилання Підприємця на приписи 235-237 ГК України є помилковим, оскільки ані нарахування вартості недоврахованої електричної енергії, ані рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості, оформлене протоколом з розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії, не є оперативно - господарською санкцією.

Разом з тим, у справі № 906/585/17, на яку скаржник посилається в обґрунтування доводів касаційної скарги, суди, задовольняючи позовні вимоги про скасування оперативно - господарської санкції, та визнаючи недійсним рішення комісії з розгляду актів про порушення Правил користування електричною енергією встановили, що електропостачальником під час обрахунку вартості необлікованої електричної енергії невірно визначено кількість днів у періоді, за який має здійснюватися перерахунок, у результаті чого невірно визначено обсяг та вартість необлікованої електричної енергії, що, у свою чергу, є безумовною підставою для визнання рішення енергопостачальника незаконним та недійсним.

Водночас у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі додатків до договору від 27.12.2017 № 596 про постачання електричної енергії Товариством визначена тривалість роботи об'єкта Підприємця, з урахуванням якої Товариством й було проведено розрахунок обсягу та вартості недоврахованої електричної енергії. При цьому суди врахували, що доказів на підтвердження погодження сторонами іншої кількості годин роботи, встановлення іншої під'єднаної потужності, тощо Підприємцем суду не надано. З огляду на викладене доводи Підприємця про те, що акт про порушення не містить всіх необхідних даних для розрахунку вартості недорахованої електроенергії, судами відхилені.

Касаційний господарський суд не приймає до уваги посилання скаржника в обґрунтування доводів касаційної скарги на постанову Верховного Суду від
01.11.2019 у справі № 922/2992/18 та викладену у ній правову позицію, оскільки, на відміну від справи, що розглядається, у зазначеній справі апеляційний господарський суд, з яким погодився й Верховний Суд (в частині визнання незаконним та скасування рішення комісії, на підставі якого здійснено нарахування вартості необлікованої електричної енергії) зазначив, що враховуючи відсутність в матеріалах справи будь -яких доказів, які б свідчили про втручання суб'єкта підприємницької діяльності у справі № 922/2992/18 у роботу приладів обліку, крадіжку електроенергії або вчинення будь-яких інших дій, що призвели до зміни показників приладів обліку, а також те, що електропостачальником під час обрахунку вартості необлікованої електричної енергії невірно визначено кількість днів у періоді, за який має здійснюватися перерахунок, в результаті чого невірно визначено обсяг та вартість необлікованої електричної енергії, - безпідставним є застосування оперативно - господарської санкції у вигляді нарахування вартості недооблікованої електроенергії.

В той час як у справі № 927/989/19 судами попередніх інстанцій встановлені обставини щодо правильного визначення Товариством тривалості роботи обладнання Підприємця, а також встановлено факт втручання Підприємця в роботу приладу обліку з метою зміни його показників.

Отже, в справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій не встановлено обставин щодо невірного визначення кількості днів чи інших обставин стосовно некоректності вихідних даних акта про порушення, подібних встановленим у справах № 906/585/17 та № 922/2992/18, що виключає можливість застосування у справі № 927/989/19 правових висновків, викладених у вказаних постановах Верховного Суду.

Рішення судів попередніх інстанцій у справі № 927/989/19 ухвалені, зокрема, з урахуванням встановлених обставин недотримання Підприємцем вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, а також неспростування Підприємцем факту втручання в роботу приладу обліку.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 13 ГПК судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Водночас згідно з імперативним приписом частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У постанові Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 911/2385/18, на яку також посилається скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги (зокрема, посилаючись на невідповідність акта № 001768 про порушення у справі № 927/989/19 встановленим нормативно-правовим вимогам, за відсутності у ньому всіх необхідних відомостей), місцевим господарським судом встановлено, що акт про порушення не містить відомостей про підписання його двома незаінтересованими особами; електропостачальником не доведено факту присутності при складанні акта споживача або його належного представника. Саме через вказані суттєві недоліки акта про порушення та інші встановлені судами у справі № 911/2385/18 обставини, Верховний Суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що акт про порушення складений з недотриманням порядку, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії та з порушенням процедури проведення перевірки, у зв'язку з чим вказав про наявність підстав для визнання недійсним рішення комісії електропостачальника з розгляду акта про порушення.

Разом з тим у справі, що розглядається, судами встановлено, що при складанні акта про порушення споживач був присутній та підписав акт без заперечень та зауважень. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди зазначили про те, що Підприємець не довів шляхом надання відповідних доказів обставин недотримання Товариством вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії під час проведення перевірки та складанні акта, а також не спростував факту втручання в роботу приладу обліку. Отже, правовідносини у зазначених справах не є подібними.

У справі № 908/2359/18, на яку посилається скаржник, Верховний Суд, скасовуючи судові акти попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, зокрема, про те, що сам по собі дефект акта не може спростовувати факт порушення, якщо цей факт відображено у сукупності з іншими доказами. Зазначене узгоджується з висновком судів попередніх інстанцій у справі № 927/989/19, зокрема, про необхідність дослідження наданих доказів у їх сукупності при встановленні обставин вчинення суб'єктом господарювання порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії.

При цьому Суд також враховує, що справа № 908/2359/18 направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цієї справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження в ній судами обставин і доказів зі справи, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в ній (аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 916/1886/18 та від 26.05.2020 зі справи № 922/2776/19).

Отже, Касаційний господарський суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 927/989/19.

Скаржник в касаційній скарзі також просить врахувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17.

Проте скаржник залишає поза увагою, що у розгляді зустрічного позову у справі № 927/989/19 суди врахували правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14.01.2020 у справі № 910/17955/17, вказавши, зокрема, що вимога про оскарження рішення комісії електропередавальної організації про оскарження обсягу недорахованої електричної енергії та її вартості, оформленого протоколом з розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії, має розглядатися як вимога про визнання повністю або частково недійсним акта постачальника електричної енергії відповідно до частини 2 статті 20 ГК України, у зв'язку з чим посилання Підприємця на приписи 235-237 ГК України є помилковим, оскільки ані нарахування вартості недоврахованої електричної енергії, ані рішення комісії електропередавальної організації про визначення обсягу недоврахованої електричної енергії та її вартості, оформлене протоколом з розгляду акта про порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії, не є оперативно - господарською санкцією. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу № 927/989/19 з урахуванням зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові зі справи № 910/17955/17.

Що ж стосується посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, приписів статей 7, 13, 74, 76, 77, 78, 86 та 236 ГПК України, у зв'язку з чим, за твердженням скаржника, суди невірно встановили обставини справи, не з'ясували дійсні обставини справи, не надали оцінки доказам щодо фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, у зв'язку з тим, що зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Що ж стосується доданого скаржником до касаційної скарги висновку економічного дослідження від 07.10.2020, то Верховний Суд зазначає, що з урахуванням меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 ГПК України, останній не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Висновок економічного дослідження від 07.10.2020 не був предметом оцінки судів попередніх інстанцій, а суд касаційної інстанції, з огляду на межі його повноважень, не має права приймати нові докази та надавати оцінку таким доказам.

Водночас Верховний суд зазначає, що згідно з приписами статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Проте таких виняткових обставин судом апеляційної інстанції встановлено не було.

У касаційній скарзі скаржник також просить скасувати додаткове рішення господарського суду Чернігівської області від 20.07.2020 зі справи (яке залишено без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від
30.09.2020), відповідно до якого за результатом вирішення спору присуджено до стягнення з Підприємця на користь Товариства 5 230,08 грн. витрат на проведення судової електротехнічної експертизи.

Проте, таке додаткове рішення суду щодо розподілу витрат, пов'язаних з розглядом справи має похідний характер і безпосередньо залежить від результату вирішення спору по суті. При цьому у касаційній скарзі скаржник не наводить жодних норм матеріального чи процесуального права, які були б порушені судом у здійсненні розподілу судових витрат зі справи (витрат на проведення судової експертизи).

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United

Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємця на рішення господарського Чернігівської області від 17.06.2020, додаткове рішення господарського суду Чернігівської області від 20.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 у справі № 927/989/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця Масьоми Олександра Леонідовича на рішення господарського Чернігівської області від 17.06.2020, додаткове рішення господарського суду Чернігівської області від
20.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
30.09.2020 у справі № 927/989/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова