Неналежне керівництво підрозділом, ослаблення контролю за роботою підлеглих - не дають підстав звільнити керівника за п.1 ч.1 ст.41 КЗпП України (одноразове грубе порушення) (ВС КЦС № 233/270/20 від 17.02.2022 р.)

В питаннях звільнення працівників завжди купа нюансів. Все настільки формалізовано: від взяття пояснень, до формулювання наказу. Тай ще й практику не забути врахувати. Прерогатива прав працівників над правами роботодавця - чи це правильна позиція для бізнесу в умовах сьогоднішньої складної економічної ситуації?

Фабула судового акту: Керівник ПАТ (державної форми власності), звернувся до суду з вимогою визнати протиправним і скасувати наказ свого роботодавця - профільного міністерства, яким його було звільнено на підставі п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України та поновити його на посаді. Додатково просив стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 1 000 грн. Пояснював тим, що його звільнили за порушення, яке не має ознак одноразовості, тобто фактично за недоліки в роботі підприємства під його керуванням.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд - позов задовольнив в частині скасування наказу, поновлення його на посаді та стягнення моральної шкоди. Суди виходили з того, що порушення, які стали підставою для звільнення позивача, мали тривалий, а не разовий характер, тому законних підстав для застосування п. 1 ч.1 ст. 41 КЗпП України у роботодавця не було. Роботодавець подав касаційну скаргу.

Водночас і ВС КЦС погодився з незаконністю такого звільнення. ВС вказав:

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Важливим елементом застосування п. 1 ч.1 ст. 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

В таких випадках- і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які звільнений працівник, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Якщо порушення має тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, це не дає підстав для звільнення керівника за п. 1 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

Отже у цій справі: Встановивши, що зазначені роботодавцем підстави для звільнення позивача не є одноразовим грубим порушенням ним трудових обов`язків, а мають триваючий характер, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди керівнику.

Аналізуйте судовий акт: За невиконання працівницею своїх обов`язків до неї вже було застосовано догану. Оскільки після цього вона не вчинила нового проступку у роботодавця не було підстав для її звільнення за систематичне невиконання обов’язків (ВС КЦС №705/539/21 від 02.02.2022 р.);

Процедура звільнення з підстав передбачених трудовим контрактом (п.8 ч.1 ст.36 КЗПП) не підпадає під вимоги встановлені для порядку звільнення працівника з ініціативи роботодавця (ВС КЦС справа №552/2581/20 від 21.07.2021 р.);

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов'язаний попереджати працівника про таке майбутнє звільнення (ВС КЦС справа № 607/3393/18 від 25.10.2021 р.);

Термін дії строкового трудового договору може визначатись як конкретною датою так і настання певної події (ВС/КЦС у справі № 266/3163/16-ц від 29.04.2021).

Постанова

Іменем України

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 233/270/20

провадження № 61-18970св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Міністерство енергетики України,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Лисичанськвугілля»,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Міністерства енергетики України на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2020 року в складі судді Каліуш О. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М., Папоян В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства енергетики та захисту довкілля України (після перейменування - Міністерства енергетики України), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Лисичанськвугілля» (далі - ПАТ «Лисичанськвугілля»), та просив визнати протиправним і скасувати наказ № 904-о від 06 грудня 2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » та звільнення його від виконання обов`язків генерального директора ПАТ «Лисичанськвугілля»; поновити його на посаді виконувача обов`язків генерального директора ПАТ «Лисичанськвугілля»; стягнути з ПАТ «Лисичанськвугілля» на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 06 грудня 2019 року по 02 січня 2020 року в сумі 25 273, 60 грн; стягнути з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на його користь моральну шкоду в сумі 1 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, щонаказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 904-о від 06 грудня 2019 року його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення від виконання обов`язків генерального директора ПАТ «Лисичанськвугілля» відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України.

Вважав звільнення незаконним та таким, що проведене з порушенням норм трудового законодавства, оскільки його звільнено за порушення, яке не має ознак одноразовості, й перед звільненням відповідач особисто не звертався до нього з проханням надати письмові пояснення.

Також зазначав, що такими діями відповідач заподіяв йому моральну шкоду, яка полягає, зокрема, у зниженні авторитету серед підлеглих йому працівників, утраті можливості отримувати гідну заробітну плату, розмір якої оцінений ним у 1 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 904-о від 06 грудня 2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади виконавчого обов`язки генерального директора ПАТ «Лисичанськвугілля» за пунктом 1 статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконавчого обов`язки генерального директора ПАТ «Лисичанськвугілля».

Стягнуто з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що порушення, які стали підставою для звільнення позивача, мали тривалий, а не разовий характер, тому законних підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України у відповідача не було, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення його на роботі та відшкодування йому моральної шкоди, розмір якої відповідає засадам розумності та справедливості.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2020 року Міністерство енергетики України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що позивач не довів незаконності його звільнення, не зазначив, які саме положення наказу про звільнення не відповідають або суперечать закону, не надав доказів завдання йому моральної шкоди, звернувся з цим позовом до суду з пропуском місячного строку з дня отримання копії наказу про звільнення й поважних причин для його поновлення не навів, а тому безпідставно поновили йому строк на звернення до суду й задовольнили його позов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 березня 2021 року справа № 233/270/20 надійшла до Верховного Суду.

У касаційній скарзі Міністерство енергетики України заявляє клопотання про розгляд справи за участю їх представника.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Оскільки попередній розгляд справи в суді касаційної інстанції проводиться без повідомлення учасників справи, немає підстав для задоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України № 72-к/к від 16 липня 2019 року призначено ОСОБА_1 з 18 липня 2019 року виконуючим обов`язки директора ПАТ «Лисичанськвугілля», за його згодою, на період до призначення керівника цього товариства у встановленому порядку.

Відповідно до доповідної записки заступника директора департаменту вугільно- промислового комплексу Пижова С. В. № 8.3-вих/21-19 від 02 грудня 2019 року стосовно виробничої діяльності ПАТ «Лисичанськвугілля», встановлено недоліки в роботі ПАТ «Лисичанськвугілля» та запропоновано з метою виправлення положення справ у господарській діяльності підприємства звільнити з займаної посади виконуючого обов`язки генерального директора ПАТ «Лисичанськвугілля» ОСОБА_1 відповідно до статті 41 КЗпП України.

Листом Міністерства енергетики та захисту довкілля України №1.1-22-13/46 від 02 грудня 2019 року зобов`язано виконуючого обов`язки генерального директора ПАТ «Лисичанськвугілля» ОСОБА_1 до 14 години 04 грудня 2019 року надати письмові пояснення щодо наведених фактів невиконання планових показників роботи ПАТ «Лисичанськвугілля» за 11 місяців 2019 року, допущення заборгованості по заробітній платі, за спожиту електроенергію та перед держбюджетом.

Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_1 від 04 грудня 2019 року, невиконання планових показників роботи ПАТ «Лисичанськвугілля» за 11 місяців 2019 року та допущення заборгованості по заробітній платі, за спожиту електроенергію та перед держбюджетом відбулось з об`єктивних, на його думку, причин, зокрема наявності заборгованості за попередні 2016-2018 роки, тощо.

Наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 06 грудня 2019 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення 06 грудня 2019 року від виконання обов`язків генерального директора ПАТ «Лисичанськвугілля» на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.

Так, і рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити цілу систему порушень, за які був звільнений позивач, а лише одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Якщо порушення має тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, це не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Установивши, що зазначені відповідачем підстави для звільнення ОСОБА_1 не є одноразовим грубим порушенням ним трудових обов`язків, а мають триваючий характер, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення його на роботі та відшкодування йому моральної шкоди, розмір якої визначений судами з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Посилання заявника в касаційній скарзі на безпідставне поновлення позивачу строку на звернення з цим позовом до суду не заслуговують на увагу та є такими, що спростовуються змістом оскаржуваного рішення суду першої інстанції, у якому наведені обґрунтовані мотиви й підстави, з яких суд виходив, поновлюючи позивачу цей строк.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Міністерства енергетики України залишити без задоволення, а рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Міністерства енергетики України про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовити.

Касаційну скаргу Міністерства енергетики України залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 15 червня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко