21.05.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Суд може прийняти до розгляду документи (докази), які не були подані платником податків під час перевірки на підтвердження показників податкової звітності (ВАСУ від 8 квітня 2015р., судді Костенко, Бухтіярова, Приходько)

Фабула судового акту: Хоча ця постанова ВАСУ і прийнята на користь платника податків, таке судове рішення є дуже суперечливим. За правилом, передбаченим ст. 44 ПК України, якщо платник податків під час перевірки не подає документів на підтвердження показників податкової звітності вважається, що таких документів в нього немає і ДПІ обгрунтовано приймає рішення про донарахування податків та штрафних санкцій. Навіть якщо потім з’являються документи і господарські операції підтверджуються, то ці документи не доводять незаконність дій ДПІ в момент прийняття рішення про донарахування і судами як докази правомірності дій платник податків не враховуються. Проте у даній справі ВАСУ вирішив по-іншому при цьому скасувавши  рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Виявляється платник податків у суді необмежений у праві подавати документи (докази), які не були ним пред’явленні під час  перевірки, а головне базуючись на цих доказах суд може задовольнити позов про скасування рішення ДПІ про донарахування податків.  Цікаво, що приходячи до такого висновку ВАСУ посилається на ст. 71 КАС України, яка передбачає обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність свого рішення.    

Крім того, у цій справі ВАСУ підтвердив, що при наявності дебіторської заборгованості щодо ліквідованого контрагента у платника податків з’являються безоплатно надані товари (послуги) і він зобов’язаний збільшити на їх вартість суми валових доходів у тому податковому періоді, коли відбулась ліквідація.  Проте якщо платник податків переуступить цю заборгованість іншого контрагенту, то ти самим він знімає з себе обов’язок збільшувати валові доходи. І така переуступка звичайно можлива без згоди боржника, тобто ліквідованого контрагента.

Враховуючи те, що договори переуступки боргу не потребують нотаріального посвідчення і з’явились у платника податків вже після податкової перевірки, то ймовірно має місце погоджена в ВАСУ юридична схема ухилення від сплати податків. Втім маємо прецедент. 

Читайте статтю: Судовий спір з податковою: безнадійна заборгованість в силу припинення контрагента

Аналізуйте судовий акт: Відомості в АІС, акти ДПІ та довідки ДПІ про результати зустрічних перевірок контрагентів оскаржити неможливо оскільки вони «не породжують правових наслідків» та «не порушують права» платника податків (Постанова ВАСУ від "13" квітня 2016 р.)

 Внесення до ІС "Податковий блок" змін показників податкової звітності на підставі акта перевірки без прийняття повідомлення-рішення не може бути оскаржене (Постанова ВСУ у справі №826/20761/14 від 3 листопада 2015р.) 

ВАСУ дуже конкретно не погодився с ВСУ і став на сторону платника податку: справа про пряме відшкодування ПДВ з держбюджету без висновку органу держказначейства (Ухвала колегії ВАСУ із 17 суддів від 4 лютого 2016р.) 

Адміністративний суд перевіряє обгрунтованість лише тих висновків, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу рішення, що оскаржується (ухвала ВАСУ від 19 червня 2014р.) 

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

08 квітня 2015 року                    м. Київ     К/9991/39128/12, К/9991/55280/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" (далі -Товариство) та державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області (далі - Інспекція)

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26.10.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012

у справі № 2а-2916/11/2170

за позовом Товариства

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

          За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Товариство звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсними:

податкове повідомлення-рішення від 22.02.2011 № 0000832301, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 288 496 грн. (у тому числі 230 797 грн. за основним платежем та 57699 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 22.02.2011 № 0000862301, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 998 604 грн. (у тому числі 798 883 грн. за основним платежем та 199 721 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 22.02.2011 № 0000151702 про зобов'язання позивача сплатити грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 4 725,69 грн. (у тому числі 3780,55 грн. за основним платежем та 945,14 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.10.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012, позов задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 22.02.2011 № 0000151702 в частині нарахування податку на доходи фізичних осіб у сумі 1580,69 грн. за основним платежем та 395,17 грн. за штрафними санкціями; у решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю задовольнити позов, посилаючись на невідповідність окремих висновків судів положенням чинного податкового законодавства та фактичним обставинам даного спору.

Інспекція також скористалася правом на касаційне оскарження рішень зі спору, подавши касаційну скаргу. Зміст касаційних вимог відповідача полягає у частковому скасуванні рішень зі справи та у повній відмові у позові Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010, оформлену актом від 08.02.2011 № 108/230-24951326.

Під час цієї перевірки відповідач дійшов висновку про:

заниження позивачем скоригованого валового доходу на загальну суму 949 188 грн. внаслідок невключення до його складу заборгованості за поставлені послуги у сумі 230 142,72 грн., що залишилась нестягнутою після спливу строку позовної давності, а також заборгованості у сумі 719 045 грн. перед ліквідованими суб'єктами господарювання;

незаконне формування Товариством валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей (брусу) у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Паїс», які оформлені штучним документообігом та не опосередковувалися реальним виконанням;

несвоєчасне перерахування платником до бюджету податку з доходів фізичних осіб у сумі 1621,20 грн., відшкодування Товариством підзвітним особам витрат на придбання транспортних квитків у сумі 7049 грн. без наявності наказів та посвідчень про відрядження;

виплату ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у сумі 8960,82 грн. на підставі виконавчого документа Дніпровського районного суду м. Херсону без утримання та перерахування до бюджету необхідної суми податку з доходів фізичних осіб.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

В силу прямого припису підпункту 4.16 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума безповоротної фінансової допомоги включається до валового доходу платника.

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 цього Закону, безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Установлені під час податкової перевірки обставини щодо періодів виникнення у позивача кредиторської заборгованості перед контрагентами у загальній сумі 230 142,72 грн. підтверджують набуття цією заборгованістю ознак безповоротної фінансової допомоги у розумінні наведеної норми.

Товариство, заперечуючи проти правильності обчислення Інспекцією строку позовної давності по відповідним зобов'язанням, не надало будь-яких доказів на підтвердження факту ненастання строків оплати за цими зобов'язаннями або перенесення таких строків. У зв'язку з цим, з огляду на установлений частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, суди цілком обґрунтовано погодилися з висновком податкового органу про заниження платником оподатковуваного доходу на вказану суму.

По епізоду, пов'язаному з невключенням Товариством до валового доходу безнадійної заборгованості у загальній сумі 719 045 грн., яка утворилася по взаємовідносинам з приватним підприємцем ОСОБА_2, приватним підприємцем ОСОБА_3, приватним підприємцем ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «Алюм-Пласт-строй» в силу припинення цих суб'єктів господарювання, суди цілком об'єктивно виходили з того, що за фактом ліквідації контрагента-постачальника припиняються будь-які цивільні зобов`язання інших осіб перед ним, у тому числі і зобов`язання позивача щодо оплати вартості поставлених товарів (робіт, послуг), тому з дати ліквідації кредитора такі товари (роботи, послуги) є безоплатно наданими для позивача, а отже він зобов`язаний був збільшити на їх вартість суму валових доходів у тому податковому періоді, в якому така ліквідація відбулася.

У той же час у матеріалах справи міститься договір уступки вимоги від 21.10.2009, за яким приватний підприємець ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 право грошової вимоги до позивача у сумі 447 657 грн. (а.с. 31), а також договір уступки права вимоги від 09.08.2008, яким засвідчено передачу ОСОБА_4 права вимоги боргу Товариства у сумі 14242,84 грн. ОСОБА_5 (а.с. 38).

Відхиляючи ці договори як докази, суди зазначили про їх відсутність на час проведення перевірки, що з урахуванням положень пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК) виключає їх доказову силу у судовому процесі.

Втім норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки.

Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44  ПК, відповідно до якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Обов'язок суду оцінити відповідні докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є однією з гарантій установлення об'єктивної істини у справі та прийняття правильного рішення у відповідності з вимогами статті 159 КАС

Також, з урахуванням того, що в силу частини другої статті 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, податковий орган не повинен обмежуватися встановленням формальних умов застосування податкового законодавства, та у випадку сумнівів у правомірності донарахування грошових зобов'язань повинен встановити, дослідити та оцінити усю сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника у сфері оподаткування.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає незаконним донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 115 475 грн. за основним платежем та 28868,75 грн. за штрафними санкціями.

Надаючи правову оцінку поведінці платника по епізоду, пов'язаному з формуванням податкової звітності за операціями з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у товариства з обмеженою відповідальністю «Паїс», суди попередніх інстанцій визнали доведеним висновок податкового органу про безтоварний характер цих операцій.

При цьому, керуючись правилами оподаткування, наведеними у пункті 5.1, підпункті 5.2.1 пункту 5.2, підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у підпункті 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суди цілком правомірно сформували правову позицію відносно того, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного ухилення від сплати податків, що може призвести до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та до порушення прав і свобод інших платників. А тому оцінка добросовісності платника передбачає аналіз здійснених ним господарських операцій, які повинні не лише формально відповідати законодавству, але й не суперечити загальній забороні зловживання правами платника.

Аналізуючи наявні у справі докази, суди зробили висновок, що подані позивачем первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні) з урахуванням доводів податкової інспекції, якими вона мотивує правомірність оспорюваних донарахувань по цьому епізоду, не є належним документальним підтвердженням фактичного виконання розглядуваних поставок в адресу позивача.

Адже, як вірно зазначили суди, за відсутності у спірного постачальника об'єктивних умов для виконання розглядуваних операцій (основних фондів, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо) наведені документи не є достатніми для підтвердження як наявності активу у названого постачальника, так і його фактичного руху на шляху до платника податків-набувача. Доказів вчинення об'єктивно необхідних дій у процесі поставки брусу позивачеві (як-от транспортування товару, його сертифікації, зберігання) Товариством не представлено ані під час податкової перевірки, ані у ході розгляду даної справи в суді.

Платником також не наведено пояснень про обставини укладення та виконання правочину з товариством з обмеженою відповідальністю «Піас».

А відтак слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин даної справи відносно того, що виявлені податковою інспекцією у рамках здійснення заходів з податкового контролю факти наявності у спірного постачальника ознак фіктивності та відсутності об'єктивних можливостей  для виконання розглядуваних операцій у сукупності з фактами відсутності доказів залучення третіх осіб до здійснення цих операцій та недостатності документального підтвердження їх виконання свідчить про схемний характер правовідносин позивача та товариства з обмеженою відповідальністю «Піас».

Слід зазначити, що оскаржуючи нарахування грошового зобов'язання з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням від 22.02.2011 № 0000862301 у повному обсязі, позивач фактично заперечує проти правомірності донарахування лише у сумі 7096,42 грн. по операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Піас»; у зв'язку з цим підстави для надання правового аналізу цьому акту індивідуальної дії в іншій частині відсутні.

Згідно з пунктом 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

В силу вимог підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 названого Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Пунктом 19.2 статті 19 цього ж Закону встановлено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок (підпункт «а»).

Наведене обумовлює обов'язок позивача утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб із суми заробітної плати, виплаченої його працівникам. При цьому факт стягнення заробітної плати у примусовому порядку не впливає на кваліфікацію розглядуваної операції у сфері оподаткування та не змінює законодавчо визначений обсяг податкового обов'язку позивача як податкового агента при виплаті такого доходу.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти.

Керуючись статтями  220, 222, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Південенерго" та державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області задовольнити частково.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 у справі № 2а-2916/11/2170 змінити в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.02.2011 № 0000151702 в частині нарахування податку на доходи фізичних осіб у сумі 1580,69 грн. за основним платежем та 395,17 грн. за штрафними санкціями.

У цій частині позову відмовити.

3. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 у справі № 2а-2916/11/2170 змінити в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.02.2011 № 0000832301 в частині нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 115 475 грн. за основним платежем та 28868,75 грн. за штрафними санкціями.

У цій частині позов задовольнити.

4. В решті постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 у справі № 2а-2916/11/2170 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:    М.І. Костенко  судді: І.О. Бухтіярова  І.В. Приходько

0
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення