Справа «Ілляшенко проти України» (Заява № 8562/13) | від 22.04.2021:

Справа «Ілляшенко проти України»
(Заява № 8562/13)

У текст рішення 18 травня 2021 року було внесено зміни
відповідно до правила 81 Регламенту Суду

СТРАСБУРГ
22 квітня 2021 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Ілляшенко проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Арнфінн Бордсен (<...>), Голова,
Ганна Юдківська (<...>),
Маттіас Гуйомар (<...>), судді,
та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 8562/13), яку 26 січня 2013 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Богдан Олександрович Ілляшенко (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги за 4 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 01 квітня 2021 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

1. Справа стосується стверджуваного незадокументованого затримання заявника, обґрунтування для тримання його під вартою під час досудового слідства та стверджуваної відсутності ефективного судового перегляду законності тримання його під вартою всупереч 4 статті 5 Конвенції.

ФАКТИ

2. Заявник народився у 1980 році і проживає у м. Суми. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. Д.В. Пехтерев - юрист, який практикує у м. Суми.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. Згідно з твердженнями заявника 26 липня 2011 року близько 11 год. 00 хв. працівники Служби безпеки України (далі - СБУ) затримали заявника, який на той момент був працівником міліції, за підозрою в одержанні хабара.

6. 27 липня 2011 року о 15 год. 20 хв. було складено протокол затримання заявника.

7. 29 липня 2011 року Зарічний районний суд міста Суми обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою. У постанові суду 27 липня 2011 року було вказано датою затримання та зазначено, що у випадку невзяття під варту заявник міг втекти та ухилятися від слідства та суду, впливати на інших учасників провадження або перешкоджати встановленню істини у справі. Суд не навів жодних детальних відомостей у зв’язку із зазначеними підставами для тримання заявника під вартою.

8. 26 вересня та 25 жовтня 2011 року під час досудового слідства суд продовжував строк тримання заявника під вартою. У цих постановах суду не наводилося жодних конкретних деталей щодо підстав для тримання заявника під вартою.

9. 08 листопада 2011 року Апеляційний суд Сумської області залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника на постанову Зарічного районного суду від 25 жовтня 2011 року про продовження строку тримання його під вартою. Засідання апеляційного суду було проведено за відсутності заявника та його захисника, але в присутності прокурора.

10. 19 грудня 2011 року Сумський районний суд призначив до розгляду кримінальну справу щодо заявника. Цією ж постановою суд продовжив строк тримання заявника під вартою, не вказавши конкретного строку такого тримання та зазначивши про відсутність підстав для зміни застосованого до заявника запобіжного заходу.

11. Під час розгляду справи заявник подав клопотання про звільнення з-під варти у зв’язку з поганим станом його здоров’я. 11 квітня 2012 року Сумський районний суд відхилив це клопотання, зазначивши, що не було надано жодних доказів погіршення стану здоров’я заявника, які б виправдовували звільнення його з-під варти. У постанові суду не було наведено жодних інших причин для відхилення клопотання заявника.

12. 06 вересня 2012 року Сумський районний суд визнав заявника винним в одержанні хабара та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років і шість місяців. У резолютивній частині вироку суд постановив, що строк позбавлення волі мав рахуватися з 26 липня, а не з 27 липня 2011 року, як було вказано в протоколі затримання. 11 грудня 2012 року та 28 березня 2013 року Апеляційний суд Сумської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідно за апеляційною та касаційною скаргами заявника залишили цей вирок без змін, внісши незначні уточнення.

13. Заявник поскаржився до правоохоронних органів на, inter alia, незаконне затримання з 26 по 27 липня 2011 року.

14. 05 квітня 2013 року слідчий прокуратури Сумської області закрив кримінальне провадження за вказаними скаргами у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення. У постанові було наведено посилання на матеріали кримінальної справи, згідно з якими заявник був доставлений до управління СБУ у Сумській області близько 18 год. 00 хв. 26 липня 2011 року після закінчення огляду місця події близько 15 год 00 хв того дня. Працівники СБУ завершили відбирати пояснення у заявника та інші процесуальні дії близько 03 год. 00 хв. 27 липня 2011 року; потім заявника доставили до прокуратури, де його офіційно затримали о 15 год. 20 хв. 27 липня 2011 року.

15. Під час обміну зауваженнями сторонами Уряд надав копію протоколу допиту заявника як свідка з 21 год. 25 хв. до 22 год. 10 хв. 26 липня 2011 року. Згідно з протоколом заявник засвідчив, що 26 липня 2011 року близько 11 год. 00 хв. працівники СБУ зупинили його біля села Мала Рибиця.

16. Уряд також надав копію протоколу допиту свідка Ш. від 12 серпня 2011 року. Серед інших питань слідчий запитав свідка про події, які передували затриманню заявника вранці 26 липня 2011 року. Свідок підтвердив, що їхав за автомобілем заявника разом з двома працівниками СБУ.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

17. Заявник скаржився, що його затримання з 26 до 27 липня 2011 року не було задокументованим, а тримання його під вартою під час досудового слідства не було виправданим відповідними та достатніми підставами. Заявник посилався на 3 статті 5 Конвенції, які передбачають:

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

3. Кожному, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, … має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання …».

А. Прийнятність

18. Суд зазначає, що ці скарги не є ані явно необґрунтованими, ані неприйнятними з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

1. Пункт 1 статті 5 Конвенції

19. Заявник повторив твердження, наведені в його заяві, зокрема, доводив, що його затримання з 26 по 27 липня 2011 року не було задокументовано.

20. Уряд не погодився із заявником і стверджував, що 26 липня 2011 року його допитали як свідка у межах кримінальної справи стосовно одержання хабара працівниками міліції. Заявника затримали 27 липня 2011 року, про що свідчить відповідний протокол затримання. Скарги заявника на незадокументоване затримання були предметом розслідування прокуратури, яка не виявила порушення прав заявника (див. пункт 14).

21. Суд повторює, що незадокументоване затримання особи є абсолютним запереченням фундаментально важливих гарантій, закріплених у статті 5 Конвенції, та свідчить про найбільш серйозне порушення цього положення. Відсутність фіксації такої інформації, як дата, час і місце затримання, ім’я відповідного затриманого, підстави для його затримання та ім’я особи, яка здійснила затримання, має розглядатися як несумісна з вимогою щодо законності та самою метою статті 5 Конвенції (див., серед багатьох інших посилань, рішення у справі «Чаманс та Тімофеєва проти Латвії» (<...>), заява № 42906/12, пункт 129, від 28 квітня 2016 року).

22. У цій справі Суд зазначає, що, як вбачається з показань заявника та свідка Ш., а також висновків прокуратури (див. пункти 14-16), опівдні 26 липня 2011 року біля села Мала Рибиця працівники СБУ зупинили заявника за підозрою в одержанні хабара, згодом доставили до приміщення СБУ, а потім до прокуратури, де його допитали у зв’язку з цим кримінальним правопорушенням. Було б нереалістично вважати, що протягом усього цього часу до заявника офіційно не ставилися як до підозрюваного, і він міг за власним бажанням безперешкодно залишати приміщення СБУ та прокуратури.

23. Крім того, Суд зазначає, що з вироку Сумського районного суду від 06 вересня 2012 року - 1 , яким заявника було визнано винним, вбачається, що органи державної влади визнали факт затримання заявника 26 липня 2011 року (див. пункт 12).

- 1 Виправлено 18 травня 2021 року: текст був «19 грудня 2011 року».

24. Враховуючи зазначені міркування, Суд вважає, що затримання заявника з 26 по 27 липня 2011 року було несумісним з вимогами пункту 1 статті 5 Конвенції. Отже, було порушено це положення.

2. Пункт 3 статті 5 Конвенції

25. Заявник стверджував, що тримання його під вартою під час досудового слідства було невиправданим.

26. Уряд заперечив проти цієї скарги.

27. Застосовні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Бузаджи проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84-91 і 102, від 05 липня 2016 року).

28. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що для цілей пункту 3 статті 5 Конвенції заявник тримався під вартою з 26 липня 2011 року по 06 вересня 2012 року.

29. Суд також зауважує, що тяжкість висунутих проти заявника обвинувачень і ризик його переховування чи перешкоджання слідству згадувалися у первинній постанові про обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою (див. пункт 10). Суд зазначає, що постанови про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях і містили повторювані фрази. З них не вбачалося, що суди належним чином оцінили факти щодо необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин відповідних стадій провадження.

30. Суд часто встановлював порушення «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року, та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункти 41 і 42, від 15 грудня 2016 року).

31. З огляду на зазначене Суд вважає, що не оцінивши конкретні факти або не розглянувши можливість застосування інших запобіжних заходів як альтернативу триманню під вартою під час досудового слідства, та по суті постійно посилаючись на тяжкість обвинувачень, національні суди продовжували строк тримання заявника під вартою під час судового розгляду на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними», щоб виправдати його тривалість.

32. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

33. Насамкінець заявник скаржився за пунктом 4 статті 5 Конвенції на порушення його права на перегляд законності тримання його під вартою.

34. З огляду на факти справи, доводи сторін і свої висновки за 32) Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені у цій заяві, і немає потреби у винесенні окремого рішення щодо прийнятності та суті зазначеної скарги (див., наприклад, рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

35. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

36. Заявник вимагав 15000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

37. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 3900 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

38. Заявник не вимагав жодної суми в якості компенсації судових та інших витрат. Отже, Суд не зобов’язаний щось присуджувати за цим пунктом.

39. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги за пунктом 3 статті 5 Конвенції на невиправданість тримання його під вартою під час досудового слідства.

2. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.

3. Постановляє , що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

4. Постановляє , що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суті скарги заявника за 4 статті 5 Конвенції стосовно стверджуваного неналежного розгляду судами його клопотань про звільнення з-під варти.

5. Постановляє , що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 3900 (три тисячі дев’ятсот) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 квітня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.