05.11.2016 | Автор: Володимир Сагайдак
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Щодо строку звернення до адміністративного суду з вимогами, пов'язаними з виплатою сум пенсії за минулий період (стаття 99 КАС України, частина друга статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту частини першої статті 99 КАС України вбачається, що адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого не тільки цим Кодексом, а також іншими, тобто спеціальними законами.

Системний аналіз норм чинного законодавства показує, що до правовідносин у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування підлягає застосуванню частина перша, а не друга статті 99 КАС України.

Заробітна плата і пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Цей довід випливає з наступних положень законодавства.

Згідно з абзацом чотирнадцятим статті 1 Закону України № 2235-III «Про громадянство України» (в редакції Закону № 2663-IV) заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-III) заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.

З Конвенції і судової практики Європейського Суду з прав людини випливає, що заробітна плата і пенсія відносяться до власності.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України № 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон № 889-VIII) дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України та частини третьої статті 5 Закону України № 889-VIII до трудових правовідносин державних службовців має застосовуватись положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Оскільки відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, державні службовці, тобто особи, які перебувають на публічній службі (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України), на підставі частини другої статті 233 КЗпП України мають право звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У даному випадку необмежений строк звернення до адміністративного суду, встановлений спеціальним законом, тобто положення КЗпП України, узгоджується з положенням частини першої статті 99 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. У цій нормі йде мова про нараховані суми пенсії та про вину органу ПФУ. Ненарахування сум пенсії може бути наслідком вини органу ПФУ, проявом якої є порушення законодавства про пенсійне забезпечення, тобто факт ненарахування будь-яких складових пенсії може бути спірним.

Оскільки в цій нормі йде мова про виплату нарахованих доходів у вигляді сум пенсії та компенсації втрати частини доходів, слід звернутися до положень Закону № 2050-III.

Відповідно до статті 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. В цій нормі також йде мова про нараховані доходи.

В Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» <…> зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

В Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Якщо узагальнити обидва тлумачення статті 233 КЗпП України, то випливає, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці Конституційний Суд України не пов'язує право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, у тому числі сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.

Конституційний Суд України пов'язує право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком при дотриманні двох умов: 1) наявність у працівника права на виплати, які він має отримувати за трудовим договором, і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством; 2) у разі порушення законодавства про оплату праці.

У пункті 2.2. мотивувальної частини Рішення № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв’язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. З цього висновку Конституційного Суду України випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

З положення частини першої статті 6 КАС України вбачається:

1) в порядку адміністративного судочинства на підставі статті 233 КЗпП України, статті 34 Закону України № 108/95-ВР «Про оплату праці» та статей 1 і 2 Закону № 2050-III державним службовцем може бути поданий умовний позов № 1 з вимогами, пов'язаними з виплатою заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати;

2) в порядку адміністративного судочинства на підставі частини другої статті 46 Закону № 1058-IV та статей 1 і 2 Закону № 2050-III пенсіонером може бути поданий умовний позов № 2 з вимогами, пов'язаними з виплатою сум пенсії та компенсації втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати.

З рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 випливає, що умовний позов № 1 державним службовцем може бути поданий без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи була зазначена сума компенсації нарахована роботодавцем.

Існують два способи доказування: прямий і непрямий. Прямим доказом називається доказ, у котрому теза обґрунтовується безпосередньо аргументами. Тезою називається судження або положення, істинність якого треба довести.

Непрямим доведенням називається доказ, у котрому істинність тези обґрунтовується за допомогою доказу хибності антитези. Антитезою називається судження, котре суперечить тезі. Одним із видів непрямих доказів є анагогічний доказ.

Непряме анагогічне доведення називають ще приведенням до абсурду (reductio ad absurdum). У математичних та інших науках воно дістало назву доказ від супротивного.

В анагогічному непрямому доведенні істинності тези доходять завдяки доказу хибності антитези.

Припускаємо істиною антитезу: «умовний позов № 2 з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсації втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати відповідно до частини другої статті 99 КАС України може бути поданий в межах шестимісячного строку, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів».

Компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати.

Компенсація втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків їх виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді пенсії.

У випадку застосування судом до умовного позову № 2 шестимісячного строку звернення до адміністративного суду ми приходимо до абсурду, оскільки суд не може застосовувати різні строки звернення до суду до позовів з однаковим предметом спору, тобто з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, зокрема, у разі звернення державного службовця до адміністративного суду строк звернення до суду не обмежується, а у разі звернення пенсіонера – застосовується шестимісячний строк звернення до суду і наслідки пропущення цього строку (стаття 100 КАС України).

Хибність антитези полягає в тому, що у випадку застосування положень частини другої статті 99 КАС України до умовного позову № 2 є в наявності дискримінація за ознаками соціального статусу людини і громадянина (державний службовець або пенсіонер) та виду доходу (заробітна плата або пенсія), тобто є порушення статті 14 Конвенції та положень частин першої і другої статті 24 Конституції України.

Конституційний Суд України у пункті 1 резолютивної частини Рішення від 12.04.2012 № 9-рп/2012 зазначив, що положення статті 24 Конституції України стосовно рівності громадян у конституційних правах, свободах та перед законом у взаємозв’язку з положеннями частини першої статті 55, пункту 2 частини третьої статті 129 Основного Закону України щодо захисту судом прав і свобод людини і громадянина та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом треба розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у судовому порядку та на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку у судах усіх юрисдикцій, спеціалізацій та інстанцій, <…>.

Науковці вважають, що процесуальне право не тільки визначає порядок діяльності суду чи інших правозастосовних органів, ним охоплюється будь-яке правило поведінки, що опосередковує процедуру встановлення або реалізації норм матеріального права. Отже, головним призначенням процесуального права є встановлення порядку реалізації матеріальних норм права. При цьому йдеться як про норми, якими передбачено нормотворчі, правозастосовні та інші владні повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування, так і про норми, що передбачають процедуру реалізації норм матеріального права поза участю владних суб’єктів. [«Юрист України», 2012, № 4].

Оскільки суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, суд також не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому.

З зазначеного вбачається, що у разі порушення органом ПФУ законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 КАС України, має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком. Цей аргумент також доказує хибність антитези.

З огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Верховний Суд України у постанові від 25.05.2016 у справі № 21-1249а16 (ЄДРСР 58275228) зазначив, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами, мають розглядатися у межах звернення до адміністративного суду, тобто в межах шестимісячного строку. У цій же постанові Верховний Суд України наголосив, що при розгляді цієї справи слід застосовувати положення спеціальних норм. Таким чином, Верховний Суд України не виключає можливості, що спори у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час, на підставі частини першої статті 99 КАС України можуть розглядатися поза межами шестимісячного строку.

1
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення