Розголошення інформації про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника

Лікар повинен зважено підходити до розголошення відомостей, що складають предмет лікарської таємниці та знати у яких випадках це не буде вважатись порушенням законодавчих норм. Оскільки за незаконне розголошення лікарської таємниці передбачається кримінальна відповідальність за ст.145 Кримінального кодексу України (надалі – КК України), за розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби – кримінальна відповідальність за ст.132 КК України.

Звертаючись до лікаря пацієнт у більшості випадків бажає дотримання медичним працівником конфіденційності щодо отриманих від час надання медичної допомоги відомостей.

Так, згідно законодавства, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (ст. 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я (надалі – Основи), ст.286 Цивільного кодексу України – надалі ЦК України)).

Кореспондуючим обов’язком лікаря є необхідність дотримання так званої «лікарської таємниці», предметом якої є відомості про стан здоров’я пацієнта, про його хвороби і діагноз, огляд і результати, методи лікування, про інтимну і сімейну сторони життя, інші відомості, отримані при медичному обстеженні. Розповсюдження таких відомостей можливе лише за умови отримання згоди пацієнта. При цьому, окремо визначається, що при використанні інформації, яка становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Право на інформацію про стан здоров’я дитини або підопічного (недієздатної особи) мають також батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник, як законні представники такої особи (ч.2 ст.285 ЦК України, ст.39 Основ). У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті, ознайомлюватись з висновками щодо причин смерті.

Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим (ч. 4 ст. 30 Сімейного кодексу України).

Разом з тим, законодавчо встановлені випадки, що надають лікареві право розголошувати інформацію про пацієнта без його згоди чи згоди його законного представника, зокрема:

• У випадках визначених Законом України «Про психіатричну допомогу».

Допускається передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги. Також можливе поширення таких відомостей для провадження досудового розслідування, складання досудової доповіді щодо обвинувачених або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора, суду та представника уповноваженого органу з питань пробації (ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу»).

- У випадках визначених Законом України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ».

Так, розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) інфікованого ( -ної) дозволяється, якщо людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням; людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду (ч.5 ст.15).

У інших випадках, передача медичним працівником зазначених вище відомостей можлива виключно за наявності усвідомленої інформованої згоди людини, яка живе з ВІЛ, на їх передачу, наданої в письмовому вигляді, і лише для цілей, пов'язаних з лікуванням хвороб, зумовлених ВІЛ, та у разі, якщо поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.

- Для інформування про вчинене насильство у сім’ї.

Працівники центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї повідомляють про вчинене насильство в сім’ї уповноважені підрозділи Національної поліції та надають інформацію з питань попередження насильства в сім’ї на запит уповноважених органів (п. 4, 5 ч. 4 ст.9 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»).

- У випадках передбачених Законом України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними».

Відомості про лікування особи в наркологічному закладі можуть бути надані лише правоохоронним органам у разі притягнення цієї особи до кримінальної або адміністративної відповідальності» ( ч.5 ст.14).

- У випадках передбачених Законом України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз».

У разі звільнення хворого на туберкульоз з місць позбавлення волі (арештного дому) установа виконання покарань, в якій такий хворий відбував покарання, інформує його про стан здоров’я та необхідність продовження лікування за обраним місцем проживання чи перебування, а також повідомляє про клінічну та диспансерну категорію його захворювання відповідний протитуберкульозний заклад (ч.2 ст.18).

- У разі звернення або доставлення до лікувально-профілактичних заходів потерпілих внаслідок нещасних випадків невиробничого характеру.

Згідно Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. N 270, лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі внаслідок нещасних випадків, протягом доби надсилають письмове повідомлення про кожний нещасний випадок - до районної держадміністрації (виконавчого органу міської, районної у місті ради); про кожний нещасний випадок, що стався внаслідок споживання (користування) нехарчової продукції - до органу державного ринкового нагляду у відповідній сфері відповідальності; про нещасний випадок із смертельним наслідком, пов'язаний із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, а також нещасний випадок, що стався внаслідок контакту із зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами або під час дорожньо-транспортної пригоди, - прокурору та органу досудового розслідування.

Разом з тим, згідно п.3.6 Етичного кодексу лікаря України, прийнятого і підписаного на Всеукраїнському з’їзді лікарських організацій та Х З’їзді Всеукраїнського лікарського товариства від 27.09.2009 р., медична інформація про пацієнта може бути розголошена: у разі письмової згоди самого пацієнта; у випадку мотивованої вимоги органів дізнання, слідства, прокуратури і суду, санепідемслужби; якщо зберігання таємниці істотно загрожує здоров’ю і життю пацієнтів і/або інших осіб (небезпечні інфекційні захворювання); у випадку залучення до лікування інших спеціалістів, для яких ця інформація є професійно необхідною. Демонстрація хворого можлива тільки за його згоди, його батьків або опікунів. Таким чином, положення Етичного кодексу лікаря України не зовсім відповідають зазначеним вище законодавчим нормам щодо розголошення лікарської таємниці без згоди пацієнта чи його законного представника.

Автори: Гаро Ганна Олександрівна, адвокат з медичних справ,

Бобак Оксана Василівна, медичний юрист