Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Кузнєцова В.О., Суддів:Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,Мартинюка В.І., Остапчука Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування фіктивним, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа - Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування фіктивним, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним та визнання права власності.

Вимоги за позовом обґрунтовував тим, що 03 лютого 2009 року він уклав договір дарування, згідно якого передав на користь свого батька ОСОБА_8 домоволодіння АДРЕСА_1. Даний договір він вимушений був укласти, оскільки багато разів користувався кредитними послугами різних банків і завжди виконував свої зобов'язання, а у зв'язку із фінансовою кризою це стало робити набагато складніше. Саме тому він вирішив подарувати будинок своєму батьку, щоб уникнути погашення заборгованості перед кредитними установами шляхом продажу його майна.

Крім того, між ним та батьком була усна домовленість про те, що вказаний будинок успадкує донька позивача за заповітом. Наприкінці 2009 року ОСОБА_8 тяжко захворів. Виконуючи домовленості між ними 12 березня 2009 року склав заповіт, згідно якого заповів ОСОБА_9 домоволодіння АДРЕСА_1.

В березні 2009 року у ОСОБА_8 виявили онкологічне захворювання останньої стадії, після чого його прооперували і він весь цей час, аж до своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходився у тяжкому стані.

Після його смерті з`ясувалось, що ОСОБА_8 23 березня 2010 року склав ще один заповіт на ім`я своєї доньки ОСОБА_7, яка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірне домоволодіння, тому він звернувся до суду з вказаним позовом.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано фіктивним договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1, укладений 03 лютого 2009 року. Визнано за ОСОБА_6 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 жовтня 2011 року на домоволодіння АДРЕСА_1, зареєстроване за № 5-2248 державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І.В. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що дії сторін під час укладення договору дарування не мали наміру створення правових наслідків, оскільки перехід права власності на спірний будинок до батька позивача здійснювався з метою уникнення перед банківськими установами стягнення боргових зобов'язань за рахунок належного ОСОБА_6 майна. Крім того, за домовленістю з батьком позивача, він повинен був скласти заповіт на спірний будинок на ім'я дочки позивача, що фактично і було зроблено ним 12 березня 2010 року.

Однак, з такими висновками судів повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 лютого 2009 року ОСОБА_6 уклав договір дарування, згідно якого передав в дар ОСОБА_8 домоволодіння АДРЕСА_1. Вказаний договір був нотаріально посвідчений та пройшов державну реєстрацію в БТІ.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина, в тому числі і на домоволодіння АДРЕСА_1.

Ще за життя, ОСОБА_8 12 березня 2010 року склав заповіт, на ім`я ОСОБА_9, згідно якого заповів належне йому спірне домоволодіння.

Крім того, 23 березня 2010 року ОСОБА_8 склав новий заповіт, згідно якого заповів усе майно, в тому числі і спірне домоволодіння ОСОБА_7

Згідно ч. 3 ст. 1254 ЦК України, кожний заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

ОСОБА_7 звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом і їй 06 жовтня 2011 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом в тому числі і на спірне домоволодіння.

ОСОБА_6 звертаючись до суду з позовом про визнання договору дарування фіктивним посилався на те, що він був укладений для уникнення позбавлення його права власності на вказаний будинок банком, перед яким у нього були прострочені боргові зобов'язання.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій про те, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на спірне домоволодіння від позивача до його батька, та встановив наявність умислу на укладення договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов'язань, шляхом звернення стягнення на це майно.

Однак, визнаючи договір фіктивним, не звернули уваги на те, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Що стосується задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_6, то колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки сторонами не вчинено будь яких дій на виконання такого правочину, так позивач зі своєю сім`єю проживає в спірному домоволодінні з 2006 року і по даний час, тому в даному випадку не застосовуються наслідки недійсності правочину.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірне домоволодіння за ОСОБА_6, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до ст.ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України вони підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2013 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договору дарування фіктивним змінити, виклавши резолютивну частину рішення наступним чином: «Визнати договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1, укладений 03 лютого 2009 року - недійсним».

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2013 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на домоволодіння АДРЕСА_1, скасувати та в цій частині ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2013 року залишити без змін.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк М.І. Наумчук

Д.О. Остапчук