Проєкт Закону №8231: чи принесе новий мораторій на банкрутство очікуваний результат?

Попри те, що країна вже понад 9 місяців живе в стані повномасштабної війни, умови та порядок відновлення платоспроможності боржників в Україні регулюються Кодексом, останню редакцію якого прийнято ще до початку збройної агресії російської федерації.

Заради об’єктивності необхідно нагадати, що існують законодавчі ініціативи щодо внесення змін до КУзПБ – багатостраждальний проєкт Закону № 4409, який ще у 2021 році передано на повторне, друге, читання і який досі очікує на це читання, проєкт Закону № 7442, що попри свою назву: «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства щодо застосування процедур банкрутства у період дії воєнного стану» пропонує зміни, які переважно (понад 80 %) розраховані на застосування у період мирного часу та предмет регулювання яких порушено вже згаданим законопроєктом № 4409.

Не вдаючись до докладного розгляду питання актуалізації та вдосконалення КУзПБ, необхідно констатувати, що законодавство у сфері банкрутства діє та, так чи інакше, слугує інструментом для досягнення цілей, що виникають у зв’язку з неплатоспроможністю.

Водночас 28.11.2022 Верховною Радою одержано проєкт Закону № 8231 «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період воєнного стану».

Законопроєктом №8231 у період дії воєнного стану та протягом 90 днів з дня його завершення пропонується:

• заборонити відкриття проваджень у справах про банкрутство боржників – юридичних осіб за заявами кредиторів з вимогами, що виникли з 24.02.2022;

• зупинити вже відкриті провадження у справах про банкрутство боржників-юридичних осіб за заявами кредиторів з вимогами, що виникли з 24.02.2022;

• продовжити строк, впродовж якого боржник зобов’язаний звернутись до суду із заявою про відкриття провадження у справі (строк встановлений у ч. 6 ст. 34 КУзПБ), за умови, що боржник доведе, що такому зверненню перешкоджали воєнні дії;

• надати комітету кредиторів та забезпеченому кредитору право щодо зупинення аукціонів з продажу майна боржника, з покладенням на останніх витрат щодо збереження такого майна та ризиків щодо його втрати;

• зупинити нарахування відсотків на реструктуризовані зобов’язання боржника, припинити нарахування штрафних санкцій за їх невиконання та розстрочити виконання зобов’язань, що передбачені планом санації/ реструктуризації, проте не виконані, на строк виконання плану санації/ реструктуризації.

Оцінюючи доцільність пропозицій законопроєкту №8231, варто згадати слова англійського соціолога та юриста Джеремі Бентама: «Уряд, створюючи закони, подібний до лікаря, який при лікуванні повинен обирати менше зло».

Ситуація, за якої законодавству, що регулює процедури неплатоспроможності, необхідно функціонувати в умовах війни, є безпрецедентною для сучасної Європи, тож в такому питанні неможливо врахувати досвід європейських країн з причин його банальної відсутності.

У пояснювальній записці до законопроєкту №8231 зазначено, що необхідність його прийняття зумовлена існуванням ряду факторів, під впливом яких збільшується вірогідність дефолту багатьох підприємств України за своїми зобов’язаннями. І як наслідок – ініціювання кредиторами проваджень про банкрутство, в межах яких кредитори, не будучи профільними операторами відповідних активів, матимуть можливість отримати ці активи у свої руки, що, в свою чергу, призведе до втрати виробничого потенціалу країни.

Утім, банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами. Визнання боржника банкрутом і його ліквідація є завершальною процедурою у справі про банкрутство, та лише в тій справі про банкрутство, в якій відсутня можливість фінансового оздоровлення.

Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Найелементарнішим прикладом охорони боржника від намагань недобросовісного кредитора ініціювати відкриття провадження у справі про банкрутство з метою майбутнього захоплення активів є положення ч. 6 ст. 39 КУзПБ, яка унеможливлює відкриття провадження у випадку існування спору про право.

До того ж безпосередньо у КУзПБ передбачено механізми, спрямовані на захист боржника від протиправних дій недобросовісних кредиторів, при цьому застосування таких механізмів можливе виключно у межах відкритого провадження про банкрутство.

З аналізу запропонованих у законопроєкті №8231 змін до КУзПБ цілком обґрунтованим вбачається твердження, що вони є схожими на ті, що були внесені Законом України «Про внесення зміни до Кодексу України з процедур банкрутства щодо недопущення зловживань у сфері банкрутства на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби COVID-19», та відомі у суспільстві як «ковідний мораторій на банкрутство».

Отже, прогнозуючи наслідки та оцінюючи те, чи буде черговий «мораторій на банкрутство» меншим злом у ситуації, що склалась, необхідно зважати на результати «ковідного мораторію» та спиратись на заходи, вжиті європейськими країнами у сфері відновлення платоспроможності під час пандемії COVID-19.

При порівнянні текстів пояснювальних записок законопроєкту №8231 та законопроєкту №3322 (за результатом розгляду якого прийнято закон № 728-IX від 18.06.2020 та введено «ковідний мораторій на банкрутство») доходимо висновку, що доцільність прийняття обох нормативно-правових актів мотивовано необхідністю захисту боржників, які не в змозі виконувати свої зобов’язання через вплив обставин, що знаходяться поза їх волею (пандемія / війна).

Проте заборона на відкриття всіх проваджень у справах про банкрутство не сприяє досягненню поставленої мети, некоректним є прирівняння боржника-юридичної особи, яка займається готельно-ресторанним бізнесом та опинилась на межі дефолту у зв’язку з карантинними обмеженнями, та боржника -юридичної особи, яка, умовно, здійснює діяльність у IT-сфері, співробітники якої мають можливість виконувати свої посадові обов’язки у віддаленому режимі, а на виконання чи невиконання зобов’язань якої COVID-19 практично не мав впливу.

У той час, як Україна з метою запобігання та протидії хворобі COVID-19 пішла шляхом заборони на відкриття проваджень у справах про банкрутство, країни Європи зосередились на механізмах, що дали б змогу належно функціонувати системам відновлення платоспроможності:

• у Великій Британії обмежено право подавати заяви про ліквідацію боржника за винятком випадків, коли кредитор має обґрунтовані підстави вважати, що введений карантин не справив негативного фінансового впливу на майновий стан боржника або боржник не міг би погасити свої борги навіть і без такого обмеження;

• в Іспанії законодавчі зміни були спрямовані на збільшення тривалості заходів у сфері банкрутства для того, щоб компанії могли подолати фінансові труднощі, спричинені COVID-19; виникла можливість використання механізмів фінансового оздоровлення в межах справи про банкрутство та недопущення банкрутства / ліквідації багатьох життєздатних компаній;

• у Німеччині законодавець зосередився на збільшенні терміну, впродовж якого керівництво боржника зобов’язано звернутись до суду із заявою про порушення справи про банкрутство через загрозу критичної неплатоспроможності.

Тобто такий радикальний метод захисту кредиторів, як заборона на відкриття провадження у справах про банкрутство, є вкрай непопулярним, оскільки потенційні негативні наслідки від нього значно переважають позитивні.

Зрештою положення про «ковідний мораторій» (абз. 7 п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» КУзПБ) виключено на підставі Закону №1944-IX від 14.12.2021, який прийнято за результатами розгляду проєкту Закону №4220. Ініціатором законопроєкту виступив Президент України та, як зазначено в Пояснювальній записці до законопроєкту №4220, необхідність внесення змін до КУзПБ викликана тим, що:

• ускладнюється реалізація деяких положень КУзПБ, внаслідок чого затягується провадження у справах про банкрутство;

• існує необхідність у додаткових компенсаторних механізмах для забезпечення здійснення провадження у справах про банкрутство;

• необхідне врегулювання окремих питань при здійсненні процедур банкрутства під час COVID-19 з метою забезпечення конституційних гарантій захисту державою всіх суб’єктів права власності та господарювання, додержання засадничих принципів рівності всіх суб’єктів права власності перед законом та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Інакше кажучи, законодавець, скасовуючи «ковідний мораторій на банкрутство» під час дії карантинних обмежень та доповнюючи КУзПБ положеннями, які дозволяють здійснювати провадження у справах про банкрутство з урахуванням особливостей, спричинених внаслідок пандемії COVID-19, фактично визнав неефективність повної заборони на відкриття проваджень у справах про банкрутство та зауважив про необхідність продовження належного функціонування процедур відновлення платоспроможності боржників в Україні.

Повертаючись до проблематики «мораторію на банкрутство під час війни», виникає риторичне питання: «Чи варто наступати на ті самі граблі двічі?». Більш доцільним та раціональним видається розгляд законопроєкту та прийняття закону, що не заборонятиме відкриття проваджень у справах про банкрутство, а дозволить забезпечити належне функціонування механізмів відновлення платоспроможності в умовах сьогодення та регулюватиме питання здійснення процедур банкрутства у період воєнного стану.

Автор статті: - Максим Боярчуков, керуючий партнери юридичної компанії "Максим Боярчуков та Партнери"