Право vs Справедливість: Еволюція від «Держави-Вдячності» до «Держави-Ревізора»

- Донька прокрора проститутка!

- Та в нього немає доньки!

- А тепер нехай іде це людям докаже!

В юриспруденції існує тонка межа між законністю та справедливістю. Коли закон стає лише механізмом для виправдання бюджетної економії, він перетворюється на зброю. Сьогодні в Україні розгортається небезпечний прецедент: боротьба за державні кошти трансформується у «полювання на відьом» у лавах Збройних Сил. Мова йде про «аудитний бум» — масштабну хвилю справ щодо стягнення додаткових винагород та виплат з військовослужбовців.

1. Соціальний контракт початку війни та рецесія вдячності

Після початку повномасштабного вторгнення держава опинилася в ситуації, де виживання залежало від швидкості мобілізації людського духу. Запровадження системи додаткових винагород було не просто фінансовим кроком — це був акт стратегічної мотивації та суспільної вдячності. Тоді право працювало на результат.

Проте, коли війна перейшла у фазу виснаження, державна машина змінила вектор. Бажання зекономити ресурси породило низку нормативних лабіринтів. Те, що вчора було актом визнання заслуг, сьогодні обросло вимогами до ідеального заповнення паперів у зонах, де фізичне виживання є пріоритетнішим за діловодство. Правову визначеність замінили «танці з бубнами»: створення штучних сфер для маніпуляцій, щоб мати легальне підґрунтя для невиплат або подальших ретроспективних стягнень.

2. Проблема «терпіли» та вибіркового лінчування

Найбільш абсурдним у цій системі є механізм визначення винуватого. Коли державний аудит виявляє «збитки» (які насправді є виплаченою кров’ю винагородою), починається справжня лотерея відповідальності.

• Чому в одному випадку крайнім стає командир, який підписав наказ?
• Чому в іншому — штабіст або юрист, який його візував?
• А в третьому — рядовий боєць, який ці гроші отримав?

Це і є правовий хаос, де законність (наявність папірця) повністю вбиває справедливість (виконання обов'язку перед захисником). Публічне лінчування з «фотокартками» служить лише одній меті — створити ілюзію боротьби з корупцією там, де насправді є лише організаційна недосконалість самої держави.

3. Маніпуляція як інструмент «законності»

Адвокати-практики знають: кримінальне чи адміністративне провадження — це пластилін. Будь-який побутовий факт можна подати як склад злочину, якщо є відповідне політичне замовлення або план щодо «показників». Ситуація з виплатами стала ідеальним майданчиком для таких маніпуляцій. «Аудитний терор» перетворюється на інструмент покарання без реального фінансового результату:

• Вибірковість жертви: Система ігнорує колективний характер нарахувань і шукає одну особу для покладання повної матеріальної відповідальності.
• Економічний абсурд: Коли на людину «вішають» борг у сотні тисяч або мільйони, ці кошти ніколи не будуть повернуті фактично. Результатом є не наповнення бюджету, а знищена особистість та демотивований офіцерський корпус.

4. Межа між злочином та помилкою: Де шукати справедливість?

Безумовно, аналіз не може ігнорувати випадки реальних зловживань. Люди, які отримують кошти без жодного права на це, дискредитують ідею державної підтримки. Такі випадки мають каратися суворо, але справедливо. Ключовий конфлікт полягає у визначенні «збитків». Аудит часто трактує будь-яке процедурне порушення як «шкоду державі». Однак виплата за реальне виконання завдання — це виконання зобов'язання держави перед захисником, а не збиток. Справедливість — це коли покарання несе реальний шахрай, а не коли військового роблять жебраком через бюрократичний хаос.

5. Уроки справи № 520/3028/25: Судова реальність

Аналіз судової практики чітко підсвічує неспроможність системи обґрунтувати такі «лінчування» у правовому полі:

• Відсутність складу правопорушення: Військові частини намагаються притягнути особовий склад до повної матеріальної відповідальності (у справі № 520/3028/25 — на суму понад 354 тис. грн), проте суди першої та апеляційної інстанцій визнають такі накази протиправними через відсутність доведеної вини.
• Адміністративний тиск замість права: Верховний Суд у своїх ухвалах (від 26.02.2026, 30.03.2026 та 16.04.2026) неодноразово повертав скарги військовим частинам через неналежне обґрунтування підстав оскарження. Це підтверджує, що за багатьма позовами стоїть не правова позиція, а спроба легалізувати тиск аудиторів.
• Пріоритет матеріального права: Згідно з нормами Закону «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (ч. 2 ст. 3 та ст. 8), притягнення до відповідальності вимагає об'єктивного встановлення вини під час службового розслідування. Сліпе слідування акту аудиту без перевірки реальних обставин служби є незаконним.

Висновок

Ми спостерігаємо небезпечний зсув: право трансформувалося з гаранта захисту в інструмент бюджетної рекуперації. Покарання, яке не несе економічного ефекту, а лише руйнує людський капітал — це не правосуддя. Справжня законність має відрізняти свідоме розкрадання від труднощів документування війни. В іншому випадку ми ризикуємо отримати систему, де «прокурорська дочка» з відомого анекдоту стане головним символом військової юстиції.

Автор статті: адвокат Фещик Наталія