«Практична» інструкція крадіжки дітей. Одна зі стадій відпрацювання «закону Верещук».

У минулих публікаціях розглядалася та аналізувалась правова база у випадках незаконного переміщення дітей. (Посилання).

Зараз розглянемо конкретний випадок, як відбувалося і досі відбувається відпрацювання викрадення на практиці. Бездіяльність поліції та інших державних структур. Сприяння виключно викрадачам та правопорушникам. На рівні закону.

Конкретна ситуація з конкретними дійовими особами. І, навіть, не має значення на території активних бойових дій чи ні. У цьому випадку, це центр Києва, Печерський район. Тобто, Печерський райвідділ поліції. Той самий райвідділ, де «не розуміють мов», де заявники - «дебіли», де стверджують, що ніяка іноземна допомога та підтримка Україні не потрібна і лише заважає, та інші перли.

Загалом все як є, від першої особи. Чітко, поетапно, без «води».

РОЗДІЛ 1. Безпосереднє викрадення дитини.

Крок 1. Вибір дитини.

У першу чергу вибирається дитина що сподобалася, або підходить під конкретні критерії. Позначається той чи інший «замовник». В даному випадку – це далеко не законослухняна мати (що ще більше ускладнює ситуацію з правової точки зору).

Спочатку викликана поліція ще намагається діяти законно. Це ще не зовсім «своя» поліція і не одразу орієнтуються у ситуації. Однак до незаконних дій вже готові.

Крок 2. Домовленість із поліцією.

«Замовника/цу» довозять до райвідділу, де вона «домовляється» з тією чи іншою особою в ювенальній превенції, або ще з ким. Начальником ювенальної превенції Печерського райвідділу, до речі, є Володимир Дем'яненко.

Після цього, те саме співробітники поліції магічним чином змінюють своє ставлення і готові виконати будь-яку, навіть явно незаконну, вказівку вищестоящого. В даному випадку – незаконно проникнути у квартиру, де живе (з самого народження) дитина.

За допомогою чи ключів, отриманих від замовника, чи своїх «універсальних відмичок».

Крок 3. Зламування замків.

Далі, здійснюються спроби відчинити двері, але оскільки є не всі ключі від чужої квартири, то один із замків просто ламається.

Крок 4. Застосування вогнепальної зброї.

Якщо ж відчинити двері не виходить, то можна застосувати зброю - «... стріляй у замок!»

Крок 5. Відбирання дитини.

Після того як доступ в чужу квартиру забезпечений, наряд поліції від'їжджає.

Безпосереднє викрадення вже проводять невідомі особи у цивільному. Силою відбирають та відвозять дитину у невідомому напрямку.

РОЗДІЛ 2. Звернення до поліції.

Далі батько звертається до поліції. У той же Печерський райвідділ за місцем події.

Проте поліція нічого не робить, навіть не вносить дані до ЄРДР і, відповідно, не розслідує. Доводиться звертатися до суду. А розгляд справи може займати й місяці й навіть роки, як у справі 757/368/21-к.

(На час написання статті, відомості до ЄРДР не внесено, всупереч Ухвалі суду.)

А дитину вже викрали, вивезли спочатку до Донецької області. А наразі, імовірно дитина за кордоном, але це певно невідомо.

Печерський же райвідділ – досі не діє. І добре б просто не діяв, так навпаки всіляко перешкоджає заявнику в спробах повернути викрадену та утримувану в заручниках (саме так у даному конкретному випадку, оскільки є вимоги викупу за інформацію і погрози) дитину.

РОЗДІЛ 3. Звернення до вищих інстанцій.

Звернення до вищих інстанцій, таких як Головне управління на Володимирській 15 у м. Києві, теж не призводять ні до чого. Де саме дитина - не повідомляють. Ґрунтуються лише на отриманій саме від заявника інформації про країну де зараз може бути дитина, на нічим не підкріплених словах викрадачів... та інформації з того самого Печерського райвідділу, від того самого Володимира Дем'яненка... Інші докази та факти не розглядають. Підхід виключно формальний.

Як результат тривалого розгляду – марна відповідь. До ЄРДР відомості не вносяться. А експертизи та слідчі дії можливі лише після внесення відомостей до ЄРДР та відкриття кримінального провадження.

І знову звернення до суду, спростування та безстрокове очікування. Суд же тягне з видачею Ухвал, а без оригіналу з «мокрою» печаткою поліція не робить нічого.

Реагування на звернення до ДБР ідентичне з реакцією Поліції – як брати близнюки. «Ворон ворону око не виклює».

ПІДСУМОК.

Викрадення залишається безкарним й добитися чогось на межі нереального.

А час іде. І знайти та повернути викрадених дітей стає просто неможливо, поки докорінно не зміниться система. Або поки конкретні особи не понесуть особисту відповідальність публічно та показово. І таку відповідальність, щоб іншим надалі не кортіло.

П.С.

Описані вище дії - ідентичні діям держави - терориста - агресора. Тому є питання, - а ким вони ініційовані, і хто в цьому найбільше зацікавлений?

Сам собою напрошується невтішний висновок – що учасники цієї історії і є справжнім ДРГ, що діє виключно на шкоду Україні та на користь держави – терориста – агресора.