ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,Патрюка М.В., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Онопенка В.В.,Сімоненко В.М. -розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 26 червня 2006 року ОСОБА_10 отримала кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг, які разом із Правилами користування платіжною карткою та заявою ОСОБА_10 складають між банком і відповідачкою договір, останній діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий самий термін.

У порушення норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов договору відповідачка зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у сумі 26 167 грн 27 коп., яка складається з: 7 923 грн 15 коп. - заборгованість за кредитом; 16 521 грн 87 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 умов і правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 222 грн 25 коп. - штраф (відсоткова складова).

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 липня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 26 167 грн 27 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року відмовлено ОСОБА_10 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У листопаді 2013 року ОСОБА_10 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_10 про стягнення заборгованості для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року.

У заяві ОСОБА_10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року порушується питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема: статті 256, частин першої та п'ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_10 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року (справа № 6-21792 св 11), від 25 червня 2012 року (справа № 6-11437 св 12), від 10 квітня 2013 року (справа № 6-49860 св 12) та від 3 липня 2013 року (справа № 6-9172 св 13).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Судами встановлено, що 26 червня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_10 був укладений кредитний договір шляхом приєднання (частина перша статті 634 ЦК України). Відповідно до нього ОСОБА_10 26 червня 2006 року отримала кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін.

Крім того, відповідно до пункту 6.4 умов і правил надання банківських послуг уразі незгоди зі змінами правил чи тарифів обов'язок клієнта пред'явити банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити заборгованість, яка утворилась перед банком, у тому числі й заборгованість, яка утворилась упродовж 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам.

3 серпня 2009 року ОСОБА_10 звернулась із заявою до філії «Західне головне регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» і в пункті 4 заяви зазначила, що з жодними новими умовами обслуговування та змінами тарифів, які банк ввів за цей час в односторонньому порядку з порушенням вимог чинного законодавства, не погоджується, а в разі їх наявності цією заявою ініціює розірвання договору.

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_10 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сторонами не доведено затвердження банком нових умов обслуговування, погашення заборгованості і зміни тарифів, а тому розірвання договору не відбулось, він продовжує свою дію.

Оскільки строк дії картки відповідає строку дії договору, то доводи ОСОБА_10 про сплив строку позовної давності для звернення до суду є необґрунтованими, підстав для задоволення позову немає.

Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених фактичних обставин справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.

Так, у справі № 6-9172 св 13 касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про задоволення подібних позовних вимог банку, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка.

Аналогічних висновків дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, приймаючи рішення в справах № 6-21792 св 11, № 6-11437 св 12 та № 6-49860 св 12.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п'ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж здійснено в липні 2009 року, а дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року.

Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки 25 січня 2013 року, не вирішено.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодились апеляційний і касаційний суди, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосувавши наведені норми, постановив ухвалу, яка є незаконною й підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_10 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. ЯремаСудді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко