ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі - ОБТІ), виконавчого комітету Тлумацької міської ради Івано-Франківської області (далі - Виконком), треті особи - Державна реєстраційна служба Тлумацького районного управління юстиції Івано-Франківської області, ОСОБА_2, про визнання нечинним свідоцтва про право власності, скасування запису, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати нечинним рішення Виконкому від 22 березня 2005 року № 54 «Про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом житлового будинку та господарських приміщень в експлуатацію» (далі - рішення № 54), яким вирішено затвердити акт державної технічної комісії про прийняття громадянкою ОСОБА_2 закінченого будівництвом житлового будинку в м. Тлумач по АДРЕСА_1 житловою площею 73,5 кв. метра, загальною площею 170,6 кв. метра, та господарських будівель (далі - нерухоме майно) і видати свідоцтво про право власності та зареєструвати його в ОБТІ; визнати нечинним рішення Виконкому від 24 червня 2011 року № 160 «Про розгляд заяви жителя АДРЕСА_2 ОСОБА_1» (далі - рішення № 160); визнати нечинним свідоцтво про право власності від 21 квітня 2005 року на нерухоме майно, яке видане на ім'я ОСОБА_2; зобов'язати Виконком внести зміни до рішення № 54 шляхом виправлення помилки при зазначенні імені та по батькові забудовника, визнавши фактичним забудовником громадянина ОСОБА_1., та видати йому свідоцтво про право власності на нерухоме майно; зобов'язати ОБТІ оформити свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації прав, на позивача із одночасною видачею витягу із Реєстру прав про реєстрацію права власності на нерухоме майно; зобов'язати Виконком прийняти рішення та привести його у відповідність із вимогами Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» з урахуванням заяви позивача від 11 травня 2011 року; зобов'язати ОБТІ скасувати запис права власності на нерухоме майно, що зареєстроване в державному реєстрі прав 21 квітня 2005 року за № 10560447 (запис № 2136 в книзі 18), - на домоволодіння (нерухоме майно).

Під час розгляду справи позивач змінював, доповнював та відкликав позовні вимоги, у зв'язку з чим суди неодноразово розглядали цю справу.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд останньою постановою від 2 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2014 року, у задоволенні позовних вимог про визнання нечинним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане 21 квітня 2005 року на ім'я ОСОБА_2, та скасування ОБТІ запису права власності на нерухоме майно, що зареєстроване в державному реєстрі прав 21 квітня 2005 року за № 10560447 (запис № 2136 в книзі 18), - на домоволодіння (нерухоме майно), відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 червня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, а вимоги про визнання нечинним свідоцтва про право власності від 21 квітня 2005 року на нерухоме майно, яке видане на ім'я ОСОБА_2, та скасування ОБТІ запису права власності на нерухоме майно, що зареєстроване в державному реєстрі прав 21 квітня 2005 року за № 10560447 (запис № 2136 в книзі 18), - на домоволодіння (нерухоме майно), залишив без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати ухвалу касаційного суду від 26 червня 2014 року в частині залишення без розгляду позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України. На обґрунтування заяви додав копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 червня 2012 року та постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2013 року (№№ К/9991/28236/11, 5004/2013/11 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 99 КАС.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що судовими рішеннями у цивільній справі встановлено відсутність у позивача прав на спірне домоволодіння, тому ОБТІ не могло порушити таке право. Але при цьому касаційний суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не звернули увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду, який на момент внесення ОБТІ оскаржуваного запису про державну реєстрацію права власності та видачі відповідного свідоцтва встановлювався Цивільним кодексом України (далі - ЦК), а саме статтею 257 цього Кодексу, якою передбачена загальна позовна давність тривалістю 3 роки. При цьому зазначив, що позивач, звернувшись до суду з позовом у серпні 2011 року, пропустив і строк звернення до цього суду, встановлений статтею 99 КАС (яка набрала чинності з 1 вересня 2005 року, відповідно, з набуттям чинності КАС), і тому на підставі вищенаведеного зазначені позовні вимоги залишив без розгляду.

У постанові Вищого господарського суду України від 18 грудня 2013 року, наданій заявником на підтвердження неоднакового застосування норм права, цей суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, погодився з останнім, який, застосувавши пункт 4 частини першої статті 268 ЦК, дійшов висновку, що строк позовної давності на позовну вимогу про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 31 серпня 2000 року № 437 «Про оформлення права власності на нерухоме майно» в цьому випадку не поширюється.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 червня 2012 року, яка, на думку ОСОБА_1, підтверджує неоднакове правозастосування, касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, погодився з його висновком, що оскільки предметом цього позову є рішення органу місцевого самоврядування про видачу свідоцтва про право власності на будівлі та споруди, то на такі вимоги згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 268 ЦК не може поширюватися позовна давність.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заявник порушив питання про неоднакове застосування касаційним судом норм процесуального права.

Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень в адміністративних справах, як установлено пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: В.П. Барбара М.І. Гриців М.Б. Гусак Т.Є. Жайворонок О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.І. Потильчак І.Л. Самсін І.Б. Шицький І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець П.І. Колесник О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький