Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа №815/4313/17

Провадження № 11-1091апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу адвоката БажакОлександри Миколаївни як представника Приватного підприємства «Готельний комплекс «Курорт Еліт» (далі - ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт», Підприємство) на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року (суддя Свида Л. І.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року (судді Крусян А. В., Запорожан Д. В., Шляхтицький О. І.) у справі № 815/4313/17 за позовом ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт» до державного реєстратора Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області Бадьорної Крістіни Юріївни (далі - Реєстратор), Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Овідіопольська РДА), третя особа - Фонд державного майна України (далі - Фонд), за участю прокуратури Одеської області, про визнання протиправним і скасування рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт» звернулося до суду з позовом до Реєстратора та Овідіопольської РДА, в якому з урахуванням заяви про уточнення позову просило визнати протиправним та скасувати рішення Реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11 травня 2017 року, індексний номер 35115434, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за № 20328673 про реєстрацію права власності за державою в особі Фонду на базу відпочинку «Зорі Тирасполю» загальною площею 1677,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1243631051208, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19 (далі - база відпочинку «Зорі Тирасполю»).

На обґрунтування позову Підприємство зазначило, що позивач є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19. При цьому Приватне підприємство «Лазурна 19» (далі - ПП «Лазурна 19»), правонаступником якого є ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт», набуло всіх складових права власності на адміністративну будівлю загальною площею 154,4 кв. м, що знаходиться за вказаною адресою, в день укладання договорів дарування з ОСОБА_5, тобто 13 жовтня 2014 року. Проте 11 травня 2017 року Реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35115434, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за № 20328673 про реєстрацію за державою в особі Фонду права власності на базу відпочинку «Зорі Тирасполю», до складу якої також увійшла належна Підприємству адміністративна будівля площею 154,4 кв. м. На думку позивача, рішення Реєстратора від 11 травня 2017 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки реєстрацію проведено на підставі документів, що не відповідають вимогам законодавства, з суттєвими порушеннями процедури прийняття рішення.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, закрив провадження у справі на підставі частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача в касаційній скарзі зазначив, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими та такими, що постановлені з порушенням норм процесуального права. На думку скаржника, у цій справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення (дії) Реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє саме як суб'єкт владних повноважень. Спірні правовідносини пов'язані з порушенням Реєстратором під час прийняття ним оскаржуваного рішення покладених на нього владних управлінських функцій у сфері державної реєстрації прав, передбачених, зокрема, вимогами Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127. Вимоги, заявлені в межах цієї справи, ніяким чином не пов'язані з вимогами, заявленими в межах справи № 910/5754/18, а тому не є похідними від них. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу для продовження розгляду до окружного адміністративного суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 11 вересня 2018 року справу передав до Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 жовтня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).

У відзиві на касаційну скаргу Фонд зазначив, що спірні правовідносини пов'язані із фактичним оскарженням права власності держави в особі Фонду на спірний об'єкт нерухомого майна. Враховуючи викладене, а також наявність двох господарських справ про встановлення права власності щодо спірного об'єкта, спір в цій справі не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з договорами дарування від 13 жовтня 2014 року ОСОБА_5 безоплатно передав у власністьПП «Лазурна 19»адміністративну будівлю загальною площею 154,4 кв. м, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт Затока, вул. Лазурна, 19.

Рішенням засновника ПП «Лазурна 19» від 06 лютого 2017 року № 5 змінено найменування ПП «Лазурна 19» на ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт», у зв'язку з чим статут підприємства викладено в новій редакції.

11 травня 2017 року Реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35115434, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис за № 20328673 про реєстрацію за державою в особі Фонду права власності на базу відпочинку «Зорі Тирасполю», до складу якої також увійшла вказана вище адміністративна будівля площею 154,4 кв. м.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11 квітня 2018 року (справа № 916/759/16) (не набрало законної сили) витребувано у Малого підприємства «Аліса» (далі - МП «Аліса») на користь держави в особі Фонду майно бази відпочинку «Зорі Тирасполю»; витребувано у ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт» на користь держави в особі Фонду майно бази відпочинку «Зорі Тирасполю», а саме адміністративну будівлю (літ. «А») загальною площею 154,4 кв. м; зобов'язано МП «Аліса» звільнити державне майно бази відпочинку «Зорі Тирасполю»; відмовлено в задоволенні зустрічного позову ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт» до Фонду, третя особа - Затоківська селищна рада, про визнання права власності на нерухоме майно.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 07 травня 2018 року у вказаній справі зобов'язано ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт» звільнити державне майно бази відпочинку «Зорі Тирасполю».

07 травня 2018 року Підприємство звернулося до суду з позовом до Фонду про визнання відсутнім права власності на базу відпочинку, припинення права власності на базу відпочинку, скасування державної реєстрації за державною в особі Фонду права власності на базу відпочинку «Зорі Тирасполю».

За вказаним позовом ухвалою Господарського суду м. Києва відкрито провадження (справа № 910/5754/18).

Обставини справи її учасниками під сумнів не ставляться.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, Одеський окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що при розгляді спору, пов'язаного з витребуванням майна з чужого незаконного володіння та визнанням права власності за особою на майно, суд надає оцінку правомірності набуття прав на майно, в тому числі його реєстрації тощо, у зв'язку з чим оскарження реєстраційних дій, пов'язаних з майном - базою відпочинку «Зорі Тирасполю», є похідними вимогами від вимог у приватноправовому спорі, який розглядається в порядку господарського судочинства, а тому відповідно до частини третьої статті 19 КАС України такі вимоги не підлягають розгляду адміністративним судом.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, звернення ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт» з цим позовом до адміністративного суду обумовлено необхідністю захисту порушеного, на думку позивача, права власності на адміністративну будівлю загальною площею 154,4 кв. м, що знаходиться на території бази відпочинку «Зорі Тирасполю».

Унаслідок прийняття Реєстратором оскаржуваного рішення у держави в особі Фонду виникло право власності на базу відпочинку «Зорі Тирасполю», в тому числі на вказану адміністративну будівлю.

Отже, між Підприємством та державою в особі Фонду існує спір про право власності на адміністративну будівлю загальною площею 154,4 кв. м, що знаходиться на території бази відпочинку «Зорі Тирасполю».

Матеріалами справи також установлено, що наявний між ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт» та державою в особі Фонду спір вирішується в порядку господарського судочинства в межах справ № 916/759/16 та № 910/5754/18.

За правилами пункту 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

З огляду на те, що позовні вимоги в цій справі є похідними від спору між ПП «Готельний комплекс «Курорт Еліт» та державою в особі Фонду щодо права власності на об'єкт нерухомого майна, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, а відтак має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків судів першої та апеляційної інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу адвоката Бажак Олександри Миколаївни як представника Приватного підприємства «Готельний комплекс «Курорт Еліт» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко О.С. Ткачук

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О.Г. Яновська