Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 815/5193/14

Провадження № 11-176апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року (суддя Завальнюк І. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року (у складі колегії суддів Ступакової І. Г., Милосердного М. М., Лук'янчук О. В.) у справі № 815/5193/14 за позовом ОСОБА_4 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування розпорядження,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Білгород-Дністровська РДА), третя особа ОСОБА_3, у якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 14 листопада 2008 року № 2520/А-2008 «Про затвердження актів державної приймальної комісії».

На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 зазначив, що розпорядженням Білгород-Дністровської РДА від 14 листопада 2008 року № 2520/А-2008 затверджено акт державної приймальної комісії про здачу в експлуатацію житлового будинку з господарськими будівлями громадянина ОСОБА_3 на території Шабівської сільської ради в АДРЕСА_1. При цьому деякі господарські споруди, які належать третій особі і введені в експлуатацію оскаржуваним розпорядженням, захоплюють частину земельної ділянки позивача.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 14 листопада 2008 року №2520/А-2008 про затвердження акта державної приймальної комісії про здачу в експлуатацію житлового будинку з господарськими будівлями громадянина ОСОБА_3 на території Шабівської сільської ради в АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, при затвердженні спірним розпорядженням акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та без дотримання принципу верховенства права.

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного від 13 листопада 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року і закрити провадження у справі.

ОСОБА_3 вважає, що ця справа повинна розглядатися відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України, оскільки спір фактично стосується права власності на домоволодіння.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 червня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі -КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року справу за позовом ОСОБА_4 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивувавши цю ухвалу тим, що в касаційній скарзі третя особа ОСОБА_3 посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, що цей позов повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної підсудності.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0976 га, що знаходиться на АДРЕСА_2. Право приватної власності на цю земельну ділянку посвідчено державним актом, виданим Шабівською сільською радою 24 січня 2007 року на підставі рішення ради від 18 листопада 2005 року № 538-ІV.

Власником суміжної з позивачем земельної ділянки площею 0,1097 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, є ОСОБА_3, право власності якого на земельну ділянку посвідчено державним актом, виданим Шабівською сільською радою 26 листопада 2010 року на підставі рішення ради від 30 листопада 2009 року № 1008-V.

Розпорядженням Білгород-Дністровської РДА від 14 листопада 2008 року № 2520/А-2008 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 25 жовтня 2008 року, яким уведено в експлуатацію житловий будинок літ. «А», веранду, літ. «а», гараж літ. «Б», підвал літ. «б», сарай літ. «В», літню кухню літ. «Є», навіс літ. «З», сарай літ. «І», навіс літ. «К», сарай літ. «Л», навіс літ. «М», вбиральню-душ літ. «Н», сарай літ. «О», навіс літ. «П», літню кухню літ. «Р», тамбур літ. «р», споруди № 1, 4 на АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Шабівської сільської ради від 28 листопада 2008 року № 274/2008 ОСОБА_3 29 листопада 2008 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (житловий будинок) та 21 січня 2009 року здійснено державну реєстрацію права власності.

На думку ОСОБА_4, оскаржуваним розпорядженням відповідача протиправно введено в експлуатацію житловий будинок та господарські будівлі, які належать третій особі (ОСОБА_3.), оскільки частина цих будівель знаходиться на земельній ділянці позивача, чим порушено його право власності.

Вважаючи протиправним розпорядження Білгород-Дністровської РДА від 14 листопада 2008 року № 2520/А-2008, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом за захистом своїх приватних прав та інтересів.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами).

Разом з тим відповідно до ч. 2 ст. 4. п.1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України в указаній редакції).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

З позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом своїх цивільних прав щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом визнання протиправним розпорядження Білгород-Дністровської від 14 листопада 2008 року № 2520/А-2008, яким затверджено акт державної приймальної комісії про здачу в експлуатацію житлового будинку з господарськими будівлями, що належать на праві приватної власності третій особі.

Аналіз зазначених обставин справи дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а стосується захисту його приватних інтересів.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до положень ст. 152 Земельного кодексу України власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, оскільки цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, за правилами якого можливий одночасний розгляд вимог про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, а також захисту приватного права позивача як власника земельної ділянки.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 354 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю і закриває провадження у справі з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Частиною 1 ст. 239 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч.1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 238, 239, 341, 342, 345, 349, 354 - 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування розпорядження - закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. СаприкінаСудді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська